Норма права, її ознаки та структура

Правова норма –це формально визначений, встановлений або офіційно визнаний державою і забезпечений її примусовою силою соціально значущий припис загального характеру.

Правова норма, будучи різновидом соціальної норми, володіє усіма її ознаками, якими є: соціальна значущість; регулятивність; неперсоніфікованість; поєднання об’єктивності та суб’єктивності; соціокультурна зумовленість; забезпечення певними засобами впливу.

Поряд з цим правова норма володіє рядом специфічних ознак:

1) загальнообов’язковий характер. Норми права носять загальний характер, тобтопоширюються на всіх людей, незалежно від того, чи знайомі вони з цими нормами, чи поділяють вони їх розпорядження, і розраховані на багаторазову реалізацію. Цим правові норми відрізняється від більшості соціальних норм, що, як правило, поширюються на окремі групи людей (віруючих, членів корпорації тощо);

2) формальна визначеність. Норми права чітко сформульовані та зафіксовані в офіційному джерелі права (законі, міжнародно-правовому договорі тощо). Норма права конкретно і недвозначно визначає статус свого адресата, лінію його дозволеної або належної поведінки (суб’єктивні права або юридичні обов’язки), правовий режим функціонування якогось об’єкта тощо;

3) зв’язок із державою. Норми права або встановлюються державою (наприклад, шляхом ухвалення закону, видання підзаконного акту), або визнаються державою (наприклад, шляхом ратифікації міжнародного договору або делегування права на створення норм іншому публічно-владному суб’єкту). Зв’язок із державою виявляється і в тому, що виконання норм права забезпечується силою державного примусу;

4) системність. Норма права сама по собі є мікросистемою. Зокрема, конкретна правова норма складається із гіпотези, диспозиції та санкції. Свою структуру мають також спеціалізовані правові норми. Крім того, кожна норма нерозривно пов’язана з іншими, утворюючи цілісну систему національного або міжнародного права.

Будучи первинним елементом права як соціального явища, правова норма має основні його властивості-ознаки.

Будучи первинним елементом системи права, правова норма – правило поведінки сама є системою в мініатюрі, тобто має певну внутрішню організацію. У цій мікросистемі кожен з елементів має своє призначення.

Правову норму – правило поведінки складають такі взаємопов’язані структурні частини (елементи):

1) гіпотеза – частина правової норми, яка указує на умови (життєві обставини, інакше – юридичні факти), за яких ця правова норма вступає в дію;

2) диспозиція –частина правової норми, яка містить вказівку на права та/або обов’язки, що виникають у разі настання життєвих обставин, зафіксованих гіпотезою. Інакше кажучи, диспозиція містить певний правовий припис адресатові норми – здійснити дію, утриматися від дії, діяти на власний розсуд. Диспозиція є серцевиною правової норми: без неї правова норма не має сенсу і не може існувати;

3) санкція –частина правової норми, яка передбачає наслідки реалізації або нереалізації припису, зафіксованого у диспозиції. У випадку невиконання обов’язку або порушення заборони, вказаних у диспозиції правової норми, санкція має негативний характер (наприклад, штраф, позбавлення волі), у разі правомірної поведінки, що перевищує загальні вимоги, санкція правової норми має позитивний характер (наприклад, дострокове присвоєння чергового спеціального звання).

Таким чином, всі елементи правової норми логічно випливають один з одного, утворюючи цілісну впорядковану систему. Її можна представити у вигляді словосполучення «якщо – то – інакше». Якщо (гіпотеза) існують такі-то обставини, то (диспозиція) слід прийняти таку-то лінію поведінки, інакше (санкція) настануть такі-то несприятливі наслідки.

Слід враховувати, що структура норми права залежить від характеру заданого нею правового припису. У дозвільних нормах реально присутні тільки гіпотеза і диспозиція. У зобов’язуючих нормах або присутні всі елементи, або гіпотеза і диспозиція, а в заборонних нормах, як правило – диспозиція і санкція.