Нормативно-правовий акт основна форма права сучасних держав

Нормативно-правовий акт

Нормативно-правовий акт — письмовий документ, ви­даний в установленому порядку компетентним органом держави, що містить правові норми загального характеру.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) офіційний характер. Нормативно-правовий акт ви­
дається державою або, у виняткових випадках — недержав­
ним суб'єктом, якому таке право делеговане державою;

2) ухвалення або видання відповідно до строго встанов­
леної процедури у порядку правотворчої діяльності;

3) наявність нових або скасування колишніх правових
норм;

4) письмовий документ, що має певні реквізити (вид
акта; найменування органу, що видав акт; заголовок; дата
ухвалення акта; номер акта; підпис посадовця);

5) певна структура акта (преамбула, статті та/або
пункти, які об'єднуються в глави, розділи, частини);

6) реєстрація акта. Всі нормативно-правові акти зано­
сяться до державного реєстру;

7) публікація акта в офіційному органі друку. Напри­
клад, в Україні офіційно встановленими органами для пуб­
лікації законів є журнали «Офіційний вісник України»,
«Відомості Верховної Ради України», газета «Голос Укра­
їни». Нормативні акти Кабінету Міністрів України публі­
куються в газеті «Урядовій кур'єр», журналі «Офіційний
вісник України», у «Збірнику постанов та розпоряджень
Кабінету Міністрів України ». Акти місцевих адміністрацій

і органів місцевого самоврядування публікуються в місце­вій пресі; відомчі нормативні акти — у відповідних бюле­тенях і джерелах, доступних для зацікавлених органів і осіб.

Існує чимало класифікацій нормативно-правових актів, які показують різноманітність їхніх форм і змісту.

Залежно від суб'єкта правотворчості всі нормативно-правові акти поділяються на:

1) нормативно-правові акти державних органів;

2) нормативно-правові акти недержавних суб'єктів
(органів місцевого самоврядування, профспілок, акціонер­
них товариств тощо);

3) сумісні нормативно-правові акти державних органів
і недержавних суб'єктів;

4) нормативно-правові акти безпосередньоїправотвор-
чості народу (суспільства).

Залежно від сфери дії нормативно-правові акти поді­ляють на загальнодержавні та локальні нормативно-право­ві акти.

Залежно від строку дії, нормативно-правові акти класи­фікуються як акти невизначено-тривалої дії та тимчасові акти.

Найбільш значущою є класифікація нормативно-право­вих актів за юридичною чинністю. Юридична чинність нормативно-правового акта — це ступінь його впливу на суспільні відносини, його значення, яке залежить від роз­ташування в ієрархії актів. Залежно від неї всі нормативно-правові акти розділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти. В той же час у ряді правових систем така ієрархія відсутня і всі нормативно-правові акти загального характеру носять назву закону. У Франції поняттю підза-конного акта відповідає поняття «регламент», що видаєть­ся урядом.

Нормативно-правовий акт є основною формою сучасно­
го права через загальну тенденцію до підвищення ролі
держави в правовому регулюванні. В той же час це і най­
більш довершена форма права. Документально-письмова
форма нормативно-правових актів дозволяє чітко і доступ­
но викласти правові приписи й оперативно ознайомити з
ними населення. ~

-v 16.2. Поняття, ознаки і види законів

Закон — нормативний акт, прийнятий органом законо­давчої влади або всенародним референдумом, що має вищу юридичну чинність і містить первинні правові норми.

Визначення закону фіксує найбільш важливі його від­мітні ознаки:

1) закон приймається тільки суб'єктами, які є носіями
державного суверенітету (народ або його найвищий пред­
ставницький орган);

2) закон має вищу юридичну чинність — уся решта
актів перебуває «під» законом, мають відповідати йому;

3) порядок його підготовки і видання, як правило, ви­
значається конституцією держави;

4) у ідеалі закон має виражати волю та інтереси наро­
ду;

5) закон містить первинні, початкові норми, яких ра­
ніше не було в системі права;

6) законами регулюються найбільш важливі суспільні
відносини.

Саме ці ознаки й виділяють закон у системі інших нор­мативних актів і надають йому якість верховенства. Змі­нити або скасувати закон має право тільки той орган, який його прийняв, причому в строго обумовленому порядку.

Закони в сучасній демократичній правовій державі по­сідають перше місце серед усіх джерел права й є основою законності та правопорядку.

Класифікація законів може проводитися за різними підставами:

1) за юридичною чинністю всі закони поділяються на конституційні та звичайні (поточні). До першої групи на­лежать конституція і конституційні (у деяких країнах — ор­ганічні) закони. Головним конституційним законом є влас­не конституція — основоположний, установчий політико-правовий акт, що закріплює основи конституційного ладу, загальний правовий статус особистості, правовий статус органів державної влади. Конституційними називають також закони, що вносять зміни і доповнення в чинну кон­ституцію (наприклад, таким є Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 p.). Ці закони, як правило, приймаються в особливому, ускладненому по­рядку. Конституційні закони служать базою для поточного законодавства. У деяких країнах (наприклад, у Росії) до

конституційних законів відносять також закони, які при­ймаються з найбільш важливих питань, прямо вказаних в Конституції.

Звичайні (поточні) закони — це акти поточного зако­нодавства, присвячені різним сторонам соціально-еконо­мічного, політичного і духовного життя суспільства.

За структурною формою розрізняють кодифіковані та некодифіковані закони. На сьогодні в Україні прийнято і діє понад двадцять кодексів і основ законодавства, серед них: Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Земельний кодекси, Основи законодавства про охорону здоров'я тощо. Кодекси нерідко є галузеутворюючим чинником. Так, у галузі кримінального права Кримінальний кодекс — основ­ний і єдиний нормативно-правовий акт. Цивільний кодекс регулює основну масу цивільно-правових відносин, а всі інші закони в цій галузі його доповнюють.

За місцем у структурі законодавства виділяють галу­зеві та міжгалузеві (комплексні) закони. Галузевий закон містить норми права, що стосуються однієї галузі (напри­клад, Сімейний кодекс), а комплексний закон містить норми, що належать до ряду галузей (наприклад, Житловий кодекс України містить норми цивільного й адміністратив­ного права).