Правові основи судового устрою данії

Вступ

У різних видах і типах держави, які по суті, відповідають видам і типам державної влади, існували та існують різні структури і механізми реалізації державної влади. Формування найпростіших механізмів реалізації державної влади розпочалося в давнину і розвинулися до найбільш складних у ХХ столітті.

На сьогоднішній день держава, незалежно від того, унітарна вона чи федеративна, має складну та розгалужену систему органів через, які вона здійснює свої повноваження. У сучасній державі надзвичайно велика кількість державних органів. Їх кількість зросла з переходом до республіканської форми правління. Зростання кількості державних органів пов’язано із тенденцією управління та врегулювання більшості сфер економічного та соціально-політичного життя суспільства. Всі державні органи можна класифікувати за різними критеріями. За принципом поділу державної влади державні органи можна поділити на законодавчі, виконавчі та судові.

На сьогоднішній день не існує держави яка б не мала судової системи. Сам інститут правосуддя виник надзвичайно давно, як свідчить історія ще в родовому суспільстві. У різні історичні епохи і в різних видах та типах держави були різними роль і призначення судових органів і правосуддя. У більшості випадків судова система кожної країни має свої характерні особливості, які склалися історично та відрізняють її від судових систем інших держав.

Данія - історично-культурний регіон, розташований на півночі Європи з центром на Скандинавському півострові.

Скандинавське право - у порівняльному правознавстві виділяється як самостійна правова сім’я, до якої входять Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія і Фінляндія. Римське право зіграло менш помітну роль у розвитку правових систем у Скандинавських країнах, ніж у Франції і в Німеччині. У північних державах немає і не було кодексів, подібних до Цивільного кодексу Франції або Німецького цивільного положення. Судова практика грає тут більш значиму роль, ніж у країнах континентальної Європи. У той же час, право Данії не можна віднести і до англо-американської системи загального права, оскільки в Данії прецедент не відіграє великої ролі.

Правові основи судового устрою Данії

Правна система Королівства Данія є сумішшю прецедентного і кодифікованого права, тому ця країна не лише Географічно, а й з точки зору юриспруденції перебуває між острівною і континентальною Європою, тобто зазнала впли­ву англосаксонської і римської правових систем. Відбиток на його правову систему держави накладає також існування у складі Данії автономної території Гренландії, де ще в більш значно­му обсязі діє звичаєве прецедентне право. Отже, Данію можна вважати країною, що наближена до англосаксонської пра­вової сім'ї, але не є членом цієї сім'ї.

Конституційною основою державного і правового устрою королівства є Конституція Держави Данія від 5 червня 1953 р., завдяки положенням якої деякі галузі права все-таки було кодифіковано. Закон про правосуддя від 1916 р. був значно поліпшений внаслідок нової редакції 1963 р. з наступ­ними змінами і приведений до нових стандартів, які стали позитивними у західноєвропейському суспільстві після Дру­гої світової війни. Цей закон регулює питання судового устрою¹, процедури слухань кримінальних і цивільних справ, виконавчого провадження судових рішень. Кодифікація у повному обсязі торкнулася лише кримінального права у зв'язку з прийняттям у 1930 р. Кримінального кодексу Данії, а, в 1954 р. — Датського кримінального кодексу для Грен­ландії, в якій до цього не було писаних законів, що регулю­вали б правовідносини у сфері відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень.

Цивільно-правові відносини, комерційна діяльність регу­люються головним чином положеннями прецедентного права. Кодифікація тут має "острівний" характер, тобто окремі інститути цивільного права або деякі їх напрями відображені у певних законах, які стосуються реєстрації земель, зобов'я­зального права, купівлі-продажу, страхування, шлюбних від­носин, усиновлення і стану дітей. Проте у Гренландії, на­приклад, усі правові наслідки шлюбу регулюються саме зви­чаєвим правом, а не законом.

Кодифікованою є система права в галузі соціального за­безпечення, яка включає в себе пенсії за віком, у зв'язку з інвалідністю, компенсаційні сплати щодо витрат на житло і на виховання дітей, безоплатну медичну допомогу та у зв'яз­ку з безробіттям. Для цього були об'єктивні передумови, то­му що в міру того, як суспільство просувалося до соціальної і правової держави, нові взаємовідносини між робітниками і роботодавцями треба було унормувати письмово, комплекс­но, надовго і через законодавчий орган. Регулювання суто трудових відносин здійснюється через колективні договори між професійними спілками та об'єднаннями роботодавців на галузевому рівні або на загальнонаціональному рівні, що можна вважати унормованими прецедентами.

Необхідно зазначити, що на відміну від конституцій ін­ших країн Європи Конституція Данії за обсягом нормативно­го матеріалу досить невелика (лише 89 статей, та й вони ду­же стислі), що обмежує можливість безпосередньо оперува­ти конституційними нормами. Таке становище провокує роз­ширення і інтерпретацію конституційного права в нормах органічних законів або звичаях. Верховний суд Данії вже давно визнав за всіма судами королівства право на контроль конституційних законів, якщо це питання може мати вплив на розв'язання спору, що розглядається. Однак стислість Конституції, що вже відмічалось, та традиційна стриманість датських суддів (нордичний вплив) обумовлюють дуже слаб­кий розвиток судової практики у цьому відношенні: недій­сність закону було проголошено лише один раз, до того ж частково. Але можливість інтерпретації Конституції та зако­нів мають де в чому позитивні наслідки. Суддя суду звичай­ної юрисдикції за браком спеціалізованих судів чи палат у звичайних судах має повноваження у таких випадках здій­снювати контроль щодо адміністрації та її актів, що не су­перечить конституційному закону.

Незалежні суди є частиною розподілу влад у Данії. Зазвичай справи розглядаються в першу чергу місцевим чи міським судом; апеляції на рішення міського суду розглядаються в одному з двох Високих Судів країни. Деякі важливі справи, що торкаються адміністративних проблем, розглядаються одним з високих судів в першу чергу. Найвищим органом судової влади є Верховний Суд. Суддей призначає Королева.

Данії можливість оскарження судових рішень у багатьох випадках залежить від розсуду спеціального органу — Комісії із процедурних питань. Так, апеляційні скарги у цивільних справах на суму менше 10 тис. данських крон приймаються до розгляду апеляційною інстанцією тільки за згодою зазначеної Комісії. Всі рішення, розглянуті в порядку апеляції, можуть бути оскаржені до Верховного суду країни для перегляду в касаційному порядку тільки з особливої згоди Комісії із процедурних питань і тільки у випадках, що стосуються принципових питань.

Система судоустрію Данії

Поза судами загальної юрисдикції може бути утворено судову установу (мабуть, за прикладом Франції) для розгляду справ щодо членів уряду, які обвинувачуються у вчиненні злочину. Цей орган називається Державним судом. Він утворюється монархом або парламентом Данії (Фольстинг). До його складу у рівній кількості входять судді Верховного суду та особи, яких обрав парламент.

Положення, що визначають організацію та діяльність судів, було прийнято законодавчим органом відповідно до Конституції. У датській правовій системі ієрархію судів поділяють на три рівні: муніципальні суди; вищі суди; Верховний суд. Однак, як правило, справи розглядаються тільки в двох інстанціях. Вищий суд як апеляційна інстанція розглядає справи, рішення в яких прийняли муніципальні суди, але в певних випадках він може розглядати справи у першій інстанції. Верховний суд є не касаційною інстанцією, а судом, який розглядає апеляції на рішення вищих судів. Крім цієї ієрархічно вибудуваної системи, окремо діють суди (квазісуди), які розглядають трудові конфлікти і справи, пов'язані з банкрутством. Адміністративних судів немає.

Муніципальні суди

Організація

Данію поділено на 82 муніципальні судові округи, до яких також входять Фарерські острови та Гренландія. У кожному з цих судів відправляють правосуддя один або значна кількість суддів. Наприклад, суд Копенгагена складається з голови суду і 36 суддів міських судів, які розподіляються за відділами з кримінальних і цивільних справ, а також зайняті у відділі офіційного ствердження заповітів, у відділі, який відає накладенням арешту на майно та виконанням судових рішень, у реєстраційно-нотаріальному відділі. Керує діяльністю кожного з цих відділів суддя. Суди найбільших муніципалітетів — Ааруса, Оденсе, Аалборга і Роскіль-Де складаються з голови суду та відповідно тринадцяти, десяти, дев'яти і семи суддів, у шести найбільш густонаселених муніципальних судових округах діють по три судді, в одному — чотири, а в двадцяти двох районах — по два судді. Решта муніципальних судів складаються лише з одного судді, який розглядає як кримінальні, так і цивільні справи.

Цивільні справи розглядаються суддею одноособово як на попередній стадії підготовки справи, так і при її розгляді. Те саме стосується справ, які порушено і розслідуються поліцією, та інших кримінальних справ (тих, які перебувають у компетенції одного з дев'яти прокурорів — державних обвинувачів), в яких обвинувачений визнав свою вину у пред'явленому обвинуваченні. Справи, в яких обвинувачений не визнає своєї вини, розглядаються професійним суддею і двома непрофесійними суддями.

У районі Великого Копенгагена морські та комерційні справи передаються на розгляд спеціального суду — Морського і Комерційного суду, який був заснований 1861 р. Він складається з голови суду, двох його заступників, одного судді (всі вони — професійні судді) та кількох експертів-консультантів суду, які володіють знаннями у галузях морського права і комерційної діяльності. Апеляції на рішення Морського і Комерційного суду розглядає безпосередньо Верховний Суд, а апеляції на рішення муніципальних судів — вищі суди. Морський і Комерційний суд Копенгагена має спеціальний підрозділ, до компетенції якого входить розгляд справ про банкрутство та ліквідацію підприємств у районі Копенгагена.

У справах, пов'язаних з мореплаванням і морськими перевезеннями, тобто у справах, які вимагають спеціальних знань у галузі морського права, цивільні та кримінальні муніципальні суди, що діють за межами Копенгагена, залучають двох експертів з питань морського права. В комерційних справах, які вимагають спеціальних знань у галузі комерційної діяльності, суд може залучити двох експертів у галузі комерційної діяльності.

Крім функцій, пов'язаних із забезпеченням і здійсненням правосудця, до яких належать накладення арешту на майно, його опис і виконання судових рішень, судді муніципальних судів несуть також відповідальність за управління майном, реєстрацію та здійснення нотаріальних дій і актів. У муніципальних судах провінцій здійснення такої діяльності, як правило, покладається на помічників судді, які діють під його керівництвом. Помічники суддів також самі розглядають справи і приймають рішення; у цьому вони є незалежними і користуються відповідними суддівськими повноваженнями, які їм надано на певний проміжок часу для заміни відсутніх суддів або на триваліші строки для розгляду окремих категорій справ.

Процедура розгляду цивільних справ

Розгляд цивільних справ належить, як правило, до компетенції муніципальних судів. Позов подається до суду за місцем проживання відповідача і провадження у справі починається таким чином. Позивач подає до судової канцелярії (реєстратури суду) позов, в якому міститься короткий виклад позовних вимог і фактів, які їх підтверджують. Позов після додаткового напису про дату і час першого слухання справи вручається відповідачеві.

На першому слуханні, яке, як правило, є коротким і по суті має підготовчий характер, позивач подає позов і будь-які інші документи, на які він має намір посилатися. Якщо відповідач не з'являється в судовому засіданні, то справа розглядається з участю позивача. Якщо відповідач з'явився і заперечує проти позову, свій захист він здійснює в усній формі, навіть якщо заявляється зустрічний позов. Заперечення та інші заяви, подані на захист відповідача, заносяться до судового протоколу. Однак суди можуть винести рішення, що позов має бути поданий до судової канцелярії. У цьому разі попереднє слухання не проводиться. Суд зобов'язує відповідача подати на свій захист відповідні матеріали разом з документами, на які він хоче спертися. Подальший обмін змагальними документами (відповідь і повторне заперечення відповідача) може продовжуватися на підставі рішення, прийнятого судом. Деякі суди використовують цю процедуру як основну при розгляді справ.

Після обміну змагальними документами призначається вата слухання справи, на якому сторони, експерти та свідки, якщо вони є, мають можливість дати свідчення. Якщо сторони самостійно ведуть свої справи, то суддя може допитати свідка і з'ясувати факти зі справи. В таких випадках обов'язком судді муніципального суду, але не суддів вищих судів, є спрямування сторін та надання їм порад стосовно способу подання матеріалів і показань у справі і загалом захисту їх інтересів у ході судового слухання. Якщо після слухання сторони все-таки не дійшли згоди щодо справи, суд розглядає справу і виносить рішення якомога скоріше.

Процедура розгляду кримінальних справ

Суди можуть розглядати заяви тільки на вимогу особи, яка має право подати скаргу (обвинувачувальна система). Головні констеблі (в кожному з округів є по одному головному констеблю) діють як державні обвинувачі у справах, щодо яких вони мають відповідні повноваження. Справи, що їх порушила та розслідує поліція, розглядаються професійним суддею одноособово.

Якщо особа обвинувачується у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання більш суворе, ніж штраф, або якщо справа має особливе суспільне значення або може в подальшому мати вплив на права та інтереси заінтересованих сторін, професійний суддя засідає з двома суддями, які не є професійними юристами (судовими асесорами). Обвинувачення пред'являється у формі обвинувального акта, який складається головним констеблем і містить прізвище та ім'я обвинуваченого, виклад обставин і фактів вчинку, який може кваліфікуватись як і злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа. Обвинувальний акт направляється до канцелярії (реєстратури) муніципального суду району за місцем скоєння вчинку.

Після того, як суд отримує обвинувальний акт, підготовлений головним констеблем, справа заноситься до списку справ, що підлягають розглядові, і викликається обвинувачений. Останній не зобов'язаний з'явитися у суді з юристом, який буде його захищати. Якщо за вчинок, у вчиненні якого обвинувачується особа, передбачається покарання тільки у формі штрафу, то обвинувачений може, як правило, передати цю справу адвокату (уповноваживши його в письмовій формі), який виступатиме в суді від його імені. Якщо обвинувачений не з'являється до суду, справу можуть розглянути і винести за нею рішення за його відсутності на основі представлених суду доказів. Якщо обвинувачений з'явився у судове засідання і визнає себе винним, суд виносить вирок і звичайно подальше провадження у справі припиняється.

В усіх інших справах подаються докази і обвинувачуваний має можливість звертатися до суду. Опитуються свідки. Якщо суддя встановить, що провина обвинуваченого встановлена або у випадках, коли злочин карається штрафом, суддя може замість винесення вироку надати обвинуваченому можливість припинити подальше судове провадження у справі шляхом сплати штрафу. В незначних справах суддя може за згодою обвинуваченого звільнити його від покарання з формальним попередженням.

Дещо по-іншому здійснюється процедура щодо справ, які належать до компетенції прокурора. Якщо обвинувачений повністю визнає свою вину на судовому слуханні й вірність визнання ним своєї вини підтверджується іншими доказами і якщо він і прокурор погоджуються з цим, суддя, який засідає з двома суддями, що не є професійними юристами (судовими асесорами), переходить до стадії винесення вироку без відповідно оформленого обвинувального акта. Такий порядок може використовуватися майже в усіх справах. Обвинувачення пред'являється у формі обвинувального акту, складеного прокурором (державним обвинувачем), і направляється до суду. Далі призначається день і час судового засідання, яке веде суддя муніципального суду з двома суддями, що не ? професійними юристами (судовими асесорами). Судді, що не є професійними юристами (судові асесори), мають у всіх основних сферах такі самі повноваження, як і професійний суддя, і таким чином спільно з ним вирішують питання щодо визначення провини обвинуваченого та винесення вироку. В ході судового слухання опитується обвинувачений, а також свідки, якщо вони є в даній справі, подаються інші докази. Судді видаляються для постановлення рішення після заключного виступу захисника і після того, як обвинуваченому надано можливість звернутися до суду. Рішення виноситься якомога скоріше, в будь-якому разі протягом тижня і приймається більшістю голосів.

Певні юридичні дії, які здійснюються під час розслідування поліцією, зокрема видача повісток, санкцій на арешт, обшук, визначаються одноособово суддею муніципального суду, який засідає без судових асесорів. Коли обвинуваченого заарештовують або пізніше після пред'явлення йому обвинувального акта, суд забезпечує призначення обвинуваченому захисника (адвоката), крім випадків, коли обвинувачений вирішив скористатися допомогою адвоката, найнятого ним особисто. Це також стосується випадків, коли обвинувачений визнає себе винним і за проханням суду просить призначити йому адвоката (захисника). В певних незначних справах призначення обвинуваченому адвоката (захисника) не є обов'язковим, але суд може постановити, що участь адвоката є бажаною. Послуги адвоката, призначеного обвинуваченому, оплачуються державою, але у разі визнання обвинуваченого винним, його, як правило, зобов'язують оплатити послуги адвоката та інші витрати. Це саме стосується справ, що розглядаються у порядку апеляції, коли рішення апеляційної інстанції передбачає покарання не менш суворе, ніж покарання, призначене муніципальним судом.

Вищі суди

Організація

Існує два Вищі суди: Остре Ландсрет (дат. Озіге Ьапгізгеі) — Східний Вищий Суд, який засідає у Копенгагені і юрисдикція якого поширюється на Копенгаген та муніципальні судові райони островів, а також Фарерські острови та Гренландію, і Вестре Ландсрет (дат. Уезіге Ьапгізгеі) — Західний Вищий Суд, який засідає у Виборзі і юрисдикція якого поширюється на муніципальні судові райони Ютландського півострова. До складу Східного Вищого суду входять голова Суду і 45 суддів, до Західного Вищого суду — голова суду і 22 судді. Остре Ландсрет має 17 відділів, Вестре Ландсрет — 8 відділів, у кожному з яких працюють по три судді. Голова Вищого суду призначає одного з суддів, що працюють у відділі, як правило, найдосвідченішого з них, керівником відділу.

Всі справи, подані на розгляд вищих судів, розглядаються у складі щонайменше трьох суддів. При розгляді апеляцій на рішення у кримінальних справах (за винятком певних категорій справ, порушених і розслідуваних поліцією) ці судді засідають разом із трьома суддями, які не є професійними юристами (так звані судові асесори). Кримінальні справи у першій інстанції розглядаються за участю дванадцяти присяжних. Правила, які застосовують при виконанні ними своїх функцій, детальніше буде подано нижче, де йтиметься про судове провадження у кримінальних справах.

Високий суд Королівства включає не більше 15 найстаріших за посадою суддів Верховного суду Королівства і рівне їм число суддів, обраних Фолькетингом нашестирічний термін відповідно до принципу пропорційного представництва. Жодендепутат Фолькетінгу не може бути обраний суддею Високого суду Королівства і жоден депутат Фолькетінгу не може виконувати функції судді Високого суду Королівства. Якщо хто-небудь зчленів Верховного суду Королівства не може брати участь в розгляді будь-якогоконкретної судової справи, від участі в розгляді справи відстороняється таке ж число суддів,обраних Фолькетингом.

Високий суд Королівства обирає голову зі складу своїх суддів.

Якщо на розгляді Високого суду Королівства знаходиться будь-яку справу, судді,обрані Фолькетингом, зберігають свої посади в Високому суді Королівства на часрозгляду справи в Суді і після закінчення терміну, на який вони обрані Фолькетингом. Правила розгляду справ у Високому суді Королівства встановлюються законом. Високий суд Королівства розглядає справи проти міністрів з ініціативи Короля або Фолькетінгу.

За згодою Фолькетінгу та з ініціативи Короля Високий суд Королівства можерозглянути справи за звинуваченням у злочині інших осіб, якщо вчинені ними злочинипредставляють, на думку Короля, особливу небезпеку для держави. Здійснення правосуддя здійснюється тільки на підставі закону. Не допускається створення надзвичайних судів для здійснення правосуддя.

При здійсненні правосуддя суди повинні бути завжди незалежні від виконавчоївлади. Відповідні гарантії в цьому питанні встановлюються законом.Суди, що відправляють правосуддя, мають право розглядати будь-яке питання, що стосується обсягу повноважень органів виконавчої влади. Особа, оспорювати такі повноваження, не має права ухилятися, подавши відповідний позов до суду, від виконання розпоряджень органів виконавчої влади до того, як суд винесе з цього питання Рішення.

Питання про обсяг повноважень органів виконавчої влади можуть бути передан ізаконом під юрисдикцію одного або більшої кількості адміністративних судів. апеляції на рішення адміністративних судів можуть подаватися до Верховного суду Королівства. Процедура розгляду зазначених справ встановлюється законом.

При виконанні своїх повноважень судді керуються тільки законом. Судді не можутьбути зміщені з посади інакше як за обвинувальним вироком, вони не можуть бути переведені без їх згоди на інші посади, за винятком випадків реорганізації судових органів. У зазначених випадках судді, які досягли 65 років, можуть бути відправлені у відставку зі збереженням колишнього заробітку до досягнення граничного віку перебування в посади.

Правосуддя має по можливості здійснюватися відкрито і гласно. Присяжні беруть участь у здійсненні кримінального правосуддя. Підстави і порядок участі присяжних у справах, що підлягають розгляду судом присяжних, встановлюються законом.

Апеляція на вирок чи покарання, які присуджені муніципальним судом, взагалі підлягає розглядові у Вищому суді, юрисдикція якого поширюється на район, де розміщену суд, що виніс вирок або рішення. Апеляцію може подати обвинувачений, так і прокурор. Апеляція подається протягом чотирнадцяти днів після прийняття рішення або вирок судом першої інстанції, а у разі коли обвинувачений не був присутнім на судовому слуханні справи — протягом чотинадцяти днів з дня вручення рішення або вироку. На апелцію однієї сторони інша сторона також може подати апеляцію протягом чотирнадцяти днів з дня отримання повідолення про подання апеляції. Сторони можуть подати заперчення на мотиви апеляції.

В апеляційній скарзі мають бути представлені причини подання апеляції та, зокрема, вказівка, чи апеляція стосується тільки покарання, чи обвинувального вироку в цілому. правило, апеляції на рішення у справах, порушених і розслідуваних поліцією, можуть подаватися прокурором тільки разі присудження покарання суворішого, ніж штраф або коли на підставі рішення, на яке подано апеляцію, може буде проведена конфіскація. Як правило, обвинувачуваний має право подати апеляцію тільки у разі, якщо він був засуджений до покарання суворішого, ніж грошовий штраф. Апелції на рішення і постанови про затримання, арешт, обшук і що, постановлені муніципальним судом на попередній стад(подаються до відповідного вищого суду. Апеляцію має бути подано протягом чотирнадцяти днів з дня прийняття рішеня або постанови. Процедура подання апеляцій на такі шення або постанови регулюється в усіх істотних аспекттами самими положеннями, що застосовуються до рішещ. постанов, прийнятих у ході судового провадження в цивільних справах. Апеляції також можуть бути подані в усній формі під час судового розгляду.

Судовий процес проходить в усній формі. Якщо подаєд ся апеляція на обвинувальний вирок суду, то апеляційна процедура включає повторне дослідження доказів, допит С( винуваченого та свідків, які були заслухані муніципальну судом. Можуть подаватися нові докази. Для слухання сщ, ви у порядку апеляції завжди повинен призначатися захі, ник (адвокат) для захисту обвинуваченого, якщо обвинуї, чений з'являється в судове засідання без обраного ним захисника. Те саме стосується справ, порушених і розслідуваних поліцією, навіть якщо обвинувачений не мав захисника при розгляді справи муніципальним судом.

Апеляції, подані до Вищого суду, розглядаються трьома професійними суддями і трьома суддями, які не є професійними юристами (судовими асесорами), якщо судовий розгляд справи в муніципальному суді проходив за їх участю, також у випадках, коли при розгляді справ, що перебувають у межах компетенції прокурора (державного обвинувача), обвинувачений визнав свою вину у пред'явленому йому обвинуваченні. Крім того, судові асесори беруть участь у розгляді Вищим судом справ у злочинах, за вчинення яких може бути призначене покарання суворіше, ніж грошовий штраф, або якщо у справі розглядаються питання, що мають особливе суспільне значення або можуть у подальшому мати вплив на права та інтереси сторін. Судові асесори (судді, які не є професійними юристами) мають такі самі повноваження, як і професійні судді. Кожен з них має один голос. У разі, коли голоси розділилися порівну, результат такого голосування тлумачиться на користь підсудного.

Крім перелічених вище, у Данії існують спеціальні суди, куди входить система військових судів і участі суду з трудовим суперечкам.

При відправленні правосуддя суди повинні прагнути бути завжди незалежні від виконавчої.

Суди, котрі відправляють правосуддя, заслуговують розглядати будь-яке запитання, що стосується обсягу повноважень органів виконавчої. Обличчя,оспаривающее таких повноважень, немає права ухилятися, подавши відповідного позову подано до суду, від виконання розпоряджень органів виконавчої доти, як суд винесе з цього питання рішення.

Питання про обсяг повноважень органів виконавчої можуть бути законом під юрисдикцію однієї чи більшої кількості адміністративних судів. Апеляції щодо рішень адміністративних судів можуть подаватися до суду Королівства. Процедура розгляду зазначених справ встановлюється законом.

При виконанні своїх повноважень судді керуються лише законом. Судді неможливо знайти зміщено з посади інакше як у обвинувальному вироку, вони можуть переведені і їх згоди інші посади, крім випадків реорганізації судових установ. У пропонованих випадках судді, досягли 65 років, може бути відправлені з збереженням колишнього заробітку до граничного віку перебування на посаді. Правосуддя має наскільки можна здійснюватися відкритий і гласно.

Будь-яка особа, взяте під варту, має постати перед суддею протягом 24-х годин. Якщо обличчя, взяте під варту, може бути негайно звільнено, суддя має дати мотивоване укладання судовому наказі, що має бути прийнято якнайшвидше, але з пізніше трьох днів, у тому, емоційне обличчя піддається тюремного ув'язнення або звільняється з ув'язнення під заставу за умов ув'язнення і, встановлених у судовому наказі. Закон може обмежити застосування зазначеного правила, вилучивши з його дії територію Гренландії, коли таке вилучення буде полічено необхідним з урахуванням місцевих обставин.

Рішення судді може бути оскаржене обвинувачуваним у вигляді апеляції в вищестоящий суд.

Жодна обличчя на повинен піддаватися тюремного ув'язнення за злочин, протягом якого призначається покарання як штрафу чи умовного укладання.

Крім справ, законність позбавлення волі у вирішенні несудових органів, і навіть позбавлення волі іноземців гаразд, встановленому законом, можуть бути розглянуті судом загальної юрисдикції чи іншим судовим органом клопотанням особи, позбавленого свободи, або його представника. Правила зазначеної процедури встановлюються законом.

Верховний Суд

Статус і організація

Верховний суд Данії розміщений у м. Копенгагені і є одним із найстарших суддів Європи, його було засновано ще у 1661 р. Верховний суд є найвищим судом Королівства Данія і складається з голови Суду та чотирнадцяти суддів. Суд складається з двох відділів (колегій), до одного з яких входять п'ять, а до іншого — сім суддів. Однак Верховний суд може прийняти рішення, яке зобов'язує більшість суддів або всіх суддів взяти участь у розгляді справи. Це буває у випадках, коли потрібно вирішити питання про відповідність Конституції будь-якому закону.

У виняткових випадках засідання може відбуватися у пленарному режимі, але це буває дуже рідко, коли виникає проблема права у правовідносинах, що не мали аналога, і їх вирішення має значення для розвитку правної системи. Якщо голова Суду не бере участі в розгляді справи, то він, порадившись з членами Суду, призначає одного з суддів виконувати функції головуючого. Більшість цивільних справ розглядається у двох інстанціях. Однак у справах, рішення з яких були винесені муніципальними судами і в яких сума позову не перевищує 10 тис. датських крон, апеляції направляються лише до Вищого суду після отримання спеціального дозволу Міністерства юстиції. Такий дозвіл також вимагається для направлення справи, в якій провадження було розпочато за ініціативою муніципального суду, до Верховного суду як до суду третьої й останньої інстанції.

Кримінальні справи так само розглядаються у двох інстанціях, за винятком деяких незначних для безпеки суспільства справ, що порушено і розслідувано поліцією, стосовно яких не передбачено подання петицій. Міністерство юстиції може також дати дозвіл на розгляд кримінальної справи у Верховному суді як суді третьої й останньої інстанції. Юрисдикцію Верховного суду в таких справах буде розглянуто пізніше. В усіх судах розгляд справи проходить в усній формі, але передбачено можливість процесу у письмовій формі у Вищому та Верховному судах. Сторони мають право особисто представляти свої справи в суді, але суди можуть розпорядитися, щоб сторона, чиї клопотання і заяви, подані уписьмовій формі, є незрозумілими, або сторона, яка не може спокійно і чітко представити свою справу в суді, скористалася послугами адвоката. Якщо особи не ведуть свої справи в суді особисто, то, як правило, тільки адвокати можуть представляти їх інтереси в суді. У виняткових випадках сторони можуть бути представлені іншими особами, наприклад, близькими родичами.

Процедура у Верховному Суді

Апеляції на рішення, постановлені вищими судами і Морським та Комерційним судом Копенгагена у першій інстанції, подаються до Верховного суду. Процедура апеляційного оскарження така сама, як і щодо апеляцій, що розглядаються вищими судами, але заслуховування свідків та сторін відбувається не у Верховному суді, а в окружному суді за місцем проживанням свідка або однієї зі сторін. До Верховного суду можуть бути подані додаткові (нові) документи під час розгляду апеляції.

Апеляції з приводу покарання або обвинувального вироку, присудженого Вищим судом як судом першої інстанції (справи, що розглядаються судом присяжних), можуть бути подані до Верховного суду. Підставами для подання апеляцій є те, що:

— не були застосовані або були застосовані неправильно норми процесуального права (результатом подання такої апеляції може бути скасування рішення, прийнятого Вищим судом);

— суд неправильно виніс обвинувальний вирок, коли за сукупністю з'ясованих доказів мав виправдати обвинуваченого або неправильно відмовився від обвинувального вироку;

— головуючий припустився неточностей при напутньому слові або питання, на які присяжні мали дати відповіді, були неправильно сформульовані;

— винесений вирок не відповідає законові, який встановлює відповідальність за цей злочин, або явно не відповідає характерові правопорушення, або має передбачати інше покарання (наприклад, направлення до психіатричної лікарні, в'язниці, приватної лікарні, виховного закладу).

У справах, які перебувають у компетенції прокурора (державного обвинувача) та у справах, порушених і розслідуваних поліцією, апеляції можуть подаватися на підставах помилкового застосування або недодержання норм процесуального права, неправильного застосування кримінального закону або у випадках, коли вироком передбачається покарання, яке перебільшує межу покарання, передбачену санкцією відповідного закону, або коли покарання явно не відповідає характерові правопорушення або злочину. У зв'язку з цим слід зазначити, що потрібно обережно відноситися до концепції "відсутності пропорційності", оскільки на практиці Верховний суд вносив до оскаржуваних вироків тільки дуже незначні зміни.

Процес проходить в усній формі. В деяких випадках заслуховуються свідчення обвинуваченого та свідків. Проте Верховний суд не має права висловлюватися щодо вірності оцінки доказів у справі.

Як згадувалося вище, докази, подані на підтвердження вини обвинуваченого, не можуть переглядатися Верховним судом. Ця різниця між застосуванням законодавства і переглядом доказів може призвести до певних сумнівів, але у багатьох випадках Верховний суд давав дуже широке тлумачення положень закону. Суд, зокрема, виносив рішення щодо змішаних питань факту і права, наприклад, щодо питання, чи мала місце "необережність" чи "груба необережність".

Рішення вищих судів, прийняті в апеляційному порядку, не можуть оскаржуватися до Верховного суду як суду третьої інстанції, за винятком випадків, коли Міністерство юстиції дало на це дозвіл. Такий дозвіл дається лише у випадках, коли справа, що розглядається, має особливе суспільне значення або якщо вона може у подальшому мати вплив на права та інтереси заінтересованих сторін.

Судді

Суддів призначає монарша особа відповідним актом за паданням міністра юстиції, який консультується з головою Верховного суду та головою одного з двох вищих судів. Судді муніципальних судів, як правило, призначаються з-поміж помічників суддів цих судів. У деяких випадках їх добирають з числа державних службовців Міністерства юстиції. Судді Муніципальних судів обираються до Вищого суду. Суддями Верховного суду майже завжди стають судді вищих судів. Зазвичай суддів до Верховного суду призначають за рекомендацією цього Суду. Правом бути рекомендованим до призначення суддею користуються дипломовані юристи, які набули стаж роботи (не менш 15—20 років) при судах або у прокуратурі, чи в інших органах і службах, де їх діяльність безпосередньо стосувалася правозастосування. . Конституція гарантує суддям повну незалежність від уряду при виконанні своїх обов'язків. Розділ 64 Конституції встановлює, що, з одного боку, судді керуються тільки законом при виконанні своїх обов'язків, а з другого боку — вони мають бути захищені від непрямого впливу з боку уряду, оскільки загалом суддя не може бути звільнений з роботи проти своєї волі та може бути звільнений тільки за рішенням спеціального суду.

Як одна з гарантій їх незалежності — це безстрокове призначення на посаду судді до граничного віку — 70 років, по досягненню якого суддя обов'язково повинен вийти у відставку.

Призначення на посаду судді відбувається королівським указом, за пропозицією Міністерства юстиції з числа осіб, які мають 15-20 років стажу роботи в якості дипломованих юристів при судах, в прокуратурі і т. д. Коло осіб, призначених суддями — дуже обмежений (близько 280 на країну з 5,1 млн населення).

Ніхто не може виступати суддею у справі, якщо він:

1) сам є стороною у цій справі, або має який-небудь інтерес у її результатах, або, якщо це кримінальна справа, постраждав унаслідок цього кримінального злочину;

2) є родичем по крові або шлюбу однієї зі сторін у цивільній справі або обвинуваченого в кримінальній справі, чи то по прямій висхідній, низхідній лінії або бічній лінії, включно з двоюрідними родичами, або є подружжям, опікуном, усиновителем чи названим батьком, або усиновленою чи прийомною дитиною однієї зі сторін або обвинуваченого;

3) перебуває в шлюбі або є родичем по крові чи шлюбу, по прямій висхідній, низхідній або бічній лінії, включно з двоюрідними родичами, адвоката чи іншої особи, яка представляє одну зі сторін у цивільній справі, або в кримінальній справі — потерпілої сторони, чи її представника, чи будь-якого державного обвинувача або співробітника поліції, залученого в таку справу, чи захисника обвинуваченого;

4) уже виступав у цій справі свідком чи експертом (syn- og skønsmand), або, якщо справа є цивільною, виступав у ній адвокатом чи інакше представляв одну зі сторін, або, якщо справа є кримінальною, співробітником поліції, державним обвинувачем, захисником чи іншим представником потерпілої сторони;

5) уже займався цієї справою як суддя в суді нижчої інстанції або, якщо справа є кримінальною, як член суду присяжних чи судовий засідатель.

2. Можливість того, що суддя в минулому вже займався справою внаслідок виконання ним кількох офіційних функцій, не позбавляє його права, якщо немає підстав, зважаючи на обставини справи, припускати, що він має будь-який особливий інтерес у результаті розгляду цієї справи».

Прокуратура

Прокуратура входить до системи Міністерства юстиції і головним завданням прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. До складу прокуратури входять: генеральний прокурор («Королівський адвокат»), його заступник і 7 «державних адвокатів» — місцеві прокурори. Функції прокуратури регламентуються законом «Про правосуддя». Нагляд над управлінськими і владними структурами не входить в компетенцію прокуратури.

Тільки дипломовані юристи, з визначеним стажем роботи, мають право виступати в суді в якості представника сторони в цивільним або захисником в кримінальних справа. Вони повинні відповідати ряду вимог, строгість яких збільшується з тим, звання адвоката якого суду (нижчого, судів східних і західних земель чи Верховного суду) хоче отримати претендент. Поширена практика призначення безплатного захисника в кримінальних справах, а також в ряді випадків уже на стадії повторного слідства.

Омбудсмен юстиції

Омбудсмен юстиції — посадова особа, яка контролює за діяльністю цивільної та військової адміністрації держави, служба якого затверджена в Данії Законом від 11 червня 1954 року, згідно з Конституцією 1953 року. В статті 55 Конституції вказано. що Омбудсмена призначає Фолькетинг. Строк повноважень — 4 роки. Функції данського Омбудсмена дещо обмежені, в порівнянні з іншими Скандинавськими країнами: він наглядає за діяльністю державних службовців, але не вмішується в діяння суддів.

Висновки

Вища ланка судової системи - Верховний суд (м Копенгаген), заснований ще в 1661 р В його складі - 15 суддів на чолі з головою. Він розглядає скарги на постанови нижчестоящих судів в одній з двох колегій у складі не менше ніж з 5 суддів. У виняткових випадках збирається пленум Верховного суду.

Два суди - східних і західних земель, тобто відповідно датських островів (в Копенгагені) і півострова Ютландія (в Виборге), виступають в якості апеляційної інстанції і як суди першої інстанції у цивільних і кримінальних справах, які не підпадають під юрисдикцію нижчих судів по категорії справи, суму позову або по тяжкості покарання: вони розглядають справи про злочини, за які загрожує 8 років позбавлення волі або більш тяжке покарання. У цих судах 20 колегій (відповідно 13 і 7) по 3 суддів у кожній, які розглядають поперемінно то цивільні, то кримінальні справи і по першій, і по другій інстанції. При цьому розгляд кримінальних справ по першій інстанції проводиться за участю 12 присяжних засідателів, які не тільки виносять вердикт про винність, а й разом з суддями визначають покарання.

Нижчі суди (саме так вони і називаються) є в кожному з 84 судових округів і складаються з одного або декількох (в Копенгагені близько 20) професійних суддів. Цивільні справи в них розглядають судді одноосібно, а кримінальні - за участю двох засідателів, шеффенів. Однак справи про малозначні злочини, а також ті, за якими підсудний визнає себе винним і не наполягає на іншій судовій процедурі, розглядаються суддями одноосібно.

Широко поширена практика сплати обвинуваченим штрафу до суду над ним, що виключає процедуру судового розгляду і винесення вироку.

Важливе місце в судовій системі відводиться Суду з морських і торгових справах, що засідають в Копенгагені. Справи в ньому розглядаються колегією у складі одного професійного судді і 2 або 4 судових засідателів з числа фахівців, що володіють відповідним досвідом. Цей суд розглядає не тільки цивільні суперечки, а й справи про кримінальні злочини, пов'язаних з подіями на море. Є також суди по розгляду трудових конфліктів, у справах про банкрутство та ін.

Процедура розгляду судових справ, особливо в нижчих судах, не пов'язана з дотриманням великої кількості формальностей, з обмеженнями в представленні доказів або зі строгими правилами їх оцінки. Судові рішення і вироки, винесені данськими судами, можуть бути оскаржені, як правило, тільки один раз. При цьому у вищій інстанції справу, по суті, розглядається заново. Лише у виняткових випадках, з дозволу міністра юстиції, Верховний суд може прийняти до провадження справу про скарзі на рішення або вирок нижчого суду, вже розглянутий судом другої інстанції.

У Данії немає системи адміністративної юстиції, проте дії адміністративних органів можуть бути оскаржені в загальні суди, аж до Верховного.

Призначення на посаду судді проводиться королівським указом за поданням Міністерства юстиції з числа осіб, що мають, як правило, 15-20-річний стаж роботи в якості дипломованих юристів при судах, в прокуратурі і т.п. Коло осіб, що призначаються суддями, вельми обмежений (близько 280 на країну з 5,1 млн. Населення). Судді призначаються довічно, але в 70 років йдуть у відставку.

Прокуратура входить в систему Міністерства юстиції. На чолі її знаходиться "королівський адвокат" - генеральний прокурор, який виступає у Верховному суді. Його заступник і 7 "державних адвокатів" - місцевих прокурорів підтримують за його вказівкою звинувачення у Верховному суді і в судах східних і західних земель. Вони мають повноваження відмовитися від кримінального переслідування, якщо вважають його недоцільним. У нижчих судах в якості представників звинувачення, а також представників держави в цивільних спорах зазвичай виступають "поліцмейстера" начальники поліцейських ділянок, які підпорядковуються Міністерству юстиції (їх близько 75), або адвокати, кожен раз уповноважував на те одним з прокурорів. Розслідування кримінальних справ ведеться поліцією.

Право виступати в суді в якості представника сторони у цивільних або захисника у кримінальних справах отримують лише дипломовані юристи з певним стажем роботи і відповідають ряду інших вимог, строгість яких зростає в міру того, звання адвоката якого суду (нижчого, судів східних і західних земель або Верховного ) бажає отримати претендент. Подібними питаннями в Данії відає Міністерство юстиції. Поширена практика призначення безкоштовного захисника у кримінальних справах, в тому числі в ряді випадків вже на стадії попереднього слідства.

Контроль за діяльністю цивільної та військової адміністрації держави здійснює Омбудсман юстиції (Justitie-Ombudsmannen), служба якого заснована в Данії Законом від 11 червня 1954 року згідно Конституції 1953 р відповідно до останньої (ст.55) Омбудсман призначається Фолькетингом. Термін повноважень - 4 роки. Функції данського Омбудсмана кілька обмежені в порівнянні з іншими скандинавськими країнами: він наглядає за діяльністю державних службовців, але не втручається в дії суддів.