Поділ романо-германського права на публічне і приватне право
Публічне і приватне право можна вважати наскрізними у правовому розвитку романо-германської сім'ї. Публічне і приватне право — це якісно різні галузі правового регулювання, два різні “юридичні континенти”, дві різні “юридичні галактики”.
Питання про поділ права на приватне і публічне має більш ніж двохтисячолітню історію. Спочатку цей поділ виник як спосіб вивчення права. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що право вивчається у двох аспектах: публічному і приватному. Публічне право — це те, що стосується стану римської держави в цілому, приватне — те, що стосується інтересів окремих осіб. Отже, починаючи з часів Давнього Риму, критерієм розмежування публічного і приватного права була відмінність інтересів, що регулюються нормами права.
Для публічного права переважне значення має суспільно значущий (публічний) інтерес, тобто визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільноти, задоволення якого служить умовою і гарантією її існування та розвитку.
Критерієм визначення приватного права є приватний інтерес, що матеріалізується в інтересах окремих осіб, — в їх правовому і майновому становищі, а також у їхніх стосунках з іншими суб'єктами.
Слід наголосити, що поділ права на приватне і публічне виходить за галузеві межі: приватне і публічне право можна вважати супергалузями, які охоплюють (повністю чи частково) певні галузі права.
На процес поділу норм права на публічні і приватні значно впливають сформовані в тій чи іншій країні політичні та правові традиції, особливості правової культури тощо. Тому перелік галузей та інститутів, що зараховуються
Схема розмежування публічного і приватного права
| Критерій | Приватне право | Публічне право |
| Який інтерес захищає | Приватний, тобто інтерес окремих суб'єктів | Публічний, тобто інтерес всього суспільства, який представляє держава |
| Особливості суб'єктів | ||
| Суб'єктний склад | Основний суб'єкт — приватні особи (фізичні та юридичні особи); додатковий — суб'єкти публічного права | Основний — держава та уповноважені нею органи; додатковий — суб'єкти приватного права |
| Статус суб'єктів | Рівний (незалежно від того, основними чи додатковими суб'єктами вони є) | Нерівний (незалежно від того, основними чи додатковими суб'єктами вони є) |
| Відносини, які переважають | Горизонтальні,відносини координації | Вертикальні (владні), відносини субординації |
| Специфічний характер правового регулювання суспільних відносин | ||
| Хто може регулювати відносини | Суб'єкти самостійно, а також додатково — держава (децентралізоване регулювання) | Держава (централізоване регулювання) |
| Головний спосіб правового регулювання | Дозвіл | Заборона та позитивне зобов'язання |
| Тип правового регулювання | Загальнодозволений(дозволено все, що прямо не заборонено законом) | Спеціально дозволений(дозволено лише те, що прямо зазначено в законі) |
| Основні види норм права | Диспозитивні | Імперативні |
| Основні принципи | Принципи свободи особистості, автономії, свободи права приватної власності, юридичної рівності суб'єктів, свободи договору | Принципи влади і підкорення, субординації, ієрархії, оперативності, загальної заборони, правового захисту загального суспільного інтересу |
| За чиєю ініціативою відбувається захист | За ініціативою суб'єктів, чиї права та інтереси порушені | За ініціативою держави |
до публічного чи приватного права, є далеко не однаковим для різних країн романо-германської сім'ї.
Наприклад, у правовій системі Франції конституційне, адміністративне, фінансове і міжнародне публічне право зазвичай належать до публічно-правових галузей. Водночас цивільне, комерційне, цивільне процесуальне, трудове, сільськогосподарське, лісове, транспортне, повітряне і міжнародне приватне право, право промислової та інтелектуальної власності, право соціального забезпечення, право, що регулює відносини у вугільній промисловості, розглядаються як приватно-правові галузі. Цікаво, що за французькою класифікацією кримінальне право є приватним, оскільки містить безліч положень, спрямованих на захист приватноправових інтересів і відносин.
У правовій системі Німеччини до категорії публічно-правових належать не тільки конституційне, адміністративне, фінансове (податкове) і міжнародне публічне право, але й кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право, право, що опосередковує процедуру банкрутства, церковне право і так зване єднальне право. Приватно-правовими є цивільне, комерційне, торговельне, патентне і міжнародне приватне право, право компаній, право “переговорного інструментарію”, право інтелектуальної власності. Деякі галузі (наприклад, трудове право) можуть розглядатися в одних відносинах як приватно-правові, а в інших — як публічно-правові.
Історичною особливістю романо-германської сім'ї є принцип первинності приватного права. Останнє вважається визначальним у системі романо-германського праві; воно є більш розвиненим і досконалим, ніж публічне право. Саме на приватному праві традиційно робиться наголос у юридичних дослідженнях. Проте сьогодні в романо-германській сім'ї спостерігається загальна тенденція посилення ролі публічного права за рахунок ослаблення приватного права, а також тенденція до “публ