Умови Ризького миру(18 березня1921 р.) між Польщею іРСФРР та УСРР

— Припинення стану війни.

— Польща визнавала незалежність УСРР і БСРР. Передбачалося негайне встановлення дипломатичних відносин.

— Визначалась лінія кордону між державами (до Польщі відхо­дили західноукраїнські (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне

Поділля, Холмщина, Підляшшя) і західнобілоруські землі); «Росія та Україна відмовляються від усяких прав і претензій на землі, роз­ташовані на захід від кордону... З свого боку Польща відмовляється на користь України та Білорусії від усяких прав і претензій на землі, розташовані на схід від цього кордону».

— Росія та Україна брали на себе зобов'язання не втручатися у польсько-литовський конфлікт.

— На Польщу не поширювалися зобов'язання щодо виплати бор­гів Російської імперії.

— «Обидві договірні сторони взаємно гарантують повну повагу дер­жавного суверенітету іншої сторони й утримання від усякого втру­чання в її внутрішні справи, зокрема, від агітації, пропаганди і будь-яких інтервенцій або їх підтримки.

— Обидві договірні сторони мають метою збройну боротьбу з ін­шою договірною стороною, або зазіхають на її територіальну ціліст-ність, або готують повалення її державного або суспільного ладу шля­хом насильства, так само як організацій, що приписують собі роль уряду іншої сторони або частини її території. З огляду на це, сторони зобов'язуються не дозволяти перебування на своїй території таких ор­ганізацій, їх офіційних представників та інших органів, заборонити вербування, так само як і ввезення на свою територію й провіз через свою територію збройних сил, зброї, бойових припасів, амуніції й різ­них воєнних матеріалів, призначених для цих організацій».

— Передбачена процедура оптації громадян.

— Радянська сторона зобов'язувалася сплатити Польщі 30 млн руб. золотом і передати залізничне майно на суму 18 245 тис. руб. золотом.

— Передбачалось укладення економічної угоди.

— Визначалися права національних менших і релігійних громад на території сторін. «Польща надає особам російської, української і білоруської національності, які перебувають у Польщі, на основі рівноправності національностей, усі права, що забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів. Взаємно Росія й Україна забезпечує особам польської національності... всі ті ж права».

— Сторони взаємно відмовилися від компенсації воєнних витрат.

— Визначались принципи утримання військовополонених та їх обміну.

— «Кожна з договірних сторін надає громадянам супротивної сто­рони повну амністію за всякі політичні злочини і провини».

— Росія та Україна зобов'язувалися повернути Польщі всі цін­ності, що були вивезені з Польщі з 1 січня 1772 р.

— Розв'язувалися майнові претензії юридичних і фізичних сторін.

Наслідки політики «воєнного комунізму». Голод 1921-1923.

Прични голоду буди такі.

1. Політика «воєнного комунізму». Воєнно – комуністичні принципи господарювання призвели до економічного занепаду і кризи. Проведення економічної політики яка повністю ігнорувала специфіку економічного розвитку українського села, мало для України трагічні наслідки:

Ø скорочення посівних площ

Ø руйнація сільськогосподарського виробництва, що спричинило голод.

2. Антиукраїнська політика центру. Директиви з центру глибоко суперечили національним інтересам України.

13,5 млн. пудів українського зерна у 1922р. було продано за кордон.

від серпня 1922 р. до січня 1923 р. з України у промислові центри Росії та інші республіки було вивезено 9 млн. пудів зерна.

Тяжка посуха однаково вразила всю південну хліборобну смугу – південні губернії України, Крим, Північний Кавказ і Поволжя. Про катастрофу, що насувалася на Поволжя, російські газети писали щодня, про Україну а ні слова.

Голод охопив 5 губерній Південної та Східної України. Його причиною була посуха та неврожай, але велику роль у його посиленні та тривалості відіграла політика радян­ської влади.

Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба.

У селян примусово вилучали останній хліб, що прирікало їх на вимирання. Натомість вилучене у селян зерно продавали за кордон, й на одержані кошти закуповували зброю, промислове обладнання та різні речі для вищого партій­ного керівництва.

В Україні в ці роки голодувало від 4 до 7 млн осіб, з яких померло 1,5-2 млн.Лютувала епідемія холери. У 1920 році Україна мала виконувати план в обсязі 167 млн. пудів.

Лише 16 січня 1922 р. Москва визнала факт голоду в Україні і погодилася на надання голоду­ючим гуманітарної допомоги від міжнародних організацій. До­помогу надали Американська адміністрація допомоги, яка передала 180,9 млн. пайків та Червоний Хрест (12,2 млн пайків). Проте основна маса всієї допомоги йшла до голодуючих районів Поволжя.

Особливо важким був 1922 р. Взимку 1922- 1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, тільки дітей голодувало 2 мл.

З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921 -1923 рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба у голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга експортом українського зерна. Саме голодом Москва фактично впроваджувала ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду. В умовах голоду політична активність селян різко знизилася, і лідери повстанського руху втратили опору та підтримку.

Антилюдяний характер радянської влади виявився і в тому, що вона ви­рішила зіграти на людському горі — голод був використаний для боротьби з Церквою та привласненні її майна. Церкву зви­нуватили у відмові допомогти голодуючим (хоча провідники різних конфесій пропонували свою допомогу) і під цим приво­дом було проведено закриття низки культових споруд при од­ночасному їх пограбуванні, знищенні предметів культу та реп­ресіях щодо духовенства.

3. Неп і особливості його впровадження в Україні.

На початку 1921 р. особливо гостро стала відчутною згуб­ність подальшого дотримання політики "воєнного комунізму": країна була охоплена селянськими повстаннями, робітничими виступами, активізувались антирадянські політичні сили, від­новилася можливість зовнішнього втручання, була цілковито розвалена економіка, не вистачало практично всіх товарів та продовольства. Все це загрожувало більшовикам втратою влади в країні. Відповідно постала негайна потреба зміни внутрішньо­політичного курсу. Зробивши належні висновки, лідер росій­ських більшовиків В. Ленін вирішив змінити внутрішню полі­тику радянської влади.

Загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти від політики "воєнного комунізму" до нової економічної політики (непу).

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — починаючи з XIX ст. ідея утопічного суспільства загальної рівності та свободи..В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на зверхності інтересів колективу над інтересами окремої людини, на підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізму починається із скасування приватної власності.

Воєнний комунізм — здійснювані більшовиками з середини 1918 (в Україні з 1919 року) по березень 1921 соціально-економічні перетворення на підконтрольній їм території колишньої Російської імперії. В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. В економіці — це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. Практичним утіленням останньої стала так звана продрозкладка за допомогою спеціальних продовольчих загонів.

Продрозкла́дка — система заготівель сільськогосподарських продуктів в 1918-21 роках, яка вимагала обов'язкову здачу селянами державі за твердими цінами надлишків (понад встановлені норми на особисті і господарські потреби) хліба та інших продуктів.

Продподаток, продовольчий податок — натуральний податок з селянських господарств, введений у країні замість продрозкладки. Запроваджено за рішенням X з'їзду РКП(б) 1921 року під час переходу країни від політики воєнного комунізму до нової економічної політики. Мета продподатоку полягала в стимулюванні сільськогосподарчого виробництва. На відміну від продрозкладки, де встановлювалися тверді норми здавання продовольства і реквізовувалися усі надлишки, продподаток встановлювався у вигляді процентного відрахування від виробленої в продукції. Продподаток був значно менший за продрозкладку — 20%, у той час як продрозверстка була фактично в середньому вдвічі більшою. Планувалося, що в майбутньому податок буде ще зменшено (до 10%). Найбідніша частина селян повністю звільнялася від нього, середняки оподатковувались у зниженому розмірі, а заможні селяни підлягали підвищеному оподаткуванню.

Прични голоду буди такі.

1. Політика «воєнного комунізму». Воєнно – комуністичні принципи господарювання призвели до економічного занепаду і кризи. Проведення економічної політики яка повністю ігнорувала специфіку економічного розвитку українського села, мало для України трагічні наслідки:

Ø скорочення посівних площ

Ø руйнація сільськогосподарського виробництва, що спричинило голод.

2. Антиукраїнська політика центру. Директиви з центру глибоко суперечили національним інтересам України.

13,5 млн. пудів українського зерна у 1922р. було продано за кордон.

від серпня 1922 р. до січня 1923 р. з України у промислові центри Росії та інші республіки було вивезено 9 млн. пудів зерна.

Тяжка посуха однаково вразила всю південну хліборобну смугу – південні губернії України, Крим, Північний Кавказ і Поволжя. Про катастрофу, що насувалася на Поволжя, російські газети писали щодня, про Україну а ні слова.

Голод охопив 5 губерній Південної та Східної України. Його причиною була посуха та неврожай, але велику роль у його посиленні та тривалості відіграла політика радян­ської влади.

Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба.

У селян примусово вилучали останній хліб, що прирікало їх на вимирання. Натомість вилучене у селян зерно продавали за кордон, й на одержані кошти закуповували зброю, промислове обладнання та різні речі для вищого партій­ного керівництва.

В Україні в ці роки голодувало від 4 до 7 млн осіб, з яких померло 1,5-2 млн.Лютувала епідемія холери. У 1920 році Україна мала виконувати план в обсязі 167 млн. пудів.

Лише 16 січня 1922 р. Москва визнала факт голоду в Україні і погодилася на надання голоду­ючим гуманітарної допомоги від міжнародних організацій. До­помогу надали Американська адміністрація допомоги, яка передала 180,9 млн. пайків та Червоний Хрест (12,2 млн пайків). Проте основна маса всієї допомоги йшла до голодуючих районів Поволжя.

Особливо важким був 1922 р. Взимку 1922- 1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, тільки дітей голодувало 2 мл.

З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921 -1923 рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба у голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга експортом українського зерна. Саме голодом Москва фактично впроваджувала ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду. В умовах голоду політична активність селян різко знизилася, і лідери повстанського руху втратили опору та підтримку.

Антилюдяний характер радянської влади виявився і в тому, що вона ви­рішила зіграти на людському горі — голод був використаний для боротьби з Церквою та привласненні її майна. Церкву зви­нуватили у відмові допомогти голодуючим (хоча провідники різних конфесій пропонували свою допомогу) і під цим приво­дом було проведено закриття низки культових споруд при од­ночасному їх пограбуванні, знищенні предметів культу та реп­ресіях щодо духовенства.

Робота з документами.