Завершальний етап селянського повстання

Бакалаврська робота

Селянсько-повстанський рух в Україні у 1918-1921 рр.

Зміст

Вступ.................................................................................................................3

Розділ І. Причини і початок розгортання селянсько-повстанського руху на Україні в 1918-1920 рр. .......................................................................................8

1.1.Німецький окупаційний режим і аграрна політика гетьмана П.Скоропадського...................................................................................................8

1.2.Повстанський рух на Правобережжі і Слобожанщині у 1918-1921 рр. ............................................................................................................................14

Розділ ІІ. Повстання в Гуляйполі – найвищий етап розвитку селянського повстання..................................................................................................................23

2.1. Нестор Махно – штрихи до біографії...................................................23

2.2. «Воєнний комунізм» більшовиків........................................................28

2.3. Політика А.Денікіна на Україні...........................................................31

2.4.Завершальний етап селянського повстання у 1920-1921 рр. ....................................................................................................................................39

Висновки........................................................................................................49

Список використаних джерел та літератури.........................................54

Додатки

Вступ

Історична наука та краєзнавство постійно розвиваються, збагачуються новими даними, фактами, матеріалами. Час від часу відбувається перегляд під новим кутом зору тієї чи іншої сторінки вітчизняної історії. Це стосується, зокрема, й періоду 1918-1920 рр. XX століття. У цей неоднозначний і складний період на Україні відбувалась громадянська війна між різними політичними силами і угрупуваннями. Саме в цей час відбувався період становлення нової радянської влади і боротьба проти неї. Цей процес був болючим для селянства, оскільки здійснювався з використанням насильницьких репресивних методів відносно українського селянства. Тривалий час селянський повстанський рух 1918-1921 рр. історіографія називала " політичним" або "радянським бандитизмом", а його учасників "зрадниками", і "злочинцями". Тільки протягом останнього десятиліття ця думка змінилась. Селянські виступи були реакцією на зловживання різними владними і військовими структурами, надмірним "викачуванням" хліба тощо. Зараз саме час об’єктивно висвітлити дане питання. Тому ця тема є актуальною і потребує дослідження.

Історіографія теми досить обширна. В її основі лежать роботи істориків Солдатенка В.Ф.[1], Кульчицького С.В.[2],., Субтельного О.[3], Верстюка В.Ф[4].

Особливе значення має робота Верстюка В.Ф. «Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921)»[5]. У монографії розглядається соціальне явище, яке протягом десятиріч трактувалося радянською історіографією виключно негативно. Відкидаючи такий підхід автор показує селянський рух взагалі і махновщину зокрема широким повстанський рухом, спрямованим як проти «білих» режимів, так і ліворадикального «воєнно-комуністичного» експерименту. Пояснюється, чому і як виникали, але виявилися нетривалими союзи махновців з Радянською владою. Висвітлюється внесок селянства у розгром Денікіна і Врангеля. В центрі уваги автора особа «батька» та його оточення. Робота має велику цінність ще й тому, що написана на основі документів і періодичних видань того періоду.

Практичне значення бакалаврської роботи полягає у тому, що її матеріали і висновки можуть бути використанні для роботи в школі, для написання наукових робіт, у діяльності музеїв, краєзнавчих товариств та єврейських громад, які діють на теренах Київщини, Волині, Поділля.

Структура бакалаврської роботи. Вона складається із вступу, 2-х розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

Написання роботи здійснюється згідно плану наукової роботи кафедри історії України.

Розділ І.

Причини і розгортання селянсько-повстанського руху України в 1918-1920 рр.

1.1. Німецький окупаційний режим і аграрна політика гетьмана П.Скоропадського

9 лютого 1918 р. країни Четверного союзу (Ні­меччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія) підписа­ли у Бресті мирний договір з делегацією Центральної ради. Це був перший мирний договір на шляху до завер­шення світової війни. Але до миру на Україні було далеко. Тут вже кипіла війна між прихильниками Радянської вла­ди і Центральної ради. Останніх було менше. Центральній раді довелося залишити Київ і відійти на Волинь, її пред­ставники у Бресті просили у німців військової допомоги. Підписуючи мирний договір, дипломати Німеччини і Авст­ро-Угорщини якнайменше думали про створення суверенної України. На крок до миру їх штовхало насамперед вій­ськово-стратегічне становище. Країни Четверного союзу знемагали від війни на два фронти. Вивівши з бороть­би Україну й Росію, вони планували перекинути значні вій­ськові сили на захід, де ще жевріла надія на успішне завершення війни. Підштовхувало й те, що договір з Центральною радою відкривав можливість використання сиро­винних і продовольчих ресурсів України. В Австро-Угорщи­ні, де продовольче становище було майже катастрофічним, договір від 9 лютого називали не інакше як хлібним миром. Тож делегації Центральної ради не довелося двічі запро­шувати німців і австро-угорців на Україну. 18 лютого 1918 р. почався наступ на Україну німецької армії, а декількома днями пізніше (27 лютого) до неї при­єдналися і австро-угорські війська[6].

Володимир Винниченко, нещодавно голова Генераль­ного секретаріату УНР, у кінці лютого занотував до свого щоденника: «Німці і австріяки наступають... Так, можливо, німці й принесуть самостійну Україну. Але чи вони ж цим задовольняться? Чи не схотять вони принести поміщицьку, мілітаристську, щиро буржуазну Україну? Рада ітиме ра­зом з німцями. Делегація наша звернулася з проханням допомоги. Але що прийдеться дати за це? Чи не буде зради соціальної на користь національної? Серце

1.2. Повстанський рух на Правобережжі

і Слобожанщині у 1918-1920 рр.

А тим часом в Україні один за одним почали спалаху­вати селянські виступи. Ще 9 березня німецький полковник фон Штольценберг телеграфував з Києва головнокомандуючому Східного фронту: «Вороже ставлення селянського населення, яке під час реквізицій фуражу і хліба не зупи­няється перед збройними виступами проти наших військ, зростає... Варто врахувати для наступних операцій, що у зв'язку із становищем, що склалося, кожної миті можуть виникнути відкриті військові зіткнення, хоча б і у формі партизанської війни»[7].

Розділ ІІ.

Повстання в Гуляйполі – найвищий етап розвитку селянського повстання

2.1. Нестор Махно – штрихи до біографії

Нестор Іванович Махно став легендарною люди­ною ще за життя. Незвичайні явища супроводжува­ли його з моменту появи на світ. На священику, що його хрестив, під час обряду зайнялося вбрання, що було витлумачено односельцями як знак того, що в життя вступає великий пройдисвіт[8].

Сам Н. І. Махно, шанобливо прозваний своїми сподвижниками "батькою" коли йому ледь виповнилося 30 років, до смерті навіть не знав точ­ної дати свого народження. Офіційно за докумен­тами – 28 жовтня 1889 року. Але нещодавно за книгою реєстрації актів громадянського стану Хресто-Воздвиженської церкви його рідного села, а тепер районного центра Запорізької області Гуляй-Поля (сама назва якого нагадує про стародавню козацьку вольницю), було встановлено, що народився Нестор Махно 26 жовтня 1888 року. Очевидно, його мати, щоб відстрочити призов до армії, на рік омолодила невисокого, щуплого хлопчика, чим, як ми дізнаємося далі, мимоволі врятувала йому життя[9].

2.2. „Воєнний комунізм” більшовиків

Одним із найважливіших своїх завдань в Україні більшовики оголосили вирішення аг­рарного питання[10]. Уряд УСРР конфіскував нетрудові землеволодіння – поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші. Але далеко не всі вони перейшли в безплатне користування без­земельних і малоземельних селян. Значну частину поміщиць­ких господарств, які мали агрокультурну цінність та були високопродуктивними економіями, залишили у підпорядкуван­ні державних органів. Загалом було оголошено про конфіскацію 14,5 млн.. десятин землі. Лише частину її одержала селянська біднота – дещо більше 5 млн.. десятин найменш родючих і придатних до господарювання земель. Приблизно 2,5 млн.. десятин залишалися для радгоспів, належали цукро­вим, винокурним, кінним та іншим господарствам і також не підлягали поділу. Це були найпродуктивніші, найродючіші земельні площі. Решта 7 млн.. десятин вважалася лишками земель заможного селянства. Їх також передбачалося передати для поділу, але в умовах 1919 р. цього не встигли зробити[11].

2.3. Політика А.Денікіна на Україні

Аграрна політика Денікіна передбачала відновлення поміщицької власності на землю. Повертаючись за допомогою каральних ко­манд у маєтки, поміщики примушували селян віддавати май­но і реманент, виплачувати великі контрибуції. У майбутньому, щоправда, білогвардійці обіцяли наділити селян землею за викуп, залишивши за поміщиками досить значні земельні пло­щі. Серед керівників білогвардійського руху були й такі, які вимагали негайної земельної реформи. Тільки таким чином можна було, на їхню думку, завоювати прихильність населен­ня[12]. «Земельна реформа і ...шибениці, тоді ми знову дійдемо до Москви», — говорив один з найвідоміших денікінських генералів Кутепов. Але подібні настрої серед білогвардійсько­го офіцерства не були пануючими.

Завершальний етап селянського повстання

4 квітня 1920 року А. Денікіна на посту головнокомандую­чого Збройними силами Півдня Росії змінив П. Врангель Він заходився не лише реорганізовувати армію, а й суттєво почав міняти політичний курс свого попередника. Про новий похід на Москву вже не могло бути мови, разом з тим Врангель рішуче відвів спроби західних дипломатів схилити його до переговорів з більшовицькою Москвою[13].

Врангель одразу ж заявив про відмову від ідеології «єдиної і неподільної Росії», урочисто обіцяв Дону і Куба­ні не порушувати автономні права козацтва, зробив ряд кроків у пошуках контактів з петлюрівським урядом Украї­ни. Та наріжним каменем своєї платформи Врангель вва­жав докорінну зміну стосунків з селянством. Навчений гірким досвідом Денікіна, він насамперед схопився за ідею радикальної земельної реформи. Закон про землю роз­роблявся прискореними темпами і був підписаний головно­командуючим 7 червня 1920 р., на другий день після виходу білих з Криму[14].

Висновки

Спокусливо увірвавшись у долю народів Росії декретами про мир і землю, обіцянками демократичних свобод, соціалістична революція досить швидко обернула­ся жахливими міжусобицями громадянської війни, цинічною жорстокістю і ріками крові, війною, страшна правда про яку десятиліттями камуфлювалася романтизовани­ми міфами, зведеними на підвалинах священних принципів класової боротьби.

Список використаних джерел та літератури

1. Документи трагічної історії України (1917-1927 рр.) / Ред. Упорядник П.П. Бачинський. – К., 1999. – С.154-329 (Документи №85, 95, 96, 102, 103, 104, 105, 109, 110, 120, 136, 138, 141, 149,177, 180, 191, 198, 201, 202, 203, 204).

2. Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю.Короля. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. – 448 с. (Альма-матір)

3. Нестор Иванович Махно: воспоминания, материалы и документы. – К.1991. – 283 с.

4. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953 рр. У 2-х книгах. – К.: «Либідь», 1994. – 688 с.

5. Бойко О. Д. Історія України. – ДО.: “Академія”, 1999. – 568 с.

6. Верстюк В.Ф. Внутрений фронт: стратегия и тактика борьбы // Украина в 1917-1921 гг. Некоторые проблемы истории: Сборник научных трудов. – К.: Наука, 1991. – С.106-172.

7. Верстюк В. Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). – К.: Наук. Думку, 1992. – 368 с.

8. Верстюк В. Ф. Комбриг Нестор Махно. – К., 1990. – 36 с.

9. Винниченко І. Україна 1920-1980-х років: депортації, заслання, вислання. – К.: Рада, 1994. – С.8-13.

10. Волковинський В. Нестор Махно: легенди і реальність. – К., 1994. – 213 с.

Привіт. Ви проглянули ознайомлювальний фрагмент бакалаврської роботи на тему: «Селянсько-повстанський рух в Україні у 1918-1921 рр.» об’ємом 55 сторінок. Для отримання повного варіанту роботи напишіть нам.

https://vk.com/club129840625

[email protected]

[1] Солдатенко В.Ф. Історичний нарис: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 976 с.

[2] Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиліття (1919-1928). – К.: Основа, 1996. – С.122-152.

[3] Субтельний О. Україна: історія. / Пер. З анг. Ю.І. Шевчук, О.В. Кульчицький. – К.: Либідь, 1991. – 382 с.

[4] Верстюк В.Ф. Внутрений фронт: стратегия и тактика борьбы // Украина в 1917-1921 гг. Некоторые проблемы истории: Сборник научных трудов. – К.: Наука, 1991. – С.1022-172.; Верстюк В. Ф. Комбриг Нестор Махно. – К., 1990. – 36 с.

[5] Верстюк В. Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). – К.: Наук. Думку, 1992. – 368 с.

[6] Верстюк В. Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). – К.: Наук. Думку, 1992. – С.10.

[7] Верстюк В. Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). – К.: Наук. Думку, 1992. – С.145.

[8] Гнатюк М., Громовенко Л., Семак Л., Скорульська Р., Стус Д., Удовик С. 100 найвідоміших українців. – М.: Вече, К.: Орфей, 2001. – С.415.

[9] Там само. – 415.

[10] Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917-1928 рр. / Серія «Україна крізь віки», Т.10). – К., Альтернативи, 1999. – С.201.

[11] Гнатюк М., Громовенко Л., Семак Л., Скорульська Р., Стус Д., Удовик С. 100 найвідоміших українців. – М.: Вече, К.: Орфей, 2001. – С.419.

[12] Завальнюк О.М., Рибак І.В. Вказана праця. – С.34.

[13] Солдатенко В.Ф. Історичний нарис: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – С.578.

[14] Там само. – 581.