Національно-визвольна боротьба українського народу 3 страница

З утворенням Речі Посполитої Польща проводить політику нейтралізації право­слав'я в українських землях та заміни його католицькою вірою. Окатоличення українського народу мало сприяти консолідації Речі Посполитої, а Ватикан, розширюючи сфери впливу на сході; знач­но посилював свої позиції у боротьбі з протестантизмом. Успіху католицької пропаганди сприяло й, пануюче в житті православної церкви, безладдя, яке було віддзеркаленням кризових явищ, що охопили всі сфери українського суспільства. Серйозної шкоди пра­вослав'ю завдавало окатоличення та ополячення української еліти, що вело до різкого звуження каналів матеріальної підтримки пра­вослав'я.

Берестейська унія. Київський митрополит та польський ко­роль для офіційного проголошення унії скликали церковний собор, який розпочав роботу 6 жовтня 1596 р. у Бересті. Для участі в со­борі прибули всі єпископи, багато архімандритів, ігуменів, свяще­ників та представників мирян. Однак єдиний собор так і не відбув­ся. Духовенство відразу поділилося на два окремі і ворожі собори.

9 жовтня був затверджений акт про об'єднання церков і утворення греко-католицької церкви. Уніати визнали зверхність Папи як першоієрарха всієї христи­янської Церкви і прийняли католицькі догми. Разом з тим вони зберігали східний обряд, церковнослов'янську літургійну мову, право на заміщення митрополичої та єпископської кафедри, вжи­вання старого (Юліанського) календаря.Нижче духовенство зберігало право одружуватись. Уніатське духовенство, як і като­лицьке, звільнялося від сплати податків; уніатська шляхта та міща­ни одержували право займати посади у державних та міських уря­дах. Уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Берестейська унія глибоко розколола українське суспільство, посилила позиції католиків і послабила православний табір.

5. Виникнення і розвиток українського козацтва

Слово «козак» перекладається з тюркського «вільна людина».

Становище на південному прикордонні українських земель помітно змінилося із включенням Подніпров'я у другій половині XIV ст. до складу Великого князівства Литовського. В ході його колонізації на південних теренах споруджувалися укріплені замки з відповідним контингентом населення. Опорою Литви в порубіж­них землях було українське боярство Близьке місце до бояр посідали слуги, які виконували різні функції при замках, не­сли патрульну службу, займалися степовими промислами, ходили за здобиччю на татарські улуси.

В другій половині XV ст. колонізаційна хвиля української люд­ності наштовхнулась, майже на ана­логічне явище з боку Кримського ханства. Ординські спустошення набули регулярного характеру і досягали навіть Волині та Північної Київщини. Поряд із професійними воїнами на захист власних осель виступали селяни і ремісники. Отже, потре­ба в обороні зумовлювала постійну бойову готовність всього насе­лення, а походи в степ проти татар дістали назву козакування.

Однак, походи на татарські улуси становили тільки одну з сторін діяльності низових козаків. Величезні простори необроблених і незаселених південноукраїнських степів сприяли розвитку уходництва. Зем'яни — шляхта, міщани та селяни навесні відправ­лялися в південні степи на промисли, де вони займалися мисливст­вом, рибальством, бортництвом, добували сіль. З огляду на постійну небезпеку збройних сутичок з татарськими козаками та чабанами, уходники об'єднувалися у невеликі ватаги або громади і відповідно озброювалися. Для зберігання і переробки продукції з промислів та захисту від ординців на уходах споруджувалися тим­часові стоянки-засіки (січі) або ж «городці». З розширенням ко­лонізаційної діяльності створюється ціла система укріплених осе­редків, розташованих на південь р. Самарії аж до татарського при­кордоння. Звідси, з глибини Дикого Поля уходники вже не повер­талися зимувати до замків — фортець.

Соціальну природу козацтва визначали джерела його форму­вання, які під впливом соціально-економічних факторів складали­ся в різні періоди його існування. Проблеми, які довелося розв'язу­вати литовській владі і порубіжному українському суспільству в другій половині XV — на початку XVI ст. спричинили, з одного боку, масове покозачення всього населення прикордонних міст і сіл. На боротьбу з татарами виступали бояри, службові люди, міщани, осілі козаки, що володіли нерухомим майном, як мінімум — власним будинком та селяни навколишніх сіл. Але найбільший відсоток у козацькій лаві складали селяни.

В українському козацтві існувала і аристократична, рицарська течія, яскравими представниками якої були Д. Вишневський, відомі шляхтичі С. Копицький, І. Свирговський, Л. Чорнинський, Я. Шах та інші, хто з патріотичних мотивів відмовлявся від своїх багатств, цивільної служби і цілком віддавався козакуванню.

З середини XVI ст. наступає новий етап в історії українського козацтва. Він супроводжувався перенесенням виробленого в степах козацького ладу на волості, створюючи тим самим передумови ста­новлення окремого соціального стану. .

У другій половині XVI ст. — на початку XVII ст. козацтво формується переважно за рахунок селянства та міської бідноти, верств, що найбільше потерпали від шляхетсько-кріпосницького свавілля та національного гноблення. Одну із значних груп покозачених становили вихідці з Галичини, Волині, Полісся, Західного Поділля. Ще одним каналом поповнення козацтва були мешканці слобід, які, не бажаючи коритися данницькому ярму земських панів, пере­селялися до віддалених місць і встановлювали там вільне право.

Отже, поруч з такими чинниками як існування сприятливих для життєдіяльності великих масивів вільної землі та досвід освоєння південних територій, зростання зовнішньої загрози та нагальна по­треба захисту від турків і татар, природне прагнення людей до міграції у пошуках кращого життя, до самозбереження і самореалізації вирішальний вплив на джерела формування українського козацтва здійснювали соціально-економічні процеси, що відбува­лися в українських землях часів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Важливу роль у консолідації ко­зацтва, формуванні його самосвідомості та утвердженні ор­ганізаційної і військової структури відіграла Запорозька Січ. Про час і місце її виникнення існують різні твердження. Сучасні українські дослідни­ки В.П. Шевчук та М.Г. Тараненко часом існування хортицької фортеці вважають 1556-1557 рр., а О.Д. Бойко зазначає, що обо­ронні укріплення на о. Мала Хортиця збудовано під керівництвом Д. Вишневецького протягом 1552-1556 рр.

Козацькі столиці змінювали своє місце, розташовуючись на ос­тровах Базавлуці, Чортомлику та ін. Історію запорозького козацт­ва творили вісім Січей: Хортицька (1552-1557 рр.), Томаківська (60-ті рр. XVI ст. — 1593 р.), Базавлуцька (1593-1638 рр.), Микитинська (1638-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 рр.), Кам'янська (1709-1711 рр.), Олешківська (1711-1734 рр.), Нова або Підпільненська (1734-1775 рр.). Найважливішими причинами заснування військово-організаційного центру козацтва в Нижньому Подні­пров'ї були: внутрішня потреба козацтва в своїй організації у зв'яз­ку із зростанням його чисельності на середину XVI ст.; практична потреба в захисті українських земель від зростаючої татарської аг­ресії.; необхідність об'єднання в згуртовані загони на чолі з досвідченим отаманом в зв'язку з тривалим перебуванням козаків далеко від волостей.

Хортицька фортеця відіграла значну роль в подальшій історії українського козацтва і всього українського народу. По-перше, вона справила помітний вплив на еволюцію українського козацтва та зростання його лав. По-друге, активна дипломатична діяльність Д. Вишневенького, спрямована на пошук союзників, певною мірою закладала основи зовнішньої політики наступних Запорозьких Січей, а згодом і козацької держави Б. Хмельницько­го. По-третє, стосунки, що склалися в процесі створення Хортиць-кого гарнізону та в ході перших військових кампаній між козаками та представниками військово-службової верстви поклали початок формуванню своєрідної моделі суспільно-політичної організації за­порозького товариства. По-четверте, з Хортицькою Січчю пов'яза­ні плани Д. Вишневецького про відродження Великого князівства Київського, на престол якого він мав законні права.

Вищим законодавчим органом влади на Січі була рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки. Інколи ради були представницькі — за участю депутатів від ку­ренів або ж виключно старшинські. Зібрання козаків з їх власної ініціативи називалося чернецькою радою. За традицією козацькі ради збиралися 1 січня, на другий — третій день Великодня, у Хра­мове свято Січі — Покрову. До компетенції загальної ради входи­ли найважливіші справи життя козацького товариства: переобран­ня кошового отамана і старшини, встановлення військового уст­рою, вирішення питання війни і миру, ведення переговорів з пред­ставниками інших країн, про поділ земель і угідь, про покарання важливих злочинців.

Найгострішими були ради, коли обиралася генеральна старши­на: кошовий отаман, суддя, писар, осавул та ін. Кошовим отама­ном більшістю голосів обирався найздібніший серед запорожців козак. Товариство мало перевірити майбутнього вождя в бою, в морському поході.

Виконавча влада належала Кошу в особі кошового отамана та козацькій старшині. Найвищою посадовою особою був кошовий отаман, в руках якого концентрувалася військова, адміністратив­на, судова й духовна влада. Але він не був необмеженим володарем Запорозького війська, він був лише старшим серед рівних. Його владу обмежували три умови: звіт, термін і рада. Кожний кошовий отаман щороку, під час наступних виборів звітував товариству про свої вчинки та дії. У воєнний час кошовий був «головним команди­ром» і діяв як необмежений диктатор.

Судова система Січі будувалася на козацькому праві, в основі якого лежав звичай і здоровий глузд. Козацьке право закріплюва­ло військову та адміністративно-територіальну організацію Січі (38 військових куренів і 5-8 паланок), регламентувало діяльність адміністративних і судових органів, порядок укладення договорів та землекористування, визначало види злочинів та покарань. Ко­зацьке право було глибоко гуманістичним, оскільки воно забезпе­чувало першочерговий захист особи і майна на Січі.

Таким чином, демократичний механізм функціонування військово-політичною устрою Січі надійно захищав козацьку республіку від диктатури чи «культів особи», сприяв консолідації козацтва та посиленню його впливів на всі сфери політичного життя українських земель. Діяльність Запорозької Січі була спрямована на збереження самобутності мови, культури та звичаїв українського народу. Запорозька Січ здійснювала власну міжнародну політику. Важливою умовою виконання покладених на Січ історією функцій була відносна внутрішня стабільність та громадський мир.

Лекція № 4

.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

СЕРЕДИНИ ХVІІ СТ.(2 год.)

План

1. Періодизація Української національної революції. Причини,характер,рушійні сили революції

2. Перші перемоги та розгортання боротьби в 1648-1654 рр. Зборівський договір (1649 р.)

3. Розвиток подій в 1650-1653 рр. Білоцерківський договір (1651 р.)

4. Переяславська Рада та українсько-російський договір 1654 р.

5. Історична постать Б_ Хмельницького.

Основний зміст: Періодизація Української національної революції. Причини, ха­рактер, рушійні сили революції. Перші перемоги та розгортання боротьби в 1648-1649 рр. Зборівський договір (1649 р.). Окремі ас­пекти державотворчої діяльності Б. Хмельницького. Розвиток подій в 1650-1653 рр. Білоцерківський договір (1651 р.). Битва під Батогом (1652 р.) Переяславська Рада та українсько-російський до­говір 1654р. Історична постать Б. Хмельницького.

1. Періодизація Української національної революції.

У сучасній історичній літературі підкреслюється, що події датовані 1648 ро­ком, були початком Української національної революції, хроно­логічні рамки якої — лютий 1648-1676 рр. Українська національ­на революція тривала в такій періодизації.

Перший період — лютий 1648 — червень 1652 рр. — період най­більшої активності мас в національно-визвольній боротьбі: створе­но незалежну українську державу, знищено кріпосницькі феодальні відносини;

Другий період — червень 1652 — серпень 1657 рр. — спостеріга­ється тенденціями негативного геополітичного становища молодої козацької республіки, що супроводжується намаганням заключити союз з Росією з метою забезпечення їй переможного кінця війни з Польщею. Діяльність Б. Хмельницького спрямована на надання владі характерних ознак спадковості у формі української монар­хії;

Третій період — вересень 1657 — червень 1663 рр. — період Руїни, тобто розв'язання громадянської війни між Лівобережною і Правобережною Україною (перша орієнтувалась на Росію, дру­га — на Польщу)-

Четвертий період —липень 1663 — червень 1668 рр. — жорсто­ка політика Росії і Польщі спрямована на захоплення і перероз­поділ українських земель, боротьба українського народу та його лідерів за збереження єдності України;

П'ятий період — липень 1668 — вересень 1676 рр. — супровод­ження суспільно-політичного розвитку козацької України значним зростанням Політичної боротьби, єдине державне утворення (Геть­манат) припиняє з падінням гетьманства П. Дорошенка своє існу­вання, знищенням державних інституцій на Правобережній Україні і в кінці кінців національна революція зазнає поразки.

Причини, характер, рушійні сили революції. Напередодні Виз­вольної втни середини XVII ст. майже всі українські землі входили до складуРечі Посполитої. Значно посилювались соціальні та національні протиріччя, відбувалось подальше закріпачення селян, поглибився поділ українського народу за релігійною ознакою на дві частини, Переслідувалось українське православне духовенство.

Козацтво під керівництвом своїх ватажків здійснювало збройні виступи за покращення особистих прав. Польська влада, налякана активними виступами козацтва, здійснила в 1638 році «Ординацію війська Запорозького», що значно зменшило права козацтва. Все це викликало зростання невдоволення і протест українського наро­ду проти феодально-кріпосницького і чужоземного гніту. Ко­зацтво стало тією керівною силою, яка об'єднала українське селян­ство, міщан і шляхту у боротьбі проти польського гніту.

З початку XVII століття козаки створюють свою власну адмі­ністрацію, органи самоврядування. Запорозька Січ займає цент­ральне місце в організації боротьби українського народу за відро­дження української державності. Запорозька Січ стала таким новим державним утворенням простого люду, де була відсутня фе­одальна власність на землю, кріпацтво, станова система. Існування найманої праці створювало умови для розвитку нових буржуазних відносин, значно прогресивніших у порівнянні з феодально-кріпо­сницькою системою господарювання.

Із всіх категорій населення, які існували в українському суспільстві напередодні Визвольної війни середини XVII ст. (ук­раїнські колонізовані магнати, заможна і дрібна шляхта, частина духовенства, міщанство та селяни), українське селянство опинило­ся в найтяжчому становищі. Селянські наділи були значно змен­шені за розміром, селяни втратили особисту свободу, право на са­моврядування. На початку XVII ст. польська влада ліквідувала ви­борність сільських старост, було введено систему призначення на ці посади. Існувала жорстока система сплати податків, продовжу­вала поширюватись відробіткова система на панщині, будівельних роботах. Таке посилення польсько-шляхетського гніту в Україні, особливо в першій половині XVII ст., спонукало селян на піднесен­ня антифеодальної і національно-визвольної боротьби.

Про це свідчили козацькі повстання кінця XVI ст. та двадцятих-тридцятих років XVII ст., а також виступи селян, міщан і козаків наступних років. Повстанці знищували панські маєтки, тікали від своїх господарів, навіть відбу­вались збройні повстання. Це були роки, коли здійснювалась кон­солідація усіх сил українського суспільства, складались необхідні умови для організованого виступу народних мас за свободу, що спричинило початок Визвольної війни українського народу середи­ни XVII ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.

2. Перші перемоги та розгортання боротьби в 1648-1654 рр. Зборівський договір (1649 р.)

Український народ повстав проти польсько-шляхетського поневолення в 1648 році. Народна рево­люція поклала початок новому періоду української історії та пе­ріоду формування української козацької демократичної держави.

Боротьбу українського народу очолив видатний державний діяч і полководець Богдан-Зіновій Хмельницький. На початку 1648 р. Богдана Хмельницького було обрано геть­маном війська Запорозького. На сторонугетьмана перейшли реєстрові козаки.

Для того, щоб розгромити повстання під проводом Б. Хмель­ницького, польський уряд направив чисельне військо. Хмельниць­кий із своїми загонами вирушив назустріч. Втравні (16 і 26) 1648 р. були здобуті перші перемоги українського гетьмана в битвах під Жовтими Водами і під Корсунем. Ці перемоги мали великий міжнародний резонанс. По всій Україні розгорнулася народна ре­волюція, Вона охопила Лівобережжя, Київщину, Поділля, Волинь, Галичину. Значно підняла дух українців перемога селянсько-ко­зацьких військ на чолі з Б. Хмельницьким 23 вересня 1648 рокунад поляками під Пилявцями. Під час походів гетьмана на Галичину, Холмщину в народну армію вливались нові сили повстанців, що налякало польського короля. Б. Хмельницький уклав перемир'я з Яном Казимиром біля м. Замостя і пообіцяв повернутись назад. У грудні1648 р. Б. Хмельницький урочисто в’їхав до Києва. Але, слід відмітити, виступи народних мас, які значно активізува­лись, приносили деякі труднощі Запорозькому війську. Часто на свій лад вели війну окремі недисципліновані відділи, деякі ватажки не завжди визнавали гетьманське керівництво. Водночас, важливо підкреслити, що армія Б. Хмельницького, яка поповнювалась по­всталими селянами, була поділена на сотні і полки. На чолі їх сто­яли талановиті і мужні ватажки і соратники гетьмана: І. Богун, М. Гладкий, М. Кривоніс, М. Пушкар та інші.

З новою силою розгорнулася війна влітку 1649 року. Народна армія на чолі з Б. Хмельницьким в кінці червня 1649 р. розгромила польське військо під Збаражем, а в серпні 1649 р. відбулася вирішальна битва під Зборовом. Ворог зазнав цілковитої поразки. Ян Казимир погоджується підписати перемир'я.

Умови договору передбачали чітке окреслення території, на яку розповсюджувався мир і влада гетьмана — Київське, Браплавське і Чернігівське воєводства.

Територія автономії називалась Військом Запорозьким і займала 200 тис. км². Її називали також Україною, Руською землею. Козаць­кою республікою. На цій території не мали права з'являтися коронні війська. Встановлювався реєстрВійська Запорозького в сорок тисяч чоловік. Йому також підтверджувались всі попередні вольності.

Після того, як Б. Хмельницький виборов автономію і визнання війська Запорозького, він розпочинає державне будівництво: створе­но адміністрацію і розпочато поділ країни на територіальні одини­ці — полки і сотні. Знаходимо в реєстрі Війська Запорозького (1649 р.) 16 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський і т.д. В цих полках була десь 271 сот­ня чисельністю біля 1 млн. чоловік. Найменшою одиницею у війсь­ку був курінь, який складався з 30-40 козаків і курінногоотамана.

Одночасно гетьман і старшина приступили до організації фі­нансової і податкової системи. За Зборівською угодою, на території Війська Запорозького всі посади повинні були обіймати особи пра­вославної віри, а київський митрополит отримував місце в сенаті Польщі. Отже, маємо право говорити про визнання української державності на території трьох воєводств — Київського, Черні­гівського та Брацлавського.

3. Розвиток подій в 1650-1653 рр. Білоцерківський договір (1651 р.)

Після перших перемог Б. Хмельницький неодноразово звертається до українського народу в універсалах з закликом об'єднатися ще тісніше і виступити протії польської шляхти. Протягом 1650 — початку 1651 років продовжується боротьба українського народу проти польської шляхти. На Поділлі в березні 1651 р. поляки напали на містечко Красне, в якому загинув сорат­ник Б. Хмельницького, один з найкращих українських полковод­ців — Данило Нечай. В червні 1651 року на Волині під Берестечком сталася вирішальна битва між шляхетським військом і військом Б. Хмельницького, під час якої татарське військо залишило поле бою. Одночасно хан захопив в полон Б. Хмельницького, який у найвідповідальніший момент не зміг очолити своє військо і воно потерпіло поразку. Відчайдушна боротьба повсталих мас змогла зупинити польське військо біля Білої Церкви. Сили були виснажені і Б. Хмельницький змушений був погодитись на переговори з польським урядом. 18 березня 1651 року між Військом запорозьким і Річчю Посполитою було підписано Білоцерківський мирний до­говір. За умовами Білоцерківського договору козацька територія зменшувалась до одного воєводства - Київського, козацький реєстр скоротився до 20 тис.чоловік, польська шляхта мала право повертатися до своїх маєтків, місто Чигирин залишалось за гетьманом, Військо За­порозьке утримало свою православну віру, але селянство ще біль­ше закріпачувалось і права гетьмана обмежувались. Таким чином, військова поразка 1651 року негативно вплинула на становище України. Білоцерківський договір зводив право автономії нанівець.

Але мир тривав недовго. У 1652 році відновились воєнні дії, відбулася знаменита битва під Батогом (травень 1652 р.).Вона при­несла блискучу перемогу українському війську. Цю подію сучасни­ки порівнювали з перемогою Ганнібала під Каннами, де було роз­громлено в 216 році до нашої ери карфагенськими військами римську армію. Це значно підняло бойовий дух повстанців.

Також з 1651 р. активізується українсько-молдавське співробітництво у боротьбі проти польської агресії. Син Б. Хмельницького Тимош одружився з дочкою молдавського князя Василя Лупула, тим самим військовий союз був підкріплений ще й династичним шлюбом. Проте загибель Тимоша у 1653 р. поставила хрест на існуванні антипольської коаліції, до якої входили Молдавське князівство, Валахія, Трансільванія та Військо Запорозьке. Навесні 1653 р. положення Української держави було дуже хитким.

4. Переяславська Рада та українсько-російський договір 1654 р.

У грудні 1653 р. чергова зрада татар, які уклали сепаратний мир з польським військом, призвела до припинення бойових дій Б. Хмельницьким. Становище України залишалось важким: спус­тошення краю, загальні мобілізації, втрата зв'язків з зовнішнім ринком і т.д. Тому Б. Хмельницький і його радники стали перед ди­лемою: або капітулювати перед Польщею, або ж знову звернутися до московського царя за допомогою. Слід зауважити, що за період з 1649 по 1654 рр. в Україну перебувало із Москви 13 посольств і навпаки. На прохання гетьмана до Москви надати йому військову допомогу, вона мовчала. Лише 1 жовтня 1653 р. цар скликав Земсь­кий собор, на якому були представники від усіх станів, окрім селян. Учасники собору висловили своє рішення: «…гетмана Богдана Хмельницкого и все войско запорожское, с городами их й с землями, принять под свою государскую високую руку…».

Важливо відмітити, що з самого початку Визвольної війни Бог­дан Хмельницький намагався Московську державу схилити до со­юзу, але вона не відгукнулась на звернення гетьмана.

Пізніше в Україну була направлена надзви­чайна дипломатична місія на чолі з В. Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непоро­зуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав в Переяславі загальновійськову Генеральну раду і виголосив промову, в якій охарактеризував вкрай складні умови, які склались в українському суспільстві за шість років війни, і вказав на єдиний вихід — це піддатися під захист сильної держави і отримати від неї військову допомогу. Але не всі прийняли рішення Переяславської Ради. Присягу цареві відмовився дати Іван Богун, який після Б. Хмельницького вважався стратегом номер один, не було також упов­новажених від Запорозької Січі.

На жаль, у Переяславі українська сторона не отримала ні одно­го офіційного документа, в якому б чітко визначались умови «об'єднання двох держав». Остаточний договір було укладено у Москві в березні 1654 року (так звані Березневі статті).

Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні і передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін забезпечувало б самостійність Україні і гарантувало зобов'язання зі сторони Росії забезпечити українському народу не­залежність. Після обговорення проекту договору, 21 березня було сформовано лише одинадцять статей і 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою. Отже, цар визнавав права, вольності Війська Запорозького та обрання ним гетьмана, визна­чав кількісний склад збройних сил України. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але, на жаль, надто різні були національно-державні інтере­си, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною.

5. Історична постать Б_ Хмельницького

Видатною постаттю виз­вольної війни 1648-1654 рр. був її керівник гетьман Богдан Хмель­ницький. Високу оцінку, якому, як військовому, політичному, дер­жавному діячеві, давали не лише сучасники. Минуло багато років з дня смерті гетьмана, але й сьогодні ця особистість привертає вели­ку увагу. Йому присвячено спеціальні дослідження, наукові праці, пісні, поставлено кінофільми, виставки картин, збудовано пам'ят­ники.

Народився Богдан Хмельницький приблизно 27 грудня 1595 ро­ку (точну дату народження дослідникам встановити не вдалося) в Суботові. Батько його походив з шляхетського роду, а мати бу­ла козачкою. Дуже часто козацька старшина називала його Зіновієм. Мабуть, це було друге ім'я, що за тодішніми звичаями було поширеним у суспільстві. Про дитячі, юнацькі і молоді роки життя Богдана майже нічого невідомо. Але батько майбутнього гетьмана, будучи чигиринським підстаростою, неодноразово очо­лював козаків у боротьбі проти татар. Син це бачив і виховувався на батьківських почуттях любові і поваги до рідної землі. Освіту він отримав в київській школі, львівському єзуїтському колегіумі, добре володів польською, латинською, турецькою, татарською мовами.

Беручи участь разом з батьком в походах (Богдана було вклю­чено до складу чигиринських реєстрових козаків), молодий Хмель­ницький належав до патріотично настроєних кіл козацтва. Побу­вавши в турецькому полоні під час одного з походів (1620 р.), де за­гинув його батько, Богдан значно змужнів і вже не міг залишитись осторонь основних подій боротьби козацтва за розширення своїх прав. Особливо негативно він сприйняв «Ординацію Війська Запо­розького», яка була ухвалена в 1638 р. на сеймі і передбачала ліквідацію козацького стану. З цього часу він розпочинає активну боротьбу за права козацтва і так як і переважна більшість населення України на середину XVII ст., був вкрай незадоволений владою Речі Посполитої. Розпочинається підготовка по­встання проти польської шляхти. Організатором повстання стає Богдан Хмельницький. Десь на початку лютого 1648 р. його на ко­зацькій раді в Січі обирають гетьманом Війська Запорозького. З цього часу всі сили Богдан спрямовує на формування війська, вста­новлення дипломатичних зв'язків з Кримським ханством в союз­ницьких цілях і проводить організаційну роботу серед реєстрових козаків. Така підготовча діяльність забезпечила гетьману перемогу на початковому етапі боротьби.

В ході національно-визвольної боротьби середини XVII ст. Хмельницькому вдалося об'єднати патріотично настроєні сили на­вколо сформованої ним національно-державної ідеї, здійснити втілення в життя державних інституцій середини XVII ст. Він зміг запобігти розв'язанню громадянської війни, обмежуючи владу старшини шляхом встановлення спадковості гетьманської булави; проявив себе прекрасним дипломатом, свідченням чого було виз­нання України урядами багатьох держав світу і на кінець це був високоосвічений полководець, якого порівнювали з Ганнібалом, а вождь англійської революції середини XVII ст. Олівер Кромвель розглядав особистість Б. Хмельницького як генералісимуса.

Помер Б.Хмельницький 6 серпня 1657 року і похоронений в Суботові в Іллінській церкві.

Таким чином, події визвольної боротьби українського наро­ду — одна з найяскравіших сторінок українського державотворен­ня. Визвольна війна середини XVII ст. поклала початок третьому етапові формування української державності і головним творцем незалежної України стало козацтво. Боротьба українського народу 1648-1654 рр. завершилась входженням України під протекторат Московської держави, незалежність якої забезпечувалась Березне­вими статтями 1654 р.