Загальні зауваження щодо перекладу

Сучасна теорія перекладу визначає еквівалентність як максимальну ідентичність усіх рівнів змісту оригінального й перекладного текстів. Виходячи з цього, перекладач повинен ставити своєю кінцевою метою досягнення максимального ступеня еквівалентності на кожному з п'яти рівнів: мовних знаків; висловлення; повідомлення; опису ситуації; мети комунікації. Слід зазначити, що ступінь еквівалентності на кожному з вказаних рівнів щоразу обмежується необхідністю забезпечення еквівалентності на вищих рівнях. Тому обов'язковою для всіх видів перекладу визнається лише максимальна еквівалентність мети комунікації.

Але забезпечити еквівалентність цього найвищого рівня не можна, якщо не враховувати правильної відповідності інших рівнів, аж до рівня мовного знака, на який власне й спирається ця багаторівнева ієрархія. До того ж, обговорюючи проблему точності перекладу, треба пам'ятати, що оскільки йдеться про переклад художнього твору, який має ще й певну естетичну цінність, важливо передати якомога точніше не тільки зміст, але й форму оригіналу, а також його стильові особливості. Стосовно рівня мовного знака або рівня висловлювання, то саме у рецензованих перекладах найчастіше й зустрічаються випадки розбіжності з текстом оригіналу. Це, звичайно, викликане не лише тим об'єктивним фактом, що позначаючи ті самі денотати, різні мови досить часто виходять з їх неоднакових властивостей і сторін. Справу ускладнює те, що неоднакові властивості денотатів можуть співіснувати з їх ідентичними сторонами, які не відображаються мовними засобами. До того ж в одній з цих мов (у мові перекладу або в мові оригіналу) таке слово може мати певні стилістичні особливості (або конотації), відсутні в будь-якій іншій мові.

Будь-який переклад – це відтворення конкретного повідомлення, що виражене однією мовою, способами іншої мови або ж «перекодування» Переклад часто розділяють на форми виконання – усний та письмовий та на сфери знань, до яких належить повідомлення (юридичний, медичний, біологічний та ін.) Тут мова піде виключно про письмові переклади юридичних документів чи скорочено юридичний переклад. Всі поради будуть подаватися на прикладі перекладу з англійської на українську. Юридичний переклад має декілька особливостей, на котрі потрібно звернути увагу. По-перше, юридичні документи, як правило, мають чітко визначену форму, яка має бути збережена під час виконання перекладу. Часто саме стійкість форми та стандартність багатьох часин тотожних документів дозволяє спеціалістам оперативно знаходити необхідну інформацію. По друге, велика кількість сталих виразів (формулювань) в юридичних документах перетворює їх переклад в пошук їх відповідностей в іншій мові (мові перекладу).

Золоте правило перекладу можна сформулювати приблизно так: «Думай про свого читача!» Іншими словами, успішним є тільки той переклад, який зрозумілий адресатові. Саме це має стати одним з пріоритетів під час перевірки та редагування перекладу. Іноді не буде зайвим навіть збільшити його за рахунок додаткових пояснень для того, аби забезпечити адекватне сприйняття та розуміння читачем.

В Україні не існує офіційних вимог щодо оформлення юридичного перекладу (винятком є практика оформлення нотаріального засвідчення підпису перекладача. А даремно, оскільки правильне оформлення перекладу полегшує читачеві (у більшості випадків не знайомому з мовою оригіналу) роботу з перекладеним документом. Саме тому було б варто прийняти деякі правила юридичного перекладу, які розповсюджені закордоном.

Переклад має бути дзеркальним відображенням оригіналу. Жоден напис в документі не неповинен бути не перекладений. Необхідно обов’язково перекладати написи на печатках, штампах, штемпелях, бланках. Як правило, переклад печатки чи штампа оформлюється таким чином (Печатка: напис на печатці). Взагалі, будь-яка примітка чи інший текст, що є в оригіналі чи оформлений в оригіналі особливим чином (наприклад, напис на печатці чи штампі, підпис від руки на печатному тексті) необхідно брати в дужки. Переклад відповідних частин документу необхідно розміщати на тому ж місці, де вони розміщені в оригіналі (у центрі, всередині тексту, за текстом). Більше того, часто перекладачі навіть більше турбуються про читача та перекладають навіть відомі йому зображення, що можуть бути незрозумілі читачеві.

Переклад має забезпечити орієнтацію читача в документі. Відомо, що український переклад, в силу відмінностей між мовами, як правило, є більшим за обсягом, ніж англійський оригінал.

Така різниця в обсягах призводить до того, що розміщення відповідних частин тексту на сторінці є неоднаковим, а звідси можлива плутанина. Ось чому ознакою турботи про читача буде помітка про те, якій сторінці оригіналу відповідає сторінка перекладу, що зазвичай робиться угорі кожної сторінки.

Як правило, переклад нової сторінки починають з нового аркушу. У випадку, якщо якась частина оригіналу незрозуміла, перекладач має зробити відповідну помітку в перекладі (наприклад, (підпис нерозбірливий)).

Звичайно, не варто абсолютизувати ці правила. Переклад – це завжди творчий процес, котрий залежить від конкретних обставин справи. Так, якщо документ готується на двох мовах та обидва варіанти будуть підписані та засвідчені печатками, то доцільно буде розмістити ці версії на одній сторінці (у 2 колонки). При цьому текст варто розмістити таким чином, щоб початки тотожних абзаців обох версій була на одній лінії. Тексти печаток , штампів, підписів у цьому випадку не перекладаються. (Між іншим, підписання таких двомовних документів дозволяє зекономити на легалізації та перекладі цих документів у майбутньому).

Під час перекладу реквізитів документу, не варто забувати, що остаточний текст має відповідати правилам мови, на яку виконується переклад. Саме різниця конкретних правилах різних мов і є причиною перекладацьких помилок. Розглянемо тільки найтиповіші з них:

1) розміщення реквізитів;

В українському діловодстві ряд реквізитів конкретних офіційних документів розміщується чи оформлюється не так, як в англійській, а саме:

· Назву адресата в Україні пишуть зверху справа, а в Англії – зверху зліва;

· Підпис в Україні ставлять між назвою посади та прізвищем посередині документа, а в Англії над прізвищем, під якою пишуть назву посади зліва;

· Параграфи в основному тексті документу в Україні починаються з відступу, а в Англії – без відступу – найтиповіша помилка під час перекладу більшості документів;

· Якщо документ виконаний на бланку, дату в Англії ставлять угорі документу справа від назви адресата, а в Україні – часто внизу зліва напроти назви особи, що підписує документ. Наприклад:

Англійською

With best regards,
(Signature)
Lukyanchuk P.V.
Director

Українською

З повагою,
Директор (Підпис) Лук’янчук П.В.

Варто відмітити, що різниці в розміщенні реквізитів, як правило, дотримуються тоді, коли виконується переклад оригінального документа, написаного тільки однією мовою. Під час підготовки двомовного документу зазвичай розміщення реквізитів диктується правилами однієї з мов (як правило тієї, якій надається перевага під час тлумачення документа).

У випадку розміщення на одній із сторінок обох текстів двомовного документу у дві колонки, зазвичай у правій колонці розміщають текст основної мови (чи мови нотаріального засвідчення документу), а у лівому – іншої мови.

2) переклад дат;

Під час перекладу дат необхідно звертати увагу на ключові розбіжності між мовами. Наприклад, в англійській мові після написання року цифрами чи буквами слово «рік» (у відповідному відмінку, тобто «року» чи «році») не ставиться, замість цього в українській мові є нормою написання року цифрами або буквами разом із словом «рік» у відповідному відмінку чи скорочено «р». Цього правила не притримуються у випадку скороченого написання дати, наприклад: 20.11.2003. чи 08/10/99. У цьому разі необхідно звернути увагу та те, що в американському варіанті англійської мови, під час датування спочатку вказується місяць, потім число, наприклад: 12/31/2003 в англійській мові (особливо в ї американському варіанті) нормою є написання місяця перед днем, що не є характерним для української мови, в якій прийнятий зворотній порядок написання дат. Наприклад, англійською December 12, 2001, українською 12 грудня 2001 року. В англійській мові, на відміну від української, назви місяця ти тижня пишуть з великої літери. Наприклад, англійською «On Monday, 12 June 1991...», українською «У понеділок, 12 червня 1991 року...»

3) переклад особистих імен

Саме при передачі власних імен та географічних назв найбільш виразно проявляється тенденція до встановлення еквівалентів. Існує три способи передачі власних назв у перекладі: транслітерація, транскрипція або транскрибування та калькування.

При транслітерації іноземні власні імена та географічні назви передаються буквами українського алфавіту без врахування особливостей вимови: Hull – Гуль, Walter – Вальтер, Worchester – Ворчестер, Hudson – Гудзон

Правила транслітерації встановлюються спеціальними стандартами. Міжнародним стандартом ISO 9:1995 Information and documentation -- Transliteration of Cyrillic characters into Latin characters -- Slavic and non-Slavic languages, встановленим Міжнародною організацією стандартизації (International Organization for Standardization – ISO), встановлені правила передачі власних імен та географічних назв мов, які користуються кирилицею, латинським шрифтом. Приклад цієї таблиці можна знайти за адресою http://kodeks.uni-bamberg.de/AKSL/Schrift/Transliteration.htm

Однак, слід зазначити, що у практичному застосуванні при передачі тої чи іншої назви конкретною мовою часто спостерігається відхід від цього стандарту. Так, наприклад, українські літери ч, ш, щ згідно зі стандартом ISO 9:1995 потрібно передавати літерами č, š, та буквосполученням šč відповідно: Щаденко – Ščadenko, Шевченко – Ševčenko. Але при передачі українських власних імен конкретними мовами частіше застосовуються відповідні словосполучення, характерні для цих мов. Так, в каталозі Бібліотеки Конгресу США поряд з англійською транслітерацією прізвища Т.Г. Шевченка Shevchenko зустрічається німецький варіант Schewtschenko, французький Chevtchenko та польський Szewczenko.

Комісією української правничої термінології Верховної Ради України розроблено обов'язковий для використання у правничих та офіційних текстах стандарт транслітерації українських власних імен та географічних назв літерами та буквосполученнями латинського алфавіту. Цю транслітераційну таблицю можна знайти за адресою http://www.rada.kiev.ua/translit.

Для передачі іншомовних назв та імен українською мовою велику допомогу можуть надати різні довідники. Найголовніші правила щодо правопису слов’янських прізвищ такі:

1. Російський звук е,польськііе, болгарський і сербський е, чеські е, ĕ після приголосних передаються літерою е: Александров, Бестужев, Вельгорський, Венгеров, Веселовський, Державін, Кузнецов, Лермонтов, Озеров, Петров, Степанов, Тургенєв, Федін, Шмельова; Белич, Броневський, Веслав, Залеський, Мечислав, Міцкевич, Мічатек, Недич, Седлачек, Сенкевич, Сераковський, Ценкий, Чапек.

2. Російський звук е передається літерою є в таких випадках:

а) На початку слів: Євдокимов, Євтушевський, Єгоров, Єланський, Єлизаров, Єршов, Єфимов.

б) У середині слів після голосного та при роздільній вимові після приголосного: Бердяєв, Буєраков, Вересаєв, Гуляєв, Достоєвський, Ісаєнков; Аляб’єв, Афанасьєв, Григор’єв, Євгеньєва, Зинов’єв.

в) Після приголосних (за винятком шиплячих,р і ц) у суфіксах -єв, -єєв російських прізвищ: Ломтєв, Медведєв, М’ятлєв, Тимірязєв; Алексєєв, Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Менделєєв, але: Муромцев, Нехорошев, Писарев, Подьячев, Усвятцев; Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв, а також у болгарських: Ботев, Друмев і под.

г) Коли російському е кореня відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ): Бєлінський, Звєрєв, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Рєпін, Столєтов, Твердохлєбов.

3. Ё. Російська літера ё передається:

а) Сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення й+о: Йолкін; Бугайов, Воробйова, Окайомов, Соловйов.

б) Через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає сполучення м’якого приголосного з о: Алфьоров, Верьовкін, Дьорнов, Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін. Але у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишемо е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін.

в) Через о під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Пугачов, Щипачов.

4. Польське сполучення літер іо передається:

а) Сполученням літер йо після б, п, в, м, ф: Голембйовський, Мйодович, Пйотровський.

б) Через ьо після м’яких приголосних: Аньолек, Генсьорський, Козьолецький.

5. И (І) передається переважно через и в прізвищах, належних до південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення и – і (болгарська, сербська та ін.): Величков, Живков, Христов; Белич, Караджич, Милетич, Радич, Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч та через і – на початку слова: Ікономов, Ілієв; Івич, Ігнатович.

У польських, чеських і словацьких прізвищах іпередається:

а) Через іна початку слова та після приголосного: Івашкевич, Зволінський, Лінда, Міцкевич; Індра, Єдлічка, Мічатек.

б) Через и після шиплячих і в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич (-евич, -ович): Бжозович, Козицький, Конопницька, Коперник, Ceнкевич, Шимчак; Гавлик, Жижка, Міклошич, Фучик.

6. Російська літера и передається:

а) Літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Ігнатов, Ігнатьєв, Ісаєв; Багіров, Гагарін, Мічурін, Пушкін.

б) Літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних (після ь та апострофа): Воїнов, Гур’їн, Ізмаїлов, Ільїн.

в) Літерою и:

1) Після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан.

2) У прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської мов та інших слов’янських мов: Борисов, Ботвинник, Вавиловський, Виноградов, Глинка, Данилов, Казимирський, Кантемир, Кирилов, Кисельов, Миронов, Митрофанов, Мишкін, Никифоров, Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Писарев, Смирнов, Тимофєєв, Титов, Тихомиров, але: Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських.

3) У префіксі при: Прибилкін, Привалов, Пришвін.

4) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Бєликов, Голик, Котельников, Крутиков, Новиков; Гнідич, Григорович, Кулинич, Станюкович, Трублаєвич; Голицин, Палицин; Радищев, Татищев.

7. Російську літеру ы (польську, чеську, словацьку у) передається літерою и: Крутих, Малицин, Рибаков, Циганков, Чернишов; Виспянський, Пташинський; Масарик.

8. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: -ый через -ий; -ий після твердого приголосного – через -ий, після м’якого приголосного – через -ій; -ая, -яя – через -а, -я: Бєлий, Зоркий, Крайній; Бєла, Горова, Крайня. Закінчення -ой передається через -ой: Донськой, Полевой, Толстой.

Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ы, чеських -ý, польських -у, болгарських -и передаються через -ий: Бялий, Гартний, Гуляшкий, Неврлий, Неєдлий, Новотний, Палацький.

9. Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

10.

а) Знак м’якшення пишеться в прізвищах після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

1) Перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Полозьєв, Саласьєв, Ульянов, Ільюшин, Ананьїн.

2) Перед приголосними: Вольнов, Коньков.

3) У кінці слова: Лось, Соболь.

Коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у, то перед ними ь не пишемо: Дягилев, Зябрєв, Ляпунов, Цявловський, Тюменєв.

б) Твердий кінцевий приголосний ц у прізвищах із суфіксом -ець пом’якшується: Глуховець, Скиталець.

У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Клаузевіц, Ліфшиц, Моріц.

Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.

Е. Російська літера епередається через е: Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ, Новочеркаськ, Туапсе; Ветлуга, Лена, Нева, Онега, Пінега, Пенза, Терек, Шексна.

Але інколи епередається через є:

а) На початку слова: Євпаторія, Єйськ, Єлець, Єнісей, Єреван; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт.

б) Після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -ев, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєво, але: Плещеєво, Ржев, мис Рум’янцева.

в) Коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ): Бєжецьк, Бєлгород, Бєлово, Бєлорєцьк, Благовєщенськ, Желєзноводськ, Орєхово-Зуєво.

Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Арабатська стрілка, Біла, оз. Біле, Біловезька Пуща, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Цілиноград і под. Це стосується і польського іа: Біла Підляська, Білосток тощо.

Польське й чеське е, що виступає в географічних назвах із суфіксом -ц-(лат. -с-), зберігається: Бельце, Кельце; Кошице, Лідице, Пардубице. Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закопане має форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, відмінюється за його зразком: Закопане, Закопаного, Закопаному й т. д.

2. Літера ё передається:

а) Через йо на початку та в середині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йолкіно, Соловйово.

б) Через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньова, р. Оленьок, але: р. Березова, Орел.

в) Через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щокіно.

Літера э передається через е: Ельбрус, Ельтон, Емба, Естонія.

И. Літера и передається:

а) Через іабої:

1) Через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Батумі, Бородіно, Вітебськ, Воткінськ, Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Кінешма, Поті, Сочі, Сухумі, Челябінськ; Двіна, оз. Ільмень, Індигірка, Іртиш, оз. Селігер.

2) Через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаїр, Кутаїсі, Троїцьк, Ананьїно, Мар’їно.

У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишеться и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березина, Гусине Озеро, Дудинка, Жабинка, Карпинськ, Крутинське, Правдинськ (докладніше про правопис и див. нижче).

б) Російське и передається через и:

1) Після ж, ч, ш,і цперед приголосним: Жигалово, Жиздра, Жила Коса; Ачинськ, Нальчик, Чирчик; Єгоршино, Ішим, Камишин, Тушино; Щигри; Цимлянська.

2) У географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гаврилово, Данилов, Дмитров, Михайловське; але Ніколаєвськ-на-Амурі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).

І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово.

3) У коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Клин, Кричев, Курильські острови, Липецьк, Лихославль, Тихвін, Тихорєцьк.

4) У складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосток, П’ятигорськ, Семипалатинськ.

5) У префіксі при-: Приволжя, Примор’я, Прикумськ.

6) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимовники, Тупик; Боровичі, Котельнич, Осиповичі, Углич; Бронниці, Гливиці, оз. Колвицьке, Луховиці; Митищі, Ртищево.

7) У закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники, Валуйки, Горки, але Жигулі (бо тут м’яка основа).

8) У словах Сибір, Симбірськ і похідних від них (наприклад, Новосибірськ).

Ы. Літера ы передається через и: Викса, Витерга, Іртиш, Сизрань, Сиктивкар, Чебоксари, Шахти.

У словах: Росія, російський, Білорусь, білоруський приголосний с не подвоюється.