Економічний стан німеччини в кінці xv і на початку xvi ст

З ЛИСТА МАРТІНА МАЙЄРА ДО ЕНЕЯ СІЛЬВІЯ ПІККОЛОМІНІ

M.Mайер, канцлер Майнцського архієпископа, написав цього ли­ста відомому італійському гуманістові Е.С. Пікколоміні близько 1456 p., коли той дістав від папп сап кардинала. Лист цей важливий в тому відно­шенні, що він підкреслює, як римська курія обдирала Німеччину і задовго до початку реформації відзначає невдоволення німецького пароду римською церквою.

Винайдено тисячі способів, з допомогою яких престол рим­ський непомітно забирає у нас, як у варварів, золото. Внаслідок цього нація наша, яка раніше так доблесно завоювала своєю хоробрістю л кров’ю Римську державу і була володаркою і ко­ролевою світу, тепер впала в бідність, стала чужою прислуж­ницею і данницею і, ледве животіючи, уже багато років оплакує свої нещастя і бідність. Але тепер князі наші пробудилися від сну, почали обмірковувати, чи не можна зарадити лихові, і ви­рішили остаточно скинути з себе ярмо і добитися колишньої свободи. І для римської курії буде немалим лихом, коли князі Римської імперії здійснять те, що вони задумали.

З ЕНЕЯ СІЛЬВІЯ ПІККОЛОМІНІ

Автор – італійський гуманіст (1405 – 1464), з 1456 р. кардинал і з 1458 р. папа (під іменем Пія II). Багато подорожував по Німеччині і в 1458 р. незадовго до його обрання папою, випустив книгу «De Ritu, Situ, Moribus ас Conditione alemaniae» Lips. 1458 p. Написана у відповідь на лист М. Майера, вона дуже прикрашає становище в Німеччині.

Ми говоримо прямо: ніколи Німеччина не була більш багатою і становище її більш блискучим, ніж тепер. Німецька нація своєю величчю і силою стоїть попереду всіх інших, і можна ска­зати, що немає народу, якому бог послав би стільки милостей, як німецькому. Скрізь бачимо ми в Німеччині оброблені поля, засіяні хлібом нива, виноградники, сади і городи по селах і око­лицях; всюди красиві будинки, розкішні вілли, замки на горах, оточені стінами міста. Якщо ми пройдемо по цих найбільш ви­значних містах, то ми наочно побачимо багатство цього народу, красоти цієї країни. Де знайдеться в Європі місто більш роз­кішне за Кельн з його чудовими церквами, ратушами, баштами, критими свинцем багатими жителями, його прекрасною рікою¹ інавколишніми родючими нивами? Підемо далі – в людні Гент і Брюгге², ці складові місця товарів для всього Заходу; підемо далі, в чарівні міста Брабанту: Брюссель, Мехельн, Левен³.

Повертаючись назад по Рейну, ми побачимо Майнц, багато прикрашене чудовими громадськими будинками і будинками громадян старовинне місто, яке славиться своїм собором і своїми церквами. В усьому місті не можна помітити ніякого дефекту, крім тісноти вулиць. Далі – Вормс, хоч і не­велике, але дуже красиве місто. Всім сподобається також дуже людний і красиво розташований Шпейєр. Страсбург з його чис­ленними каналами – друга Венеція, але здоровіший і приєм­ніший, бо у венеціанських каналах солона і смердюча вода, а в страсбурзьких – річкова і чиста. Крім дивовижного своєю архі­тектурою собору, там є багато чудових церков і монастирів. Ба­гато будинків духовенства і громадян такі красиві, що ні один король не посоромився б жити в них. В Базелі церкви і при­ватні будинки вкриті різноколірною глазурованою черепицею; ці дахи при яскравому сонці – чарівне видовище. Чисті, серед садів, фонтанів і дворів будинки громадян оштукатурені зовні білим вапном і розписані. Берн⁴ такий могутній, що без особ­ливих зусиль може виставити 20 тис. озброєних. Аугсбурзі переважає своїм багатством всі міста в світі⁵. Блискучий і Мюн­хен. В Австрії Відень – найкрасивіше місто з дійсно королів­ськими палацами і з такими церквами, з яких могла б дивува­тися Італія. На жаль, нам бракує потрібного таланту, щоб змалювати враження, яке справляє церква св. Стефана. Посли з Боснії, які, будучи вражені, довго дивилися на її дзвіницю, кінець кінцем покликнули: «Ця башта коштує дорожче цілої Боснії!»

Коли правда, що там, де є купці, можна знайти і багатства, то треба визнати, що німці – найбагатша нація, оскільки більша частина їх в погоні за торговельним прибутком рискає далеко по чужих країнах... Не слід забувати золотих і срібних рудників, які раніше були невідомі, а тепер відкриті в Німеччині. В Богемії Куттенберг, в Саксонії Ранкберг, в Мейссені Фрейберг на запаморочних висотах мають невичерпні поклади срібла... Чи б де-небудь в Німеччині готель, в якому пили б не з срібного по­суду? Яка жінка не тільки серед знатних, але й серед плебеїв не носить золотих прикрас? Чи треба мені вказувати на шийні ланцюги рицарів і викувані з чистого золота уздечки їх коней, на шпори і піхви мечів, оздоблені дорогоцінним камінням, на персні і перев’язі, на панцирі і шоломи, які сяють золотом? Який чудовий там церковний посуд, як багато реліквій, оправлених у золото і перла, як багато прикрашені олтарі і яке розкішне вбрання священнослужителів!

¹ Рейном.

² Тепер в Бельгії.

³ Тепер в Бельгії.

⁴ Тепер столиця Швейцарського союзу.

⁵ Явне перебільшення.

ФУГГЕРИ I КАРЛ V

3 листа Якоба Фуггера Карлу V в 1523 р.

Щоб доставити вам римську корону, ми дали зобов’язання деяким князям, які вірили мені і, може, більше нікому; ми дали вашим комісарам велику суму готівкою, яку ми великою мірою дістали у наших друзів.

Ясно, як день, що без моєї допомоги ваша імператорська ве­личність не могли б дістати римську корону. Якби я відрікся від австрійського дому і перейшов до Франції, я заробив би ба­гато грошей, як мені пропонували.

СТАН ІМПЕРСЬКИХ ФІНАНСІВ

З листування імператора Карла V з інфантом і великим комтуром.

ВЕЛИКИЙ КОМТУР ЛЕОНУ, ФРАНЦІСКО ДЕ-ЛОС КОБОС,

ІМПЕРАТОРУ КАРЛУ V

1546 p., 8 січня

Я послав вашій величності звіт про те, як майже все, що в у звичайних доходах, і в круцаді [збір на хрестовий похід], і піврічному зборі, і орденських доходах, уже здано на відкуп і витрачено, і, крім того, тими позиками, які взяли в. в. і королева Марія, і тими, які ми послали в. в., поглинуте буде все золото, яке прибуло з Індії і яке було взяте у приватних осіб, а також і те, що е від цих доходів і відкупів і від продажу посад. Уже витрачені доходи за 1547 р., так що аж до кінця 1548 р. нема нічого, під що можна було б видати вексель або що можна було б здати на відкуп із служб, або круцади, або судових штрафів. А тимчасом тепер тільки початок року, а на звичайні і найнеобхідніші витрати потрібно понад 700 тис. дукатів, і у мене немає-нічого, що можна було б здати на відкуп, як це в. в. побачить з доданої до цього записки. Мені так було прикро, коли я поба­чив це, Що не знаю, як і що робити, особливо, одержавши звіст­ку від в. в. про те, що, на вашу думку, французи не будуть додер­жувати миру... В усьому королівстві нема нікого, хто погодився б купити яку-небудь посаду або доходи від неї. Нічого не можна зробити! Військо вмирає з голову, платня не видається уже про­тягом року і чотирьох місяців... Багато ще й інших речей, які потребують витрат, а на це у мене немає більше грошей крім того, що вказано у звіті. Як я писав в іншому листі в. в., головна мета, яка тут переслідувалась, – це прислужитися вам. Я ді­йшов до такого ступеня виснаження всіх коштів, що з усіх багатств уже нічого більше не можна ні взяти, ні зробити. Бог бачить, як тяжко мені було це одверто говорити в. в., але мене змусили до цього міркування, щоб в. в. знали, що сталося, і щоб в. в. не покладали надій, що вам можна буде звідси дістати допомогу.

...Єдиною статтею, звідки можна було б добути деякі кошти, є оренда маестразгос [доходи від духовно-рицарських орденів]. Строк старого договору закінчується в кінці цього року, і уже час укласти угоду про дальшу оренду... Треба розглянути тих осіб, кому передати оренду... Серед тих, про кого говорили, були і Фуггери. Я хотів би, щоб вони дістали її, бо, крім того, що бу­дуть твердо додержані всі умови, васали ордену досі користу­валися хорошим ставленням з боку них; можна буде також пе­реговорити з ними, щоб вони дали в. в. грошову допомогу в 150 тис. дукатів, які потрібні в цьому році для двору і дістати які іншим способом я не бачу можливості. Представники Фуггерів хотіли б, щоб справа про оренду і позику була передана в Німеччину, щоб в. в. наказали переговорити про неї з самими хазяями [тобто з Фуггерами]. Я вважаю це правильним, але до того, як це буде зроблено, слід було б довідатися від них, що вони хочуть запро­понувати.