Створення військово-політичних блоків.

На початку 80-х pp. у міжнародних відносинах сталися кардинальні зміни.

Почалося формування військово-політичних союзів, спрямованих проти не реального, а гіпотетичного (хоч і визначеного) противника, які мали на меті не просто перемогу над якоюсь окремою країною, а завоювання світового панування.

Перший крок у цьому напрямі зробила Німеччина.

7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз.

Одночасно Бісмарк не полишав надій на утримання Росії на рівні нейтральної держави.

У 1881 р. було відновлено Союз трьох імператорів

1887 р. укладено російсько-німецький "перестрахувальний договір". Проте це не виключало Росію з гурту головних суперників Німеччини. Того ж року Німеччина відмовилася надати кредити Росії.

У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз на 5 років, який через кожні 5 років поновлювався і проіснував до 1915 р.

На тлі загострення російсько-німецьких відносин відбувалося російсько-французьке зближення. У 1887 р. Франція надала Росії значний кредит.

Почалися переговори про укладення союзу. У липні 1891 р. відбувся візит до Кронштадта французької ескадри. Наступного місяця було підписано франко-російський консульський пакт.

У 1892 р. підписали військову конвенцію, яку було ратифіковано 1893 р.

Отже, в Європі утворилися два ворожих військово-політичні союзи.

Проте залишилась одна велика держава - Англія, від позиції якої залежала перевага якогось із блоків.

Наприкінці XIX ст. Англія все ще проводила політику "блискучої ізоляції" (непряме втручання у справи європейських країн).

Єдиною турботою Англії було розширення та утримання її колоніальних володінь.

Зберігалися напружені відносини з Францією через розподіл колоній в Африці та Азії.

У 1902 р. було укладено англо-японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904-1905 pp. перемогти її у війні.

Однак в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Великої Британії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за переділ світу (почалося будівництво могутнього океанського флоту). Так англо-німецьке суперництво в економічній та військовій сферах привело до перегляду зовнішньої політики Англії.

8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано англо-французьку таємну угоду. В ній розмежовувалися сфери впливу між двома державами в Африці. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція - право Англії на Єгипет. Ця угода дістала назву "Сердечної згоди" - Антанта.

Після поразки в російсько-японській війні, а також подій революції 1905-1907 pp., які ослабили Росію, Англія вже не сприймала її як небезпечного конкурента.

Більше того, тепер вона мала підстави вважати Росію своєю союзницею в боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії.

Ініціаторами зближення між двома державами став міністр закордонних справ Англії Е. Грей (ліберал) і міністр закордонних справ Росії О. Ізвольський.

Це зумовило укладення 31 серпня 1907 р. англо-російської конвенції про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті.

Так було завершено створення Антанти. Проте єдиної угоди між трьома державами не існувало!!!Її уклали лише на початку Першої світової війни.

Отже, підсумком розвитку міжнародних відносин на зламі століть став поділ Європи і світу на два ворожих військово-політичних блоки - Троїстий союз і Антанту.

Висновок: утворення військово-політичних блоків не розв’язало конфліктних питань, навпаки, країни-учасниці все активніше включалися у перерозподіл територій і всіма можливими шляхами відстоювали власні інтереси.

Основним змістом політики великих держав у складі названих союзів була підготовка до світової війни за переділ уже поділеного світу.

Перші такі війни розпочалися наприкінці XIX ст.: іспансько-американська (1898 p.), англо - бурська (1899-1902 pp.), російсько-японська (1904-1905 pp.).