Адміністративний примус, відповідальність, стягнення
Адміністративний примус - це особливий вид державного примусу, який полягає у застосуванні суб'єктами функціональної влади передбачених нормами адміністративного права примусових заходів у зв'язку з неправомірними діями. Адміністративний примус є видом державного примусу, і, отже, йому притаманні ті ж риси, що й останньому. Одночасно слід зазначити, що адміністративний примус характеризується і своїми власними рисами, які дають можливість відрізнити його від кримінально-правового, дисциплінарно-правового, цивільно-правового та інших видів державного примусу:
1. як правило, адміністративний примус використовується у сфері державного управління, для охорони державно-управлінських відносин;
2. застосовувати заходи адміністративного примусу уповноважений досить широке коло державних органів та посадових осіб;
3. адміністративний примус, на відміну від кримінально-правового, застосовується як до фізичних, так і до юридичних осіб;
4. адміністративний примус, на відміну від дисциплінарного, застосовується в рамках позаслужбовий підпорядкування, при відсутності організаційної підпорядкованості між сторонами правовідносини;
5. застосування заходів адміністративного примусу регулюється нормами адміністративного права.
Важливим є питання співвідношення заходів адміністративно-правового примусу і примусових заходів, передбачених нормами адміністративного права. При цьому слід зазначити, що адміністративно-правовий примус повністю регулюється нормами адміністративного права. Разом з тим, до заходів примусу адміністративного характеру належать, крім вищевказаних, заходи дисциплінарного примусу і дисциплінарної відповідальності, які регламентуються нормами адміністративного права (дисциплінарна відповідальність державних службовців, військовослужбовців, студентів та ін.). На підставі викладеного можна зробити висновок, що адміністративний примус – вид державного примусу, який застосовується правомочними державними органами (посадовими особами) з метою попередження і припинення адміністративного проступку, а також забезпечення залучення винного до адміністративної відповідальності. На відміну від інших видів адміністративного примусу, застосування адміністративно-запобіжних заходів не пов'язане з вчиненням адміністративного проступку, тобто воно покликане попередити його. Дані заходи зовні подібні з профілактичними. Однак за своєю суттю і порядку застосування профілактичними заходами їх вважати не можна, оскільки вони передбачаються і застосовуються в односторонньому владному порядку без згоди тих, щодо кого вони реалізуються. Наступним відмінністю між попереджувальними заходами та іншими заходами адміністративного примусу є те, що підставою застосування перших може бути як попередження протиправних дій (дрібне хуліганство, керування транспортним засобом у стані сп'яніння), так і стихійних лих, епідемій, епізоотії. Другі заходи адміністративного примусу застосовуються тільки по відношенню до правопорушника.
В адміністративній науці прийнято виділяти такі заходи адміністративного попередження, як:
- перевірка документів;
- огляд речей і особистий огляд;
- здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі;
- введення карантину час епідемій та епізоотій;
- закриття ділянок державного кордону;
- контроль і наглядові перевірки;
- профілактичні медичні огляди працівників деяких професій;
- обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг при виникненні загрози суспільній безпеці і т. п.
Заходи адміністративного припинення на відміну від попередніх пов'язані з вчиненням адміністративного проступку і застосовуються з метою припинення подальшого його вчинення, недопущення настання більш тяжких протиправних наслідків і забезпечення можливості притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Адміністративне припинення здійснюється як в інтересах суспільства, держави, так і в інтересах самого правопорушника, оскільки не дає йому можливості продовжувати протиправну дію і посилити свою провину. Заходи адміністративного припинення слід відрізняти від заходів адміністративного стягнення. Фактичним підставою останніх є адміністративний проступок, тобто винне дію. Адміністративне припинення може застосовуватися як до винних дій, так і до об'єктивно протиправних невинних дій (вчинених неосудною особою або особою до 16 років). У ряді випадків адміністративне припинення застосовується при вчиненні злочину. Крім того, заходи адміністративного припинення можуть застосовуватися до осіб, наділеним депутатським, дипломатичним імунітетом, працівникам органів внутрішніх справ, військовослужбовцям ( які за вчинений проступок залучаються, в ряді випадків, до дисциплінарної відповідальності за нормами адміністративного права). Єдиного нормативного акта, який регулював би систему заходів адміністративного припинення немає і їх застосування регламентується численними підзаконними нормативними актами, що створює певні труднощі в їх реалізації.
В адміністративній науці заходи адміністративного припинення прийнято класифікувати на види, зокрема: загальні, спеціальні, процесуальні. До загальних заходів адміністративного припинення можна віднести: примусове лікування; призупинення робіт; тимчасове відсторонення від керування транспортним засобом; відсторонення від роботи, навчання; заборона експлуатації механізмів та ін. Дані заходи можуть застосовуватися і до фізичних, і, відповідно, до юридичних осіб. Спеціальні заходи, на відміну від загальних, застосовуються тільки до фізичних осіб. Такими заходами є: засоби фізичного впливу; спеціальні засоби (наручники, сльозоточивий газ); вогнепальна зброя. Процесуальні заходи адміністративного припинення спрямовані на забезпечення можливості притягнення особи, яка вчинила адміністративний проступок, до адміністративної відповідальності. Дані заходи передбачені статтями 260-267 КпАП: адміністративне затримання; особистий огляд і огляд речей; вилучення предметів і документів; тимчасове вилучення посвідчення водія; тимчасове вилучення ліцензійної картки на транспортний засіб; відсторонення осіб від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Адміністративне затримання являє собою одну із заходів адміністративного процесуального забезпечення, яка здійснюється з метою припинення подальшого вчинення адміністративного проступку і забезпечення притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Згідно статті 260 КпАП адміністративне затримання допускається у випадках, коли вичерпано інші заходи впливу, а встановлення особи, складення протоколу про адміністративне порушення на місці вчинення проступку є обов'язковим, але не представляється можливим. Разом з тим, адміністративне затримання забезпечує своєчасне і правильне розгляд справи про адміністративний проступок. Адміністративне затримання - це тимчасове позбавлення свободи, яке застосовується не як міра покарання. При здійсненні адміністративного затримання обов'язково складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмови останнього від підписання протоколу, про це в ньому робиться відповідний запис. Враховуючи те, що адміністративне затримання зазіхає на особисту свободу людини, про місце його перебування негайно сповіщаються родичі, або ж на його прохання власник підприємства, установи або організації. Чинне адміністративне законодавство передбачає вичерпний перелік органів та посадових осіб, уповноважених здійснювати адміністративне затримання. Так, відповідно до статті 262 КпАП адміністративне затримання провадиться:
- органами внутрішніх справ – при вчиненні дрібного хуліганства; порушенні порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; скоєнні злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; торгівлі з рук у невстановлених місцях; при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль і т. д.;
- прикордонними військами – при порушенні прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України тощо;
- старшим в розташуванні охоронюваного об'єкта посадовою особою воєнізованої охорони - при вчиненні правопорушень, пов'язаних з посяганням на охоронювані об'єкти;
- посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України – у разі вчинення військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків дрібного хуліганства тощо;
- органами Служби безпеки України – при порушенні законодавства про державну таємницю або здійсненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, зберіганні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації;
- посадовими особами органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів – у разі вчинення прихованої від огляду передачі або спроби передачі будь-яким способом особам, яких тримають у слідчих ізоляторах і установах виконання покарань, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а також інших заборонених для передачі предметів;
- посадовими особами, уповноваженими на те центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, - при порушенні законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства і транзитний проїзд через територію України.
Адміністративне законодавство передбачає строки адміністративного затримання, відповідно до яких можна виділити адміністративне затримання на загальних підставах та спеціальне адміністративне затримання. На загальних підставах допускається адміністративне затримання тривалістю не більше трьох годин.
Спеціальні адміністративні затримання застосовуються:
- до осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, порушили порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, порушили прикордонний режим, режим в пунктах пропуску через державний кордон України або режимні правила у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні або транзитного проїзду через територію України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання;
- до сіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Адміністративне затримання слід відрізняти від доставлення правопорушника до органів внутрішніх справ, яке передбачено ст. 259 КпАП. Останнє здійснюється більше широким колом осіб, при його здійсненні не складається протокол і воно повинно бути зроблено у найкоротші терміни. При цьому чинне адміністративне законодавство на відміну від адміністративного затримання не регламентує ці строки. Іншими словами: закінчується доставлення правопорушника - починається адміністративне затримання.
Адміністративна відповідальність є видом юридичної відповідальності, а значить їй, як і кримінальної, цивільної та дисциплінарної відповідальності, притаманні певні спільні ознаки:
- виступає як вид державного примусу;
- настає на підставі правових норм;
- настає за порушення правових норм;
- конкретизується юрисдикційними актами компетентних державних органів або посадових осіб.
Разом з тим, адміністративна відповідальність має свої власні ознаки, які дають можливість відрізнити її від інших видів юридичної відповідальності. Адміністративна відповідальність характеризується тим, що нормативною підставою її настання є: Кодекс про адміністративні правопорушення України, як основний законодавчий акт, що встановлює адміністративну відповідальність, інші кодекси: Митний, Повітряний, Лісовий, Водний, а також окремі закони: «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про ветеринарну медицину», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про рекламу» та ін. Даною рисою адміністративна відповідальність відрізняється від кримінальної, нормативною базою якої є тільки Кримінальний кодекс України.
Фактичним підставою адміністративної відповідальності виступає адміністративний проступок, поняття, ознаки і склад якого закріплені в КпАП України. Адміністративна відповідальність, на відміну від дисциплінарної, застосовується органами або особами, з якими порушник не зв’язаний стосунками підпорядкування по роботі або службі (наприклад, працівник ДАІ та водій транспортного засобу).
Суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути як індивідуальні (фізичні) особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці, так і колективні (юридичні) особи: підприємства, установи, організації, філії, представництва, громадські організації, політичні партії. Правом застосування адміністративної відповідальності наділений досить широке коло державних органів та посадових осіб, передбачених у КпАП України. Залучення до адміністративної відповідальності не тягне за собою судимості і звільнення з роботи. В адміністративній науці прийнято виділяти три підстави адміністративної відповідальності: нормативне, фактичне і процесуальне.
Нормативне підґрунтя – це система норм, що закріплюють склади адміністративних проступків, систему адміністративних стягнень; коло суб'єктів, наділених правом застосовувати адміністративні стягнення і процедуру притягнення до адміністративної відповідальності. Основним нормативним актом про адміністративну відповідальність є КпАП України. Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок. Процесуальною підставою адміністративної відповідальності є акт компетентного органу про накладення конкретного адміністративного стягнення за конкретний адміністративний проступок на конкретне винна особа.
Одним з обставин, що виключає настання адміністративної відповідальності є необхідна оборона, під якою слід розуміти дію, хоча і передбачене КпАП або іншими нормативними актами, що встановлюють відповідальність за адміністративні проступки, вчинене при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягає, шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність являє собою дію, передбачене КпАП або іншими нормативними актами, що встановлюють відповідальність за адміністративні проступки, але вчинене в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, і якщо, заподіяну шкоду менш значимий, в порівнянні з запобігання шкоди. При цьому слід мати на увазі, що на відміну від необхідної оборони, крайня необхідність спрямована проти третіх осіб, проти тварин, проти стихійних явищ.
Фактичним підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок, визначення якого закріплено у статті 9 КпАП України. Відповідно до цієї статті адміністративний проступок – це протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яке передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративний проступок характеризується ознаками і складом. Ознаки адміністративного проступку випливають з його визначення: протиправність, винність, караність. На відміну від злочину, адміністративний проступок не характеризується на законодавчому рівні такою ознакою, як суспільна небезпека. Даний ознака в теорії адміністративного права часто замінюють ознакою «громадська шкідливість».
Одним з елементів складу адміністративного проступку є його суб'єкт, тобто особа, яка його вчинила і до якого може бути застосоване адміністративне стягнення. Слід зазначити, що суб'єктом адміністративного проступку може бути як фізична, так і юридична особа. Фізична особа може бути суб'єктом проступку і суб'єктом адміністративної відповідальності за наявності певних ознак:
а) досягнення віку, при якому настає адміністративна відповідальність;
б) осудність.
Важливе значення має форма вини – певне встановлене адміністративним правом співвідношення елементів свідомості і волі особи, яка вчинила адміністративний проступок. Виділяють дві форми вини: умисел і необережність. При цьому адміністративне законодавство, передбачаючи дані форми, розкриваючи їх сутність, не дає визначення понять умислу і необережності. Відповідно до статті 10 КпАП адміністративний проступок визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх, або свідомо допускав настання цих наслідків. У теорії адміністративного права, залежно від інтелектуального і вольового моментів вини, умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямий умисел - це така форма вини, при якій правопорушник усвідомлював протиправний характер своєї дії або бездіяльності, передбачав його шкідливі наслідки і бажав їх настання. Прямий умисел являє собою єдність інтелектуального і вольового моментів. Умисел вважається непрямим, якщо особа, яка вчинила правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своєї дії, передбачала її шкідливі наслідки і свідомо допускав їх настання. Обидва види умислу - прямий і непрямий - мають більше подібностей, ніж відмінностей. Розмежування цих форм можна провести поза критерію вольового моменту, вольового ставлення до настання наслідків. У прямому умислі ставлення правопорушника до нього проявляється у формі бажання, а при непрямому - у формі усвідомленого допущення його настання. Стаття 11 КпАП визначає, що адміністративний проступок вважається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, допускало можливість настання шкідливих наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала їх настання, хоча повинна була і могла їх передбачити. Необережність являє собою самостійну форму провини, передбачену адміністративним законодавством. Поряд з умислом необережність розглядається як менш небезпечна форма вини. Виділяють два види необережності: протиправна самовпевненість і протиправна недбалість. Протиправна самовпевненість являє собою такий вид необережної вини, при якому особа, яка вчинила адміністративний проступок, допускав настання шкідливих наслідків діяння, але легковажно, самовпевнено розраховувало на їх запобігання. Протиправна самовпевненість - це легковажне рішення здійснити винне діяння, незважаючи на те, що воно явним для винного чином загрожує небезпечними наслідками для держави чи охоронюваним інтересам, і враховуючи обставини справи при необґрунтованої надії на запобігання цих наслідках. Противоправна недбалість – це вид необережної вини, при якому особа, яка вчинила адміністративний проступок, не передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Суть цього виду вини полягає в тому, що особа, яка має реальну можливість передбачити шкідливі наслідки своїх діянь, не перетворює можливість запобігти їх у реальну дійсність, не напружує свої інтелектуальний або фізичний потенціали для вчинення вольових дій, які були б спрямовані на таке запобігання. Слід мати на увазі, що на відміну від усіх наведених вище видів вини, при вчиненні проступку з необережності особа не передбачає шкідливих наслідків свого діяння. Таке непередбачені наслідків свого діяння говорить про неповагу особою вимог законодавства, своїх посадових обов'язків, інтересів суспільства. Характерною особливістю даної форми вини є як негативне ставлення правопорушника до суспільно шкідливих наслідків, так і відсутність передбачення їх настання.
Відповідно до статті 23 КпАП України адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою:
а) виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття;
б) попередження вчинення нових проступків як самим правопорушником, так і іншими особами;
в) покарання особи, яка вчинила проступок.
З наведеного можна зробити висновок , що основними функціями адміністративного стягнення є:
а) виховна;
б) попереджувальна (превентивна),
в) каральна.
Адміністративні стягнення прийнято класифікувати на види:
- основні (попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку; конфіскація грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт, громадські роботи;
- додаткові (оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку; конфіскація грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного проступку). При цьому слід зазначити, що немає таких адміністративних стягнень, які визнавалося б тільки додатковими;
- морального характеру (попередження);
- матеріального характеру (штраф, оплатне вилучення , конфіскація);
- морального і матеріального характеру (виправні роботи, громадські роботи, адміністративний арешт).
Адміністративні стягнення, на відміну від кримінальних стягнень, накладаються широким колом державних органів і посадових осіб (статті 218-24419 КпАП). При цьому вони можуть накладатися як колегіально (адміністративними комісіями, виконавчими комітетами сільських, селищних рад та ін.), так і одноосібно (суддею, командиром військової частини, головним державним інспектором пожежного нагляду тощо).
Адміністративні стягнення, як один з видів адміністративного примусу, необхідно відрізняти від заходів адміністративного припинення. Останні, незважаючи на деяку схожість, не є заходами адміністративної відповідальності. Крім того, заходи адміністративного припинення передують заходам адміністративного стягнення. Разом з тим , за наявності передбачених законом обставин, вони можуть передувати і застосуванню кримінально-процесуальних заходів.
Адміністративні стягнення тісно пов'язані між собою і становлять певну логічну систему, яка закріплена в статті 24 КпАП України. Слід зазначити, що заходи адміністративного стягнення розміщуються в даному переліку в певному порядку: від менш суворого до більш суворого. Даний перелік, на відміну від заходів адміністративного попередження, адміністративного припинення, є вичерпним і включає в себе:
- попередження;
- штраф;
- оплатне вилучення предмета , який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку;
- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку; грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного проступку;
- позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
- виправні роботи;
- громадськи роботи;
- адміністративний арешт.
Законодавством може бути передбачено адміністративне видворення з меж України іноземних громадян та осіб без громадянства за вчинення адміністративних проступків, які грубо порушують встановлений правопорядок.
Попередження – це завжди основне стягнення морального характеру. Попередження, як адміністративне стягнення, слід відрізняти від попередження, як заходи адміністративного припинення, яке застосовується для недопущення подальшого вчинення адміністративного проступку (наприклад, попередження про припинення недобросовісної реклами).
Штраф – це адміністративне стягнення матеріального (грошового) характеру. Воно є одним з найбільш поширених стягнень. Як правило, розмір штрафу встановлюється виходячи з кратності неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Крім цього, розмір штрафу може бути й іншим: стаття 135 «Безквитковий проїзд » (п'ятикратний розмір від вартості проїзду на суднах водного транспорту; десятикратний розмір від вартості проїзду в поїздах приміського, місцевого сполучення; двадцятикратний розмір від вартості проїзду в міському транспорті);
Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку (стаття 28 КпАП). Так, наприклад, за повторне протягом року керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягне за собою на водіїв позбавлення права керування транспортними засобами на строк від двох до трьох років з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого (ч. 2 ст. 130 КпАП).
Іншим прикладом є стаття 193 КпАП, яка передбачає адміністративну відповідальність за ухилення від реалізації вогнепальної мисливської чи холодної зброї і бойових припасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання і носіння, що тягне за собою накладення штрафу від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових припасів.
Дане адміністративне стягнення полягає в тому, що:
- у правопорушника примусово вилучається певний предмет;
- вилучений предмет підлягає реалізації;
- колишньому власникові передається виручена сума після відрахування витрат по реалізації предмета.
Оплатне вилучення може застосовуватися як у якості основного так і додаткового адміністративного стягнення.
Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку (стаття 29 КпАП). Відповідно до Конституції України конфіскація може застосовуватися тільки за рішенням суду. Адміністративно-правову конфіскацію необхідно відрізняти від кримінальної. У першому випадку конфіскації підлягає тільки предмет, за допомогою якого здійснений адміністративний проступок або щодо якої його вчинили. Кримінально-правова конфіскація застосовується щодо всього майна злочинця.
Слід мати на увазі, що чинне адміністративне законодавство передбачає випадки, за наявності яких дане стягнення не застосовується. Зокрема, конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Позбавлення спеціального права полягає в тому, що відповідно до закону громадянин обмежується (на певний строк) у праві користуватися деякими суспільними фондами (наприклад, мисливським, рибним) або займатися визначеною діяльністю (стаття 30 КпАП). Так, за грубе або систематичне порушення порядку полювання громадянин позбавляється наданого права на строк до трьох років. За грубе або повторне порушення порядку керування транспортними засобами громадянин позбавляється наданого йому права на строк до трьох років або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.
Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративний проступок. Тобто це стягнення не може застосовуватися до осіб, які не мають роботи, або працюють за сумісництвом. Дане адміністративне стягнення призначається лише суддею. Із заробітку правопорушника здійснюються відрахування до двадцяти відсотків в доход держави. Виправні роботи – це основне адміністративне стягнення матеріального характеру.
Громадські роботи як вид адміністративного стягнення полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) на строк від двадцяти до шістдесяти годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Наприклад, за повторне протягом року керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим застосовується покарання у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого (ч. 7 ст. 121 КпАП). За залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, за дрібне хуліганство, тобто нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян також передбачені гомадські роботи.
Адміністративний арешт – це тимчасове позбавлення волі строком до 15 діб, яке призначається лише суддею. Адміністративний арешт є найбільш суворою мірою адміністративного покарання, яка застосовується тільки у виняткових випадках. Слід зазначити, що адміністративний арешт передбачається санкцією статті як альтернативне стягнення поряд з виправними роботами або штрафом. Це дає можливість компетентному органу або посадовій особі об'єктивно розглянути всі матеріали справи і призначити дане стягнення тільки в тому випадку, якщо застосування інших стягнень буде недостатнім.
Він не може застосовуватися до вагітних жінок, жінкам, які мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп. Застосування адміністративного арешту не тягне за собою судимості і не є підставою для звільнення з роботи.
Адміністративний арешт може призначатися у випадках вчинення таких адміністративних проступків, як дрібне хуліганство (стаття 173), злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (стаття 185), порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (стаття 185-1) та ін.
Видворення з меж України, як адміністративне стягнення, застосовується тільки до іноземців та осіб без громадянства у разі вчинення ними адміністративних проступків, грубо порушують правопорядок. Дане стягнення не може застосовуватися до громадян України.
Поряд з адміністративними стягненнями діючий КпАП передбачає в статті 24-1 заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх, віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративний проступок, зокрема:
- зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
- попередження;
- догана або сувора догана;
- передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згоди, а також окремим громадянам на їх прохання.
Порядок накладення адміністративних стягнень передбачений у розділі IV КпАП України. Основними принципами застосування адміністративних стягнень є: законність, індивідуалізація адміністративної відповідальності з урахуванням характеру проступку і особистості правопорушника. Законність проявляється, перш за все, в тому, що юрисдикційний орган або посадова особа, що розглядає справу, може застосувати до правопорушника тільки те стягнення, яке передбачене нормою права, і тільки в тих межах, які закріплені санкцією конкретної правової норми. Чинне адміністративне законодавство передбачає ряд гарантій дотримання принципу законності, зокрема:
- стаття 24 КпАП передбачає вичерпний перелік адміністративних стягнень, за межі якого компетентний орган або посадова особа виходити не може;
- за кожний адміністративний проступок може бути накладено тільки одне основне або основне і додаткове адміністративне стягнення, передбачене санкцією відповідної правової норми. При цьому до правопорушника одночасно можуть застосовуватися заходи дисциплінарної або цивільно -правової відповідальності;
- компетентний орган чи посадова особа не може виходити за межі передбаченого правовою нормою розміру адміністративного стягнення як у бік зменшення, так і у бік його збільшення. Індивідуалізація адміністративної відповідальності проявляється в тому, що відповідно до статті 33 КпАП при накладенні адміністративного стягнення враховується особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Слід зазначити, що особлива роль відводиться обставинами, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, передбаченим, відповідно, статтями 34 і 35 КпАП.
Обставинами, що пом'якшують відповідальність є: щире розкаяння винного; запобігання винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення проступку під впливом сильного душевного хвилювання або при поєднанні важких особистих або сімейних обставин; вчинення проступку неповнолітнім; вчинення проступку вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Даний перелік не є вичерпним і законами України можуть бути передбачені й інші пом'якшувальні обставини. Разом з тим, орган чи посадова особа можуть в якості пом'якшуючих обставин визнати і обставини, які не передбачені в законі.
Обставинами, що обтяжують відповідальність є: продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб його припинити; повторне протягом року вчинення однорідного проступку, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення проступку особою, раніше здійснювала злочин; втягнення неповнолітнього у провину; вчинення проступку групою осіб; вчинення проступку в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; вчинення проступку у стані сп'яніння. На відміну від наведених вище пом'якшуючих обставин, перелік даних обставин є вичерпним і орган чи посадова особа не мають права визнавати в якості обтяжуючих інші обставини, не передбачені цією статтею.
За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення проступку, а при триваючому проступок - два місяці з дня його виявлення. Якщо за фактом проступку порушувалася кримінальна справа, яка згодом було закрито, але в діях правопорушника виявлено ознаки адміністративного проступку, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше, ніж через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. У разі вчинення особою двох або більше адміністративних проступків, адміністративні стягнення накладаються за кожен проступок окремо. Якщо справи про вчинення особою кількох проступків розглядаються одним і тим же органом або посадовою особою, стягнення накладаються в межах санкції, встановленої за більш серйозний проступок з числа вчинених. Разом з тим, до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-який із вчинених проступків.