Співвідношення держави основні підходи
Співвідношення держави і права включає три головні аспекти: єдність, відмінність і взаємодія.
Єдність держави і правамає наступні елементи:
1)спільність походження і розвитку. Держава і право
виникли в результаті потреб соціально неоднорідного су
спільства, що перейшло до відтворюючої економіки. У роз
витку держави і права виділяються схожі історичні тенден
ції;
2) спільність чинників, що зумовлюють сутність дер
жави іправа. Ними виступають соціально-економічні від
носини, ідеологія, культура, традиції суспільства;
3) спільність соціального призначення. Право виступає
як засіб соціального регулювання, а держава є механізмом,
що забезпечує вплив права на суспільні відносини.
Є й інші грані єдності та взаємозумовленості цих кате
горій. Вони, зокрема, виявляються в ідеї правової держа
ви- :.-::мгіи :а
Щ
Відмінності випливають уже з визначень цих понять, їхнього онтологічного статусу та суспільної природи:
1) держава є особливою політико-територіальною орга
нізацією публічної влади, а право — це система офіційно
встановлених та охоронюваних норм, що виступають регу
ляторами поведінки людей;
2) держава і право відіграють різні ролі в соціальному
регулюванні. Право визначає моделі поведінки людей у
типових ситуаціях, а держава забезпечу є реалізацію цих
моделей, зокрема за допомогою своєї примусової сили;
3) держава і право можуть суперечити одне одному.
Тоді виникає феномен неправової, тоталітарної держави.
Взаємодія держави і права виражається в їхньому різноманітному впливі одне на одного. Вплив держави на право полягає перш за все в тому, що вона створює, змінює, удосконалює, охороняє від порушень, запроваджує в життя норми права. Держава або сама встановлює правові норми, або офіційно визнає ті, що вже діють. Вона може також делегувати право приймати окремі юридичні акти громадським та іншим недержавним організаціям, надавати силу закону судовим та адміністративним прецедентам, нормативним договорам та угодам.
Це означає, що процес формування права може йти як зверху вниз, так і знизу вгору, виростаючи з правил поведінки, що склалися в суспільстві, і державі залишається лише закріпити ці правила в законах. У цьому розумінні право створюється всім суспільством. Але, врешті-решт, право виходить все ж таки від держави як офіційного представника суспільства.
Не менш істотним і різноманітним є зворотний вплив права на державу. Право перш за все легалізує та конституює державну діяльність, визначає її загальні межі. За допомогою права закріплюються внутрішня організація держави, її форма, структура, апарат (механізм) управління, статус і компетенція різних органів і посадовців, принцип розподілу влади, оформляються необхідні інститути.
Держава створює право і для регламентації власної діяльності. За допомогою права здійснюються завдання і функції держави, проводиться її внутрішня і зовнішня політика, законодавчо визначається і закріплюється суспільний лад, стан особистості в суспільстві.
Виділяють два основні типи взаємодіїдержави і права:
1) держава стоїть над правом і виступає як визначальний
чинник розвитку права. Такий тип держави називають
етатистським. Йому властиві такі риси:
—безумовний пріоритет інтересів державної влади перед
інтересами особи і суспільства, обмеження (а подекуди й
фактична відсутність) прав і свобод особистості;
—підпорядкування законотворчості державній владі,
що приводить до феномену неправового (несправедливого)
закону;
—способи формування й організації влади визначають
ся не нормативними вимогами, а доцільністю, причому
критерії останньої висуває сама влада;
2) право стоїть над державою, виступаючи обмежувачем
державної влади. Такий тип держави прийнято називати
правовим. Йому властиві такі риси:
- пріоритет інтересів особистості та суспільства перед
державою;
- реальність прав і свобод особистості, гарантованих
державою;
- верховенство правового закону в системі нормативно-
правових актів;
—демократичний легальний спосіб формування влади;
—розподіл влади;
—зв'язаність влади правом;
- незалежність і авторитет судової влади;
- високий рівень загальної та правової культури грома
дян;
- взаємна відповідальність держави та особи.