Створення нормативно-правової бази соціальної політики

В основу формування нормативної бази соціальної політики в Україні, починаючи з 1991 р. були покладені правові засади визнаного в нашій державі міжнародного законодавства, спрямованого на забезпечення прав і свобод людини. Орієнтирами та підгрунтям для цього стали Загальна декларація прав людини, Європейська соціальна хартія, Європейський кодекс соціального забезпечення, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, конвенції Міжнародної організації праці, такі як, наприклад, «Конвенція про політику в сфері зайнятості», «Конвенція про права дитини», «Конвенція про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності» та інші міжнародні акти.

Основи нормативно-правової бази соціальної політики визначають також міжнародні та міжурядові угоди, що регламентують співпрацю і взаємодопомогу або забезпечення окремих прав та гарантій громадянам. Наприклад, це міжурядові конвенції про уникнення подвійного оподаткування, міжурядові угоди про гарантії прав у галузі пенсійного забезпечення, про взаємне працевлаштування громадян, Угода про співробітництво між Дитячим фондом ООН та Урядом України.

В цілому основні нормативні акти, що впливають на формування соціальної політики в Україні, можна згрупувати наступним чином:

· Конституція України, в якій встановлюється право на соціальний захист у ст. 46;

· декларації, хартії, конвенції та інші міжнародні угоди стосовно прав людини, які ратифіковані в Україні;

· міжнародні та міжурядові угоди;

· документи, що передбачають визначення основних принципів державної політики у сфері соціального захисту і є основою для планування політики у цій сфері (наприклад, «Основні напрями соціальної політики» та ін.);

· законодавство, в якому закріплюється надання і гарантування спеціальних прав;

· документи, що регламентують реалізацію соціальної політики щодо окремої групи громадян або певної проблеми, – укази, розпорядження Президента України, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, розпорядження, постанови відповідних міністерств та відомств;

· документи, що регламентують діяльність у соціальній сфері на місцевому рівні, – акти органів місцевого самоврядування (постанови, рішення), що стосуються впровадження місцевих програм, заходів, встановлення окремих видів соціальної допомоги тощо.

Одним з перших кроків на шляху формування соціальної політики незалежної держави стало схвалення Закону «Про мінімальний споживчий бюджет» у липні 1991 р. Цей бюджет, по суті, був прожитковим мінімумом і закладав основу для наступних розрахунків соціальних виплат, які б гарантували соціально прийнятний рівень життя. Передбачалось, що використання мінімального споживчого бюджету як соціального нормативу забезпечить проведення соціальної політики, спрямованої на допомогу насамперед найменш захищеним верствам населення. Також в 1991 р. набув чинності Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в якому з урахуванням світової практики було визначено поняття й критерії інвалідності, компетенцію державних органів щодо соціального захисту цієї категорії громадян, установлено права й відповідні пільги, що надаються інвалідам, визначено систему реабілітації та забезпечення життєдіяльності.

В цей період важливу роль відіграло прийняття інших законів, спрямованих на забезпечення окремих вразливих категорій громадян. Це такі законодавчі акти, як «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року, «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року та ін.

Для формування власної стратегії соціального захисту важливим було схвалення Постановою Верховної Ради України 21 грудня 1993 р. Концепції соціального забезпечення населення України. Закладені в Концепції ідеї передбачали поряд із вдосконаленням діючої солідарної пенсійної системи розвиток трьох складових компонентів: обов’язкового пенсійного страхування; пенсійного забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі; добровільного особистого страхування через недержавні пенсійні фонди. В подальшому ці норми знайшли продовження в Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні, схвалених у квітні 1998 р.

У прийнятій 1996 р. Конституції в ст. 1 Україна проголосила себе демократичною, соціальною, правовою державою. Характеристика новоствореної держави як соціальної мала особливе значення з точки зору зобов’язань держави перед людиною, суспільством, особливо в аспекті гарантування соціальних прав громадянам.

«Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» стали першим державним нормативно-правовим документом, затвердженим Указом Президента України, який визначив стратегічні цілі та пріоритетні напрями соціальної політики. В Основних напрямах було визначено курс розвитку соціальної сфери на три роки, при цьому державна участь мала полягати у встановленні мінімальних соціальних гарантій, поєднанні загальнодержавних механізмів з розвитком ініціативи місцевих органів влади і створенням єдиного соціального простору, забезпечення реалізації прав громадян у соціальній сфері, зафіксованих у Конституції України і законодавчих актах.

14 січня 1998 р. були прийнятіОснови законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що визначили принципи та загальні правові, фінансові й організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Законом передбачено такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття тощо.

Логічним продовженням формування законодавчої бази щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування стало прийняття законів «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 22 березня 2000 р., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р.

Щодо такої вагомої складової державного соціального страхування, як пенсійне, то, відповідно до Основних напрямів реформування пенсійного забезпечення в Україні, схвалених Указом Президента України від 13 квітня 1998 року, основним змістом подальшої роботи з реформування пенсійного забезпечення стало запровадження його трирівневої системи. Передбачалось, що нова пенсійна система має складатися з трьох рівнів (відповідно майбутні пенсії – з трьох частин). Перший рівень – реформована солідарна система, побудована на принципах «соціального страхування» та «солідарності поколінь». Другий рівень – обов’язкова накопичувальна пенсійна система. Частина обов’язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься в єдиному фонді та обліковуватиметься на індивідуальних пенсійних рахунках громадян, які сплачуватимуть такі внески. Третій рівень – система добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Працівники матимуть можливість, за бажанням, додатково до заощаджень у загальнообов’язковій системі, перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду, а потім отримувати додаткову пенсію.Трирівнева пенсійна система має розподілити між трьома її складовими ризики, пов’язані зі змінами в демографічній ситуації та з коливаннями в економіці.

15 липня 1999 р. було прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум», у ст. 2 якого регламентувалось, що прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування та ін.; встановлення величини неоподаткованого мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Закон закладав правову основу для встановлення прожиткового мінімуму, затвердження та врахування його при реалізації державою конституційних гарантій громадян на соціальний захист.

Законом «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року було визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

24 травня 2000 року Президент України підписав Указ «Про основні напрямки соціальної політики на період до 2004 року». Згідно з цим документом, базовими пріоритетами соціальної політики держави визнано створення необхідних умов для підвищення рівня життя населення, а саме: розвиток трудового потенціалу; формування середнього класу; недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів; проведення пенсійної реформи; надання адресної підтримки незахищеним верствам населення; всебічний розвиток освіти та культури; поліпшення охорони здоров’я населення.

Поставлені завдання не були в повній мірі реалізовані на практиці, і це обумовлено цілим комплексом негативних чинників, передусім економічного характеру. Разом з тим зі схваленням Основних напрямів соціальної політики в Україні активізувалась робота щодо прийняття законів соціального спрямування.

9 липня 2003 року Верховною Радою України було ухвалено базові закони з реформування системи пенсійного забезпечення – «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», розроблений відповідно до Конституції та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначив принципи, засади та механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел. Також Закон регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їх сімей та іншим особам.

Законом «Про недержавне пенсійне забезпечення» були встановлені детальні вимоги щодо процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їх активами. Визначено, що система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Законодавство про недержавне пенсійне забезпечення складається з цього Закону, законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, законів України «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інших нормативно-правових актів.

Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг були закріплені в Законі «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. Формування системи соціальних послуг продовжилося прийняттям Концепції реформування системи соціальних послуг від 13 квітня 2007 р. В документі зазначено, що якщо розбудова системи соціального захисту розпочалася з реформи пенсійного забезпечення та соціальних виплат, то наступний етап передбачає реформування системи соціальних послуг з метою підвищення їх якості. Це завдання спрямоване на посилення захисту конституційних прав та свобод громадян, забезпечення поваги до кожної людини, її гідності та гуманізму. Надання якісних послуг не лише задовольняє фізичні, соціальні і культурні потреби окремої людини, але й сприяє формуванню і збереженню духовних цінностей у суспільстві.

Система соціальних послуг, згідно Концепції, повинна відповідати таким вимогам:

· орієнтованість на задоволення потреб отримувачів послуг; · адресність надання послуг; · залучення отримувача послуг до розв'язання власних проблем. · децентралізація системи надання соціальних послуг.· створення для надавачів соціальних послуг усіх форм власності рівних умов на ринку таких послуг; · ефективність надання соціальних послуг; · прозорість та підзвітність системи соціальних послуг; · забезпечення якості соціальних послуг; · використання найкращого досвіду.

Важливою подією в здійсненні соціального захисту в Україні стало прийняття на державному рівні рішення про збільшення допомоги при народженні дитини. З 31 березня 2005 р. допомога при народженні дитини почала виплачуватися у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму. В подальшому розмір цієї допомоги був збільшений. На сьогоднішній день ця соціальна виплата є одним з головних досягнень реформування соціальної сфери, яке сприятиме покращенню демографічної ситуації в Україні.

Протягом 2004-2005 років були прийняті нормативні акти, спрямовані на соціальний захист окремих категорій громадян: «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 р., «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р., «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р.

Одне з основних завдань держави на сучасному етапі – створити передумови для збільшення доходів бюджету і громадян. Ця вимога часу відображається в стратегічних документах. Так, у Посланні Президента до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» наголошено на необхідності невідкладної перебудови соціальної сфери і насамперед істотного підвищення добробуту людей, подолання глибокого падіння життєвого рівня внаслідок тривалої економічної кризи. Наголошено також на зміцненні позицій середнього класу, ліквідації прихованого безробіття, проведенні політики продуктивної зайнятості, запровадженні повномасштабної пенсійної реформи, реформуванні системи охорони здоров’я, проведенні житлово-комунальної реформи.

Під політикою продуктивної зайнятості маються на увазі заходи, властиві активній соціальній політиці, тобто запровадження дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, підтримка підприємництва і самозайнятості населення, розширення практики громадських робіт та підвищення гнучкості ринку праці.