Порядок володіння, користування та розпорядження спільним майном

Здійснення права спільної власності грунтується на простому принципі: реалізація права одним з співвласників не повинна зава­жати реалізації інтересів інших співвласників. Іншими словами, воля і права кожного учасника спільної власності обмежені правами інших її учасників. (Тому право спільної власності ще називають "утисненим правом власності").

На цьому загальному принципі грунтується вирішення всіх кон­кретних питань здійснення права спільної власності, передбачених ст.ст. 357-364 ІДК.

Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвлас­никами за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.

Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка від­повідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі не­можливості він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріаль­ної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'яз­ковим і для осо би, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (ст. 358 ЦК).

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено до­мовленістю між ними.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної частко­вої власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед тре­тіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном (ст. 360 ЦК). Якщо хто-небудь з учасників права спільної часткової власності ухиляється від участі в спільних витратах, інші співвлас­ники, що внесли за нього платежі за спільним майном, можуть стягнути з нього відповідну частину витрат, як безпідставно збереже­не майно (ст. 1212 ЦК).

Важливою правомочністю співвласника є йогоправо розпоряди­тися своєю часткою в праві спільної часткової власності (ст. 361 ЦК). При цьому гарантією захисту прав та інтересів інших спів­власників є передбачене ст. 362 ЦК їхнєпереважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, суть якого полягає в тому, но у разі продажу частки в праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю і ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Для реалізації цього права передбачено, шо продавець частки в праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідо­мити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переваж­ного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а шодо рухомого майна — протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку в праві спільної часткової влас­ності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки в праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може пред’явитии до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покуп­ця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Проте пред'явлення такого позову не тягне визнання недійсним договору купінлі-продажу (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недій­сними"). Натомість, у даному випадку співвласник, у межах уста­новленого законом терміну, може вимагати переводу на нього прав і обов'язків покупця за укладеною угодою.

До таких вимог застосовується позовна давність у один рік.

Право переважної купівлі застосовується лише у випадку продажу одним зі співвласників своєї частки стороннім особам. Тобто, воно не застосовується у випадку продажу співвласником його частки іншому співвласнику, а також у випадку відчуження частки іншим способом (зокрема, при безоплатній передачі). У цьому разі дотри­мання викладеної вище процедури не потрібне. Відчужувач може передати безоплатно свою частку в праві спільної власності будь- якій особі, не сповіщаючи про це інших співвласників, не питаючи на це їх згоди тощо.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.