Хрестові походи на Святу землю в ХІ-ХІІ ст.: причини, хід і наслідки
військово-релігійні походи західно-європейського лицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі від «невірних». В них брали участь феодали, міщани, селяни, купці, навіть діти. Протягом майже двох століть, починаючи з 1095 до 1291, європейські християни здійснювали походи до Святої Землі, де воювали за Гроб Господній. Благословляв їх на битви Папа Римський. Свята Земля важлива для Християнства тому, що вона є місцем народження Ісуса Христа, його діяльності, розп'яття, смерті та Воскресіння; християни вважають його Мессією або Спасителем. Наприкінці 4-го сторіччя імператор Костянтин Великий засновує Візантійську імперію і Свята Земля стає переважно християнською.
Витоки Хрестових походів сягають подій раннього Середньовіччя в Західній Європі і в погіршенні становища Візантійської імперії на cході, що спричинило нову хвилю візантійсько-сельджукських війн. Падіння Імперії Карлонгів в кінці 9-го ст. і стабілізування кордонів в Європі після християнізації вікінгів , мадярів і слов'ян сприяли появі великої кількості озброєних воїнів, які вбивали одне одного і тероризували місцеве населення. Церква намагалася стримувати насильство, інколи це вдавалося, але треновані воїни всеодно шукали вихід для своєї агресії. Причини хрестових походів частково полягають в змінах, що відбулися в другій половині XI ст. на Близькому Сході, частково в загальному економічному розвитку і загостренні соціальних суперечностей в самій феодальній Західній Європі.
Причини:На Сході в XI ст. створилася ситуація, вельми сприятлива для нападу на нього хрестоносців. Могутній колись Багдадський халіфат остаточно розпався в 1055 р. Інша могутня східна держава -- Візантія при Комнінах також переживала важкі часи. З півночі на Візантійську імперію нападали печеніги, що вторгалися на Балканський півострів. Із заходу Візантії загрожували сіцілійські нормани. Але особливо небезпечні для Візантії турки-сельджуки, які захопили велику частину Малої Азії і у свій час мали своєю столицею місто Нікею, по сусідству з Константинополем. Але основною причиною хрестових походів, зокрема першого хрестового походу, було загострення класових суперечностей в самій Західній Європі. Масі дрібного рицарства в XI ст. вже не вистачало земель. Доходів, одержуваних від експлуатації місцевих селян, феодалам було недостатньо у зв'язку із зростанням потреб в результаті розвитку торгівлі і міст. Дуже багато лицарів були зовсім позбавлені землі, оскільки феод звичайно передавався старшому сину, і молодші брати не могли розраховувати отримати що-небудь з батьківського спадку. Для таких лицарів походи на схід з метою його завоювання представлялися єдиним виходом з їх скрутного положення. Крупним феодалам -- князям і баронам -- важливо було відвернути увагу рицарства, щоб уникнути міжусобиць і розколу усередині власного класу.Величезне значення в хрестоносному русі кінця XI -- початку XII ст. мало селянське питання. Закріпачене та задавлене феодальним гнітом Селянство Західної Європи спочатку дуже охоче йшло на схід. Надія на звільнення від кріпосної залежності, ліквідацію боргів, перспектива отримати на Сході землю -- при цьому географічні представлення селян були, звичайно, абсолютно фантастичні -- спонукали десятки тисяч людей підійматися зі своїх рідних місць і йти в далекі країни, де багато кого з них чекала вірна загибель. Світські і духовні феодали бачили в поході селян на схід також свого роду вихід з положення, що створилося. Це позбавляло пануючі класи від прямої небезпеки селянської війни, яка могла вибухнути в Європі в умовах загального розповсюдження кріпацтва в мить, коли феодальна Європа вступала в другу стадію свого розвитку -- в період розвинутого феодалізму..
Папа обіцяв учасникам хрестового походу відпущення гріхів, але також недвозначно говорив і про багату здобич, що чекала хрестоносців на Сході. На соборі були присутні тисячі лицарів, частина французьких, частина з інших країн. Цей факт численного збору феодалів наочно доводить, що ще до виступу Папи серед рицарства велася широка пропаганда і частина його встигла вже зацікавитися планом хрестового походу до Палестини. Виступ Папи повинен був лише організаційно і ідеологічно оформити давно вже почату підготовку.
Палестина, яка належала до Візантії, була завойована араба ми у 637 р. Вона слугувала місцем паломництва як для християн, так і для мусульман. Проте ситуація змінилася з приходом турків-сельджуків.
Уперше заклик до хрестового походу прозвучав із вуст папи Урбана II. У 1095 р. він скликав великий собор в Пьянченці, на який з'їхалися 4 тис. духовних осіб і ЗО тис. мирян. Перед цим зібранням виступили посли візантійського імператора, які про сили папу та всіх західних християн надати їм допомогу у війні проти турок. Собор гаряче підтримав це прохання і закликав християн взяти участь у хрестовому поході, метою якого мала стати, по-перше, допомога одновірцям, яких утискують; по-друге, звільнення Гроба Господня в Єрусалимі.
Багато хто з лицарів зразу ж прийняли хрест і проголосили себе войовничими пілігримами. Згодом визначилися й вожді походу. Лицарі Південної Франції згрупувалися навколо графа Тулузького Раймонда IV, лотарингські — навколо герцога Готфріда Бульонського — нащадка Карла Великого, сицилійських та італійських норманів очолив князь Боемунд Тарентський. Простих людей очолювали Петро Відлюдник та Вальтер Голяк.
Хрестоносці виступили в похід улітку 1096 р. Весною 1097 р. вони переправилися в Малу Азію і захопили Нікею, яку віддали візантійському імператору. Згодом вони оволоділи Антіохією (1098 р.) та Едессою. У липні 1099 р. хрестоносці вступили в Єрусалим, влаштувавши тут жорстоку різанину мусульман. За свідченнями хрестоносців, мертвих було стільки, що «до колін вершників і до морд коней росли гори трупів». Хрестоносці проголосили першим правителем звільненої Святої землі і захисником Гроба Господня Готфріда Бульонського. Проте через рік він помер і його брат Болдуїн І коронувався як перший король єрусалимський (1100-1118 pp.). Спочатку його держава складалася всього з декількох міст, а військо нараховувало кілька сотень. Проте королю вдалося розширити межі своєї держави. Він захопив Акру, Бейрут, Тріполі. На допомогу хрестоносцям прийшов норвезький флот на чолі з королем Сігурдом. їм разом удалося взяти Сідон.
Ситуація почала змінюватись на гірше у 30-ті pp. XII ст., коли хрестоносці втратили кілька міст і територій. Єрусалимський король звернувся за допомогою до папи, а той закликав європейських монархів до нового хрестового походу.
II Хрестовий похід почався у 1147 р. Його очолили французький король Людовік VJI та німецький імператор Конрад III. Уже в Малій Азії німці та французи зазнали відчутних втрат. У 1148 р. вони прибули до Єрусалиму і почали наступ на Дамаск, але зазнали поразки. У 1149 р. Людовік і Конрад повернулися до Європи.
Ситуація ще більше погіршилась з приходом до влади в 1171 р. в Єгипті Салах ад-діна (Саладіна), який поклав початок династії Айюбідів. У 1174 р. він захопив Дамаск. У 1187 р. Саладін виступив проти хрестоносців, завдав їм поразки, оволодів їх землями разом з Єрусалимом. Увійшовши у священне місто, султан наказав скинути з церков хрести, розбити дзвони, окропити рожевою водою мечеті.
У Європі стали закликати до III Хрестового походу. Його очолили англійський король Ричард Левине Серце та французький король Філіп II Август. У 1191 р. хрестоносці прибули до Палестини і захопили Акру. Ричард і Філіп посварилися, що погіршило ситуацію. Проте хрестоносці заснували Друге королівство зі столицею в Акрі.
Зовні походи мали релігійний характер, бо видавалися церквою за боротьбу «хреста проти півмісяця» - Християнство проти ісламу; метою походів офіційно вважалось визволення Палестини від «невірних» і повернення християнам Балканськії півострів і Кіпр в той час відносили до Близького Сходу. Насправді Це були завойовницькі походи, и яких європейські барони і рицарі безсоромно грабували багаті східні міста, завойовували собі цілі князівства і королівства, здобували нових платників феодальної ренти. Ти у хрестових походах, крім феодалів, брали участь й інші класи суспільства зокрема селяни. Це надавало хрестовим походам масовою характеру.
Хрестові походи як воєнні експедиції закінчились повною невдачею. Заснувати міцну державу на Сході європейські феодали не змогли. Майже всі захоплені території їм довелося залишити. Рицарі покинули Схід. Національні держави, що утворилися, почали вести одна з одною уперті і тривалі війни; рицарі знайшли застосування своєму військовому ремеслу в самій Європі. З другого боку, у зв'язку із зростанням продуктивних сил і дальшим розвитком товаро-грошових відносин рицарі мали змогу одержувати великі прибутки від своїх селян, частина їх (наприклад, в Англії) взялася сама ретельно за сільське господарство.
Значення хрестових походів, хоч вони й зазнали невдач, було для розвитку Західної Європи дуже велике. 1) сприяли розвиткові європейської торгівлі на Середземному морі. В результаті їх було знищено монополію арабських і візантійських купців у близькосхідній торгівлі і встановлено гегемонію італійських, південиофраицузьких і східноіспанськнх (каталонських) міст. Ці міста почали відігравати роль посередників між Сходом і рештою Європи.
Торговельні зв'язки зі Сходом набули під час хрестових походів регулярного характеру. 2) хрестові походи сприяли ознайомленню європейців із східною промисловістю і сільськогосподарською технікою. Європейці засвоїли за цей час багато східних прийомів текстильного і металургійного виробництва, фарбувальної справи, парфюмерії і виготовлення ліків, а також перенесли в Європу такі цінні сільськогосподарські культури, як гречка, шафран, рис і т. ін. Схід значною мірою вплинув на європейців щодо побуту. Рицарі засвоїли витончені східні манери, правила придворної ввічливості, почали стараиніиіс доглядати своє тіло, обличчя, волосся. У рицарських замках і міських будшисах з'явилась нова захоплюча гра, занесена зі Сходу,- шахи.
Всіх хрестових походів налічується вісім. Але перші чотири були найважливішими. Останні чотири походи були і не такими багатолюдними, і не носили вже загальноєвропейського характеру. В них брали участь тільки окремі государі і окремі країни. П'ятий похід (1217-1221) цікавий тим, що його організатори намагалися як би здійснити первинний план учасників четвертого походу. Спочатку учасники п'ятого хрестового походу вели військові дії в Палестині, потім вони перенесли їх до Єгипту. Хрестоносці захопили в Єгипті р. Дамієтту, але потім в результаті невдач вимушені очистити захоплену ними частину долини Нилу. Велику роль в початковій стадії походу, коли військові дії відбувалися ще в Палестині, грав угорський король Андрій II.Шостий похід (1228-1229) був походом на схід онука Фрідріха I Барбаросси -- Фрідріха II Штауфена. Але і цього разу не було якихось широких військових операцій. Фрідріху II більше дипломатичним, ніж військовим, шляхом вдалося повернути Єрусалим і деякі інші міста. Але незабаром (в 1244 р.) Єрусалим був знову узятий турками і вже остаточно втрачений для християн.Сьомий і восьмий хрестові походи робилися французьким королем Людовиком IX і пов'язані з прагненням французів зміцнити свій вплив в Північній Африці. В сьомому поході (1248-1254) Людовик IX також почав військові дії в Палестині, але потім повів повстання на Єгипет і знову невдало. Він сам потрапив в полон і повинен був сплатити за своє звільнення великий викуп. У восьмому поході Людовик зосередив свої зусилля на облозі м. Тунісу, яким хотів оволодіти, щоб отримати опорну базу для подальших операцій в Африці. Але за час облоги Тунісу у французькому таборі почалася чума і жертвою її серед багатьох інших став сам король. Це була остання крупна військова експедиція європейців, що ставила собі за мету захоплення мусульманських територій на Близькому Сході під прапором хрестоносного руху.