Внутрішня й зовнішня політика гетьманів України І.Мазепи та П.Орлика, її державотворчий потенціал

Від самого початку своєї діяльності лівобережний гетьман І. Мазепа активно дотримувався проросійської орієнтації. Особливо довір­ливими склалися його відносини з молодим російським царем Петром І. За згадками сучасників, Петро І довіряв українському гетьману, причому настільки, що саме І. Мазепа вважався другою людиною в держа­ві. Його заслуги були відзначені найвищою наго­родою Московської держави - орденом Андрія Першозванного з написом «За віру і вірність». І. Мазепа підтримував Росію в боротьбі з Туреччиною та Кримом, а за наказами Петра І, окрім власне військової під­тримки, українські селяни повністю забезпечували москов­ську армію провіантом, фуражем і кіньми, козаки й пос­политі виконували важкі канальні роботи, будували фор­тифікаційні споруди навколо Петербурга, Астрахані та на Кавказі, брали участь у суднобудуванні. Козацькі війська змушені були воювати в Білорусі, Литві та Фін­ляндії, захищаючи чужі інтереси. Така ситуація надзви­чайно шкодила авторитету І. Мазепи, Україна поступово втрачала будь-яку незалежність і втягувалася в політичну орбіту Московської держави.

І. Мазепа, вихований в аристократичному дусі, був прибічником монархічного устрою в Україні. Не маючи прямих нащадків, зміцнив свою владу, створивши державний апарат за принципом особистої відданості. У внутрішній політиці завжди відстоював інтере­си козацької старшини, чимало її представників одержа­ло від нього землі й стало його прихильниками. Проте посилення козацької верхівки відбувалося за рахунок рядового козацтва. Водночас геть­ман був меценатом і фундатором низки пишних православних храмів. Завдяки І. Мазепі збудовані величні храми Братського та Миколаївського монастирів, церква Всіх святих у Києво-Печерській лаврі, його коштом було реставровано Со­фійський собор, Михайлівський Золотоверхий монас­тир, лаврський Успенський собор. За його життя побудовано 12 і реставровано 20 хра­мів, й не випадково український архітектурний стиль кінця XVII - початку XVIII ст. назвали мазепинським бароко.

За гетьманування І. Мазепи розквітли українські міс­та, потурбувався гетьман і про головне місто Гетьманщини - Батурин, який був розбудова­ний у традиціях найкращих західноєвропей­ських столиць. За зразком особистого палацу французьких монархів - Версалю - була по­будована гетьманська резиденція, яка розміщувалася за містом.

І. Мазепа багато уваги приділяв господарським справам: десят­ки його універсалів стосувалися землеволодіння, сільського господарства та промисловості. Гетьман заохочував організаторів промисловості різними пільгами. У цей час були створені нові та розширені старі про­мислові заклади. Крім того, зростала й внутрішня торгівля — між Лівобережжям, Правобережжям, Слобожан­щиною та Запоріжжям.

І. Мазепа всебічно підтримував мистецтво й науки. Гетьман сприяв піднесенню Києво-Могилянської колегії, 1701 р. її перетворено на Академію й призначено щорічну субсидію розміром 1 000 золотих. За наказом І. Мазепи для Академії були збудовані новий будинок і Братський собор. Гетьман сам часто відвідував цей навчальний заклад, полюбляв бувати тут на диспутах та виставах. Освітній заклад став зразком для інших шкіл такого типу в Україні. Втім, найбільш суперечливими й досі є оцінки виступу І.Мазепи у 1708р., коли він вирішив приєднатися до шведської армії короля Карла ХІІ. Цей вчинок гетьмана був зумовлений прагненням відновити українську державність у формі князівства з довічною владою монарха. Однак, така зміна зовнішньої політики стала повною несподіванкою для переважної більшості населення тодішньої України, яке виявилося не готовим до цього й залишилося пасивним. Гетьмана І.Мазепу підтримало 6-тисячне військо, а також 8 тисяч запорожців на чолі з кошовим отаманом К.Гордієнком. 8 липня 1709р. відбулася вирішальна Полтавська битва, під час якої війська шведів і українців зазнали поразки. Внаслідок цього Мазепа і його прибічники опинилися на території Молдови, де й помер 70-річний гетьман. Отже, спроба цієї групи української аристократичної еліти відродити державність України зазнала невдачі, хоча такі політичні нащадки І.Мазепи як П. Орлик, А.Войнаровський, Д.Горленко й надалі намагалися втілити у життя ідеї свого попередника і лідера.

Пилип Орлик - найближчий соратник гетьмана Мазепи - був генеральним писарем Гетьманщини. Українські козаки, що опинилися на еміграції (у Молдавському князівстві), обрали Орлика гетьманом України (1710-1742рр.), однак цей титул був достатньо символічним, оскільки з 1709 р. Орлик знаходився за межами України.

При виборах гетьмана між майбутнім гетьманом і козаками було укладено угоду «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького», згодом названі Конституцією Пилипа Ор­лика. Вони не були втілені в життя, але увійшли в історію як перша у Європі конституція демократичного суспільства й за­лишили глибокий слід у свідомості багатьох українців. У цьому акті проголошувалося, що Україна обох сторін Дніпра “...має бути на всі часи вільною від чужого панування”. Окремі статті обме­жували владу гетьмана: державні справи гетьман мав вирішува­ти спільно з генеральною радою, до якої, крім генеральної стар­шини й полковників, мали входити виборні депутати від полків. Вирішення судових справ проти старшини передавалося гене­ральному судові. Планувалося чітко розмежувати державний скарб і особисті фінанси гетьмана.

На гетьмана покладався обов'язок захищати козаків і поспо­литих від надмірних утисків, забезпечувати козаць­ких вдів і сиріт. Старшині заборонялося використовувати коза­ків і селян на власні потреби, відбирати у них ґрунти та інше майно. Окремо обумовлювалися права української автокефаль­ної православної церкви, підпорядкованої константинопольсько­му патріарху. У Конституції Орлика відчутні лібераль­ні, демократичні тенденції. Запровадження постійних генераль­них рад з широким представництвом свідчило, що засади парла­ментаризму зародилися в середовищі українських політиків уже на початку ХVIIІ ст.

П.Орлик та його соратники, спираючись на військову силу коза­ків-емігрантів, розгорнули активну дипломатичну діяльність, укла­ли нові договори з Карлом ХІІ, кримським ханом і турецьким султаном, спрямовані на визволення України від московського панування. Гетьман використовував найменшу нагоду, щоб пору­шити українське питання перед провідними європейськими державами і урядами, домогтися визволення України.