ІV. Опрацювання нового навчального матеріалу

Тема. Просвітництво та абсолютизм

Мета:

§ ознайомити учнів із зародженням ідей Просвітництва, які стали викликом засадам станового суспільства та абсолютної влади монархів в Європі;

§ ознайомити з ідеями просвітителів, із пропонованими ними моделями облаштування суспільства;

§ досягти розуміння учнями того, що ідеї Просвітництва були світоглядом буржуазії, що розвивалася.

Основні поняття та терміни: «Просвітництво», «енциклопедисти», «технічний прогрес».

Обладнання: підручник, історичний атлас, портрети діячів Просвітництва.

Тип уроку: комбінований, з елементами лабораторної роботи з текстами та історичними джерелами.

ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина уроку

ІІ. Актуалізація знань учнів

Фронтальне опитування

1. Розкажіть про двір Людовіка XIV.

2. Дайте характеристику правлінню Людовіка XIV.

3. Як ви вважаєте, чому численні війни підривали становище країни?

ІІІ.Мотивація навчальної діяльності

Ідеї гуманізму лягли в основу подальшого розвитку науки, суспільної думки, літератури та мистецтва. На їхній основі розвинулася Просвітництво — ідейний та суспільний рух у країнах Європи та Америки, пов’язаний із загальними змінами життя під впливом розкладання традиційного суспільства й формування суспільства доіндустріального.

Хронологічні рамки цієї епохи — від кінця XVII ст. і до початку XIX ст.

Ідеї просвітителів опанували думки суспільства, стали матеріальною силою, що змінила вигляд європейської цивілізації.

ІV. Опрацювання нового навчального матеріалу

«Царство Розуму»

Після Англійської революції багато європейських філософів почали відкрито говорити про недосконалість світу і пропонувати свої ідеї щодо його переоблаштування. Їхні погляди багато у чому розрізнялися.

Але були ідеї, які вони запозичили один в одного, розвиваючи їх та поширюючи по Європі. Так склалася особлива філософія — Просвітництво, представників якої називали просвітителями.

Всі просвітителі вважали, що світ влаштований за законами Розуму, за що їх переконання отримали назву «раціоналізм» (від латини «рацио» — розум).

Кожний філософ на власний розсуд визначав місце Бога у такому світі. Одні вважали, що, створивши світ та його розумні закони, Він не втручається в його життя. Інші стверджували, що Бог — це не якась особа, а сама природа з її природними законами — Вселенський Розум.

Треті стверджували, що Бога взагалі не існує, він був вигаданий людьми, коли їм бракувало знань, щоб пояснити закони світу. Таке заперечення Бога отримало назву «атеїзм» (від грецької — «заперечую бога»).

На зміну віротерпимості просвітителі висунули ідею свободи совісті, тобто вільного вибору будь-якої віри або атеїзму.

Людина уявлялася просвітителям найдосконалішою істотою на Землі, оскільки тільки людина наділена розумом і здатна пізнати закони природи.

«Вольтер був більше, ніж людина. Він був століттям»

У 1733 р. вийшла книга «Філософські листи», яка справила величезне враження на сучасників. Автор, який виблискував талантом, дотепністю, яскравістю мови, безжально засуджував мракобісся, реакційність і відсталість політичних установ Франції, католицької церкви, суспільних відносин. Ухвалою паризького парламенту «Філософські листи» були публічно спалені, їхній видавець був ув’язнений у Бастилії, а автор, щоб уникнути кари, мав сховатися.

Автором цієї книги був відомий в усій Європі французький письменник Франсуа-Марі Аруе, що писав під псевдонімом Вольтер.

Вольтер належав до найбільш яскравих представників французького Просвітництва. Це був письменник величезного обдарування, людина гострого розуму, різносторонніх здібностей та енциклопедичних знань. Однаково успішно Вольтер виступав як поет, драматург, історик, філософ, фізик, публіцист, політичний діяч; все, що виходило з-під його пера, було позначено талантом, блиском, дотепністю. Слава Вольтера була надзвичайною. Усі більш-менш освічені люди читали його твори, мріяли хоча б раз побачити його. Монархи Європи вважали за честь отримувати листи від Вольтера.

Його називали «адвокатом справедливості», тому що багато часу і сил він віддавав захисту безневинно засуджених.

Свобода — найважливіше природне право. З нею мислитель пов’язував скасування феодальних привілеїв, свободу віросповідання, друку, слова. Вольтер дотепно помічав, що він може повірити у нерівність у тому випадку, якщо йому покажуть аристократа, що народився зі шпорами, і бідняка — з сідлом на спині.

Захоплюючись «мудрим урядом Англії», Вольтер прагнув, щоб й у Франції влада короля була обмежена: «Я ненавиджу будь-яку тиранію». Водночас мислитель відстоював «освічену монархію», вважаючи, що варто тільки освіченому монарху забажати, як суспільство буде перебудовано на засадах розуму. Тому Вольтер підтримував листування і дружні стосунки з рядом монархів — прусським королем Фрідріхом II, з російською імператрицею Катериною II, шведським, датським і польським королями.

«Добрий король є кращий подарунок, який небо може дати землі». «Найбільше щастя для людей, — заявляв він, — коли государ — філософ».

Соціальне зло корениться, на його думку, у відсутності освіти та неуцтві, яке прагне зберегти церкву, щоб було легше обдурити народ.

Церкву та католицизм Вольтер вважав головними ворогами і не припиняв боротьби проти них до останнього подиху. «Розчавіть тварюку!» — говорив він про церкву. Викриваючи церкву, мислитель, проте, визнавав існування Бога і необхідність релігії для народу. «Як багатим утримати майно у своїх руках, якщо чернь втратить віру у Бога? Якби Бога не було, його було слід було б вигадати». Він, як і багато інших просвітителів, бачив у релігії джерело етичного виховання.

Свої вільнодумні роботи Вольтер вважав за необхідне приховувати від народу. «Якщо чернь заходиться міркувати, все загине», — писав він.

Вольтер не поділяв думки про неминучість революції як шляху встановлення нового порядку. Він мріяв про мирний перехід до «царства Розуму». Вольтер вважав себе борцем не за царство буржуазії, що наближається, а за загальнолюдський прогрес

Шарль-Луї Монтеск’є

Шарль Луї де Секонда, барон де Монтеск’є (1689–1755) походив із багатої сім’ї, що належала до «дворянства мантії».

У середньовічному замку провів майбутній філософ перші роки свого життя. Здобувши чудову на ті часи освіту, він став президентом парламенту в Бордо: на той час йому ще не виповнилося 30 років. Через 10 років він склав з себе ці обов’язки і три роки провів у подорожах Європою. Повернувшись на батьківщину, цілком віддався наукам і літературним заняттям.

Монтеск’є виступав непримиренним супротивником деспотизму в усіх його формах і гарячим поборником свободи. Проте свобода не означає можливості робити все, що хочеться. Свобода є право робити все, що дозволене законами. Вона можлива лише там, де немає тих, хто порушує та зловживає владою. А для цього необхідний такий порядок, за якого різні гілки влади могли б стримувати одне одного. Виконавча, законодавча і судова влада повинні бути суворо розділені та бути повністю незалежними одна від одної. Монтеск’є був супротивником войовничої, загарбницької зовнішньої політики. «Дух монархії — війна і розширення територій, — відзначав він, — дух республіки — мир і поміркованість». Мир — перший природний закон людини.

Мислитель розрізняв три основні форми правління: республіку, монархію та деспотію. Деспотію він беззастережно відкидав і викривав її вади та злочини. «Єдиним рушійним принципом у деспотії є страх. Не можна говорити без жаху про це правління. Найбільша небезпека для монархії або республіки — її перетворення на деспотію». Політичним ідеалом Монтеск’є була конституційна монархія на зразок англійської.

Жан-Жак Руссо

Жан-Жак Руссо (1712–1778) виріс у родині женевського (Швейцарія) годинникаря, підлітком пізнав безрадісну працю, потребу, приниження; поневірявся Європою, часто пішки; змінював професії, жодна з яких не приносила йому ані грошей, ані слави; писав книги, які піддавалися, за наказом влади, публічному спаленню; мав переховуватися від переслідувань.

Але до кінця свого життя, яке залишилося до його останніх днів невлаштованим, важким, він був володарем дум усієї передової французької молоді.

Руссо виступав проти приватної власності і породженої нею соціальної нерівності. «Золоте століття» людства припадає на той час, коли воно перебувало у «природному стані» і жило відповідно до законів природи. Нерівність виникла лише з моменту появи власності. Виникнення приватної власності — це перше порушення і нехтування «природними правами» людини, що мала для неї згубні наслідки. Подальший розвиток суспільства призведе до зростання нерівності, яка породжує гноблення бідних багатими, слабких сильними.

Проте Руссо не припускав знищення приватної власності. Із власністю треба миритися, оскільки на досягнутому людством рівні суспільного розвитку це вже недосяжно.

Але якщо зло не можна викоренити, його треба зменшити. Тому Руссо пропонував запровадити закони проти розкоші, вважаючи, що дрібну власність, засновану на власній праці, слід зберегти. «Якщо ви, — писав Руссо, — хочете додати державі міцності, то зближуйте крайні ступені, наскільки це можливо; не допускайте ні багачів, ні жебраків». Ідеал нового порядку для Руссо — повне здійснення людиною природних прав. Форму організації державної влади мислитель бачив у республіці, яка забезпечує повноту влади народу

Дені Дідро та його «Енциклопедія»

«Якби я послухалася його, мені довелося б все перевернути у моїй імперії для того, щоб очистити місце для неможливих ідей», — говорила імператриця Катерина II. Вона мала на увазі Дені Дідро, який жив у Росії і давав поради, яких питала у нього Катерина.

Дені Дідро (1713–1780) — син ремісника, батько обрав для нього кар’єру священика. Але характер Дідро, діяльний і незалежний, а також час, що змінився, коли ідеї Просвітництва потіснили середньовічні традиції, змусили його проміняти богослів’я на світські науки. Тривалий час Дідро заробляв кошти то уроками, то перекладами, поповнював власні знання, вивчаючи мови та природні науки.

У 1750 р. він почав здійснювати свій задум — створювати багатотомну енциклопедію всіх досягнень століття: від ремесел до мистецтв.

Саме Дідро став центром кола кращих умів епохи, залучених для співпраці у створенні «Енциклопедії». Серед енциклопедистів були математик Д’Аламбер, письменники Вольтер і Монтеск’є, біолог Бюффон, мандрівники, лікарі, історики, хіміки, музиканти, філологи. Разом з науковими статтями Дідро помістив до «Енциклопедії» великі статті про сучасну техніку, різні промислові процеси, тим самим дорівнюючи за значенням практичну роботу тисяч людей до розумових занять учених, богословів, філософів.

«Зборищем єретиків, ворогів Бога, короля і церкви» називали енциклопедистів прихильники старого порядку. За наполяганням єзуїтів, два томи «Енциклопедії» були засуджені королівським указом, а через сім років - заборона всього видання. З того часу до 1774 р., коли були готові останні томи, «Енциклопедія» виходила нелегально.

Основна частина колосальної праці — редагування та складання багатьох статей кожного тома — лягла на плечі Дідро. Тільки з його вражаючою працездатністю, різнобічною освітою та організаторським талантом можна було довести справу до кінця. Сучасники називали «Енциклопедію» «величезним арсеналом, в якому гартувалася зброя для

штурму старої Франції».

«Енциклопедією» не обмежувалася літературна і суспільна діяльність Дідро. Він писав: «Головна мета держави — забезпечення невід’ємних прав громадян та їхнього щастя. Кращою формою держави є та, яка забезпечує більш спокійне і тривале правління». Але в цілому він виступав за обмежену монархію