Динаміка приєднання земель до Московської держави в кінці XIV — на початку XVI ст.

	Приєднання Суздальсько-Нижньогородського князівства.
	Злиття Владимирського великого князівства з Московським.
	Приєднання Удорії.
	Приєднання Ярославського князівства.
1471-1478	Перемога у воєнних діях і захоплення Новгородської феодальної республіки.
	Приєднання Великої Пермі.
	Приєднання Ростовського князівства.
1485-1488	Приєднання Тверського князівства.
	Приєднання Арської землі (Удмуртії).
	Приєднання Вятської землі.
	Приєднання Верховських князівств (у верхів’ях Оки) за договором з Литвою 1494 р. (Новосильське, Воротинське, Одоєвське, Перемишльське, Мезецьке, Белевське — дрібні князівства-міста з приміською територією в нинішніх Калузькій і Тульській областях).
	Приєднання Югорської землі (Югорії) та Обдорії.
1500-1503	Приєднання Сіверської землі за договором із Литвою.
	Приєднання Псковської республіки.
	Приєднання Смоленського князівства.
	Приєднання Шем’якінського уділу (частина сучасних Костромської і Вологодської областей РФ).
1517-1521	Приєднання Рязанського вели­кого князівства.

1389, 19 травня Помер Дмитро Іванович Донсь­кий, великий князь Московсь­кий. Перед смертю він передав старшому сину Василеві право на велике княжіння, яке відте­пер остаточно залишилося за московською династією.

1389—1425 Правління московського великого князя Василя І Дмитровича.

На початку його княжіння становище Москви, яку зруйнував Тохтамиш, було тяжким, бо над Північно-Східною Руссю відновилася ординська влада. Однак Василь І уперто продовжував приєднувати до Москви руські землі (Муромське та Нижньогородське князівства, Вологду, Устюг та землі комі). За рахунок зняття з великих феодалів деяких адміністративних і судових функцій і передачі їх до ком­петенції намісників Василь І значно посилив владу великого князя.

1391 Тамерлан завдав поразки Тохтамишу в битві за Волгою (на південь від Ками). Після цього союзник золотоординського хана московський князь Василь І спішно відвів війська у свої володіння.

1392, 8 жовтня Помер Сергій Радонезький.

1392—1404 Союз Москви з Литвою проти Золотої Орди.

Обидва великі князівства збли­зилися завдяки загальній для них небезпеці з боку хана Тохтамиша. Союз було скріплено династичним шлюбом: Василь І одружився з дочкою великого князя литовського Вітовта — Софією. Розрив між союзниками відбувся після того, як Вітовт захопив Смоленську землю і намагався захопити Новгород, Псков і Рязань.

1395 Армія Тамерлана, розгромивши війська Тохтамиша, вдерлася в межі Русі й оточила Єлець, але незабаром повернула назад.

1395, 26 серпня Зустріч москвичами Владимирської ікони Божої Матері, перенесеної з Владимира в Москву.

1397—1398 Війна Москви з Новгородом за Двінські землі. Новгородцям вдалося відбити натиск Василя І й укласти мир “за старовиною”.

1398—1425 Правління Василя І Дмитровича.

Кін. XIV — поч. XV ст. Складання Іпатіївського літопису.

Іпатіївський літопис — один із найдавніших давньоруських літописних зводів (редакцій). Складений в Україні наприкінці XIV — на початку XV ст. Назва походить від Іпатіївського монастиря у Костромі, в якому зберігався список літопису і де його на початку XIX ст. виявив російський історик М.М. Карамзін. Інші відомі списки — Хлєбниковський (має самостійне значення), а також похідні від нього — Погодінський, Єрмолаївський і Краківський.

Іпатіївський літопис об’єднує три головні джерела: “Повість минулих літ” (від найдавніших часів до 1117 р.; до Іпатіївського літопису включено її 3-тю редакцію), Київський літопис (1118-1199) і Галицько-Волинський літопис (від початку XIII ст. до 1291 р.).

Кожна з цих частин має самостійне значення, водночас Іпатіївський літопис є цілісним твором. Літопис пройнятий ідеєю єдності Русі і заклику до захисту руських земель від зовнішніх ворогів. Іпатіївський список (рукопис) зберігається у бібліотеці РАН (Москва). Вперше Іпатіївський літопис опубліковано в 1843 р. у “Повному зібранні руських літописів” (т. 2), повністю текст його видано в 1871 р. і перевидано в 1908 р. У 1962 р. видання 1908 р. відтворено фототипічним способом.

1404 Литовський князь Вітовт захопив Смоленськ і Вязьму. Литовський кордон знаходиться усього в 200 кілометрах від Москви.

1406 Війна Москви з Литвою.

Московське військо, до складу якого увійшли ординські полки хана Шадібека, зустрілося з армією Вітовта на ріці Плаві, де було укладено тимчасове перемир’я. Наступного року литовські війська взяли Одоїв, а московські вторглися в литовські володіння і захопили місто Дмитровець.

1408 Після декількох сутичок на берегах Угри Василь І і Вітовт уклали договір про мир. Російсько-литовський кордон було встановлено по р. Угра. Вітовт більше не здійснював серйозних наступів на Московську Русь.

1408, 21 грудня Напад на Москву золотоординського полководця Едигея.

Татарський воєначальник Едигей зненацька підійшов до Москви. Хоча татари й не змогли захопити великокняжу столицю, вони спалили і зруйнували її околиці. Василь І був змушений погодитися на поновлення сплачування данини татарам, яке було припинено після розгрому Золотої Орди середньоазіатським правителем Тимуром. Проте успіх Едигея був короткочасним. Внаслідок загострення династичної боротьби в Орді він залишив руські землі.

1410 Помер Володимир Андрійович Хоробрий.

1415—1462 Життя та діяльність Василя II Васильовича (Темного) — великого князя московського (з 1425 р.).

1425-1462 Правління Василя II Васильовича Темного.

У лютому 1425 р. помер великий князь московський Василь I. У цьому випадку за заповітом Дмитра Донського великокнязівський престол мав зайняти середній син Донського, Юрій Галицький (місто Галич у Костромській області). Але у московських бояр, вдови Василя — Софії Вітовтовни й митрополита Фотія була інша думка — вони посадили на престол дев’ятирічного хлопчика Василя II. Дружина галицького князя була істотно менша за московську. Проте московські бояри звернулися за допомогу до Орди. До цього часу Золота Орда, яку роздирали внутрішні чвари, сильно ослабла. Здавалося, що часи, коли московські князі ходили за ярликом до золотоординського хана, давно минули. Василь I успадковував стіл за заповітом Дмитра Донського, не запитуючи хана. Але московські бояри поїхали на уклін до хана Улу-Мухаммеда. Вони підкупили татарських вельмож, а боярин Іван Дмитрович Всеволзький заявив Улу-Мухаммеду: “Государю вільний цар. Дозволь мовити слово мені, холопові великого князя. Мій государ великий князь Василь шукає стола свого великого князювання, а твого улусу, за твоїм царським жалуванням, і за твоїми девтерями (записами) і ярликами”. Таким чином, ханові дали зрозуміти, що Василь II буде його слухняним слугою. Та й без цього хан міг легко зміркувати, що дев’ятирічна дитина на московському престолі набагато менш небезпечна, ніж його п’ятдесятилітній дядько, хоробрий воєвода, що правив 36 років напівнезалежним князівством. Природно, хан видав ярлик Василю II.

Княжіння Василя II ознаменувало­ся кривавою феодальною усобицею, що тривала близько 30 років. Противниками великого князя були його дядько галицький князь Юрій Дмитрович та його сини Василь Косий і Дмитро Шем’яка. У війні на боці галицьких князів виступили Новгород і Твер. Захопивши у полон великого князя, Дмитро Шем’яка наказав осліпити його (звідси прізвисько “Темний”). Урешті-решт переміг Василь II, який одразу ліквідував усі дрібні удільні володіння. У 1439 р. російська православна церква відхилила Флорен­тійську унію, а потім за підтримки великого князя проголосила незалежність від константинопольського патріарха. Це посилило міжнародний авторитет Московської держави.

1425—1453 Феодальна війна.

Між московським великим князем Василем II Васильовичем і звенигородсько-галицькими удільними князями: Юрієм Дмитровичем і його синами Василем Косим, Дмитром Шем’якою і Дмитром Красним за московський престол. Боротьба точилася з перемінним успіхом: у 1434 р. помер Юрій Дмитрович (син Дмитра Донського і дядько Василя II), потім зазнав поразки і був осліплений Василь Косий (1436), однак Дмитро Шем’яка за допомогою змовників захопив Василя II, осліпив його (звідси вираз “Шем’якін суд” як неправедний і прізвисько Василя II — “Темний”). Але позиція Церкви і невдоволення народу Шем’якою привели до повалення його з престолу, його було отруєно в Новгороді у 1453 р. Московський великий князь став недосяжний для удільних князів; зміцнив внутрішню єдність Московського великого князівства і посилив його провідну роль в об’єднанні Північно-Східної Русі.

1431 Звенигородський князь Юрій Дмитрович (син Дмитра Донського виборов у племінника Василя Васильовича титул великого князя і запропонував для вирішення цієї суперечки їхати в Орду).

1432 Золотоординський хан Махмет вирішив суперечку про велике князівство між дядьком і племінником на користь Василя Васильовича.

1433, 25 квітня Звенигородський князь Юрій Дмитрович розбив війська племінника, великого князя Московського Василя II, на ріці Клязьмі і посів великокнязівський престол у Москві. Початок міжусобної війни в Московському князівстві (1433—1450).

1434, 5 липня Помер князь Юрій Звенигородський. Його сини — Василь Косий і Дмитро Шем’яка продовжують боротьбу з Васи­лем II.

1436, 21 травня Великий князь Московський Василь II Васильович захопив у полон і велів осліпити двоюрідного брата звенигородського князя Василя Юрійо­вича (Косого).

1436, 21 травня Хан Улу-Муххамед заснував на місці Волзько-Камської Булгарії Казанське ханство.

1439 Флорентійська унія.

Константинопольський патріархат визнає над собою владу Римського папи. Сторони знайшли компроміс у таких принципових питаннях.

• Собор визнав світську владу і церковне верховенство папи як спільного заступника, і православні визнали сходження Святого Духа не від одного тільки Бога-Отця, а й від Бога-Сина.

• Греки і слов’яни погодилися також на католицьку тезу, що десь між раєм і підземним пеклом існує і чистилище для душ не зовсім святих, але і не зовсім грішних.

• Католики в обмін на це визнали за східним духовенством право залишатися одруженими і залишили мирянам слов’янських країн право запивати освячений хліб (причастя) вином і зберігати національні мови в богослужінні.

Цей союз східної і західної християнських церков, як і слід було очікувати, в 1448 р. прокляли християни Єрусалима, оскільки їх країна перебувала під владою мусульман. Незабаром до відмови від унії приєдналося і все візантійське духовенство, тому що Константинополь захопили мусульмани у 1453 році.

Зазнавши поразки в цих землях, папська курія доклала величезні зусилля, щоб утримати унію хоча б у Польщі й українських землях. Тут її прихильниками стало майже все духовенство, в тому числі київський митрополит Михайло Рогоза, який підписав нову унію на Брестському соборі в 1596 р.

1439/40 — 1515 Життя та діяльність Йосифа Волоцького (в миру Івана Саніна) — церковного дія­ча, письменника, публіциста, голови релігійної течії — йосифлянства.

1440, 22 січня У Василя II народився син Іван, майбутній государ усієї Русі — Іван III (1440—1505).

1443 Собор Російської православної церкви відкинув Флорентійську унію і змістив Ісидора.

1445, 7 липня У битві поблизу Спасо-Євфимієвого монастиря під Суздалем казанські татари взяли в полон великого князя Василя II.

1445, 1 жовтня Василь II повернувся з казанського полону в Москву. За його повернення населення Московського князівства змушене було виплатити гігантський викуп у 200 тисяч рублів.

1446, 12 лютого Скориставшись невдоволенням москвичів розмірами цього викупу, Дмитро Шемяка захопив у полон Василя II і став великим князем Московським.

1446, 16 лютого Осліплення великого князя Московського Василя II Васильовича галицьким князем Дмитром Шемякою.

1447, 17 лютого Василь II займає Москву і знову (тепер уже остаточно) стає великим князем московським.

?—1448 Життя Василя Юрійовича (Косого) — удільного князя звенигородського. Разом із братом Дмитром вів тривалу боротьбу проти Василя II.

1448 Собор російських єпископів ставить Іону, єпископа Рязанського, Митрополитом Московським без дозволу Константи­нополя. Початок фактичної не­залежності московської Церкви від константинопольського патріарха.

1449 Дмитро Шемяка поновив війну проти Василя II й оточив Кострому.

1450, 27 січня Московське військо завдало остаточної поразки Шем’яці в битві під Галичем (поблизу Костроми). Завершення міжусобної війни в Московському князівстві (1433—1450).

1452 Як винагороду за послуги, на­дані в боротьбі проти Шем’яки, Василь II віддав татарсько­му царевичеві Касим-хану місто, що отримало назву Ка-симів. Уперше татарський правитель став васалом московського князя.

1459 Церковний собор у Москві не визнає Митрополита Київського Григорія (учень Ісидора), призначеного Константинопольським патріархатом.

Право затверджувати митрополита, що обирається єпис­копами, отримує глава держави — великий князь. Колишня російська митрополія остаточно поділяється на Київську і Мос­ковську. Київська митрополія, як і раніше, зберігає залежність від Константинополя у виборі церковного керівництва.

1462, 27 березня Помер великий князь Моковський Василь II Васильович Темний.

Псковська судна грамота — нормативно-правовий акт Псковської республіки, пам’ятка слов’янського права XV ст. Збереглася в єдиному списку в збірнику, що належав родині графа М.С. Воронцова. Знайшов грамоту професор М.Н. Мурзакевич в Одесі, в архіві Воронцова, і видав її 1847 р. з коротким вступом і коментарем.

Більшість дослідників вважає, що востаннє грамоту перероблено між 1462 і 1471 роками. Грамота містить 120 статей. Джерелами цієї пам’ятки були “Руська Правда”, окремі постанови псковського віча, князів, грамоти.

Псковська судна грамота є цінним джерелом для вивчення суспільного, державного ладу і права Псковської республіки. Грамотою визначався обсяг влади князя, посадника, псковського віча. Більшість статей Грамоти — це норми цивільного і кримінального права, судочинства. Грамота докладно регулювала цивільно-правові відносини, яким присвячено більше половини її статей. Це зумовлено насамперед досить високим рівнем розвитку в Псковській республіці товарно-грошових відносин. Регламентувався у грамоті і найважливіший інститут цивільного права — право власності на нерухоме майно (“отчину”: землю, ліс, подвір’я, борті, риболовецькі ділянки) і рухоме майно (“живот”: хліб, худобу, гроші та ін.). Чимало уваги приділено охороні прав власника на землю, визначенню правового становища феодально залежних селян (ізорників, кочетників, огородників).

Основними способами набування права власності були договори, успадкування, давність і приплід. Майже третина статей Грамоти присвячена зобов’язальному праву. У грамоті згадуються такі види договорів, як купівля-продаж, міна, дарування, позика, майновий найом, особисте наймання, ізорництво тощо. За формою договори були письмові (“запис”, або ”рядниця”, і ”дошка” та усними.

У Псковській судній грамоті розглядалися два види забезпечення зобов’язань — порука і застава. Позика на невелику суму забезпечувалася порукою, а на велику — заставою майна. 14 статей докладно регламентували відносини, що виникали з успадкування майна — рухомого і нерухомого. Передбачалося успадкування за законом і за заповітом. Низка статей регулювала питання злочину і покарання. Виокремлювалися злочини проти держави, насамперед зрада (“перевет”). Злочинами проти порядку управління і суду вважалися образа судового придверника і насильницьке вторгнення до приміщення суду. У Грамоті (ст. 3 і 4) вимагалося від суддів керуватися при здійсненні суду псковським законодавством і не брати хабарів. Однак санкцій за неправедний суд не встановлювалося. Якщо суддя відбирав у позивача коня або одежу в рахунок посулу, то його притягувався до відповідальності як за грабіж.

У грамоті розрізнялися такі майнові злочини, як крадіжка (татьба), розбій, грабіж, підпал, набіг. До злочинів проти особи Грамота зараховувала вбивство, побої у бійці, образу у вигляді виривання бороди.

Псковська судна грамота передбачала такі види покарань, як смертна кара і продаж (грошовий штраф). Смертна кара як найвища міра покарання встановлювалася: для зрадника; палія; злодія, що вчинив крадіжку з Псковського кремля; конокрада; злодія, який учинив крадіжку втретє.

Судовий процес за Грамотою мав змагальний характер. Виклик відповідача до суду здійснювався за офіційним повідомленням (“позовницею”). У випадку неявки відповідача пристав міг доставити його до суду примусово. Це свідчить про посилення публічного начала в судовому процесі. Сторони, які брали участь у судових тяжбах, називалися “сутяжниками”. Передбачалися різні докази, які розглядали й оцінювали у процесі судового розгляду: особисте зізнання, виявлення у зло­дія краденої речі, показання свідків; у майнових спорах —складання присяги.

Велику доказову силу мали письмові документи: “записи” і “дошки”. Суд виносив письмове рішення. Перегляд уже вирішених справ, як правило, не допускався. Чимало статей Грамоти регулювали порядок виконання судових рішень, стягнення судового мита.

Псковська судна грамота стала одним з джерел Судебника 1497 р.

1462, 28 березня Вступ на великокнязівський престол у Москві Івана III.

1462—1505 Правління Івана III Васильовича.

Іван III Васильович — старший син Василя Васильовича “Темного”. З 1450 р. згадується як великий князь — співправитель батька. За правління Івана III завершилося фор­мування основних територій Російської централізованої держа­ви. До Москви були приєднані Ярославське (1463), Ростовське (1474) князівства, Новгородська феодальна республіка (1478), Тверське велике князівство (1485 р.), Вятська і більша частина Рязанської земель (1489 р.). У 1480 р. було повалено золотоординське ярмо, значно зріс міжнародний авторитет Російської держави, розгорнулося широке будівництво церковних і громадських будівель у столиці, захисних споруд у прикордонних районах країни. У 1497 р. було складено перший судовий кодекс — Судебник.

Першим шлюбом Іван III було одруження на Марії Борисівні, яка в 1452 р. померла, і в 1467 р. цар одружився вдруге, а в 1472 р. взяв третій шлюб із Софією Палеолог.

1466—1472 Подорож тверського купця Афанасія Нікітіна в Індію.

1467, 22 квітня Померла перша дружина Івана III — Марія Борисівна (дочка тверського князя Бориса).

1467 Перший похід московських полків на Казань. Місто взяти не вдалося. Після відступу московської раті казанці здійснюють кілька набігів на ро­сійські землі.

1469, 11 лютого У Москву прибуває посольство від Римського Папи Павла II з пропозицією до Івана III взяти за дружину племінницю візан­тійського імператора — Софію Палеолог.

1469, вересень Новий похід московської раті на Казань закінчився більш успішно. Казанський хан Ібрагім змушений був укласти мир і видати російських полонених, що тужили в місті.

1471 Похід московського війська на Новгород, влада якого уклала союз із литовським князем Казимиром IV. Іван III розглядав пролитовські спрямування частини новгородців не просто як непокору великому князеві, а як зраду російського народу і православної віри.

1471, 14 липня Московська рать воєводи Данила Холмського розбила новгородське військо на ріці Шелонь.

1472, 12 листопада Одруження великого князя Московського Івана III з Софією Палеолог, племінницею остан­нього візантійського імператора Константина XI Палеолога.

1473 Іван III уклав союз із кримсь­ким ханом Менглі-Гіреєм для спільної боротьби з Великою Ордою.

1474 Іван III викуповує останні не­залежні землі Ростовського князівства.

1475 У Москву приїжджає італійський архітектор Арістотель Фіораванті, якому доручено відбудувати Успенський собор.

1475, 21 листопада Іван III прибув до Новгорода. Новгородці скаржаться йому на самоправство вищих чиновни­ків. Після розгляду винних покарано та відправлено в Москву.

1476, 16 липня У Москву прибуло посольство від хана Великої Орди Ахмата з вимогою данини. За перека­зами, Іван III велів розірвати ханську грамоту. Це означало неминучість нової війни з Ордою.

1478, 15 січня Новгородці присягнули великому князеві Московському Івану III. З Новгорода в Москву відвезено вічовий дзвін — символ новгородської вольниці. Приєд­нання Новгорода до Москви.

Намагаючись назавжди покінчити з новгородською незалежністю, якою б мізерною вона не була, Іван ІІІ використав як привід убивство у Нов­городі московських послів, спрямувавши проти Новгорода численне військо. Боячись облоги міста, новгородці погодилися виконати всі вимоги Івана III, головною з яких було перетво­рення Новгорода на його вотчину. Таким чином, Новгородська боярська республіка припинила існування.

1478, 17 квітня Помер Зосима, ігумен Соловецький.

1479, 12 серпня У Москві освячено Ус­пенський собор, зведений італійським архітектором Арістотелем Фіораванті.

1479—1533 Життя та діяльність Василя III Івановича — великого князя московського (з 1505 р.)

1480, 8 жовтня — 11 листопада “Стояння на річці Угра”.

Хан Великої Орди Ахмат спробував повернути руські землі, але зазнав повної невдачі. Татари зустрілися з руськими полками на р. Угра (притока Оки). Спробу перейти Угру було відбито русичами. До того ж Ахмат не дочекався допомоги від союзника — польського короля Казимира IV. Сильні морози змусили татар відступити і попря­мувати до Золотої Орди, де Ахмата невдовзі вбили за наказом ногайського хана. “Стояння на Угрі” привело до остаточного звільнення Русі від тяжкого і ненависного монголо-татарського іга, що тривало 250 років.

1480—1481 Російсько-лівонська війна. 4 серпня 1480 р. лівонці ото­чили Псков, але не змогли захопити місто.

?—1481 Життя та діяльність Ахмата — хана Великої Орди з 1465 р. У 1472 р. уклав союз із польським королем Казимиром IV проти Івана III.

1484—1489 Будівництво Благовєщенського собору в Москві.

1485, 15 вересня Війська Івана III зайняли Твер. Ліквідація незалежності Тверського князівства і приєднання його до Москви. Тверський князь Михайло втік у Литву.

1487 Взяття Казані.

Облога і взяття Казані російськими військами під командуванням воєводи Д.Д. Холмського в травні — липні 1487 р. Похід на Казань був організований великим князем московським Іваном III з метою зробити Казанське ханство залежним від Москви. З наближенням московського війська до міста казанський хан Алегам (Алі-хан) вивів свої загони йому назустріч, але після невеликої сутички відступив і сховався за фортечними стінами. 18 травня місто було оточено. Алегам активно оборонявся. Щодня татари здійснювали вилазки. Крім того, загони під командуванням князя Алгазія, що перебували поза містом, постійно здійснювали напади на московське військо. Холмський завдав повної поразки Алгазію і відкинув його загони за Каму. Після розгрому Алгазія казанці втратили надію на допомогу зовні. 9 липня 1487 р. м. Казань капітулювало і визнало васальну залежність від московського князя.