Цивільна правоздатність і дієздатність фізичних осіб

Цивільна правоздатність.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст.24 ЦК).

До фізичних осіб належить громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для того, щоб виступати суб'єктом цивільних правовідносин, фізичні особи повинні володіти цивільною правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність та дієздатність.

Цивільною правоздатністю називається здатність фізичної особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті. Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами України, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Кожен громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Цивільна дієздатність.

Цивільною дієздатністю фізичної особи називається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання.

Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього розрізняють декілька різновидів цивільної дієздатності:

1) часткова цивільна дієздатність (ст.31 ЦК);

2) неповна цивільна дієздатність (ст.32 ЦК);

3) повна цивільна дієздатність (ст.34 ЦК);

4) обмежена цивільна дієздатність (ст.36 ЦК);

5) недієздатність фізичної особи (ст.39 ЦК).

1) Часткова дієздатність характерна для фізичних осіб віком до 14 років (малолітня особа), які мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що задовольняють їх потреби та стосується предмета, що має невисоку вартість і відповідає фізичному, духовому чи соціальному розвитку малолітнього. Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності за завдану нею шкоду. За це відповідають його батьки (усиновителі) або опікуни.

2) Неповна цивільна дієздатність характеризується тим, що за фізичною особою, у віці від 14 до 18 років, визначається право вчиняти не всі, а лише деякі дії передбачені законом. Вони мають право учиняти дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, здійснювати свої авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, право вносити вклади до банківських та інших фінансових установ і розпоряджатися ними тощо. Неповнолітня особа відповідає за заподіяну нею шкоду, якщо вона має майно чи заробіток. Коли у неї цього немає, заподіяна нею шкода повинна бути відшкодована її батьками (усиновлювачами) або піклувальниками.

3) Повна цивільна дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'язки.

Повну цивільну дієздатність набуває фізична особа з досягненням повноліття, тобто з 18 років. Згідно з чинним законодавством у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, а також фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатись підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи і за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі якщо такої згоди немає, за рішенням суду.

4) Обмежена цивільна дієздатність визначається судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров'я, що суттєво впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Також суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

5) Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров'я чи недоумства нездатна усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Над фізичною особою, яка визнана недієздатною, встановлюється опіка, що проводить до втрати нею можливості вчиняти будь-який правочин. За шкоду, заподіяну недієздатною фізичною особою, відповідають його опікун або заклад, який зобов'язаний здійснювати за нею нагляд. У разі видужання чи значного поліпшення психічного стану фізичної особи, яку визнано недієздатним, суд поновлює його в цивільній дієздатності.

46.46.Поняття і структура правових норм.

Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елемантами.

Елементами правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція.

Гіпотеза - це частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Гіпотеза відповідає на запитання коли? де? в якому разі? за якої умови? Вона визначає можливості застосування норми (правил поведінки, що містяться в її диспозиції) до тих чи інших умов, визначає межі чинності диспозиції. Тому відсутність або нечіткість викладення змісту гіпотези правової норми може призвести до неправильної оцінки фактів, а отже - до довільних, не передбачених у праві, дій суб'єктів.

Гіпотеза може бути:

а) визначена, яка вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми;

б) не повністю визначена, яка містить формулювання у загальній формі типу «у необхідному випадку», а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами.

в) відносно визначена, обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

У науковій літературі зустрічається також поділ гіпотез на абстрактні та казуальні.

Абстрактна гіпотеза - це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що дає змогу охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, - явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

Казуальна гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому дія її поширюється на більш обмежене коло випадків, а сама норма має меншу стабільність, ніж за наявності абстрактної гіпотези.

Диспозиція - це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити, або, навпаки, що не повинен робити адресат норми).

Диспозиція, як і гіпотеза, може бути:

а) визначена - закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть поводити себе лише так, як зазначено у нормі права, вони позбавлені можливостей для вибору іншої поведінки;

б) не повністю визначена - вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;

в) відносно визначена - вказує на права й обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин.

Санкція - це частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі.

47.47. Умови недійсності шлюбу

Шлюб може бути визнаний недійсним, якщо він був укладений з порушенням сімейного законодавства; Рішення про недійсність шлюбу приймає РАЦС або суд.

РАЦС – за заявою зацікавленої особи анулює шлюб, якщо він зареєстрував: