Іконопис, живопис та народне малярство України у 18 ст
На відміну від інших видів мистецтва, що у XVII-XVIII ст. несли в собі яскраву і мальовничу естетику бароко, українські маляри Ще довго трималися традицій візантійського, давньоруського, давньоукраїнського, а також ренесансного живопису, і тому стримано ставилися до патетики та пишних і динамічних форм.
Це виявило себе, передусім, в українському іконописанні, яке формувалося у протиборстві двохтенденцій: діяли як співзвучні Ренесансу і бароко спрямування, так і прагнення малювати по-грецькому. Вірність старовині значною мірою зумовлювалась полемікою з католицизмом, унією, протестантизмом, яка, утвердивши ставила за мету надійно захистити його від різних іконографіє нововведень.
Все ж ламання старих традицій було неминучим. Характерное одним із вагомих чинників еволюції іконопису в ці часи сталося рідне малярство. Народ завжди дуже безпосередньо сприймав в релігійні образи, найбільше шануючи тих святих, що втручалися у клопоти людей Богородицю, Миколая, Юрія, Параскеву розлогого циклу христологічних сюжетів — Христові страсті. Страдання безвинного викликало сердечний щем, тому й передавало образах експресивних і драматичних.
У тяжкі часи неспокою і боротьби культ Богородиці в Укр набув особливого змісту. У козаччину Божа Матір перестає бути страктною покровителькою. Вона набуває вигляду земної української жінки в багато гаптованому національному вбранні. Козацькі перекази розповідають: явилася їм з неба ікона Божої Матері і сказала Як будете цю ікону знати, то не буде ніякий огонь брати. Відтоді мовляв, свято Покрови на Січі стало храмовим, а покровитель громади вважалася Діва Марія. Їй довіряли себе й долю, описує єпископ Феодосій.
Український живопис епохи бароко залишається поки що недостатньо вивченим, про його професійних творців ми також знаємо небагато. Одним з перших провідних майстрів нового стилю у Львові 60-х років був Микола Петрахнович, творчість якого досліджена досі мало. Його живописна спадщина повязана з львівською Успенською церквою, де поки що реставровані лише його сцени Страстей Христових. М. Петрахнович був майстром великих монументальних форм, тяжів до зображення простого і ясного душевного стану своїх персонажів: чарівністю зрілості, діяльної доброти, наприклад, приваблює образ, створений Петрахновичем в іконі Одигітрія. Можна вважати, що саме його твори зафіксували етнопсихологічний портрет українців того часу.
Одним з найяскравіших представників бароко в українському живопису на зламі XVII і XVIII століть був Іван Руткович із Жовкви. Твори Рутковича, особливо 1690-х років, відзначаються багатою і насиченою палітрою та динамічністю композицій, особливо ряди жовківського іконостаса з циклом сцен на тему Пятдесятниці. Вони урочисті і водночас заземлені і конкретні. Першорядний майстер-колорист, гармонійно зіставивши теплі кольори з перевагою червоного у різних градаціях, досяг тут величної і життєрадісної симфонії.
У XVIII ст. посилюються контакти українського живопису з російським. Як вже згадувалось, у Києві працює над розписом Андріївської церкви художник В. Антропов. З України виїжджають до Петербурга і стають там уславленими художниками Д. Левицький,В. Боровиковський, А. Лосенко, Г. Сребреницький, К. Головачевський, І. Саблуків.
Досягає високого професійного рівня декоративно-ужиткове мистецтво цієї пори. Торгово-ремісничі центри і Західної України, і Подніпровя сприяли розвиткові майстерності: у Києві було 20 ремісничих обєднань, у Львові — 87 цехів. Сам перелік виробів промовистий: ткацтво, гутництво, килимарство, меблі, художнє лиття срібні пояси, ґудзики, столові вироби, посуд, ювелірні вироби, срібні хрести, зброя, дверні замки, окуття дверей та брам, дзвони, кераміка посуд, кахлі, якими викладали цілі сюжети, вишивання та гаптування плащаниці, гаптовані та вишивані ікони — наприклад, гаптована золотом і сріблом на білому атласі ікона Богоматір у Путивльському монастирі та ін.
Образотворче мистецтво пройшло за цей час різні стадії, вирішило чимало професійних завдань і створило памятки невянучої краси і цінності.