Конституційні основи громадянського суспільства

Визнання принципу плюралізму в пострадянському суспільстві сприяло відновленню в правах поняття "громадянське суспільство". Це результат демократичного реформування суспільства, формування в ньому сфери вільного, спонтанного, приватного життя громадян, без чого неможливі демократичні державно-правові засади.
Неліберальне, тоталітарне чи авторитарне суспільство характеризується тим, що ця сфера цілком або переважно підпорядкована державі, котра активно втручається в її процеси, піддає формалізації та збюрокраченню. Такий спосіб взаємодії держави й суспільства називається етатизмом (від фр. etat — держава). Етатизм як політика — це поширення повноважень держави на усі без винятку сфери життя. Як тип політичної свідомості людей він полягає у схильності вважати державу найважливішим і єдиним чинником інтеграції суспільства.
У тоталітарних країнах сфера громадянського суспільства скорочується до мінімуму, але ніколи не зникає зовсім. Розвинуте ж громадянське суспільство передбачає існування демократичної правової держави, яка покликана захищати і здійснювати інтереси та права громадян. Передумовами цього є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності, плюралізм незалежних політичних сил і партій, недирективно формована громадська думка і, що найголовніше, вільна особа з розвиненим почуттям власної гідності.
Визначаючи сутність громадянського суспільства, насамперед слід відзначити, що воно ґрунтується на приватній власності й стихійному поділі праці, приватних інтересах, конкуренції і законах ринку. Це не лише відокремлена від держави автономна сфера суспільного буття-яка не підлягає прямому контролю й регламентації з боку влади, а ще й структуроване суспільство. Тут передбачається свобода асоціацій індивідів за інтересами й уподобаннями. Окремі верстви населення утворюють свої угруповання, добровільні об’єднання як інституції вираження їх інтересів. Союзи підприємців, найманих робітників органи виробничого самоврядування, спілки споживачів та багато інших структур покликані забезпечувати цивілізовані відносини між усіма учасниками виробництва й обміну, пом'якшувати неминучі зіткнення численнихприватних устремлінь. Громадянське суспільство — це певний механізм неформального соціального партнерства, який уможливлює здійснення й баланс існуючих інтересів.
Поняття громадянського суспільства застосовується для пізнання усієї сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними, перебувають поза сферою державного директивного регулювання. У такому суспільстві царина спонтанного самовияву вільних індивідів і добровільно сформованих організацій громадян захищена законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади. Це сприяє розвитку вільного ринку, безперешкодному поширенню духовних, моральних, національних цінностей тощо.
Підґрунтям громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених міжособис-тісних зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо), розмаїття властивих їм інтересів та можливостей виявлення останніх. Це сфера свободи людини на відміну від необхідності, вимушеності дотримання встановленого владою порядку.
Отже, головними ознаками громадянського суспільства є:
- відокремлена від держави структура суспільства, яка утворена різноманітними асоціаціями, добровільними об'єднаннями людей;
- відповідна вільним ринковим відносинам політична система, де держава є похідною від громадянського суспільства та процесів, що відбуваються у ньому;
- сфера вільної реалізації безпосередніх і різноманітних інтересів громадян;
- сфера приватного, реального життя та безпосереднього спілкування людей на відміну від держави як умовного, формального життя;
- відносини вільного обміну продуктами діяльності між незалежними власниками;
- свобода особи;
- форма безпосереднього спілкування людей;
- пріоритет громадянських прав порівняно з державними законами;
- плюралізм ідей, вартостей, соціальних ініціатив.
З факту існування різних і суперечливих інтересів у громадянському суспільстві виникає ідея держави як втілення загального інтересу, як інституція гарантування і захисту прав людини.
Альтернативність ознак та цінностей держави й громадянського суспільства не означає взаємовиключної антагоністичності цих сфер суспільного життя, а, навпаки, взаємозумовлює їх. Без держави нема громадянського суспільства, без останнього неможлива повноцінна правова держава. Вони є сторонами одного цілісного життя людини і сучасного цивілізованого суспільного буття. Саме як необхідність підкорятися державі, шанувати її, зокрема сплачувати податок, але й цінувати вартості, що існують поза межами державності, прийнято тлумачити євангельське повчання віддавати Богове Богу, а кесареве кесарю. "Тож віддавайте належне усім: кому податок — податок, кому мито — мито, кому страх — страх, кому честь — честь" (Рим. 13:7).
Стан демократії у сучасному суспільстві значною мірою визначається існуванням системи незалежних від держави самоврядних об'єднань суверенних індивідів і вільно встановлених зв'язків між ними — громадянського суспільства. Сформоване на засадах плюралізму, толерантності, лібералізму, воно спроможне протистояти як етатистським тенденціям з боку держави, так і ентропії анархізму, домагатися якомога оптимальнішого здійснення громадського самоврядування. Відкрите суперництво суспільних інтересів ініціює політичний процес, сприяє втіленню загальносоціального інтересу. Звідси очевидний висновок: щоб демократизувати суспільство, реформувати державу, необхідно займатися не лише законотворчою, політико-юридичною діяльністю, а й плекати громадянське суспільство — сприяти структурованості спільноти, усвідомленню й поважанню людьми власних і чужих прав, гідності й свободи, шануванню норм суспільно-політичної взаємодії.