Соціально – економічне положення західноукраїнських земель
Особливою сторінкою історії України 20-х – 30-х років ХХ століття є історія західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини.
Тут слід перш за все зазначити, що ці території є невід’ємною складовою частиною Європи і їхнє політичне становище в цей період було врегульовано якраз тими міжнародними договорами, які визначили політичне становище Європи після Першої світової війни: Сен-Жерменським (1919 р.) та Тріанонським (1920 р.). Згідно з першим, Австрійська держава відмовилася від всіх етнічно неавстрійських територій (це стосувалося Галичини та Буковини). Згідно із другим, більше ніж наполовину скорочувалася територія Угорщини (це стосувалося Закарпаття). Крім того, значення для вирішення політичної долі цього регіону мали Ризький мирний договір Радянської Росії та Радянської України з Польщею (1921 р.) та нарада послів країн Антанти у бельгійському місті Спа (1923 р.).Вони закріпили Галичину та Західну Волинь за Польщею.
Відносно соціально-економічного становища західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини слід зазначити наступне. Міжвоєнну Польщу не можна назвати розвиненою країною. Однак «східні креси» (околиці), тобто західноукраїнські землі Галичини та Волині, особливо вражали своєю відсталістю. Польський уряд територію своєї держави поділяв на дві категорії: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (східні землі – Західну Україну і Західну Білорусію). Основні галузі промисловості були зосереджені у Польщі «А», куди надходили основні капіталовкладення. Польща «Б» була сировинним придатком і ринком збуту. Основою промислового виробництва тут були сировинні галузі – нафто-озокеритна й лісова. За даними перепису 1931 р. більшість найманих працівників працювали в сільському господарстві. Підприємства належали в основному польському або закордонному капіталу. Українці переважали тільки в кооперації.
Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. боляче вдарила по Польщі. Реальні заробітки робітників іще до кризи не досягали довоєнного рівня, а під час кризи вони істотно впали.
Земельний голод на селі в роки Світової економічної кризи відчувався особливо гостро. Більшість селянських дворів господарювала без будь-яких вдосконалень. За цих умов господарювання було нерентабельним. Податковий тиск завершував руйнування господарств.
Румунія належала до найбільш відсталих європейських країн. Економічно розвивати новоприєднані після Першої світової війни українські території у керівників держави не було ні бажання, ні можливостей. Промислові підприємства Північної Буковини і Бесарабії залишалися дрібними і напівкустарними. Не витримуючи конкуренції на ринку, вони розорялися навіть при сприятливій економічній кон’юнктурі.
Аграрна реформа, яка проводилася румунським урядом у 20-ті рр., мала за мету зміцнення землеволодіння румунських колоністів. Саме вони отримали левову частку поміщицьких земель, розподілених внаслідок реформи. Українські ж селяни отримали всього 6 % поміщицьких земель.
Економічна криза настала в Румунії вже у 1928 р. і тривала майже до кінця 30-х рр. Значно скоротилася кількість промислових підприємств. Робітники, яким вдалося уникнути безробіття, одержували заробітню плату у половинному розмірі. У сільському господарстві криза призвела до падіння цін на зернові культури, особливо на кукурудзу (в 6 разів). Багато селянських господарств було розорено.
Чехословацька держава, до складу якої увійшло Закарпаття (офіційна назва: Підкарпатська Русь, а від 1928 р. – Підкарпатський край), намагалася, хоч і непослідовно, розвинути цей найвідсталіший у всій Європі край. У 20-ті рр. тут було проведено аграрну реформу. Її суть полягала у викупі урядом земель поміщиків-угорців та розподілі їх серед селян через банк. Проте перенаселеність, дефіцит ріллі у гірському краї та примітивну агрокультуру більшість селян бідували.
Частка промисловості в економіці краю не перевищувала 2 %. За час перебування Закарпаття у складі Чехословаччини тут не було побудовано жодного нового промислового підприємства. Підприємців цікавила лише сировина, особливо ліс.