Тема 2. Українська національна революція ХVІІ ст. 4 страница

- активізації зв’язків між східними і західними українцями;

- розгортанню українського національно-визвольного руху.

Наполеонівські війни 1812-1814 років, декабристи та польське визвольне повстання 1830 року сприяли посиленню національно-визвольних рухів у Російській імперії. Русифікаторська політика царизму викликала обурення в Україні та ностальгію по козацько-гетьманських часах.

Поштовхом до розвитку національної свідомості росіян стали реформи міністра царського уряду С. Уварова, які проголосили «народність», «самодержавство» та «православ’я » як основоположні принципи Російської імперії. Реформи Уварова призвели до посилення русифікації державного апарату, освіти та культури у всій імперії. Політика російського царизму спричинила активізацію національних рухів поневолених народів. Почалось українське національне відродження, що бере початок від перших спроб запровадження української літературної мови та боротьби нащадків української козацької старшини за збереження автономних прав України в складі Російської імперії.

Суть цього процесу полягає у відновленні національної культури і мови українського народу після їхнього занепаду. Російська влада намагалася ввести російську мову замість української. Але народ зберігав великі скарби у своїй усній творчості. З усіх скарбів найціннішою була мова. Найкращі сили національної інтелігенції взялися за нелегке завдання - перетворити народну мову на основний засіб спілкування усіх верств українського суспільства.

Початок українського відродження умовно пов’язують з виходом у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського у 1798 році. Це був перший твір нової української літератури, написаний народною мовою. Твір був глибоко вкорінений у минулу епоху — козацьку добу і свідчив про тісний зв'язок з народною пам'яттю про козацтво.

Помітно зріс інтерес до національної історії. У 1822 р. у світ вийшла чотиритомна праця Д. Бантиша-Каменського «Історія Малої Росії». У 1842-1843 рр. у Москві було видано 5-томну „История Малороссии” М.Маркевича. Два томи праці займав текст, а три останні – додатки (історичні документи і примітки). У 1846 р. вийшла друга книга анонімного автора «Історія Русів», де змальована картина історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р.

Народну свідомість найбільше розбудив геніальний український поет, прозаїк, художник і мислитель Тарас Шевченко. Вже у першій поетичній збірці «Кобзар» (1840) він показав народові, за що боролись українці в минулому, передав почуття, прагнення й сподівання свого народу, навіки закріпив українську літературну мову. М. Грушевський відмічав, що завдяки Т. Шевченко українське відродження з боку літератури було забезпечено.

Найвищий художній рівень його творів дозволив зайняти Україні видатне місце серед літератур інших народів. Прогресивна Росія в переважаючій більшості сприйняла його творчість з ентузіазмом. Поряд з загальнолюдськими ідеями про сенс життя, добро й зло, особисте щастя, на першому плані засобами художньої літератури висловлювалася ідея необхідності звільнити український народ від кріпацтва, злиднів і колоніального гноблення. У поемі «Сон» з великою сатиричною силою зображено царську родину й всю бюрократичну ієрархію. Поема «Кавказ» пронизана співчуттям до гірських народів, підкоренням яких було зайнято самодержавство. Читаючи поему «Катерина», українські патріоти у долі героїні бачили долю України. Що ж робити? Відповідь була однозначною: «Кайдани порвіте...». У відчаї Т. Шевченко інколи покладав надії на Божу Матір і молив її любити Україну. Феномен Т. Шевченка не тільки в тому, що він втілив початок національно-культурного відродження, але й в тому, що на всі майбутні часи символізував Україну «в сім’ї вольній, новій»... інших народів.

Видатним письменником і популяризатором історії України був Микола Гоголь. М. Грушевський та І. Крип’якевич не називають М. Гоголя серед творців відродження, не вибачаючи йому того, що він писав свої твори російською мовою. Але зміст, образи, інтонації гоголівської прози пронизані любов'ю до України. Згадаємо хоча б такі твори, як «Тарас Бульба», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Фахівці стверджують, що персонажі «Мертвих душ», «Ревізора» переважно українські. Він створив самобутні образи й характери українського народу, його самосвідомість.

Харківські письменники-романтики П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гребінка та інші виробили концепцію національного романтизму, згідно з якою джерелом культурних цінностей є дух нації, сконцентрований у фольклорних пам'ятках — достовірних документах славного минулого народу. Тому цілком зрозуміло, що етнографічні дослідження незабаром захопили українську інтелігенцію, яка ходила по селах, розшукувала, збирала й згодом публікувала перлини народної мудрості. У цей час виходять збірки народних пісень, пам'яток фольклору, ведуться перші етнографічно-фольклорні (М. Цертелєв, М. Максимович, І. Срезневський), мовознавчі (О. Павловський, І. Войцехович, Й. Левицький), історичні (Я. Маркович, О. Маркович, Р. Берлінський, Д. Бантиш-Каменський) дослідження.

Дуже важливо засвоїти, що будителями українського народу були представники різних верств нової національної інтелігенції. Фахівців з вищою освітою готували Харківський (відкритий у 1805 р.) і Київський (заснований у 1834 р.) університети, які стали осередками українського культурного й наукового життя. У них працювали перші українські вчені та письменники: М. Костомаров, І. Вернадський, Т. Осиповський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, М. Максимович та ін.

Розвивалось і театральне мистецтво. Центрами театрального життя стали Харків та Полтава, де започаткувався національний український професійний театр. На сценах цих театрів йшли вистави та п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», Г. Квітки-Основ’яненка - «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-деншик» тощо.

Щодо західноукраїнських земель, то тут процес національно- культурного відродження почався дещо пізніше, ніж на Наддніпрянщині. Українська мова на цій території зазнавала дискримінації у громадському житті і в школі. Натомість насаджувалася чужа й незрозуміла народові німецька мова. У 30-40-х рр. центром відродження у Галичині став Львів. Варто зазначити, що саме тут на початку 30-х рр. виникає просвітницьке та літературне об’єднання «Руська трійця», засновниками якої були Маркіян Шашкевич, Іван Вагілевич та Яків Головацький. Вони активно виступали на захист рідної української мови і вбачали головне завдання в тому, щоб за допомогою слова «підняти дух народний, просвітити його». Першою книгою, яка була написана живою народною мовою, де знайшли відображення визвольні ідеї, був збірник «Русалка Дністрова» (1836). Літературна обробка народної мови продемонструвати її перевагу порівняно з мертвою штучною мовою та виявила спільність з мовою великої України.

Революція 1848 р. в Австрійській імперії позитивно вплинула на суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Прискорився процес консолідації патріотичних сил, які у травні 1848 р. створили у Львові першу русько-українську політичну організацію - Головну Руську раду на чолі з Г. Яхимовичем.

Саме в Західній Україні в умовах конституційної Австрії раніше, ніж у «підросійській» Україні почалася політизація українського національного руху: створювалися громадські та політичні організації, формувалися ідеї самобутності та самостійності України. У ході революції 1848-1849 років в Австрійській імперії українцям вдалося добитися від уряду рішення багатьох соціальних та національних питань. Так, була скасована панщина та інші повинності селян. Селяни отримали право викупати землю. Почала видаватися перша українська газета «Зоря Галицька» (1848-1852 рр.), була створена перша українська культурно-просвітницька організація, дозволялось викладання в навчальних закладах українською мовою, українці отримали місця в парламенті (рейхстазі) Австрії.

Таким чином, культурницька діяльність української інтелігенції мала значний вплив на піднесення національної свідомості народу, активізацію процесів національного відродження, що знайшло вияв у формування нового суспільного ладу, створенні культурно-освітніх осередків, що стимулювало розвиток культури, революційно-політичне пробудження української нації.

Під час розгляду третього питання необхідно згадати, що середина XIX ст. характеризувалась активізацією революційних рухів у Європі (так звана «весна народів»), що не могло не турбувати політичні режими Австрії та Росії.

У цьому плані і треба оцінювати та сприймати факт виникнення в 1846 р. у Києві української політичної організації - Кирило-Мефодіївського товариства, засновниками якого були М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, П. Куліш та ін. У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко.

Варто звернути увагу на діяльність Кирило-Мефодіївського братства та його роль у подальшому формуванні української національної ідеї. Вперше в нашій історії демократична частина інтелігенції висунула на передній план боротьби проти національного гноблення такі соціально-політичні вимоги, як ліквідація самодержавно-кріпосницького режиму, встановлення демократичної форми правління, здобуття державної незалежності України.

Для полегшення засвоєння цього питання необхідно використати програму Кирило-Мефодіївського товариства, яка сформульована у двох документах - «Статуті Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», написаному В.Білозерськім, та «Книзі буття українського народу» («Закон божий»), автором якої був М. Костомаров. Це була програма українського національного відродження та панславізму. Головними своїми завданнями товариство вважало знищення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів, національне визволення слов’янських народів, об’єднання їх у республіканську федерацію, про що свідчить наступна схема.

Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Воно активно здійснювало спроби практичного втілення передових ідей і стало кульмінацією українського національно-визвольного руху 40-х років.

Практична діяльність кирило-мефодіївців була досить багатогранною: вони поширювали радикальні програмні документи, революційні твори Т. Шевченка, гуртували сили своїх однодумців, проповідували ідеї товариства в університеті, військових училищах, інших учбових закладах Києва, займалися науковою працею і поширенням освіти серед народу. Зокрема, Пантелеймон Куліш написав перший підручник з історії України - «Повесть об украинском народе» для дітей старшого шкільного віку і опублікував його 1846 року в Петербурзі.

Подальша доля товариства склалася трагічно: царський уряд у 1847 р. викрив і розгромив його, а учасників покарав ув’язненням і засланням. Шевченка було віддано у солдати.

Питання проблемного характеру

1. Доведіть, що перехід від феодально-кріпосницьких до капіталістичних відносин прискорював пробудження української нації і розвиток національного духу. Які були для цього умови у першій половині XIX ст.?

2. Прийнято вважати, що революційно-демократична діяльність Т. Шевченка, Кирило-Мефодіївського товариства та їх наступників, а також революційні події в Європі 1848-1849 рр. мали великий вплив на українське суспільство. У той же час національно-визвольні та гуманістичні ідеї не мали у І пол. XIX ст. палких послідовників. Чому так сталося?

3. Де, на Вашу думку, було сильніше гноблення українського народу: у російській чи австрійській частинах України? Чим це можна пояснити?

Завдання для самостійної роботи

1. Заповніть таблицю:

Культура України першої половини XIX ст.

Освіта	Наука	Література	Театр і музика	Архітектура

2. Проаналізуйте основні тенденції соціально-економічного розвитку України першої половини XIX ст. Вкажіть особливості України порівняно з країнами Західної Європи.

3. Визначте, чому культурно-національне відродження у російській частині України мало більш масштабний характер, ніж на західноукраїнських земля?

4. Обґрунтуйте правдивість або хибність твердження про те, що політика російського та австрійського урядів щодо українських земель носила колоніальний характер.

5. Визначте характерні риси українського національного відродження кінця XVIII - 30-х рр. XIX ст. на східноукраїнських та західноукраїнських землях.

6. Як Ви оцінюєте діяльність Кирило-Мефодіївського товариства? Чи можна його вважати політичною організацією? Обґрунтуйте свою думку.

Тестові завдання

1. Українські землі у 1 пол. XIX ст. входили до складу:

а) Російської імперії, Речі Посполитої, Туреччини;

б) Російської та Австрійської імперії;

в) Австро-Угорської імперії та Туреччини.

2. Який соціально-економічний лад був в Україні наприкінці XVIII - 1 пол. XIX ст.:

а) капіталістичний;

б) капіталістичний на мануфактурній стадії;

в) феодальний;

г) капіталістичний з залишками феодалізму;

ґ) феодальний з елементами капіталізму.

3. Визначте окремо ті засади, на яких ґрунтувалися відживаюча феодально-кріпосницька та нова капіталістична система в Україні:

а) натуральне ведення господарства;

б) товарне виробництво;

в) прикріплення селянина до землі;

г) використання вільнонайманої праці;

ґ) особиста залежність;

д) використання машинної техніки;

е) панщина.

4. Вставте пропущені слова:

На початку XIX ст. промисловість Наддніпрянської України була представлена дрібними ___________. Своєрідними острівцями серед них були нечисленні середньовічні __________. Протягом першої половини XIX ст. кріпосну ________ поступово витісняли перші ________. У 30-х рр. почало зароджуватися національне _________.

5. Верхні соціальні прошарки українського суспільства Лівобережжя - дворяни (нащадки козацької старшини), заможні міщани, духовенство, дрібні чиновники - у XIX ст. користувалися переважно:

а) російською мовою в державних установах, громадському житті і навіть у побуті;

б) українською мовою в державних установах, громадському житті і навіть у побуті;

в) польською мовою в державних установах, громадському житті і навіть у побуті.

6. Перша наукова граматика української мови була складена:

а) І. Срезневським;

б) І. Котляревським;

в) О. Павловським;

г) І. Войцеховичем.

7. Встановіть відповідність:

а) Петро Гулак - Артемовський

б) Григорій Квітка - Основ’яненко

в) Ізмаїл Срезневський

г) Михайло Максимович

д) Василь Каразин

1) громадський діяч, учений-економіст, поміщик-ліберал, ініціатор заснування Харківського університету.

2) відомий російський філолог-славіст, цікавився українською етнографією; записані на Харківщині, Полтавщині та Катеринославщині пісні, думи та перекази із власними коментарями опублікував у збірниках «Запорізька старовина».

3) видатний вчений-енциклопедист, філолог, етнограф, поет, перший ректор Київського університету. Автор збірки «Малоросійські пісні», багатьох віршів, численних праць з історії Київської Русі, козаччини й Гайдамаччини.

4) виходець із знатної козацько-старшинської родини, «батько української новітньої прози», автор «Малоросійських оповідань», комедій «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик».

5) професор історії та географії, пізніше – ректор Харківського університету, поет та літературознавець, байкар, перекладач од римського поета Горація.

8. Значення Т. Г. Шевченка полягає:

а) в утвердженні української мови;

б) у написанні «Книги буття українського народу»;

в) в утвердженні ідей демократизму та захисту соціальних і національних інтересів українського народу;

г) у створенні словника української мови;

д) у написанні «Історії малої Росії».

9. Програмний документ Кирило-Мефодіївського братства - це:

а) «Книга буття українського народу (Закон Божий)»;

б) «Катехізис автономіста»;

в) «Кобзар»;

г) «Енеїда»;

д) Статут слов’янського братства св. Кирила і Мефодія.

10. Програма Кирило-Мефодіївського товариства передбачала:

а) створення демократичної федерації слов’янських республік;

б) зміцнення трьох принципових основ суспільства - самодержавства, православ’я, народності;

в) знищення царизму та скасування кріпосного права;

г) християнський соціалізм;

ґ) українське месіанство;

д) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян;

е) Україна - пряма спадкоємниця Київської Русі;

є) досягнення рівності у правах та розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов’янськими народами.

11. Члени Кирило-Мефодіївського братства розраховували реалізувати свою програмну мету шляхом:

а) організації народних мас на революційну збройну боротьбу;

б) тривалої і наполегливої просвітницької діяльності й утвердження християнської етики;

в) провокування війни з Росією західноєвропейських держав.

12. Виберіть серед перелічених прізвища тих галичан, які відомі сьогодні як «Руська трійця»: Д. Зубрицька, М. Левицький, Й. Лозинський, М. Шашкевич, І. Могильницький, Я. Головацький, А. Добрянський, І. Вагилевич, О. Духнович.

13. «Руською трійцею» називали:

а) таємний гурток революційно налаштованих студентів Львівського університету;

б) український альманах, який вийшов у Будапешті в 1836 р.

в) трьох товаришів-учнів греко-католицької семінарії у Львові.

14. Закінчить речення. Що означають ці дати, або названі події?

а) У 1822 р. вийшла друком «Історія Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського, яка була першою _____________ ;

б) У 1836 р. у Будапешті побачила світ збірка «Русалка Дністрова», яка поклала початок __________ ;

в) У 1840 р. вийшла друком перша поетична збірка Т. Шевченко_____ ;

г) У квітні 1848 р. в Галичині ______________;

ґ) У 1848 р. у Львові почала видаватися перша газета українською мовою ___________.

Тема 4.