Суспільно - політична ситуація

Кінець XVIII — початок XX ст. стали періодом насиченого суспільно-політичного життя на західноукраїнських землях, яке, з одного бо­ку, визначалось мінливою політикою центрального уряду, з другого — зазнавало тогочасних філософсь­ких і політичних ідей Заходу та визвольних рухів. На початках його активізація була пов'язана з утверд­женням толерованих і навіть насаджуваних урядом ідей Просвітництва. В останній чверті XVIII ст. осе­редком просвітницької діяльності став Ужгород, у навчальних закладах якого (так званій нормальній школі, яка згодом почала готувати вчителів для на­родних шкіл, гімназій, духовних семінарій), підтримуваних греко-католицьким єпископом А.Бачинським, здобуло освіту чимало закарпатських учених і письменників просвітницького напряму, се­ред яких — И.Базилович, І.Фогорашій, В.Довгович, М.Лучкай та ін.

З 80-х pp. XVIII ст. важливим центром просвітницьких ідей став Львів. Професори І.Мартинович , М.Куральт, І.Фесслер, А.Гільтенбранд, Г.Уліх, П.Лодій виступали з гострою критикою за­лишків середньовіччя, проти расової та релігійної дискримінації, за ліквідацію нерівності між людьми, вільний розвиток науки, поширення освіти, апелюва­ли до розуму, орієнтували на суспільно корисну діяльність.

З початком 90-х pp. XVIII ст. західноукраїнські землі стали ареною поширення ідей Великої фран­цузької революції і визвольного повстання під проводом Т.Костюшка в Польщі. Уряд, наляканий їх відлунням у країні, незабаром посилив реакційний курс і став суворо переслідувати поширення ідей Просвітництва. Піднесення визвольних рухів у Європі 20 — 30-х pp. XIX ст. дало поштовх новій хвилі по­ширення ідей Просвітництва на західноукраїнських землях, яке тепер почало набувати національних рис.

Проте відмова Габсбургів від реформаторського курсу освіченого абсолютизму, а згодом включення Австрії після розгрому Наполеона в Священний со­юз визначили поступове перетворення її в поліцейсько-бюрократичну державу, заповідник консерватизму. Щодо країн, у тому числі західно­українських земель, офіційний Відень послідовно проводив централізаторську внутрішню політику. Уряд князя К.Меттерніха , який понад чверть століття правив країною, запровадив суворий поліцейський ре­жим, душив найменші прояви вільної думки, здійснював курс на нівеляцію національної самобут­ності й асиміляцію підневільних народів.

Українська мова зазнавала дискримінації, не маю­чи доступу ні в громадсько-культурну сферу, ні в школу. Натомість насаджувалася чужа й незрозуміла народові німецька мова. Водночас, керуючись принципом "поділяй і владрюй", Габсбурги надава­ли певні привілеї польській, румунській і угорській верхівці, яка мала служити їхньою опорою в краї. Внаслідок цього паралельно з онімечуванням відбу­вався швидкоплинний процес полонізації Східної Галичини, румунізації Північної Буковини і мадяри­зації Закарпаття. Спільними зусиллями абсолютистський уряд і панівний клас — дворянст­во намагалися приспати етнічну свідомість місцевого населення, обмежити його контакт з Наддніпрян­щиною, вбачаючи в духовному єднанні українців обабіч Збруча загрозу для свого панування.

Та незабаром меттерніхівський режим став вияв­ляти свою неспроможність, і йому почав протистояти широкий фронт опозиційних сил.

Після поразки збройного повстання 1830 — 1831 pp. у Королівстві Польському з ініціативи його учас­ників у Східній Галичині було створено ряд польських таємних політичних організацій, що розгорнули про­паганду антиабсолютистських і республіканських ідей серед різних верств населення. До цього підпільного руху включилася значна частина ук­раїнської молоді. В окремих таємних організаціях набула поширення ідея об'єднання слов'янських на­родів у федеративну республіку. З середини 40-х pp. революційну пропаганду в Східній Галичині про­водили польські революціонери Е.Дембовський, Ю.Госляр, М.Мазуркевич та ін. Вони закликали народ до боротьби проти австрійського абсолютиз­му, за відновлення незалежної Польщі, встановлення влади народу, ліквідацію соціального й національ­ного гноблення. Діяльність демократичного підпілля сприяла тому, що передові ідеї епохи — ідеї свобо­ди, рівності, демократії — проникли у свідомість широких верств населення.

Революція 1848-1849 pp. поклала край меттерніхівській бюрократично-поліційній системі. Та вистоявши під натиском революційної бурі, правлячі кола Австрії у 50-х pp. пішли на зближення з угорсь­ким і польським дворянством. У 60-х pp. цей процес завершився перетворенням Австрії на дуалістичну Австро-Угорську імперію з наданням обмеженої крайової автономії Галичині. Це фактично означало передачу адміністративної влади в краї польській аристократії, спричиняло нове ущемлення національних прав українського населення. Йому за таких умов декларовану Федеративною конституцією 1860 р. рівність національностей довелося обстоювати у тривалій, важкій боротьбі.