Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з’їзд КПРС і Україна

В період 1950-1960 рр.

Виконав учень гр №22

Оніщенко Володимир ПЛАН

Вступ

Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з’їзд КПРС і Україна

Національно-державний устрій України

В період десталінізації

Державний лад України в період десталінізації

Право України в період десталінізації

Економічні зміни

Україна на міжнародній арені

7. Національне питання

8. Посилення революції. Антицерковна кампанія.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Три десятиріччя після смерті Сталіна можна поділити на два періоди, що мають суттєві відмінності між собою. Якщо перший (його називають “відлигою”) був спробою хоч частково реформувати тоталітарну радянську систему, то другий став часом політичної да ідеологічної реакції, прогресуючого занепаду та розкладу радянської системи.

Нас цікавить саме період “відлиги” з його змінами суспільно-політичного та культурного ладу. Перебуваючи протягом більш, ніж чверті століття під тоталітарним контролем, радянське суспільство, а разом з ним і Україна з інтересом та ентузіазмом сприйняли початок реформації. Хрущов, отримавши посаду головного секретаря, розумів, що , не вносячи змін в теперішню систему, він не зможе втримати владу в своїх руках. Для підвищення власного авторитету і сили треба було відрізнити і чітко відокремити минуле та сучасну реальність. Перед новим радянським керівництвом постала проблема масового культу вже мертвого “вождя всіх народів”, тому тільки кардинальні зміни могли допомогти Хрущову не стати тінню “великого” Сталіна.

В першу чергу “відлига” цікава нам реконструкцією централізації. Спроба надати більш широкі права та повноваження місцевому керівництву могла дати значний поштовх в економічному прогресі. Завдання “наздогнати та перегнати Захід” вимагало розв’язання рук владі “на місцях”, яка тепер сама могла розпоряджатись своїми ресурсами. Такий розвиток подій був в цілому сприятливим для покращення радянської економіки. Однак основна проблема системи – її централізація – залишилась нерозв’язаною.

Відбулася спроба реформи сільського господарства. Хоча і були намагання покращити життя колгоспників, збільшити їм платню, проте збільшення розмірів колгоспів, екстенсивний спосіб ведення господарства, гонка за показниками, авантюрні “кукурудзяні епопеї” тощо призвели до спаду виробництва і змушеного імпорту продовольства.

Найпомітніші зміни відбулися у сфері культурного життя. Таке послаблення тоталітарного впливу, посилення влади на місцях, спроби децентралізації суспільства призвели до виникнення усіляких рухів, що мали відверту націоналістську забарвленість. Звичайно, термін “націоналізм” вжито у кращому розумінні цього слова. Поширення впливу західної культури, розвиток та визнання української призвели до зміни поглядів нового покоління, зростання їх спрямованості на самостійність та розкутість, подолання власної відсталості. Період “відлиги” позначився бурхливим розвитком літератури, науки, мистецтва. На горизонті з’явилися нові імена, нові патріоти своєї Батьківщини.

Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з’їзд КПРС і Україна

Частковий відхід від сталінізму, який проходив протягом 1953—1955 рр., не змінив тоталітарної суті суспільного ладу в СРСР. Критика на адресу Й.Сталіна була вкрай непослідовною і поміркованою, ім'я його, як і раніше, згадувалося поряд з іменами Маркса, Енгельса, Леніна. Разом з тим найбільш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної демократизації суспільного життя абсолютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військової, могутності.

Переломною подією в суспільнополітичному життя Радянського Союзу став ХХ з’їзд КПРС, який відбувся у лютому 1956 року. В історію цей з'їзд увійшов насамперед завдяки надзвичайно відвертій доповіді на закритому його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М.Хрущова «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки». З'їзд засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й.Сталіна», гостро виступивши проти масових репресій ЗО — 40х років.

Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочинів і прямих зловживань Й.Сталіна і його оточення, абсолютного нехтування законами.

У доповіді наводилася велика кількість прикладів, коли Й.Сталін та його «соратники» підписували списки на знищення цілих груп керівників різних рангів. Делегатів з'їзду вразила інформація про можливу причетність Й.Сталіна до вбивства С.Кірова в 1934 р., винищення командних кадрів в армії, еліти господарських керівників, про трагічний вплив культу особи на хід Вітчизняної війни. М.Хрущов звинуватив сталінську владу в незаконних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.

Однак це засудження було все ж таки неповним, обмеженим, дозованим, певною мірою половинчастим. Без належних мотивів, безпідставно стверджувалось, що культ особи не змінив «глибоко демократичного, дійсно народного характеру радянського ладу». Хоча цей лад вже на початку свого існування був тоталітарним, адже комуністична ідеологія не визнає справді демократичних принципів і цінностей.

Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд започаткував важливі зміни у суспільстві. Боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії.

В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди, послідовної демократизації суспільства, гарантій від повторення трагедії. Впродовж короткого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам'ятників, ім'я Сталіна було викреслено з найменувань майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Але перебудова психології, особливо людей старшого покоління, не скрізь здійснювалася швидко. Частина ветеранів громадянської війни і революції, колишніх фронтовиків, та й взагалі значна кількість людей, одурманених комуністичною пропагандою, ставилась до змін з певною обережністю.

Ці настрої швидко знайшли відгук у партійному та державному апараті. В його вищих ешелонах виник справжній опір послідовному розвінчанню сталінізму.

Так, перший секретар Київського міськкому партії М.Синиця, доповідаючи в ЦК КП України про підсумки обговорення доповіді М.Хрущова, категорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40ві на початку 50х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, звинувачених в українському буржуазному націоналізмі. Інформація про холодну реакцію на рішення з'їзду надходила і з інших регіонів республіки. Подібного характеру записка була надіслана О.Кириченком, першим секретарем ЦК КП України, в ЦК КПРС. Критика минулого багатьма (а особливо «старою гвардією») в КПРС кваліфікувалася як наклеп на радянський лад, на керівництво партії і держави. Такий підхід значною мірою визначив і оцінку культу особи та його наслідків у суспільних науках, у художній літературі, на сторінках періодики. Тоталітарна система дозволяла критикувати свого творця суворо дозовано, у визначених нею рамках, вихід за які не допускався.

Проявом цього стала фактична заборона для вітчизняного читача (аж до 1989 року) доповіді М.Хрущова на XX з'їзді. Громадянам СРСР було запропоновано її «полегшену» версію: у липні 1956 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків». За змістом і гостротою викладу цей документ був кроком назад порівняно з доповіддю. Та й сам М.Хрущов поступово став змінювати тональність виступів. У ряді промов він почав говорити, що Сталін — це «великий революціонер», «великий марксистленінець» і партія не дозволить «віддати ім'я Сталіна ворогам комунізму».