Економії (раціональності) - будь-який податок повинен стягуватися таким чином, щоб із доходів платника вилучалося якомога менше понад те, що надходить до державної скарбниці.15

Держава- розробляє та приймає податкове законодавство

Податкові органи- контролюють дотримання податкового законодавства

Платники податків- виконують визначені податковим законодавством та несуть відповідальність

4. Елементи податку

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи податків, такі, як: суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота.

Суб’єкт або платник податку - це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується: які операції, які товари, які доходи, яка власність, тощо.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта.

База оподаткування - це розмір об’єкта оподаткування в грошовому чи фізичному вимірі.

Ставка - це розмір податку на одиницю оподаткування.

Джерело сплати - це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може співпадати з об’єктом оподаткування (оподаткування доходу громадян прибутковим податком) або не співпадати (сплата податку на транспортний засіб, який не використовується для одержання доходів).

Квота - це частка податку в доходах платника. В практиці оподаткування податкові квоти не встановлюються, а лише використовуються для аналізу характеристик рівня оподаткування.

5.Якісна характеристика податків як методу державного регулювання.

6.Необхідність класифікації податків. Види податків за основними критеріальними ознаками.

Прямі, непрямі,

За рівнем встановлення-загальнодержавні, місцеві

За суб’єктами- з юрид осіб та змішані

За економ змістом- майнові, використання ресурсів, дохід або прибуток інші

7.Характеристики систем прямого і непрямого оподаткування.

Податки прямі — обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно та ін.).

Податки непрямі — податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).

Суб'єктом податку є виробник або продавець товару, який за законом є юридичним платником податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару або надання послуг.

Непряме оподаткування переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету. В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45 % доходів бюджету.

8.Загальнодержавні і місцеві податки і збори: еволюція, значення для розвитку держави і територіальних громад.

9.Сутність податкової системи та методи її побудови.

Податкова система – це, з одного боку, сукупність податків і зборів, що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами, прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування. З іншого – вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно до прийнятої системи.

10.Формування системи принципів оподаткування.

Основи побудови сучасних податкових систем, поряд із принципами А. Сміта, визначають також принципи, розроблені німецьким економістом А. Вагнером, який не просто доповнив, а надав їм нового концептуального характеру. Керуючись теорією колективних потреб, на першу позицію у оподаткуванні він поставив принцип достатності і еластичності. Саме завдяки цьому принципи оподаткування стали системою, яка враховувала інтереси не тільки платника податків, але й держави з пріоритетом останньої. Іншими словами, перед оподаткуванням виникло завдання збалансувати інтереси держави і платників податків, що в сучасних умовах є стрижневою проблемою формування податкової політики будь-якої цивілізованої держави.

Таким чином, визначення принципів оподаткування було і є предметом пошуків вчених і практиків протягом усього періоду існування податків. Незважаючи на відмінності, які супроводжували цей процес, і, передусім, прихильність їх авторів до теорій щодо ролі держави і податків, розрізняють ряд принципів, які є загальновизнаними. На сьогодні вони, переважно зводяться до таких:

рівень податкової ставки повинен встановлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Дохід, що залишається після сплати податків, повинен забезпечувати йому нормальний розвиток

- необхідно докладати зусиль, щоб оподатковування доходів мало одноразовий характер. Багаторазове обкладання доходів або капіталу неприпустимо;

- податки повинні бути обов'язковими. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків у неминучості платежу;

процедури розрахунку і сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економними для установ, що збирають податки. Слід прагнути до мінімізації витрат на стягування податків;

11.Структура податкової системи. Критерії якості.

13.Податкова політика держави: сутність, значення тип

Податкова політика - це поєднання об'єктивної економічної категорії податків, реального стану системи економічних відносин у державі та суб'єктивності податкової діяльності як сукупності конкретних дій, рішень різних органів, гілок і рівнів державної влади

Податкова політика - це система відносин, які складаються між платниками податків і державою, а також стратегія їх дій у різних умовах господарювання та економічних системах.

Податкову політику можна також визначити як діяльність держави у сфері встановлення і справляння податків.

В Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті. Податкова політика України поєднала в собі принципи двох податкових систем, найбільш характерних для світової практики - європейської та американської. При цьому, якщо в європейській системі переважає обкладання обороту у формі податку на додану вартість, то в американській - прибутковий принцип оподаткування. Складність вітчизняної податкової політики визначена еклектичним поєднанням обох зазначених систем з базовою метою - забезпечення максимального рівня податкових надходжень, як основної складової доходної частини бюджетів всіх рівнів.

А.І. Крисоватий зазначає, що податкова політика є основним інструментом реалізації фіскальних інтересів держави. Однак, при цьому вчений дотримується думки, що "...фіскальні інтереси не обмежуються лише стягненням коштів на користь держави, оскільки реалізація функцій держави на цьому не закінчується. Процес формування фінансових фондів забезпечує державу ресурсами, необхідними для реалізації її функцій. Останнє безпосередньо пов'язано з видатками, бо саме через витрати держава "презентує" себе суспільству. Справляння податків, в контексті політики державних доходів, не самоціль державницької діяльності, а цілеспрямована суспільна інтуїція, направлена на задоволення інтересів членів суспільства, тобто оподаткування має бути суспільно спрямованим на фінансування витрат держави, пов'язаних із виконанням державою покладених на неї функцій".

Податкова політика, наголошує Ю.Б. Іванов, має два аспекти: формування державного бюджету і власне стягнення податків згідно зі всіма елементами податкової системи. Щодо першого аспекту - держава не може встановлювати максимальний рівень оподаткування через можливість появи соціальної напруги. У зв'язку з цим, для покриття частини витрат використовуються позики як відкладені на майбутнє податки.

Проте варто враховувати і той факт, що сутність податкової політики, її напрям і характер у кожній країні визначається певними чинниками, які безпосередньо впливають на процес її формування.

Наприклад, Л.В. Дикань, Т.С. Воїнова, Є.Б. Бережний подають визначення цій економічній категорії так: "податкова політика - це сукупність заходів держави щодо впровадження системи податків і конкретних форм та методів їх справляння, що відповідають конкретним історичним умовам і враховують традиції й менталітет нації". Однак це не єдині фактори, під впливом яких відбувається формування податкової політики і які визначають її характер, є також і багато інших

14 Моделі побудови податкової політики

они викладені А. Смітом у чотирьох основних правилах:

- справедливості - яке стверджує загальність оподаткування і рівномірність його розподілу відповідно до доходів;

- визначеності - час сплати податку, спосіб і сума платежу повинні бути з точністю і заздалегідь відомі платнику і не залежати від суб'єктивних факторів;

- зручності - кожен податок повинен стягуватися у такий час і такий спосіб, які найбільш зручні для платника;

економії (раціональності) - будь-який податок повинен стягуватися таким чином, щоб із доходів платника вилучалося якомога менше понад те, що надходить до державної скарбниці.15

19 Платники та об’єкт податку на прибуток.

Платниками податку на прибуток є суб'єкти господарювання-юридичні особи (резиденти та нерезиденти) (рис. 8.1).

З метою оподаткування до резидентіввідносять:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність з місцезнаходженням як на її території України, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізичні особи-резиденти - особи, які є громадянами України; іноземці, які одержали посвідку на постійне проживання в Україні (на строк дії такої посвідки); іноземці, щодо яких роботодавцем отримано дозвіл на використання праці іноземця в Україні (на строк дії такого дозволу); іноземці, які перебувають в Україні не менше 183 днів протягом поточного або попереднього календарних років (включаючи день приїзду та від'їзду).

Об'єктом оподаткування у резидента є прибуток, отриманий як на території України, так і за її межами, і визначений шляхом зменшення суми доходів звітного податкового періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду. Тобто, у визначення прибутку до оподаткування включаються доходи та витрати, отримані у процесі господарської діяльності як на території України, так і за її межами (закордонні філії, представництва тощо).

Відповідно до П(С)БО 7 амортизація основних засобів нараховується із застосуванням наступних методів:

- прямолінійного;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивного;

- виробничого (метод суми одиниць продукції);

- норм і методів нарахування амортизації основних засобів, передбачених податковим законодавством.