Розділ 27 правові системи сучасності

27.1. Правова система суспільства і система права, їх співвідношення

Правова система — це об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає взаємопов'язані, взаємозумов-лені і взаємодіючі компоненти: право та втілююче його за­конодавство, юридичні установи, юридичну практику, су­б'єктивні права і обов'язки, правову діяльність і правовідно­сини, правосвідомість і культуру, правову ідеологію тощо.

Таким чином, правова система — це цілісна сукупність усіх юридичних явищ, властивих певному суспільству. Звичайно під поняттям «правова система» розуміють на­ціональну правову систему.

Поняття правової системи і системи права не тотожні. Правова система — це узагальнене поняття, що включає всі позитивні явища, пов'язані з правом. Система права є базовим складовим елементом правової системи.

Структура правової системи суспільства включає кілька підсистем (блоків)¹:

1) інституційний блок складають суб'єкти права — фі­
зичні та юридичні особи, держава, соціальні спільноти. Без
існування цього блоку право не має сенсу;

2) нормативний блок включає правові норми (система
права). Слід зазначити, що з позицій сучасної юридичної на­
уки всі джерела, що містять норми права (нормативно-право­
ві акти, договори, звичаї тощо) мають соціальну цінність²;

¹ Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний
курс): Підручник. — X.: Еспада, 2006. — С.ЗОЗ.

² Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Моно­
графія. — К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАНА
України, 2002. — С.89.

3) функціональний блок є правовою поведінкою в усьому
його різноманітті (правотворчість, правореалізація, право-
застосування, юридична практика, правове виховання);

4) ідеологічний блок включає правосвідомість і правову
культуру (особистості, групи, суспільства);

5) комунікативний блок встановлює та інтегрує зв'язки
між рештою блоків правової системи. Вони втілюються в
категоріях законності і правопорядку.

Компоненти правової системи є неоднаковими за своїм значенням, юридичною природою, питомою вагою, само­стійністю, ступенем впливу на суспільні відносини, але в той же час вони підпорядковані деяким загальним законо­мірностям, характеризуються єдністю.

В умовах демократії правова система одержує свій най­вищий розвиток, що пов'язано з формуванням правової держави. Право і держава немовби міняються місцями — не держава визначає розвиток правової системи, а навпаки, право визначає розвиток держави, зв'язує і підпорядковує собі державну владу.

Сучасна типологія права

Сучасна типологія права — порівняно нова галузь юри­дичного знання, що є вченням про типи правових систем.

Історично в кожній країні склалася своя система права, сформувалися особливості правової свідомості та правової культури, діє своя система юридичних установ. Разом із тим існують елементи схожості національних правових систем, які дозволяють згрупувати їх у більші спільності — типи, або сім'ї, правових систем.

Тип (сім'я) правової системи — сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структу­ри права та історичного шляху його формування.

Завданням типології є встановлення типової належності правової системи того або іншого народу (держави), а також порівняльне дослідження і класифікація правових систем. Типологія правових систем створює «правову карту світу», що показує, до яких правових типів (сім'ям) належать правові системи народів земної кулі.

Критерії класифікації правових систем:

1) єдність генезису. Правові системи, що належать до одного типу, мають загальне історичне коріння, зокрема — за-

гальні пам'ятки права, базуються на одних і тих же правових засадах, розвивалися у схожих умовах. Наприклад, правові системи Росії, України та Білорусі мають загальні історичні пам'ятки — Руську правду і княжі статути, канонічне право, що прийшло з Візантії;

2) спільність форм права та їхнього співвідношення.
Наприклад, для країн романо-германської правової сім'ї
основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Всі
інші форми права відіграють допоміжну роль;

3) єдність структури системи права і норми права.
Наприклад, для романо-германського типу права харак­
терний поділ системи права на приватне і публічне, на га­
лузі й інститути, структура норми права має однаковий
триланковий характер;

4) єдність ідеологічних (філософських, політичних, ре­
лігійних) основ і принципів права. Наприклад, для романо-
германського типу права характерна доктрина верховенст­
ва закону, а для релігійного типу — доктрина верховенства
релігійних норм у системі соціального регулювання;

5) єдність юридичної техніки, тобто уніфікована тер­
мінологія або, принаймні, загальні підходи до її формуван­
ня, схожі категорії, конструкції та поняття. Наприклад,
для романо-германської сім'ї характерним є використання
римської юридичної термінології;

6) схожість правових установ і правової практики.
Наприклад, для романо-германської сім'ї характерною є
правозастосовча діяльність суддів, а для англо-американ-
ської — правотворчість суддів.

У рамках типу правової системи можливі більш дрібні елементи, представлені групою правових систем. Так, усередині романо-германської правової сім'ї виділяють групу романського права (Франція, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Румунія), право латиноамерикан­ських країн, групу німецького права (ФРН, Австрія, Угор­щина, скандинавські країни). Іноді скандинавські країни також виділяють в особливу групу.