З. Література практичного призначення. 1. Твори практичного призначення, розуміється, постають і протягом століть 12-го та наступних
1. Твори практичного призначення, розуміється, постають і протягом століть 12-го та наступних. Деякі з них знову належить хоч коротенько згадати в історії красного письменства.
Майстром молитовної творчости є найліпший проповідник доби, Кирило Турівський. Йому належать молитви на ввесь тиждень, що залишилися у вжитку протягом довгих століть. На кожен день призначено по три або чотири молитви; поділені за денними службами Божими та за днями тижня. В неділю молитви звернені до Спасителя та Трійці, в понеділок — до янголів, у вівторок — до св. Іоана Христителя, в середу — до Божої Матері і т. д. Після кожної молитви йде „похвала“, а на кінці — думки про смерть, страшний суд та майбутнє життя. Крім того, Кирилові приписувано „покаянний канон“. Основний настрій молитов — повна недостойність людини перед обличчям святого. Людину Кирило змальовує в стані повного занепаду, з якого немає іншого виходу, як Божа ласка, до якої Кирило і звертається. Ось уривки:
На небо очима подивитися не смію: бо тіло поранив злобою,
ані рук піднести до висоти: бо повні лихоїмання,
ані уста відкрити на молитву: бо від злої мови зліпилися,
зідхнути не можу від самозвеличення,
серце обтяжив гойною їжею,
душу затьмарив немилосердям,
тіло заслабив лінощами,
ноги спіткнулись через камінь любови до насолоди,
вуха відкрив для слухання короткочасової похвали,
лице вкрив безсоромністю,
сморід моїх діл почувають ніздрі мої,
весь я — як дерево неплідне,
або як храм порожній...
злодій моєї души криється в серці моєму,
чекаючи відповідного часу,
бо бачить мене не огородженого молитвою,
та стремить малий маєток моєї віри покрасти... /206/
Кирило прохає в Божої ласки захисту, сили оплакати свої гріхи, вилікуватися, відновитися та освятитися, допомоги проти ворога диявола... Ці молитви — вияв аскетичного світогляду та настроїв Кирила, аскета-подвижника, вияв справжнього релігійного ліризму.
Поруч аскетичних молитов Кирила зберігся з 12 століття „Канон“ св. Ользі, писаний можливо теж Кирилом. Це — похвальний канон зовсім іншого стилю та настрою. Похвали Ользі сполучені з похвалами Христові та Богородиці. Автор приносить святій „похвальні квіти“. Святу Ольгу порівнюється з „розумною бджолою“, що злітає на крилах, посріблених охрищенням на пальму („финикъ“) доброчину тощо. Твір дихав урочистим радісним настроєм.
І в похвальному каноні і в молитвах чимало гарних поетичних образів, що характеризують і проповіді Кирила. Напр., „уже день схиляється, і сонце віщує годину вечірню“, гріховні вчинки людини — „злі митарі, що сидять біля воріт небесних“ тощо.
2. Залишився один твір богословського характеру, і від другого славного в 12-му віці письменника Клима Смолятича. Це — його лист до Хоми. Як довідуємося з самого листа, це — лише один з листів Клима. Хома закидав Климові, що він уважає себе за „філософа“, що він у своїх творах спирається на „Гомера, Арістотеля та Платона“ та шукає слави, ставши митрополитом (отже, лист писано по 1147 р.). Клим читав листа Хоми, свого старого смоленського співучня, князеві Із’яславові та іншим „послухам“ та робить спробу в листі, що дійшов до нас, спростувати закиди Хоми. Згадує Клим при цьому і про свій давніший лист до кн. Ростислава Смоленського, де він виправдував своє призначення на митрополита Руського без благословення Царгородського патріярха. Отже, лист цікавий уже тим, що переносить нас в атмосферу „літературного життя“ 12-го віку, вказує на той інтерес, який викликали дописи богословського та церковпополітичного змісту в хоч би й нешироких колах при князівських дворах. Гомер, Арістотель і Платон може й були відомі Климові з грецьких ориґіналів, але певніше лише із збірок цитат; в кожному разі, користання ними свідчить про досить вільне ставлення до „світської літератури“.
Лист Клима цікавий і своїм богословським змістом, Клим є прибічником того символічного витовмачення св. Письма, яке бачимо пізніше в Кирила Турівського, що його визначним представником в 18 ст. був Сковорода. Нав’язуючи на форму питань та відповідей, яку зустрічаємо вже в деяких частинах Збірника 1073 р., Клим подає витовмачення численних текстів св. Письма /207/ „по тонку“ і все в св. Письмі має не лише „буквальний“, себто літеральний, але й глибший, захований сенс. Якщо читаємо „Премудрість утворила собі храм на семи стовпах“, то Премудрість є Бог, храм — людина, сім стовпів — сім соборів, Користується Клим в своїх витовмаченнях між іншим витовмаченнями Теодоріта Кирського та Іполіта, апокрифами, літературою типу „Фізіологів“, „Олександрією“, Поетичні оповідання про алкіона (зимородка), ехіона — морську тварину, що передчуває бурю, саламандру тощо, прикрашують цей твір, що дійшов до нас, на жаль, лише в переробці якогось ченця Афанасія. Здається, що символічне витовмачення св, Письма було властивістю Київської школи в протилежність іншим напрямам, навіть офіційній тоді течії візантійської церковної богословії.
Лист Клима був не єдиним твором, що наслідував візантійську форму питань-відповідів. Пізніше ця форма вплинули й на народну словесність (духовну пісню). До речі, дещо від Клима залишилося і в одній новгородській пам’ятці, так зв. „Запитаннях Кирика“ (десь між 1130-56 рр.), Це — збірка питань церковно-практичного характеру. Запитує: якийсь Кирик, відповідають йому здебільша єпископ новгородський Нифоит, але й інші, м. ін. „Клим“, — мабуть, той самий Клим Смолятич.
Літературна форма листа Клима та „Запитань Кирика“ (поскільки на них відповідає Клим), на жаль, не можуть нам майже нічого сказати про літературне вміння Клима: в обох маємо справу лише з думками, а не з формою викладу первісного тексту.
3. До невідомої нам поза тим сфери літературного життя переносить нас „послання“ якогось Ізосима до Анастасії. Видавець послання, Соболевський, уважав, що твір „Ізосима“ в дійсности походить від „Симана“ (Симона) - - одного з авторів Патерика, а Анастасія — є та княгиня Анастасія-Верхуслава, з якою Симон за власним його свідченням листувався. Послання компілятивне. Автор нагадує своїй „духовній дочці“, що є черницею, приклади святих жінок (складено за „Мінеями“ та „Прологом“), а потім нагадує про Страшний Суд (використавши одну проповідь Симона Месопотамського). В кожному разі, „послання“ інформує нас про характер того приватного повчального листування, що грав в історії побожности звичайно визначну ролю та про яке ми в старій Україні поза цим майже нічого не знаємо.
4. Провадиться далі праця над компілятивними історичними творами — „Хронографами“ (див. I. З. б). Різні їх типи використовують або переважно грецькі хроніки („Елинський та Римський Літописець“, перша редакція його київського походження, /208/ друга — 13 ст. — Суздальська), або Біблію („Юдейський хронограф“). Не з’ясовано, яким хронографом користався автор біографії кн. Данила (він згадує хронограф та, здається, ужив його) — це мусів бути твір ориґінального типу.
За історичний твір можна вважати також „Толковую Палею“ — коментований виклад Старого Завіту до Давида з полемікою проти юдейської релігії. Ймовірно вона постала в 13 ст. (хоч деякі вчені вважають її за далеко раніший твір). Не раніше кінця 13 ст. постали на білоруській території „Слова святих пророків“, що продовжують тенденцію „Палеї“ на дальшому матеріялі.
5. Дещо варто згадати і в галузі церковної та світсько-практичної літератури. Це переважно листи ієрархів. До старіших пам’яток належать послання Феодосія (ймовірно „Федоса-Грека“) до кн. Із’яслава II (12 ст.) проти католицтва та в справі постів. Раніше приписувано їх св. Феодосієві. Пізніші послання митрополитів писано вже в Суздалі.
Юридичні пам’ятки, головне „грамоти“, цікаві для історика літератури мовою та деяким порівняльним матеріялом до пам’яток красного письменства.