Розвиток науки на початку хх ст. 3 страница

Створення Центральної Ради

Тимчасовий уряд у перші дні свого існування рекомендував створювати на місцях ради об'єднаних громадських організацій як виборні органи влади. 4(17) березня 1917 р. у Києві була створена Рада об'єднаних громадських організацій. До складу Ради ввійшли представники губерній, міської, повітової управ, Земського союзу, Союзу міст, Військо­во-промислового комітету, Біржового комітету, кооперативних організацій. У короткий строк в усіх українських губерніях виникли аналогічні Ради. Більшість у них посіли кадети.

Керівництво ТУП' ще 3 березня 1917 р. запропонувало створити Раду всеукраїнського масштабу - Центральну Раду. Про необхідність такого органу влади заявляли і лідери УНГР, зокрема М. Міхновський.

4(17) березня 1917 р. у Києві на засіданні ради ТУП, УСДРП, УПСР, громадських ор­ганізацій було прийняте рішення про створення Центральної Ради (ЦР). Почався процес її формування. Про створення Центральної Ради Тимчасовий уряд був сповіщений телегра­мою. У телеграмі висловлювалася надія, що демократична Росія забезпечить національні права українського народу.

На місцях з ініціативи ЦР почали створюватися повітові, міські Ради, підлеглі ЦР.

Тимчасовий уряд зустрів звістку про утворення Центральної Ради майже байдуже, у березні 1917 р. ЦР була однією з багатьох громадських організацій, породжених ре­волюцією. Тимчасовий уряд, на відміну від ЦР був визнаний найсильнішими державами світу: 9(22) березня - США; 11(24) березня - Великобританією, Францією. Це створювало впевненість, що статус ТУ як вищого органа влади на території колишньої Російської імперії буде безперечним. Більшість членів ЦР спочатку цей статус ТУ не заперечували. ЦР ставила головним своїм завданням досягнення автономії України і культосвітню діяльність. ЦР погодилася з рішеннями Тимчасового Комітету Думи і ТУ відносно того, що питання про державний устрій Російської республіки правомочні вирішити тільки Все­російські Установчі збори. Терміни проведення цих зборів ТУ не визначив, але підготовка до їх проведення почалася в березні 1917 р.

7 березня головою Центральної Ради був обраний М. Грушевський(заочно, оскільки зна­ходився в засланні).

Факти біографії

Грушевський Михайло Сергійович (1866, м.Холм, Польща -1934 р., м. Кисловодськ). Видатний історик, лідер національного українського руху, У 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. З 1894 р. викладав у Львівському університеті. У 1897 р. став головою Наукового товариства ім. Шевченка. У 90і роки - активний член київської Громади; організатор Національно-демократичної партії в Галичині. З 1908р. - один з керівників ТУП. У 1914 р. був заарештований царською владою і засланий у Симбірськ. У 1919 р. емігрував до Австрії. У1924 р. повернувся в Україну. Був обраний академіком Академії Наук УРСР і СРСР; працював у Москві. Написав ряд праць з історії України: «Історія України Русі», «Нарис історії українського народу», «Історія української літератури».

Проголошення автономії України. Наростання політичної боротьби в Україні у липні-жовтні 1917 р.

Політичні партії в боротьбі за вплив на населення

Доля української національної революції багато в чому залежала від того, яким політичним партіям віддасть перевагу народ на виборах до Рад та органів влади.

У березні-квітні 1917 р. в Україні діяли десятки українських і всеросійських політич­них партій, серед них:

• ТУП - Товариство українських поступівців (з квітня 1917 р. - партія соціалістів-федералістів, або есефів);

• УСДРП - Українська соціал-демократична робітнича партія;

• УПСР - Українська партія соціалістів-революціонерів (есерів);

• Всеросійська партія соціалістів-революціонерів (есерів);

• РСДРП - Російська соціал-демократична робітнича партія;

• Конституційно-демократична партія, офіційно - партія «народної волі» (кадети), (всеросійська партія);

• Октябристи, «Союз 17 жовтня» (всеросійська партія).

Усі політичні партії провели з'їзди і конференції, на яких були прийняті політичні програми подальшого розвитку країни у зв'язку з Лютневою буржуазно-демократичною революцією.

Українські партії ставили своїм завданням боротьбу за автономію України, підтримку Центральної Ради, але не виключали можливість співробітництва з ТУ.

Всеросійські партії есерів і меншовиків вважали, що необхідно підтримувати Тимчасо­вий уряд, незважаючи на те, що він був сформований з представників кадетів і октябристів. У перспективі есери і меншовики сподівалися отримати більшість в уряді, сформованому Установчими зборами.

Лідери кадетів і октябристів заявляли про повну підтримку Тимчасового уряду, допус­кали формування коаліційного уряду, до складу якого ввійдуть есери і меншовики. Кадети та октябристи вимагали негайного розпуску більшовицької партії, категорично заперечува­ли революцію, протиставляючи їй шлях мирного, конституційного розвитку, збереження «єдиної і неподільної» Росії.

Більшовики - РСДРП(б) - у квітні 1917 р. змінили політичну лінію. Цьому сприяла ро­бота «Квітневі тези», написана В. Леніним, який повернувся з еміграції до Петрограду. Більшовики ставили перед собою (відповідно до «Квітневих тез») такі задачі:

• не надавати ніякої підтримки Тимчасовому уряду;

• витиснути з Рад есерів і меншовиків, отримавши більшість;

• реалізувати гасло «Вся влада Радам!», тобто проголосити в країні радянську владу (з урахуванням того, що більшість у Радах одержать більшовики, влада фактично пе­реходить до РСДРП(б)).

Усі політичні партії проводили велику агітаційну та організаційну роботу для того, щоб завоювати довіру населення, збільшити свій чисельний склад і популярність. Підсумки цієї роботи в Україні (квітень-травень 1917 р.) були такими:

• Соціалісти-федералісти завоювали популярність серед інтелігенції та в Центральній Раді.

• Українські соціал-демократи мали підтримку в містах Правобережжя.

• Всеросійські соціал-демократи (меншовики) користувалися підтримкою пролетарсь­ких районів України.

• Українські есери завоювали довіру сільського населення.

• Всеросійські есери домоглися успіху на Катеринославщині і Херсонщині серед сільського населення.

• Більшовики - РСДРЩб) - у березні-квітні 1917 р. підтримкою населення не користу­валися, але вже в травні їхній вплив зріс. На довиборах до Рад більшовики отримали близько третини депутатських місць.

• Кадети навесні 1917 р. широкою підтримкою населення не користувалися.

• Октябристи підтримки в населення практично не мали.

Таким чином, підтримку населення України мали українські і всеросійські політичні партії, які виступали за соціалістичні і демократичні перетворення та автономний устрій України.

Зміцнення позицій Центральної Ради як загальноукраїнського

Вищого органа влади

Центральна Рада швидко завоювала авторитет як загальноукраїнський вищий орган влади. Велика заслуга в цьому належала М. Грушевському, який повернувся із заслання 12 березня 1917 р. Грушевський виступив з низкою статей у газеті «Нова Рада» з питання надання Україні широкої територіальної автономії в складі Російської федерації. Статті привернули увагу політичних партій і громадськості, викликали жваву дискусію. Голова ЦР закликав вирішувати питання автономії негайно, не чекаючи Всеросійських Установ­чих зборів. Він пропонував скликати в найближчому майбутньому Український національ­ний конгрес для вирішення питання надання українському народу автономії. Це була дуже рішуча і смілива постановка питання. Не менш сміливою була і пропозиція Грушевського створити автономну українську державу на таких територіях:

• 9 українських губерній;

• Кубань (крім східних районів);

• Хотинський і частина Акерманського повітів Бессарабії;

• Холмська губернія (східна частина);

• західні частини області Війська Донського, Чорноморської, Ставропольської, Воронезької і Курської губерній.

ЦР підтримала позицію М. Грушевського. Тільки Українська національна партія (УНП) мала особливу позицію з національного питання. Програмною вимогою цієї партії було ство­рення незалежної української держави.

Проти курсу ЦР виступили практично всі Ради, загальноросійські партії та організації. Однак масові національні маніфестації, проведені 12 березня в Петрограді (200 тис. чол.) і 19 березня в Києві (100 тис. чол.), цілком підтримали Центральну Раду. У підтримку ЦР виступив і Український національний конгрес, що почав роботу в Києві 6(19) квітня 1917 р. На конгрес прибуло 900 делегатів від українських політичних партій і організацій.

Конгрес ухвалив:

• Негайно створити Крайову Раду - вищий загальноукраїнський орган влади.

• Доручити створення Крайової Ради членам Центральної Ради.

• Поповнити склад ЦР представниками національних меншин.

• Створити спеціальний комітет для вироблення проекту автономного статусу України.
Конгрес обрав:

§ Новий склад Центральної Ради (у ЦР були обрані 150 делегатів від політичних партій, губерній, міст, громадських організацій) і склад вищезгаданого комітету.

• Голову ЦР нового складу - М. Грушевського.

• Заступників голови - С. Єфремова і В. Винниченка.

Після Українського національного конгресу був сформований ще один комітет, який згодом одержав назву Мала Рада. Мала Рада спочатку вирішувала поточні питання, а потім стала законопідготовчим і законодавчим органом влади.

Склад Малої Ради:

Þ голова ЦР; Þ два заступники голови ЦР; Þ 17 членів ЦР; Þ голови Комісій ЦР (не менше 8 чоловік).

На початку травня 1917 р. між ЦР і Петроградською Радою, підтриманою загальноросійськими партіями, спалахнув конфлікт. Причина конфлікту - незгода Петроградської Ради з політикою ЦР, спрямованою на створення автономної держави та української армії (українські військові частини почали створюватися стихійно і за підтримки ЦР у квітні 1917 р.). Позицію Петроградської Ради поділяли багато українських Рад. На обласному з'їзді Рад, який відбувся у Києві в травні 1917 р., була прийнята резолюція, яка засуджува­ла формування українських військових частин і вимогу автономії України.

Цю резолюцію не підтримали тільки делегати від Селянської спілки, які на знак протес­ту залишили з'їзд. А незабаром позиція українських Рад була засуджена І Українським військовим з'їздом, який відбувся в Києві 5-8 травня.

Зміст Першого Універсалу(затверджений 10 червня 1917 р.)

ЦР проголошувала: • Автономію України у складі Російської федерації. • Вищий орган влади в Україні - Центральну Раду. • Право України скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття своїх законів. Установчі збори мають бути обрані загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. • Необхідність створення скарбниці України. ЦР закликала населення: • Підтримати боротьбу ЦР за автономію України. • Створювати місцеві органи влади, підлеглі ЦР. • Організувати перерахування до 31 липня особливого податку для діяльності Центральної Ради і місцевих органів влади. Цей податок мав стати регулярним. ЦР висловила надію, що: • Національні меншості підтримають боротьбу за автономію України. • Всеросійські Установчі збори схвалять рішення ЦР щодо надання Україні автономії. ЦР засудила: • Позицію ТУ на переговорах з М. Грушевським і В. Винниченком. • Відмову ТУ заснувати посаду комісара у справах України. • Діяльність всіх організацій і голів місцевої влади, які не підтримали політику ЦР.

Значною частиною населення України Перший Універсал був схвалений: повсюдно пройшли мітинги підтримки ЦР, збір коштів.

Однозначно ухвалив політику ЦР і підтримав вимоги Першого Універсалу II Всеукра­їнський військовий з'їзд (початок червня 1917 р.).

Рішення II Всеукраїнського військового з'їзду

Делегати з'їзду: • Закликали ЦР негайно приступити до створення автономного устрою України. • Запропонували погодити питання автономії України з національними меншинами. • Схвалили і запропонували продовжити українізацію армії. • Створили вищу українську військову установу - Генеральний комітет на чолі із С. Петлюрою. • Обрали Раду військових депутатів. • Постановили, щоб Рада військових депутатів увійшла до складу ЦР. • Ухвалили Перший Універсал Центральної Ради.

Реакція ТУ на проголошення Першого Універсалу була негативною. ТУ і лідери урядо­вих і всеросійських партій, крім більшовиків, оцінили цей документ так:

1) помилка ЦР;

2) злочин ЦР;

3) «німецька інтрига», спрямована на розвал республіки Росія.

Голова ТУ князь Львов звернувся із закликом до «братів-українців», у якому призивав відмовитися від автономії України, піклуватися про обороноздатність і зміцнення всієї Російської держави в ім'я перемоги в Першій світовій війні.

Однак осуд з боку ТУ, заклики виявити обережність і терпіння у справі створення авто­номного устрою не вплинули на позицію ЦР і її прихильників.

У червні 1917 р. відбувся І Всеросійський з'їзд Рад. У резолюції з'їзду з українського питання ТУ пропонувалося досягти взаєморозуміння з ЦР, створити тимчасовий крайовий орган влади. Остаточне вирішення питання про автономію України з'їзд все ж таки вирішив залишити в компетенції Всеросійських Установчих зборів, але в цілому позиція делегатів з'їзду з питання автономії України була більше співчутливою, ніж осудливою. Більшовики також не виступили проти автономного устрою України.

Таким чином, у червні 1917 р. Центральну Раду беззастережно підтримали:

• частина населення України;

• українські політичні партії і РСДРП(б);

• військові і селянські з'їзди та обрані ними Ради селянських і Ради військових депутатів.

Перешкодами на шляху досягнення автономії стала позиція:

• Тимчасового уряду;

• Всеросійських партій;

• Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів;

• Рад робітничих і солдатських депутатів України.

Крім того, Центральну Раду не підтримували (або ставилися до неї нейтрально) численні Ради, створені в ході революції на місцях. У цих Радах (робітничих, селянських, сол­датських) йшла боротьба між різними політичними партіями. Завданням ЦР завоювати авторитет місцевих Рад. Це б значно збільшило число прибічників ЦР і створило умови для зміцнення її влади.

Створення Генерального секретаріату

Після проголошення Першого Універсалу ЦР перетворилася в державний орган влади.Для вирішення поточних питань 15 червня 1917 р. був створений Генеральний секретаріат» - виконавчий орган влади (уряд). Мала Рада, прийнявши рішення про створення Генерального секретаріату, не повідомила про це Тимчасовий уряд. Мала Рада вважала, ще це допоможе уникнути поглиблення конфлікту з Тимчасовим урядом. У першому складі Генерального секретаріату переважали соціал-демократи.

Перший склад Генерального секретаріату (ГС)

В. Винниченко (УСДРП)	голова ГС і секретар внутрішніх справ
П. Христюк (УПСР)	генеральний писар
X. Барановський (безпартійний)	генеральний секретар фінансів
С. Єфремов (соціал-федераліст)	генеральний секретар у міжнаціональних справах
С. Петлюра (УСДРП)	генеральний секретар у військових справах
Б. Мартос (УСДРП)	генеральний секретар у земельних справах
В. Садовський (УСДРП)	генеральний секретар у судових справах
І. Стешенко (незалежний соціал -демократ)	генеральний секретар освіти
М. Стасюк (УПСР)	генеральний секретар у продовольчих справах

Професійний рівень генеральних секретарів був високий, більшість з них мали вищу освіту, досвід роботи. Ця обставина сприяла формуванню ставлення до Генерального секре­таріату як до авторитетного, компетентного органа влади. Мала Рада сподівалася в ході переговорів з Тимчасовим урядом досягти не тільки вирішення питання про автономію, але й затвердити Генеральний секретаріат як уряд автономної України.

Другий Універсал Центральної Ради

Другий Універсал Центральної Ради був опублікований 3(16) липня 1917 р. після за­вершення переговорів делегації ТУ з керівниками ЦР, президією ЦР і генеральними сек­ретарями.

На переговорах було досягнуто такої угоди:

• ТУ визнає ЦР державним органом влади в Україні.

• ЦР відкладає питання про автономію України до Всеросійських Установчих зборів.
За підсумками переговорів ТУ підготував і прийняв постанову «Про національно-політичне становище України», а ЦР прийняла Другий Універсал.

Зміст Другого Універсалу

ЦР оголосила: • ЦР і ТУ досягли взаєморозуміння. ТУ визнав право України на автономію, але остаточ­не рішення з цього питання приймуть Всеросійські Установчі збори. • ЦР поповнить свій склад представниками національних меншин України. • ЦР обере новий склад Генерального секретаріату для затвердження його Тимчасовим урядом. • ЦР розпочала підготовку законів про автономний устрій України, які будуть подані Всеросійським Установчим зборам для затвердження. • ЦР продовжить комплектувати українську армію, але усі свої дії буде узгоджувати з ге­неральним штабом і верховним головнокомандуючим Російської республіки. ЦР виразила надію, що: • Генеральний секретаріат виправдає виявлену довіру, зуміє організувати роботу в інте­ресах усього народу України. • Народ України підтримає політику ЦР і Генерального секретаріату.

Зміст Другого Універсалу свідчить, що ЦР зробила поступки ТУ, погодившись чекати
вирішення питання про автономію України Всеросійськими Установчими зборами. Крім
того, в універсалі не була визначена територія автономної України, не конкретизовані повноваження Генерального секретаріату. Генеральний секретаріат одержав статус органа влади, підлеглого ТУ, а це означало, що його функції як національного уряду звужуються. Не
було вирішене питання і про місцеві органи влади ТУ, що продовжували діяти в
Україні. Але в цілому Другий Універсал став важливим документом на шляху досягнення
суверенітету України.

Другий Універсал ЦР викликав різкий осуд членів УНП, які виступали за незалежність України (самостійників). Наступного дня після публікації Другого Універсалу самостійни­ки підняли повстання проти керівництва ЦР, яке вони обвинуватили в зраді інтересів України.

Збройне повстання самостійників

4-5 липня 1917 р. • Український полк ім. П. Полуботка зайняв зал засідань ЦР. • Полк зажадав, щоб ЦР скасувала Другий Універсал. • ЦР відмовилася виконати цю вимогу. • Полк не наважився застосувати проти ЦР силу. • ЦР викликала війська, вірні ТУ. • Керівники повстання були заарештовані (у тому числі і М. Міхновський - лідер УНП) або відправлені на фронт. • Заплановане повстання військових частин, які підтримували самостійників, в інших містах не відбулося.

Другий Універсал, незважаючи на його компромісний характер, викликав урядову кризу в Росії. Партія кадетів засудила рішення ТУ схвалити Другий Універсал, кваліфіку­вала дії ТУ як спрямовані на розвал Росії. Три міністри-кадети на знак протесту вийшли зі складу ТУ за вимогою партії.

Урядова криза збіглася з політичною кризою, яка почалася 4 липня 1917р. масовими демонстраціями в Петрограді з вимогою відставки ТУ.

Організаторами маніфестацій були більшовики. Вони сподівалися, використовуючи загальне невдоволення становищем у країні, здійснити передачу влади Радам (тобто Центральному Виконавчому Комітету (ЦВК) Рад, обраному після І Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів). Подальші плани більшовиків полягали у боротьбі за одержання більшості місць у Радах.

ТУ організував розгром демонстрацій, прийняв рішення про арешти їхніх активних учасників, а також лідера більшовиків Леніна, закриття більшовицької газети «Правда». У Петрограді був уведений воєнний стан. Князь Львов подав у відставку. ТУ очолив О. Керенський (О. Керенський був членом делегації ТУ на переговорах із ЦР). ЦВК Рад дав згоду щодо надання О. Керенському необмежених повноважень.

Факти біографії

Керенський Олександр Федорович (1881 - 1970). Дворянин. Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, був адвока­том, депутатом 4-ї Державної думи (1912 - 1917 рр.).Після Лютневої революції був заступником голови Петроградської Ради, членом ТУ. З березня 1917р. - есер. З 30 серпня (12 вересня) 1917 р. - Верховний головнокомандуючий Росії. У1918 р. емігрував у Францію. З 1949 р. жив у США. Був редактором газети «Дні», автор творів і книг про Росію.

Урядова криза збіглася з поразкою російської армії на фронті. Ще 18 червня (1 липня) почалася наступальна операція російських військ Південно-Західного фронту (Червне­вий наступ 1917 р.). Напрямок головного удару - на Львів з районів Золочів і Бржезани. Незважаючи на значну перевагу в живій силі і техніці, наступ був зупинений 20 червня (3 липня). 23 червня (6 липня) 8-а армія генерала Корнілова провела успішний допоміжний наступ на ділянці Галич-Станіслав, але австро-німецькі війська прорвали фронт 11-ї армії, що спричинило відступ всіх армій Південно-Західного фронту до лінії Збараж-Броди- Збруч. За загальним планом червневий наступ Південно-Західного фронту був пов'язаний з наступом на Румунському фронті і допоміжними операціями на Пів­нічному і Західному. Наступ на Румунському фронті був зупинений 14(27) липня за нака­зом О. Керенського. Наступ Північного і Західного фронтів закінчився поразкою. У ре­зультаті російські війська 10(23) липня залишили Галичину. Загальні втрати російської армії склали 150 тисяч чоловік.

Поглиблення протиріч між Центральною Радою і Тимчасовим урядом

(липень - серпень 1917 р.)

Після прийняття ЦР Другого Універсалу виникли дві проблеми, які вимагали узгод­ження з Тимчасовим урядом:

• визначення території, на яку поширювалася влада ЦР;

• уточнення повноважень Генерального секретаріату і місцевих органів Тимчасового уряду, які продовжували діяти й в українських губерніях.

Для вирішення цих питань у середині липня 1917р.Винниченко, Барановський, Рафес (секретар державного контролю) виїхали в Петроград на переговори з ТУ. Українська деле­гація наполягала на тому, що територією, на яку поширюється влада ЦР, мають стати всі українські землі, які знаходяться в складі Росії. Члени делегації ЦР вважали, що ТУ має за­твердити Генеральний секретаріат як крайовий орган влади. На цей час склад ЦР збільшив­ся до 822 членів, які представляли практично всі верстви населення України.

Переговори тривали три тижні, але рішення так і не було прийняте, тому що ТУ не погоджувався задовольнити вимоги української делегації.

На початку серпня ТУ затвердив «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні».

Зміст «Тимчасової інструкції»

• Влада Генерального секретаріату поширюється на 5 губерній - Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, частину Чернігівської. • Генеральний секретаріат має бути підзвітним не ЦР, а Тимчасовому уряду. Зі сфери компетенції Генерального секретаріату виключалися військові, продовольчі справи, пошта, телеграф, суд. В екстрених випадках ТУ мав право безпосередньо керу­вати органами місцевої влади (тобто без Генерального секретаріату). • Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав. • Генеральний секретаріат зменшувався кількісно (до 7 секретарів), 4 з них мали бути представниками національних меншин.

Тимчасова інструкція» викликала обурення ЦР. Частина членів ЦР вимагала почати
збройну боротьбу з Тимчасовим урядом. Більшість Центральної Ради прийняла рішення не
виконувати «Тимчасову інструкцію», продовжити роботу з формування автономного устрою України, але в конфлікт із ТУ не вступати.

На серпневій сесії ЦР було прийняте рішення про необхідність скликання Установчих зборів етнографічної України (тобто територій з перевагою українського населення) з метою вирішення питання про її політичний устрій і відносини з Росією.

У цей час в Росії поглиблювалася політична криза, уряд Керенського втрачав мож­ливість управляти країною. В умовах безвладдя, що насувалося, ЦР приклала максимум зу­силь для зміцнення свого статусу як крайового органа влади в Україні.

Перетворення Центральної Ради в крайовий орган влади

У липні - серпні 1917 р. ЦР остаточно зміцнила свій статус крайового органа вла­ди. До її складу (822 члени) увійшли представники:

• українських і всеросійських партій;

• національних меншин;

• Рад (українських і всеросійських);

• громадських організацій (професійних, просвітительських, економічних, національ­них);

• міст і губерній.

Таким чином, у Центральній Раді були представлені всі верстви населення.

Збільшився склад Малої Ради до 58 членів (40 представників від українських ор­ганізацій, 18 - від національних меншин).

Сформувалися функції, структура органів влади, підлеглих ЦР.

Структура органів влади Центральної Ради

		Центральна Рада - вищий орган влади
		Губернські, повітові міські, ради

ЦР - численний, строкатий по партійному складу орган влади. Але більшість ЦР залиша­лася соціал-демократичною.

Партійний склад більшості Центральної Ради

Партії	Лідери	Факти біографії
Українська партія соціалістів-федералістів	Д. Дорошенко (1882 - 1951)	Історик, публіцист, бібліограф. Закінчив у 1909 р. Київський університет. Заснував суспільство «Просвіта на Катеринославщині. Працював у журналах «Український вісник», «Україна», газеті «Рада» та ін.
Є. Чикаленко (1861 - 1929)	Діяч культури, меценат, теоретик сільського господарст­ва. Фінансував видання газет «Рада», «Нова громада», «Громадська думка».
С. Єфремов (1876 - 1937)	Вчений-філолог, публіцист, літературний критик.
М. Грушевський	Див. стор.26
УСДРП (до 1905 р. - Революційна українська партія РУП).	В. Винниченко (1880 - 1951)	Український письменник. Навчався в Київському універ­ситеті. 3 1907 р. - член ЦК УСДРП.
Н. Порш (1879 - 1944)	Вчений-економіст, автор цілого ряду наукових праць.
С. Петлюра (1879 - 1926)	Журналіст, редактор журналу «Голос України» (1912 -1917 рр.), першого українського журналу в Росії.
УПСР	М. Грушевський	Див. стор. 26
П. Христюк (1890-1941)	Публіцист, літературознавець. Закінчив Київський політех­нічний інститут. Брав участь у кооперативному русі.

Будучи фактично крайовим органом влади, ЦР не могла виконувати свої функції у пов­ному обсязі, тому що цьому перешкоджали фінансові труднощі: у ЦР бракувало коштів для організації роботи. ТУ для роботи Генерального секретаріату і ЦР коштів з бюджету не виділяв. ЦР, займаючи непослідовну позицію поступок у відносинах із ТУ, поступово поча­ла втрачати авторитет.

Більшовики і робітничий рух в Україні (липень 1917 р.)

До липня 1917 р. в осередку робітничого класу України вплив есерів і меншовиків, а та­кож демократичних партій значно зменшився. Зріс авторитет більшовиків, популярними стали їхні програми побудови соціалістичного суспільства, встановлення диктатури проле­таріату, світової революції. Дуже привабливо виглядали і широко пропагувалися більшо­вицькі гасла: мир - народам, земля - селянам, фабрики - робітникам, влада - Радам. Кількість більшовиків складала на цей час 33 тис. чоловік. Після липневих подій більшо­вицькі організації працювали нелегально. Головну мету більшовиків сформулювали делега­ти VI з'їзду РСДРП(б), який відбувся в Петрограді у напівлегальній обстановці. Робота полягала у підготовці збройного повстання для повалення влади ТУ.