Зовнішньополітичні орієнтири провідних держав світу в останній третині XIX ст.
Урок 30
Тема: Міжнародні відносини у 1871 – 1900 рр.
Мета:
§ охарактеризувати головні міжнародні конфлікти та кризи, та їх наслідки, визначити зовнішньополітичні орієнтири провідних держав світу в осатаній чверті XIX ст.,
§ оцінити діяльність міжнародних союзів в осатаній третині XIX ст.;
§ формувати навички з виявлення причинно-наслідкових зв’язків, уміння давати коротку характеристику діяльності історичних діячів;
§ виховувати непримиренне ставлення до війни як засобу розв’язання конфліктних ситуацій.
Тип уроку:комбінований.
Обладнання:атлас, настінна карта, ілюстративний матеріал.
Основні поняття: «альянс», «Союз трьох імператорів», «Боснійська криза», «Троїстий союз», «гонка озброєнь», «політика «блискучої ізоляції», «панамериканізм», «Велика гра».
Основні дати та події:
· 1873 р. — «Союз трьох імператорів»;
· 1876 р. — І Інтерна-ціонал;
· 1878 р. — Берлінський трактат, Сан-Стефанський мирний договір;
· 1879 р. — утворення Болгарської держави;
· 1881 р. — австро-російсько-німецький договір про нейтралітет;
· 1882р. — утворення Троїстого союзу;
· 1885–1886 рр. — сербсько-болгарська війна;
· 1889 р. — Перший Панамериканський конгрес;
· 1891 р. — франко-російський союз;
· 1898 р. — американо-іспанська війна;
· 1899 р. — Гаазька конференція, утворення ІІ Інтернаціоналу;
· 1899-1902 рр. — англо-бурська війна;
· 1904-1907 рр. — утворення Антанти.
Історичні особистості:Олександр II , Вільгельм І, Франц-Йосиф II , О. фон Бісмарк, Солсбері.
Хід уроку
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань
1. Назвіть «нові» і «старі» держави.
2. Чому між «новими і «старими» державами» виникають суперечності?
III. Мотивація навчальної діяльності
Попри територіальні суперечки, суперництво за володіння колоніями, боротьбу за військову перевагу на суші і на морі, в Європі наступила епоха відносного спокою — близько 40 років миру, який, всупереч всім небезпекам, тривав в Європі з часів франко-прусської (1870-1871) і російсько-турецької (1877-1878) воєн до початку Першої світової війни.
Основною передумовою збереження миру стала широка міжнародна співпраця в усіх галузях життя: економіці, політиці, культурі. Але це не означало відмову провідних країн світу від прагнення лідерства у зовнішній політиці.
IV. Вивчення нового матеріалу
Зовнішньополітичні орієнтири провідних держав світу в останній третині XIX ст.
Поразка Росії в Кримській війні 1853-1856 pp., об'єднання Німеччини та Італії, поразка Франції у франко-прусській війні 1870-1871 pp. призвели до зміни співвідношення сил на Європейському континенті й до загострення міжнародних відносин.
Поява у центрі Європи нової, могутньої, мілітаризованої агресивної Німецької імперії викликала занепокоєння всіх сусідніх європейських держав.
У той час зовнішньополітичний курс Німеччини визначав Отто Бісмарк, який прагнув утвердити повну гегемонію своєї країни в Європі. Незважаючи на поразку, Франція залишалася головною перешкодою на цьому шляху, і, щоб забезпечити перемогу в наступній війні, необхідно було заручитися підтримкою інших держав для ізоляції Франції.
Зростання могутності Німеччини підштовхнуло Австро-Угорщину до зближення з нею, хоч Австрія зазнала поразки у війні проти Пруссії 1866 р.
До такого кроку Австро-Угорщину спонукали обставини. Це, зокрема, етнічна близькість німців та австрійців, нестабільне становище двоєдиної монархії, прагнення заручитися підтримкою німецької дипломатії в експансії на Балканах, зростання економічної залежності від Німеччини.
Тим часом Бісмарк прагнув заручитися нейтралітетом Росії, яка в 60-х pp. докладала зусиль для скасування статей Паризького договору 1856 р.
Відкривалися сприятливі перспективи для російсько-німецького зближення і зусилля Бісмарка дали позитивні результати..
У 1873 р. між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Росією було укладено Союз трьох імператорів.
Але ця дипломатична перемога Бісмарка виявилася примарною. У 1875-1877 pp. Росія не підтримала Німеччину під час франко-німецьких воєнних "тривог", себто на ділі виступила як гарант безпеки й незалежності Франції. Це не залишилося непоміченим у Парижі, що згодом привело до франко-російського зближення.
Тим часом антиросійська позиція Великої Британії давала надію Німеччині утримати Росію в нейтральному стані. Англія була головним противником розширення російських володінь на Середньому й Далекому Сході та поширення російського впливу на Балканах.
Так, через рішучу протидію Англії та Німеччини Росія не змогла повною мірою використати наслідки перемоги в російсько-турецькій війні 1877-1878 pp.
Міжнародні відносини 70-х pp. XIX ст. характеризувалися тим, що кожна з великих держав прагнула не допустити одноосібного посилення жодної з країн