Європейські рукописні видання XV-XVI ст.

Незважаючи на те, що друкарський верстат був уже винайдений, у XV ст.перші газети були рукописними, залишаючись такими протягом усього ХVІ ст., і продовжували існувати паралельно з друкованими у XVII cт.

Ускладнення економічного та політичного життя в Європі кін. ХVІ – поч. XVII ст., розширення торговельних і культурних контактів між європейськими країнами вимагали створення нової системи обміну інформацією. Налагодження морських і сухопутних комунікацій, інтенсивне використання річкових систем, будівництво каналів створили умови для відносно швидкої передачі новин з одного регіону в інший. У цей же період у багатьох країнах Європи з’явилися державні поштові служби, які прискорили процес обміну інформацією.

Необхідність отримання оперативної інформації, як у господарській сфері, так і в політичній, призвела до того, що у великих торговельних і політичних центрах у кінці ХVІ ст. стали з’являтися інформаційні листки, які повідомляли про проведення ярмарків, ціни, про прибуття товарів у порт, а також рукописні газети, покликані вгамувати «інформаційний голод».Розповсюдження інформації стає вельми солідною і вигідною справою й перетворюється з аматорського заняття в професію.

Передвісниками перших газет стали венеціанські рукописні листки другої половини ХVІ ст. Слово «газета», яке використовується більшістю європейських мов, походить від назви дрібної венеціанської монети (gazzetta), яку читачі платили за даний інформаційний листок.

Венеціанські газети являли собою аркуші, складені вдвоє і заповнені від руки з чотирьох сторін. Інформація, яку вони містили, не підписувалася і містила новини про різні події, що відбувалися в Італії (виключаючи саму Венецію) та за її межами. Короткі новинні блоки (в основному військові чи політичні) були розділені абзацами, де в якості своєрідного «заголовка» виступали назви міст (держав) і дата події. Венеціанські рукописні газети називалися «авізі» (з італ. – повідомлення). Найдавніший комплект, який дійшов до наших днів, датується 1566 роком.

Періодичність рукописних газет була щотижневою. Не збереглося достатніх відомостей про перших журналістів, які створювали ці венеціанські газети. Є дані про те, що у Венеції існував цех професійних збирачів новин – «аввізаторі» («avvissatori» – той, хто приносить новини), однак наприкінці XVI – поч. XVII ст. цю професію важко було назвати престижною.

Торгівля новинами була поширена не тільки у Венеції, але і в Німеччині. Лейпциг, Нюрнберг, Страсбург, Аугсбург, Франкфурт були не тільки найбільшими торговельними й університетськими центрами тогочасної Німеччини, але й інформаційними. Лютер назвав Нюрнберг «оком і вухом Німеччини».

Великою популярністю користувалося бюро Фуггерів, що поширювало рукописні відомості новин. Торговельний дім Фуггерів у Лейпцигу мав обширні комерційні зв'язки практично зі всіма європейськими державами, королівськими дворами, володарними князями, торговельними корпораціями і навіть римською курією. Цим пояснюється високий рівень інформованості. Торговельні агенти служили кореспондентами, збираючи інформацію ділового, політичного й загального характерів. Ці повідомлення, погруповані і переписані, ставали «газетами» банкірського дому Фуггерів («Fuggerzeitungen») і розповсюджувалися в Європі протягом 1568 і 1605 рр.

Інформація стала у Фуггерів таким же товаром, як і все інше, чим вони торгували, хоча ці рукописні газети вільно не продавалися. Особливий штат писарів розсилав цю продукцію передплатникам, які вносили щорічно особливу плату за цей товар. Бюро Фуггерів є прообразом інформаційного агентства.

У Німеччині епохи Відродження велике розповсюдження мали рукописні інформаційні листки, названі Лютером «летючими листками». Найцікавіші з них власники друкарень навіть передруковували на верстатах і розпродавали на ярмарках. Про що ж писали в «летючих листках»? В основному про релігійні розбрати (йдеться про епоху Реформації), політичні події, а також про епідемії, всілякі «чудеса», катастрофи, зцілення. Цінувалася інформація як така, а не аналіз подій. Елемент сенсаційності вже на тій стадії розвитку журналістики був найважливішою умовою комерційного успіху. Стиль, мова автора, як і сама його особа, ще не існували як значущі елементи журналістської творчості. Воно було вельми примітивним, а мова «летючих листків» - вельми бідна. Це характерне для новин, що видавалися з метою наживи. Що ж до перших проявів політичної журналістики, проповідей Мюнцера і «Листів темних людей» Гуттена, то вони вже є зразком публіцистичної майстерності. Але основна маса рукописної індустрії в Німеччині являла собою вельми недосконалі в плані мови і стилю творіння, не кажучи вже про те, що довіряти об'єктивності й правдивості авторів було просто небезпечно. Назви деяких з цих листків дають певне уявлення про їх зміст: «Приголомшлива новина про небувалу повінь, що трапилася в місті Берні. Новини з Франції і т. ін. Надруковано в Нюрнберзі Ніколасом Кнорром» або «Новітні відомості про анабаптистів у Мюнстері. Віттенберг. Йосип Клер. 1535 р.».

Рукописні відомості розповсюджувалися ординарцями, як і спеціальні листи, що складали для багатих купців, вельмож, університетів і монастирів інформатори. Їх можна порівняти з нинішніми власними кореспондентами. Їм часто вдавалося організувати навколо себе щось на зразок кореспондентського пункту, який збирав, обробляв і доставляв за допомогою ординарця інформацію господареві. Інститут ординарців був попередником такого важливого каналу комунікації, як зв'язок. У XVI ст. Сенгалльське купецтво за допомогою своїх ординарців налагодило регулярний поштовий зв'язок між Ліндау, Равенсбургом, Ульмом і Нюрнбергом. Потім цей зв'язок поширився на Ліон та інші міста Франції, Нідерландів, Італії. Вісті з Венеції до Нюрнберга йшли 20 днів. Ординарці проіснували до тих пір, поки поштове повідомлення не було монополізоване державою.

Рукописні новини розповсюджувалися практично в усіх країнах Європи, хоча часто піддавалися гонінню та заборонам. Так, у 1572 р. булла папи Пія V кваліфікувала рукописні листки як вигадки диявола, й авторам цих видань загрожувало відлучення від церкви, таврування та висилка на галери. У 1488 р. в Англії розпочало свою діяльність дітище Генріха VІІІ – «Зоряна палата», що підпорядкувала собі абсолютні права на видання друкованої продукції. Це значно обмежило циркуляцію рукописних видань, але навряд чи знищило нагальну потребу в розширенні інформаційних джерел та пожвавлені комунікаційних відношень.

Винахід Гутенберга (середина ХV ст.) значно стимулював розвиток ЗМІ, поклавши початок ери друкарства, етапу відчуження аудиторії від джерела інформації. Окрім рукописних газет в інформаційному потоці ХVІ-ХVІІ ст. стали популярними друковані памфлети, «книги новин», «листки новин», «реляції» й «балади новин» – друковані брошури невеликого формату і невеликого обсягу, які оперативно реагували на різні події як усередині країни, так і за кордоном, і багато в чому нагадували перші газети. Та, незважаючи на схожість, три основні моменти відрізняють ці брошури від перших газет: 1) така друкарська продукція зазвичай присвячувалася тільки одній події; 2) видання не були періодичними; 3) головний акцент робився на ілюстративний ряд. «Книги новин» не зникли з появою перших газет, а продовжували існувати впродовж усього ХVІІ ст.

Список рекомендованої літератури

1. Аверинцев С. Н. Поэтика ренневизантийской литературы.– М., 1977.– 320 с.

2. Буассье Гастон Газеты Древнего Рима // Картины древнеримской жизни. Очерки общественных настроений времен римских цезарей. – СПб., 1896.

3. Від кременя до кремнію. Історія засобів масової інформації. – Львів, 1987.

4. Вороненков Г. Ф. Путь, длиною в пять столетий: от рукописного листка до информационного общества. – М., 1999.

5. Гаспаров М. Л. Цицерон и античная риторика // Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. – М., 1994.

6. Грабельников А. А. Массовые информационные процессы: от первобытного до современного гражданского общества // Журналистика. История и современность.– М., 1993. – С. 6-19.

7. Гуревич А. Я. «Хронотоп» народного христианства: exempla // А. Я. Гуревич Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М., 1990. – 395 с.

8. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. – М., 1972. – 318 с.

9. Гуревич А. Я. Народная культура раннего средневековья в зеркале «покаянных книг»// Средние века. Сборник АН СССР. – М., 1973. – С. 28-54.

10. Гуревич А. Я. Устная и письменная культура средневековья: два «крестьянских видения» конца ХП – начала ХШ века //А. Я. Гуревич. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М., 1990. – С. 161-178.

11. Древние цивилизации: от Египта до Китая. – М., 1997. – 1264 с.

12. Дюби Жан. Европа в Средние века. – Смоленск, 1994.

13. Зелинский Ф. Ф. История античной культуры. – СПб., 1995.– 380 с.

14. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. для филол. спец. вузов. – М., 1987. – 415с.

15. История мировой журналистики. – М.– Ростов-на-Дону, 2003. – 432 с.

16. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. – М., 1987. – 360 с.

17. Киселева Л. И. О чем рассказывают рукописи (рукописные книги в Западной Европе). – Л., 1978.

18. Кнабе Г. С. Двуединство культуры // Г. С. Кнабе. Материалы к лекциям по общей теории культуры и культуре античного Рима. – М., 1994.– С. 17-25.

19. Корнилова Е. Н. Риторика – искусство убеждать. Уч. пособие.– М., 1998. – 208 с.

20. Культура средних веков.– К., 1995.– 208 с.

21. Малеин А. И. Газеты у древних римлян.– СПб., 1893.

22. Мечковская Н. Б. Язык и религия.– М., 1998.– 352с.