Герой нашого часу» Михайло Лермонтов

Божественна комедія» Данте Аліг’эрі

Сюжет:

Згідно з католицькою традицією, потойбічний світ складається з пекла, куди навіки потрапляють засуджені грішники, чистилища - місце перебування грішників, що спокутують свої гріхи, і раю - обитель блаженних.

Данте деталізує це подання і описує устрій загробного світу, з графічної визначеністю, фіксуючи всі деталі його архітектоніки. У вступній пісні Данте розповідає, як він, досягнувши середини життєвого шляху, заблукав одного разу в дрімучому лісі і як поет Вергілій, врятувавши його від трьох диких звірів, які загородили йому шлях, запропонував Данте зробити мандрівку потойбіччям. Дізнавшись, що Вергілій посланий Беатріче, померлою коханою Данте, він без вагань слідує за поетом.

Тореодори з Васюківки» Всеволод Нестайко

Сюжет:

Повість складається з трьох частин (видавалися і як окремі повісті): «Пригоди Робінзона Кукурузо», «Незнайомець із тринадцятої квартири» та «Таємниця трьох невідомих». Героями повістей є Ява Рень та Павлуша Завгородній (у ранніх редакціях — Криворотько).

Кожен з епізодів має власний сюжет, пов'язаний з попереднім виключно за допомогою основних персонажів. Головними героями книги є прості школярі з села Васюківка — Павлуша Завгородній (у ранніх редакціях — Криворотько) і Ява Рень. Шибайголову Яву та більш спокійного й розважливого Павлушу об'єднує щире бажання прославитися на весь світ. Для цього вони впродовж всієї трилогії намагаються стати тореадорами, зловити іноземних шпигунів зі свого села, підкорити Київ та багато іншого. Головне послання книги — справжня дружба, самопожертва, готовність прийти на допомогу нужденній людині.

Фауст» Вольфганг Гете

Сюжет:

Трагедія починається з непричетного до основного сюжету спору між директором театру і поетом про те, як треба писати п’єсу. У цій суперечці директор роз’яснює поетові, що глядач грубий, нетямущий і не має власної думки, воліючи судити про твір з чужих слів. Та й не завжди його цікавить мистецтво — деякі приходять на виставу лише для того, щоб похизуватися своїм вбранням. Таким чином, намагатися створити великий твір не має сенсу, оскільки глядач в масі своїй не в змозі його оцінити. Натомість слід звалити в купу все, що попадеться під руку, а так як глядач все одно не оцінить різноманіття думки — здивувати його відсутністю зв’язку в викладенні. У трагедії Гете Фауст дивиться на світ з крайнім песимізмом, проклинаючи все існуюче в світі, починаючи з брехні і зарозумілості і закінчуючи сім’єю, любов’ю і надією і готовий накласти на себе руки. Однак, йому зявляється ще більш цинічний і ненавидящий світ Мефістофель, що уклав з Господом парі на те, чи зможе Фауст врятуватися від нього (аналогічне парі можна зустріти в Старому Завіті, в Книзі Йова). Після цього Фауст, що відноситься з повною байдужістю до загробного життя, продає Мефистофелю свою душу в обмін на мирські задоволення. За умовою угоди, душа Фауста відходить Мефистофелю в той момент, коли Фауст возвеличить якусь мить свого життя. В початкових легендах про Фауста герой робить спроби одружитися, але під тиском Мефістофеля, противився шлюбу, як звичаєм, встановленим Господом, віддається блуду. В інтерпретації Гете конфлікт між Фаустом і Мефістофелем про шлюб відсутній. Натомість Мефістофель потурає бажанням Фауста зблизитися з Маргаритою, проте ставиться до почуттів Фауста з крайнім цинізмом і вважає, що вони зводяться лише до плотського потягу. Для того щоб вони могли зустрітися наодинці, Фауст передає Маргариті снодійне, яке та повинна підсипати своїй матері. Від отриманого зілля мати дівчини вмирає. Пізніше Маргарита виявляє, що вагітна, і її брат, Валентин, кидається в погоню за Фаустом. Після того як Фауст і Мефістофель вбивають у бійці Валентина, вони покидають місто, і Фауст не згадує Маргариту доти, поки не бачить її привиду на шабаші. Привид зявляється йому в Вальпургієву ніч як пророче бачення — у вигляді дівчини з колодками на ногах і тонкою червоною лінією на шиї. Вражений, він йде на допомогу Маргариті, засудженій за те, що вона вбила доньку, зачату нею від Фауста, але, коли Маргарита відмовляється бігти, він кидає зійшовшу з розуму дівчину вмирати у в’язниці. Друга частина збагачується перенесенням дії в Античний світ — складним сюжетним переплетенням між сучасним Фаусту Середньовіччям і давно минулими часами, які, до слова сказати, з філософської точки зору так близькі Гете і його освіченому часу, ідеологічно висхідному до часів античності. До кінця трагедії Фауст зберігає цинізм і проклинає Турботу, за що та його засліплює. Проте Фауст вирішує, що він переживає найвеличнішу мить у своєму житті, оскільки його робота принесе велику користь людям. Таким чином завершується його контракт з Мефістофелем, і його душа повинна потрапити в пекло, а також завершується парі, укладене між Мефістофелем і Богом, про те, чи зможе Фауст врятуватися. Однак, на відміну від «Народної книги», згідно з якою Фауст потрапив в пекло, в версії Гете, незважаючи на виконання умов угоди і те, що Мефістофель діяв з дозволу Господа, ангели забирають душу Фауста в Мефістофеля і забирають її в рай.

Герой нашого часу» Михайло Лермонтов

Сюжет:

«Бела» «Бела» — хронологічно середня частина сюжету, але розташована першою. Розповідь веде сам штабс-капітан, котрий головував в невеликій фортеці, де стояв гарнізон російських вояків-завойовників. Адже Російська імперія вела колоніальну війну на Кавказі. Штабс-капітан розповів і про першу зустріч із Григорієм Печоріним на засланні, і про неприємні події лише одного року, котрий вмістив знайомство із черкешенкою-княжною Белою, її викрадення, коротке кохання Бели та Печоріна і його охолодження до неї, смерть Бели від рук її залицяльника Казбіча та її поховання неподалік фортеці. Менший брат Бели Азамат викрав сестру для Печоріна, надто схильного до авантюр, Белу зарізав Казбіч (бо не міг примиритися з її втратою для себе і не міг віддати її росіянину), Азамат пропав без вісти, бо скоїв злочин проти батьківської родини і проти Казбіча, викравши улюбленого коня останнього. Активне втручання Печоріна в перебіг подій в родині місцевого князя і викрадення князівської доньки переломило долі відразу декількох осіб або погіршило їх. Найстрашнішою була безперспективність життєвих шляхів цих людей, для Азамата та Казбіча залишились лише шлях бандитизму та рання смерть, Печоріна перевели в новий полк (що посилить його самотність і непотрібність оточенню), бо не скінчилося його заслання, Максим Максимович залишився служити в гарнізоні, життя в якому було і залишилось і небезпечним, і нудним. «Максим Максимович» Ця частина примикає до «Бели», самостійного новелістичного значення не має, але для композиції роману цілком важлива. З Печориним тут читач єдиний раз зустрічається лицем до лиця. Зустріч старих приятелів не відбулася: це скоріше швидкоплинна розмова з бажанням одного із співрозмовників скоріше його закінчити. Оповідання побудовано на контрасті двох протилежних персонажів — Печоріна і Максима Максимович. Портрет дається очима офіцера-оповідача. У цій главі висловлюється спроба розгадати «внутрішнього» Печоріна через зовнішні «промовисті» риси. «Тамань» Розділ «Тамань» — найбільш романтичний в романі. Тут Печорін несподівано для себе стає свідком бандитського діяльності. Печорін спочатку думає, що людина, що припливла з іншого берега, ризикує життям заради чогось дійсно цінного, але насправді це всього лише контрабандист. Печорін дуже розчарований цим. Але все одно, їдучи, він не шкодує, що побував у цьому місці. Головний сенс в заключних словах Печоріна: «І навіщо було долі кинути мене в мирне коло чесних контрабандистів? Як камінь, кинутий в джерело, я стривожив їх спокій і, як камінь, ледь сам не пішов на дно! » «Княжна Мері» Повість написана у формі щоденника. За життєвому матеріалу «Княжна Мері» найближче до так званої «світської повісті» 1830-х років, але Лермонтов наповнив її іншим змістом. Повість починається з прибуття Печоріна до П’ятигорська на лікувальні води, де він знайомиться з княгинею Лиговской і її дочкою, званої на англійський манер Мері. Крім того, тут він зустрічає свою колишню любов Віру і приятеля Грушницкого. Юнкер Грушницкий, позер і таємний кар’єрист, виступає контрастним персонажем до Печоріна. За час свого перебування в Кисловодську і П’ятигорську Печорін закохує в себе княжну Мері та свариться з Грушницким. Він вбиває Грушницкого на дуелі і відмовляє княжні Мері. За підозрою в дуелі його знову засилають, на цей раз у фортецю. Там він знайомиться з Максимом Максимович. «Фаталіст» «Фаталіст» — надзвичйно коротка частина роману, котра вмістила трагічні події лише одного вечора і закінчилася несподіваною смертю прапорщика Вулича. Товариство офіцерів сильно нудьгує в провінційному гарнізоні і вечорами довго грає в карти. Вибір їх розваг в дозвілля невеликий: карти, горілчані напої, залицяння до місцевих жінок. Розважається і сам Печорін з дівчиною Настею, донькою старого урядника, у котрого тимчасово мешкає. Саме розважається, бо уважний читач пам’ятає, що Григорій Печорін кохав Віру, доля з якою їх розвела назавжди. Нудьгуючі офіцери покинули карти і зачепили тему долі. В розмову втрутився Вулич, котрий побажав випробувати власну долю тут і зараз — пострілом у власну голову. Побилися об заклад у двадцять червонців, повну суму яких не змогли навіть зібрати. Між Печоріним і Вуличем виникає окремий діалог, бо розвинена інтуїція Печоріна підказала тому, що на обличчі Вулича — печатка смерті. Тої ж ночі Вулича зарубав насмерть станичний козак-п’яничка, випадково зустрінувшись. Випробувати власну вдачу тої ж ночі забажав і відчайдух Григорій Печорін, що кинувся в хату, де сховався козак-п’яничка-убивця, аби знешкодити злодія. Небагатьма рисами автор змалював страшний плин життя малої станиці, де мешканцям надані вільні можливості смертельно нудьгувати і пиячити, коїти злочини, спокійно божеволіти від нудьги, від карт, від пияцтва. І саме тому «Фаталіст» — найстрашніший і найтрагічніший розділ взагалі трагічного роману.