Вищі органи сучасної держави 1 поділ державної влади

''кожній країні функції держави здій-
снює розгалужена система її органів,
які в сукупності складають структуру держави. Залежно від
здійснюваних функцій розрізняють органи законодавчої
(парламент, законодавчі зібрання суб'єктів федерацій та
автономій), виконавчої (уряд, місцеві органи державної ви-
конавчої влади, органи виконавчої влади суб'єктів федерацій
та автономій) і судової влади. Серед органів державної влади
особливо вирізняються вищі — глава держави, парламент та
уряд. Саме вони реалізують основні повноваження у сферах
законодавчої і виконавчої влади, а їхня діяльність має полі-
тичний характер. До вищих органів держави належать також
вищі судові інстанції загальної і спеціальної компетенції —
верховний суд, конституційний суд, вищий адміністративний
суд та ін. Проте судові органи формально відсторонені від
реалізації державних функцій політичного характеру за
винятком тих випадків, коли суди здійснюють конститу-
ційний контроль.

Дослідивши функціонування вищих органів законодавчої
і виконавчої влади, можна більш або менш точно визначити,
в яких формах здійснюється державна влада, на яких засадах
організований і діє державний механізм.

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

Глава держави Глава держави — це конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, яка посідає формально найвище місце в системі органів державної влади, здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті та у відносинах з іншими державами.

Майже в усіх країнах світу глава держави одноособовий,
і лише в декількох функції його здійснюються колегіальними
органами — президіями вищих представницьких органів у
країнах соціалізму, Федеральною Радою у Швейцарії,
колективним монархом в Об'єднаних Арабських Еміратах,
спільно духовним керівником держави і президентом в Ірані.

У країнах з монархічною формою правління главою
держави є монарх, правовий статус якого вирізняється двома
основними особливостями. По-перше, влада монарха юри-
дично вважається непохідною від якої-небудь іншої влади,
органу чи виборчого корпусу. Монарх владарює (абсолютно
чи обмежено) за власним правом і вважається джерелом усієї
державної влади. По-друге, влада монарха є спадковою, вона
переходить від одного представника правлячої династії до
іншого в установленому законом порядку. Спадковий
принцип є переважним для всіх монархій, хоча історії відомі
випадки, коли монархи обирались (Польське королівство,
Германська імперія до 1806 р. та ін.). У наш час існує
«виборна монархія» в Малайзії.

У країнах з республіканською формою правління главою
держави є президент, який завжди обирається (за винятком
випадків, коли ця посада займається в результаті державного
перевороту). Порядок обрання президента залежить від
прийнятої форми державного правління. Можна виокремити
три основних системи обрання президента: 1) прямі вибори,
за яких главу держави обирають усі виборці країни без участі
парламенту; 2) непрямі вибори, за яких волевиявлення
виборців опосередковується спеціальною колегією вибірни-
ків (США) і за певних умов — парламентом; 3) багатосту-
пеневі вибори президента, коли виборці обирають спочатку
парламент, а той — президента.

Особливості правового статусу глав держав, обсяг їх
компетенції вирішальною мірою залежать від форми держав-
ного правління, впровадженої в тій чи іншій країні. Однак
за будь-якої форми правління статус глави держави характе-

17*

Інституціоналізовані форми політики

Держава — головний інститут політичної системи суспільства

ризується такими властивостями, як невідповідальність,
незмінюваність і нейтральність. Невідповідальність проявля-
ється в тому, що глава держави не несе ні політичної, ні
юридичної відповідальності за свою діяльність. Притягнення
президента до юридичної відповідальності в порядку
імпічменту може бути лише у разі скоєння ним тяжкого
кримінального злочину, а не за результати діяльності як
глави держави.

Незмінюваність означає, що глава держави законним
шляхом не може бути усунутий з посади до його смерті
(монарх) або до закінчення терміну повноважень (президент,
за винятком процедури імпічменту). Нейтральність глави
держави полягає в тому, що він є (повинен бути) вираз-
ником загальнонаціональних інтересів і стоїть поза полі-
тичною боротьбою.

Глави держав формально наділяються широкими повно-
важеннями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади.
Основними з таких повноважень можуть бути:

а) у сфері законодавчої влади: скликання, відкриття й
закриття чергових і позачергових сесій парламенту; достро-
ковий розпуск парламенту або однієї з його палат і призна-
чення позачергових виборів; підписання та обнародування
законів; вето на закони, прийняті парламентом; повернення
законів до парламенту для повторного розгляду; законодавча
ініціатива; видання власних нормативних актів; призначення
членів верхньої палати парламенту;

б) у сфері виконавчої влади: участь у формуванні уряду;
відправлення уряду у відставку; керівництво адміністратив-
ним апаратом і збройними силами;

в) у сфері судової влади: призначення на судові або вищі
судові посади; помилування, пом'якшення і скасування кри-
мінальних покарань, визначених судом; проголошення
амністії.

Значними можуть бути зовнішньополітичні повноважен-
ня глави держави. Формальна і особливо реальна наявність
повноважень залежить передусім від форми державного
управління. У президентських республіках глава держави
одержує свій мандат від виборчого корпусу і завжди має
широкі й реальні владні повноваження. Це стосується і глав
держав у деяких країнах із змішаною республіканською
формою правління. У парламентарних республіках глава

держави отримує мандат від парламенту і зазвичай не має
істотних владних повноважень. Загалом президент може
посідати різне становище в системі державної влади: бути
главою лише держави (наприклад, у ФРН); бути главою
одночасно держави й виконавчої влади (США); бути главою
держави і фактичним керівником уряду за наявності
прем'єр-міністра (Франція); бути складовою частиною
парламенту (Індія). Аналогічним може бути й становище
монарха. Докладніше про особливості правового статусу
глави держави за різних форм правління мова йтиме нижче.