Управління валютним ризиком

Валютний ризик – це можливість фінансових втрат при здійсненні тих чи інших міжнародних економічних операцій у зв’язку зі зміною ринкових умов і, відповідно, з коливанням ринкових валютних курсів.

В довгостроковому плані валютні курси залежать від еконо­мічного становища різних країн, а в короткостроковому — від рішень державних органів з економічних питань, спекулятивних операцій, чуток і очікувань, політичних подій і від неправильних рішень ділерів.

Експортери потерпають від збитків при зниженні курсу ціни по відношенню до валюти платежу, оскільки вони отримують меншу реальну вартість у порівнянні з контрактною. Для імпортера ризики виникають, якщо підвищується курс валюти по відношенню до валюти платежу.

Для банку, котрий купує одну валюту і продає іншу, можливість ризику залежить від його валютної позиції, тобто від співвідношення вимог і зобов’язань банку в іноземній валюті. Якщо вимоги і зобов’язання щодо конкретної валюти рівні, то валютна позиція вважається закритою, а при неспівпаданні — відкритою. Відкрита валютна позиція може бути короткою, якщо пасиви і зобов’язання по проданій валюті перевищують активи і вимоги до неї, і довгою, якщо активи і вимоги перевищують пасиви і зобов’язання. Ефективний фінансовий менеджмент вимагає, щоб менеджер аналізував ризики, пов’язані з коливаннями валютних курсів і контролював їх.

Основними елементами оцінювання валютного ризику є визначення виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки; суми валют; тривалість періоду дії валютного ризику; види валютних розрахунків.

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування. Фінансовий менеджер повинен використовувати усі можливі засоби уникнення ризику та контролювання його; проводити низку заходів щодо мінімізації сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю; страхувати валютний ризик в разі неможливості його уникнення.

Для вираження можливості впливу змін валютного курсу на діяльність фірми застосовується термін “іноземна валютна незахищеність”. За характером впливу та місцем виникнення розрізняють 3 типи іноземної валютної незахищеності (або 3 типи валютних ризиків):

Ø перерахована незахищеність (перерахункові або бухгалтерські ризики);

Ø операційна незахищеність (операційні ризики);

Ø економічна незахищеність (економічні ризики).

Перерахований валютний ризиквідноситься до операції переведення фінансових звітів компанії з однієї валюти в іншу. Перенесена незахищеність виникає у зв’язку з тим, що міжнародні і транснаціональні фірми повинні періодично (не менше одного разу на рік) об’єднувати фінансові звіти своїх філій, розташованих в різних країнах, в єдину групу звітів в національній валюті.

При переведенні фінансових звітів в національну валюту фірма повинна слідувати яким-небудь загальновизнаним діючим принципам. В США за правилами обліку, встановленими FASB, американська компанія повинна визначити для кожної своєї дочірньої компанії функціональну валюту, тобто валюту, в якій здійснюється більшість операцій даної фірми. Це може бути місцева грошова одиниця або долар. Якщо інфляція перевищує 100% на рік, то функціональною валютою може бути лише долар.

Якщо використовується місцева валюта, то всі активи і зобов’язання переводяться за поточним курсом обміну валют. При цьому прибуток або втрата від переведення відображають не у звіті про прибутки і збитки, а в статті власного капіталу компанії як поправку переведення.

Якщо в якості функціональної валюти використовується долар, то прибутки або збитки відображаються у звіті про прибутки і збитки головної компанії за так званим часовим методом.

При переведенні фінансових звітів в національну валюту статті балансового звіту повинні бути переведені за валютним курсом, пануючим на кінець звітного періоду. Доходні статті звіту повинні бути переведені або за валютним курсом, діючим на дату отримання доходу або здійснення витрати, або за середньозваженим валютним курсом за звітний період.

Операційна валютний ризик– це такий ризик, котрому піддаються фірми і приватні особи при здійсненні міжнародних економічних операцій, коли майбутні платежі або отриманні кошти повинні бути виконані в валюті, майбутня вартість якої не визначена. Валютні ризики можуть бути пов’язані з рухом готівки та з активами. Вони можуть відбуватись в короткостроковій перспективі і в довгостроковому періоді. Зміни обмінного курсу можуть призвести до змін чинників виробництва, а також до зміни доходів. Операційна незахищеність відбувається внаслідок того, що валютний курс може змінитися за час від укладання угоди до здійснення платежу. На протилежність перенесеній незахищеності операційна незахищеність призводить до реального припливу або відпливу готівки.

Для фірми існує декілька шляхів контролю операційної незахищеності. Найпростіший спосіб змінити операційний валютний ризик — це передача його іншій компанії. Експортер якого-небудь товару може встановити продажні ціни у валюті своєї країни. В цьому випадку вже імпортер зіткнеться з операційним валютним ризиком, пов’язаним з конвертацією іноземної валюти в національну. Можливий також спосіб вимоги негайної оплати. Тоді вартість експорту визначатиметься поточним курсом “спот”. Однак такі способи найчастіше закінчуються зірваними угодами або прихованими витратами.

Фірма може застрахуватись на майбутньому ринку, форвардному або опціонному. Форвардна операція являє собою взаємне зобов’я­зання сторін здійснити валютну операцію за фіксованим курсом в заздалегідь погоджену дату.

Строковий або форвардний контракт — це коли продавець зобов’язаний продати, а покупець — купити певну кількість валюти за встановленим курсом в певний день. Перевага форвардної операції виявляється у відсутності попередніх витрат і захисті від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є потенційні втрати, пов’язані з ризиком втраченої вигоди.

Валютний ризик можливо мінімізувати або уникнути також шляхом використання валютних опціонів. Валютний опціон — це право покупця купити і зобов’язання для продавця продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим курсом в заздалегідь погоджену дату або протягом погодженого періоду часу. Отже, опціонний контракт обов’язковий для продавця і необов’язковий для покупця. Фірма купує валютний опціон, котрий надає їй право купити певну кількість валюти за фіксованим курсом в погоджений день. За надане право фірма сплачує продавцеві валюти опціонну премію.

Управління довгостроковими операційними ризиками — більш складний процес. Довгострокові форвардні контракти зі строком дії до 7 років великі міжнаціональні банки укладають лише з найбільш відомими і кредитоспроможними корпораціями. Відтак ТНК для взаємного зниження довгострокових операційних ризиків часто вкладають між собою угоду — паралельну або компенсаційну позику. Якщо, наприклад, американській компанії, котра хоче інвестувати певну суму у Франції, вдається знайти французьку компанію, котра готова інвестувати таку ж суму в США, то це дозволяє домовитись про взаємно компенсуючі позики.

Крім використання форвардних контрактів, валютних ф`ючерсів, опіціонів, свопів для хеджування та мінімізації операційного валютного ринку використовують також метод “випереджень та запізнювань”, метод розподілу ризику, реінвойсінгові центри.

Метод “випереджень та запізнювання” передбачає вільний вибір дати платежу. Дві фірми, які тісно пов`язані одна за одною, знаходять найкращий варіант взаєморозрахунків. Найефективніше метод “випереджень та запізнювань” використовується, коли материнська компанія має повний контроль над своїми філіями та дочірніми компаніями.

Метод розподілу ризиків передбачає укладання угоди між компаніями у формі договору, в якому експортер та імпортер погоджуються взяти на себе визначену частку втрат, що пов`язані з коливанням валютних курсів, незалежно від того, які втрати в дійсності зазнала компанія. Укладання таких угод є дуже економічними та ефективним.

ТНК іноді створюють реінвойсінгові центри, які є їх філіалами і централізовано займаються усіма валютними ризиками, які виникають при міжнародній торгівлі.

Переваги реінвойсінгових центрів такі:

Ø при внутрікорпоративній торгівлі управління валютними ризиками скупчується в одному місці;

Ø менеджери центру на базі форвардних курсів визначають вартість товару на певну дату, що дозволяє філіям розрахувати свої майбутні витрати;

Ø філіали ТНК мають можливість вести розрахунки тільки в національній валюті, оскільки центр займаються управлінням грошових коштів між ними.

Головним недоліком реінвойсінгових центрів є великі витрати по їх утриманню.

Операційна незахищеність є, природно, складною проблемою для маленької фірми, залученої у випадковий експорт та імпорт. Великі ТНК, що здійснюють одночасно багато операцій в різних валютах, менше страждають від операційної незахищеності..

Економічна валютна незахищеність явище довгострокове. Цьому виду ризику підлягають ТНК і фірми, які займаються експортно-імпортними операціями. Економічний валютний ризик пов’язаний із змінами вартості компанії, які залежать від змін обмінних курсів. Нагадаємо, що вартістю компанії вважається ринкова ціна акції, помножена на кількість акцій, випущених в обіг. Ринкова ціна акції – це ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному.

Економічний валютний ризик включає в себе й операційний та перерахунковий валютний ризики в тому ступені, в якому зміни в бухгалтерській вартості фірми впливають на її ринкову вартість.

Бухгалтерська і ринкова вартість часто відрізняються одна від одної. Ринкова вартість активів може швидко знижуватись через їх усунення, а бухгалтерська вартість при цьому залишатись незмінною. Ринкові умови можуть підвищити ринкову вартість деяких активів, наприклад, нерухомості. Перерахування вартості компанії з однієї валюти в іншу може або збільшити розбіжності між ринковою і бухгалтерською вартостями, або зменшити її. Це залежить від економічних чинників, пов’язаних зі змінами валютних курсів.

Підхід до виміру економічного валютного ризику такий. За припущення, що ринкова вартість компанії (V) лінійно пов’язана з вартістю валюти $/Х:

V = b₀+ b₁($/Х),

де b₀— це та частина вартості компанії, котра не залежить від зміни вартості валюти;

b₁— зміна вартості компанії на одиницю зміни вартості валюти Х.

Якщо вартість компанії лінійно пов’язана з вартостями декількох валют ($/Х₁, $/Х₂, $/Х₃і т. ін.), попередній вираз може мати такий вигляд:

V = b₀= b₁($/X₁) + b₂($/X₂) + b₃($/X₃) + ... + b_n($/X_n)

де b_n— зміна вартості компанії на одиницю зміни вартості валюти X_n. Економічний валютний ризик для того чи іншого виду бізнесу представлений відповідним коефіцієнтом (b₁, b₂, b₃і т. ін.).

Якщо компанія не пов’язана лінійно з вартістю валют, то вдаються до інших, більш складних, методів нелінійної регресії й аналізу часових рядів.

Для зниження економічного валютного ризику застосовують методи: вирівнювання валют платежів компанії з валютними надходженнями грошових коштів; диверсифікацію фінансування діяльності за кордоном.

Основною управління валютним ризиком є чітке визначення кола завдань, які стоять перед фінансовим менеджером на початковому етапі страхування та мінімізації валютних ризиків. До них відносяться:

Ø оцінка необхідності управління валютним ризиком. Це залежить від позиції керівництва компанії;

Ø визначання кола проблем, які пов`язані з прогнозуванням динаміки валютних курсів. Фінансовий менеджер повинен володіти методиками прогнозування валютних курсів;

Ø визначення мети хеджування, що залежить від загальної стратегії та завдань компанії;

Ø вибір засобів страхування;

Ø розробка оптимальної стратегії страхування.