Революція 1989 р., крах тоталітарного режиму

Причини революції:

1. Тоталітарна система влади.

2. Панування репресивного режиму, що тримався на терорі, доносах, численному апараті насильства.

3. Відсутність прав і свобод громадян.

4. Гостра криза, що охопила економіку, політику, культуру і духовну сферу.

5. Невирішеність національного питання, проблема угорців у Трансільванії.

6. Низький рівень життя населення.

7. Зовнішній борг сягав 14 млрд доларів.

Привід до масових виступів — події 16 грудня 1989 р., коли відбулися сутички між силами правопорядку й демонст­рантами. Вони організували живий ланцюг навколо бу­динку протестантського священика, якому загрожувала депортація. Виступ на захист священика переріс у протест людей проти режиму Чаушеску. Влада розстріляла демон­страцію. Було вбито 100 і поранено 200 осіб.

21грудня 1989 р. За наказом Чаушеску в Бухаресті було про­ведено мітинг на підтримку існуючого режиму. Зупинити революцію вже було неможливо.

22грудня 1989 р. У Бухаресті розпочалося повстання, яке ре­жим намагався задушити силою. Було запроваджено над­звичайний стан і віддано наказ стріляти в маніфестантів. У вуличних боях загинуло 1104 особи, серед них 58 дітей шкільного віку. Поранено 3 тис. повстанців.

23 грудня 1989 р. Оголошено про падіння влади "клану" Чау­шеску і створено Фронт національного порятунку, який очолив Йон Ілієску, колишній партійний діяч, пересліду­ваний за правління Чаушеску.

25 грудня 1989 р. Заарештовані Ніколає і Єлена Чаушеску були розстріляні.

1990 р. Й. Ілієску було обрано на посаду президента Румунії й переобрано на позачергових виборах 1992 р. У країні почався економічний хаос, точилися суперечки щодо майбутнього державного устрою. Румунія тупцювала на
місці, проводилися безсистемні та непослідовні економічні й політичні реформи. Було проведено "номенклатурну" приватизацію, почався розквіт корупції. Складною залишалася ситуація на селі

Висновки

1. Період 1989 1996 рр. — це семирічний період правління посткомуністів, які не здійснювали реальних економічних і політичних реформ.

2. У країні загострилася політична боротьба.

Країна вступила в глибоку економічну кризу

Нове співвідношення суспільно-політичних сил 1996 р.

У Румунії відбулася справжня заміна режиму. На ви­борах до палати депутатів і сенату перемогла опозиція. На виборах глави держави перемогу здобув Еміль Константинеску, професор і колишній ректор Бухарестського університету, лідер демократичної опозиції.

1. Почалося прискорення і поглиблення економічних ре­форм.

2. Залишалася нестабільною соціально-політична ситуація.

3. Реформи не принесли очікуваних результатів.

4. У 2000 р. президентом Румунії знову було обрано Й. Ілієску, якого у 2004 р. замінив Траян Басеску.

5. Залишалися не врегульованими деякі територіальні пи­тання із сусідами — Україною, Болгарією, Югославією.

6.Поки що в Румунії залишилося багато невирішених про­блем:

• низький рівень демократи;

• високий рівень корупції державного апарату;

• важке економічне становище, що загострює соціальні проблеми.

7.Румунія прагне інтегруватися до західноєвропейських
структур:

• активно бере участь у новому об'єднанні держав — Центральноєвропейської ініціативи;

• приєдналася до програми „Партнерство заради миру";

• стала членом Світової організації торгівлі (СОТ);

• стала асоційованим членом ЄС, що відкрило їй доступ на ринки країн ЄС;

• встановила тісні економічні зв'язки з Італією, Фран­цією, Молдовою.

7. У 2005р. підписано двосторонній договір між США і Румунією про створення американських військових баз на узбережжі Чорного моря.

Україно-румунські відносини

1991 р. Між Україною і Румунією встановлено дипломатичні відносини. В Румунії стосовно України існували територі­альні претензії. Вона не хотіла визнавати входження до складу України в 1940 р. Північної Буковини.

Березень 1996 р. Укладено договір між Україною та Руму­нією про співробітництво в сфері науки і технологій.

Червені. 1997 р. Після тривалих і складних переговорів було укладено Договір про відносини добросусідства і співро­бітництва між Україною та Румунією. Підтверджувалася непорушність українсько-румунського державного кор­дону.

Травень 1999 р. Візит Президента Румунії Е. Константинеску, під час якого обговорювалося широке коло пи­тань двостороннього та міжнародного співробітництва.

Складними у вирішенні були питання демілітації кордо­нів і спільного використання шельфів Чорного моря, вирі­шення проблеми навколо о. Зміїний у Чорному морі. Ці питання розв'язуються шляхом переговорів. 2001 р. Відновилися україно-румунські переговори, які були перервані.

Червень 2003 р. Було підписано Договір про державний кор­дон, згідно з яким о. Зміїний було визнано за Україною.

2004 р. Загострилися відносини між обома державами у зв'яз­ку з будівництвом Україною Дунайського судноплавного каналу. Румунія звернулася до міжнародних організацій, протестуючи проти введення в експлуатацію цього каналу. В Україні проживає 300 тис. румунів, а в Румунії — близько 250 тис. українців.

У 1990 р. в Румунії було створено Союз українців, а в 1996 р-Демократичний союз. Поступово відроджує­ться культурно-освітня діяльність серед українців Румунії. Відкрилися українські школи, але вони мають великі про­блеми з українськими підручниками, яких дуже мало. Видається українська газета "Вільне слово", літературний щомісячник "Наш голос"

3. Прокомуністичний режим в Югославії:

Комуністи при владі

Квітень 1941 р. Німеччина та її союзники окупували Югосла­вію. Частину території поділено між державами фашист­ського блоку, а в іншій частині проголошено Сербію та Хорватію, які були повністю залежні від Німеччини. На території Югославії розгорнувся збройний опір двох сил:

1.Четницький рух (від сербського слова "чета" — загін), який очолив полковник Дража Михайлович. Вони праг­нули звільнення країни від окупації та відновлення Юго­славської держави. Підпорядковувалися емігрантському королівському уряду Югославії, який перебував у Лондоні.

2.Комуністичний партизанський рух, який організувала Ко­муністична партія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто. Цей рух підтримував Радянський Союз.

У 1942 р. було сформовано Народно-визвольну армію Юго­славії (НВАЮ), а також Антифашистське віче народного визволення Югославії — законодавчий орган майбутньої влади.

Створено комуністичний уряд -— Національний комітет ви­зволення Югославії на чолі з Й. Броз Тіто. На місцях ство­рювалися нові органи влади — народно-визвольні комітети. Відносини між обома рухами Опору (четницьким і комуністичним) були ворожими.

Вересень 1944 р. Радянські війська ввійшли на югославську територію і з'єдналися з НВАЮ.

29 жовтня 1944 р. Спільними зусиллями НВАЮ і радянських військ було визволено Бєлград.

Березень 1945 р. У Белграді було сформовано Тимчасовий народний уряд Югославії, який очолив Й. Броз Тіто.

До літа 1945 р. Комуністи посідали всі керівні посади в дер­жавному і господарському апаратах.

Комуністична пар­тія Югославії встановила повний контроль над усіма сферами суспільного життя:

1.Був ліквідований рух четників та інші антикомуністичні збройні формування.

2.У листопаді 1945 р. комуністи здобули перемогу на вибо­рах до Установчої скупщини. Було ухвалено декларацію про ліквідацію монархії й проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ) в складі шести республік: Боснії та Герцеговини, Македонії, Сербії, Словенії, Хорва­тії, Чорногорії та двох автономних областей у межах Сер­бії — Воєводини й Косова.

3.22 грудня 1945 р. Уряди Великої Британії та США визнали ФНРЮ.

4.31 січня 1946 р. Було затверджено конституцію ФНРЮ, яка закріпила однопартійний режим комуністичної дик­татури.

Так була сформована політична система комуністичного режиму.

У країні розпочалися економічні перетворення

1.Було проведено націоналізацію великої промисловості, банків, оптової торгівлі. У 1946 р. державний сектор ста­новив 90%.

2.Встановлено державний контроль над зовнішньою тор­гівлею (1945 р.).

3.Проведено грошову реформу, під час якої, обмінюючи гро­ші, можна було одержати не більше 5 тис. нових динарів.

4.Ліквідовано велике землеволодіння і встановлено розмір земельних наділів 25-30 га оброблюваної землі або 45 га всіх сільськогосподарських угідь. Землі поміщиків і като­лицької церкви відчужувалися за компенсацію від держави.

5.Здійснено перехід до планового ведення господарства.

6.Сформовано централізовану систему управління економі­кою.

7.Встановлено суворий контроль Комуністичної партії над усіма сферами суспільного життя:

8.Запроваджено кооперацію в сільському господарстві.

9.Розпочато проведення індустріалізації.

Висновок

Наприкінці 1946 р. у країні склалася політична монополія
Комуністичної партії Югославії, що вело країну до тоталітарного режиму, який остаточно утвердився у 1946-1947 рр.

Причини утвердження тоталітаризму

1 Відсутність демократичних традицій.

2.Збільшення за роки війни впливу КПЮ, яка відіграла важливу роль в організації руху Опору.

3.Зростання авторитету СРСР, який надавав значну допо­могу югославському народові у боротьбі проти фашизму.

4.Економічна відсталість країни.

5.Воєнна розруха.

6.Зубожіння народних мас.

Конфлікт з СРСР (1948 - 1953 рр.).

Причини радянсько-югославського конфлікту

1.Прагнення Й. Броз Тіто до проведення самостійної внутрішньої й зовнішньої політики, не залежної від Москви.

2.Запровадження в Югославії наприкінці 40-х — на початку 50-х рр. дещо іншої, ніж в СРСР, моделі суспільного роз­витку — "самоврядного соціалізму".

3.Югославія самостійно, без погодження з Москвою, розпо­чала проводити зовнішньополітичну діяльність:

• підтримувала грецьких комуністів, які підняли повстан­ня проти існуючого в Греції режиму;

• виступала за створення Балканської федерації;

• робила конкретні кроки щодо укладення економічних союзів із Албанією і Болгарією.

Лютий 1948 р. Й. Броз Тіто було запрошено до Москви. Сам Тіто не поїхав, а відправив делегацію. Й. Сталін сприй­няв це як вияв непокори.

Березень - травень 1948 р. Відбувся обмін листами між ра­дянським і югославським керівництвом.

Червень 1948 р. Було опубліковано резолюцію Комінформбюро, в якій югославське керівництво обвинувачувалося в тому, що воно відійшло від марксизму-ленінізму. В СРСР і країнах народної демократії було розгорнуто широку антиюгославську кампанію.

1949 р. СРСР в односторонньому порядку розірвав Договір про дружбу і співробітництво, який було укладено з Юго­славією у квітні 1945 р.

Погіршення відносин з СРСР і країнами народної демокра­тії змусило югославське керівництво шукати підтримки капіталістичних держав. Югославія розширила торго­вельно-економічні зв'язки із західними країнами.

Югославське керівництво шукало власні методи соціалістичного будівництва

1.У проведенні кооперації запроваджувався принцип доб­ровільності.

2.Селяни одержали право залишати кооперативи і створю­вати приватні господарства. Запроваджувалася приватна власність на землю.

3.Дозволялися кредити й оренда землі, використання най­маної праці.

4.Підприємства передавалися трудовим колективам для управління виробництвом й отримували господарську са­мостійність.

5.Було припинено прискорену індустріалізацію.

6.Розвивалися товарно-грошові ринкові відносини "під контролем держави".

7.Встановилися тісні економічні зв'язки з країнами Заходу.

8.Зазнала змін і політична система:

• КП Югославії було перейменовано в Союз комуністів Югославії (1952 р.);

• розширювалися повноваження парламенту;

• встановлено пост президента країни (з 1953 р.), ним став Й. Броз Тіто;

• було закріплено принцип громадського самоврядуван­ня, побудова так званого "самоврядного соціалізму";

• з 1952 р. було запроваджено самоврядування в грома­дах, районах і містах — введено двопалатні народні ко­мітети;

• з 1963 р. країна стала називатися Соціалістична Феде­ративна Республіка Югославія.

Висновки

1.Відновлення дипломатичних відносин з СРСР відбулося після смерті Й. Сталіна і приходу до влади М. Хрущова.

2.Проте Югославія продовжувала проводити незалежну зовнішню політику і відмовилася ввійти до Організації Варшавського договору та до Ради Економічної Взаємо­допомоги.

3.Югославія залишалася типовою тоталітарною державою, існувала однопартійна система з абсолютною владою Й. Броз Тито.

4.Вона продовжувала побудову альтернативного сталін­ській системі "самоврядного соціалізму", в якому допус­калося існування дрібної приватної власності.

5.Югославія стала ініціатором створення Руху неприєднан­ня.

6.Завдяки лібералізації виїзду та в'їзду в країну понад 1 млн югославських громадян працювало за кордоном, насам­перед у ФРН.

Загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації в країні

1980 р - Помер Й. Броз Тіто. Було запроваджено інститут ко­лективного керівництва в особі Президії СФРЮ, головою якої по черзі на один рік ставав кожний із восьми суб'єктів федерації — представників шести республік та двох авто­номних країв.

З 1981 р. почалася криза югославської державності, (умовлена помилками в національній політиці:

1.За умов комуністичного режиму Югославія як багатона­ціональна держава не була добровільним федеративним об'єднанням.

2.Тут була панівна (сербська) і підпорядковані нації.

3. Кордони між республіками встановлено без врахування думки народу.

4. Порушувався принцип рівності національних меншин.

5. Ігнорувалися права турків, албанців, угорців.

6. Керівні посади в уряді і партії здебільшого посідали серби, а найбільші прибутки до федерального бюджету при­носили Хорватія і Словенія.

7. Відбувався несправедливий розподіл коштів.

8. Був відсутній загальнонаціональний ринок.

9. Прагнення підпорядкованих націй до свободи і самостій­ності жорстоко придушувалися.

1981 р. Розпочалися заворушення в автономному краї Косово, 90% населення якого становили албанці. Вони вимагали надання автономному краю статусу республіки. Власті придушували демонстрації. Напруженість не спадала і в
наступні роки.

Висновки

1. Косовські події 1981 р. започаткували кризу югославської державності.

2. В Югославії загострювалася ситуація і наростали перед­умови її розпаду.

3. Національні проблеми в країні тісно перепліталися з по­гіршенням соціально-економічного становища республік, наростанням глибокої фінансової кризи.

Проголошення незалежності югославських республік.

Причини розпаду Югославії

Цьому процесові сприяли такі фактори:

• перебудова в СРСР;

• революції в Європі;

• загострення національних проблем і протиріч у Юго­славії;

• глибока економічна і фінансова криза, погіршення со­ціально-економічного становища;

• перебудовні процеси в Югославії, що привели до ство­рення опозиційних партій на національній основі;

• розпад Союзу комуністів Югославії;

• смерть Й. Броз Тіто, що зумовило до послаблення юго­славського керівництва і розвиток відцентрових тен­денцій.

Початок 1990 р. Єдиний Союз комуністів Югославії розпав­ся па республіканські організації. В республіках виникали

нові політичні партії й організації. Зросла політична ак­тивність населення, яке почало боротьбу за утворення ок­ремих національних держав.

1990 р. На виборах до республіканських та місцевих органів влади Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Македо­нії перемогу здобули опозиційні сили. У Сербії та Чорно­горії верх взяли комуністи, що стояли на позиціях збереження Югославської федерації. Очолив цей напрям лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич, який був обраний президентом Сербії.

25 червня 1991 р. Словенія і Хорватія заявили про свою неза­лежність. Федеральні власті не визнали цю незалежність і на­правили війська, щоб силою не допустити їх відокремлення. У Словенії частини югославської армії дістали рішучий опір і були змушені відступити. Словенія відстояла свою незалежність. Події в Хорватії переросли у справжню вій­ну, яка тривала до 1995 р.

17 липня 1991 р. Проголосила свою незалежність Македонія. Тут воєнних дій не було, а було проведено референдум. Це єдина республіка колишньої Югославської федерації, яка здобула незалежність без застосування військової сили.

14 жовтня 1991 р. Декларувала свою незалежність Боснія та Герцеговина.

Квітень 1992 р. У Белграді вирішили створити нову федера­цію, бо СФРЮ фактично вже не існувало. Було створено Союзну Республіку Югославію (СРЮ) у складі Сербії і Чорногорії зі столицею у Белграді, територія якої становила 102 тис. кв. км із населенням 20,5 млн осіб.

Сепаратизм — прагнення до відособлення, відокремлення, рух за надання частині країни автономії, рух за створення нової держави.

Висновки

1. У 1992 р. відбувся остаточний розпад Югославії.

2. На її теренах утворилися нові держави: Хорватія, Слове­нія, Македонія, Боснія та Герцеговина. Союзна Республі­ка Югославія (СРЮ) — об'єднання Сербії та Чорногорії.

Наслідки розпаду Югославії

1. У багатьох колишніх республіках Югославії демократич­ні вибори вивели на передній план войовничих націоналі­стів, що й було однією з передумов численних конфліктів та громадянської війни.

2. Посилилося насильство у відносинах етнічних громад.

3. Величезні жертви численних конфліктів, відбулися значні переселення і мільйони людей покинули межі Югославії.

4. Конфлікти в Югославії стали загрозою для безпеки всієї Європи, незалежно від їх етнічного чи релігійного ха­рактеру.

Наши рекомендации