Укладення договору страхування та його істотні умови

Порядок укладення договору страхування підпорядковується як загальним нормам, які регулюють укладення цивільно-правового договору, так і спеціальним вимогам, передбаченим страховим законодавством. За загальним правилом (ст. 638 ЦК) договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування (ст. 18 Закону). Одержавши заяву (пропозицію) страхувальника про укладення договору страхування, страховик здійснює оцінку страхового ризику. У разі необхідності страховик вправі запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також інші необхідні документи.

ЦК (ст. 981) та Закон (ст. 17) передбачають, що договір страхування укладається у простій письмовій формі, недодержання якої тягне за собою його нікчемність. Вимоги щодо письмової форми договору страхування визначаються загальними нормами стосовно письмової форми правочину (ст. 207 ЦК). Зміст договору страхування може бути зафіксований в одному документі, підписаному його сторонами. Проте страхова практика виробила особливу форму договору страхування - страхове свідоцтво (поліс, сертифікат). На підставі заяви (пропозиції) страхувальника страховик видає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс, сертифікат), посвідчуючи таким чином факт укладення договору страхування, який і є формою договору страхування (ст. 18 Закону). Для того щоб страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) мало силу договору, воно має містити всі істотні умови договору страхування. Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) не є цінним папером.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. І ст. 638 ЦК). Стаття 982 ЦК передбачає, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки Його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Частина 2 ст. 16 Закону доповнює перелік умов, які має містити договір страхування, такими: умовами щодо учасників страхових відносин (сторін договору, застрахованої особи та вигодонабувача); розміру страхових виплат за договором страхування життя; страхового тарифу (який не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); порядку зміни і припинення дії договору; здійснення страхової виплати; причин відмови у страховій виплаті; прав та обов'язків сторін і відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору. Сторони вправі за взаємним погодженням доповнити перелік умов договору страхування.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням І розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК; ст. 4 Закону). Залежно від особливостей предмета договору страхування воно поділяється на особисте, яке пов'язане з немайновою сферою страхувальника або застрахованої особи (життя, здоров'я, працездатність та додаткова пенсія), та майнове, пов'язане з володінням, користуванням і розпоряджанням майном, до якого є близьким страхування відповідальності, пов'язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Серед особистих видів страхування особливе місце займає страхування життя, що передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це встановлено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату в разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби останньої.

Страхування життя належить до накопичувальних видів страхування, які передбачають здійснення страхової виплати (страхової суми) у будь-якому випадку, оскільки один із передбачених договором страхування життя страховий випадок настане завжди (так, або настане смерть застрахованої особи в період чинності договору, або застрахована особа доживе до закінчення строку дії договору страхування чи до іншої обумовленої договором дати). У зв'язку з особливим характером взаємовідносин між страховиком та страхувальником законодавчо встановлено обмеження щодо здійснення страхування страховиками, які укладають договори страхування життя. З метою забезпечення виконання страховиками зобов'язань перед страхувальниками за договорами страхування життя не допускається здійснення інших видів страхування, крім страхування життя (ст. 38 Закону). У даному випадку для страховиків встановлюється виключний вид діяльності - страхування життя.

Страховим випадком є подія1, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальникові, застрахованій або іншій третій особі (ч. 2 ст. 8 Закону).

Страховий випадок тісно пов'язаний зі страховим ризиком, який є однією з центральних категорій страхування. Під ним розуміють певну подію, на випадок якої провадиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання (ч. 1 ст. 8 Закону). Ризик не залежить від волі та поведінки сторін, він настає випадково. Подія, яка передбачена як страховий ризик, має бути такою, настання якої можливе в майбутньому, проте учасникам страхування невідомо, настане вона чи ні. Якщо сторонам (або хоча б одній стороні) наперед відомо, що передбачена подія обов'язково настане (або, навпаки, не настане), то в даному разі страхування неможливе, бо воно втрачає свою основну ознаку - ризиковий характер. Страховий ризик відрізняється від страхового випадку, бо є подією, настання якої лише передбачається у майбутньому, тоді як страховий випадок - це подія, яка уже настала і яка викликала обов'язок страховика здійснити страхову виплату. Тому страховий випадок є реалізованим страховим ризиком. Оцінку страхового ризику здійснює страховик (п. 2 ст. 989 ЦК; п. 2 ст. 21 Закону).

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону). Страхова сума визначає верхню межу (ліміт) розміру зобов'язань страховика при настанні страхового випадку1 і може бути встановлена за окремим страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування у цілому.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладення договору страхування чи його зміни. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких виплат, а страхова сума у цих випадках не встановлюється.

Порядок визначення страхової суми залежить від виду страхування. При страхуванні майна страхова сума за загальним правилом, якщо інше не передбачено договором страхування, встановлюється в межах його вартості за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору. Перевищення страхової суми над вартістю об'єкта страхування (майна) можливе при страхуванні одного об'єкта від різних страхових випадків. В особистому страхуванні страхова сума визначається за домовленістю сторін і максимальним розміром не обмежується. Більш того, особа може укласти кілька договорів особистого страхування щодо того самого ризику. Залежно від розміру страхової суми визначається розмір страхового платежу та страхової виплати.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст. 10 Закону). Зі сплатою страхового платежу (першого внеску) за загальним правилом пов'язане набрання договором страхування чинності (ст. 18 Закону). Страховий платіж за домовленістю сторін може сплачуватися як одночасно, так і кількома послідовними внесками. Несплата першого (у разі якщо договір страхування набирає чинності до його сплати) або чергового страхового платежу у встановлені договором страхування строки є підставою для його дострокового припинення (ст. 997 ЦК; ст. 28 Закону).

Розмір страхового платежу визначається на підставі страхового тарифу - ставки страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страховий тариф за добровільними видами страхування розраховується страховиком самостійно актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Виходячи з ризикового характеру страхування, страховий тариф не може бути рівним або більшим одиниці (100 відсоткам), оскільки при ймовірності настання страхового випадку, яка дорівнює 100 відсоткам, страхування втрачає зміст1. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін (ч. З ст. 10 Закону).

Строк договору страхування - це період у часі, протягом якого учасники страхових відносин здійснюють належні їм права та виконують покладені на них обов'язки. Як істотна умова строк договору страхування перебуває у прямій залежності від страхового ризику: чим більший строк чинності договору страхування, тим вища ймовірність настання страхового випадку (реалізації страхового ризику) і тим більший розмір страхового платежу. З моменту набрання договором страхування чинності (внесення першого страхового платежу, якщо інше ним не передбачено) страховик за умови настання страхового випадку зобов'язується здійснити страхову виплату згідно з умовами страхування. Закінчення строку, на який укладено договір страхування, припиняє його дію і за загальним правилом звільняє сторони від взятих на себе зобов'язань, крім зобов'язань, які виникли під час його чинності. Можливе також дострокове припинення чинності договору страхування з підстав, передбачених законом або договором.

При настанні страхового випадку страховик зобов'язується здійснити страхову виплату, тобто зобов'язується виплатити певну грошову суму в розмірі і порядку відповідно до умов договору страхування (п. З ч. 1 ст. 988 ЦК; ст. 9 Закону). Вона здійснюється в межах страхової суми і не може її перевищувати.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

При майновому страхуванні та страхуванні відповідальності страхова виплата здійснюється страховиком у межах страхової суми і має назву "страхове відшкодування". Останнє не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник (вартості майна, що загинуло, розміру фінансових втрат у результаті проведення підприємницької операції тощо)1.

Якщо майно застраховане у кількох страховиків (подвійне страхування) і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування (ч. 19 ст. 9 Закону).

У деяких випадках розмір страхового відшкодування може перевищувати розмір прямого збитку або бути меншим за нього. Так, якщо це встановлено договором страхування, вважаються застрахованими також і непрямі збитки. Якщо це передбачено договором страхування, страховик додатково до здійснення страхової виплати зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків (п. 4. ч. 1 ст. 988 ЦК; п. 4 ст. 20 Закону).

Страхова сума не може перевищувати вартість (страхову оцінку) предмета договору страхування. Сторони в договорі страхування за своїм розсудом можуть визначити страхову суму й у розмірі, меншому, ніж вартість його предмета. У даному випадку має місце неповне або часткове страхове покриття. Визначення розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті при настанні страхового випадку, в цьому разі здійснюється залежно від того, за якою системою здійснено страхування: пропорційною або системою першого ризику.

Пропорційна система передбачає виплату страхового відшкодування у такій же частці від визначених по страховій події збитків. При застосуванні системи першого ризику страхова сума встановлює верхню межу зобов'язань страховика. Збитки, заподіяні страхувальнику (вигодонабувачу), які не досягни цієї межі, відшкодовуються страховиком повністю, а ті збитки, що перевищують встановлену величину, не покриваються. За цією системою збитки в межах страхової суми є "першим ризиком", який у повному обсязі несе страховик; збитки, які перевищують страхову суму, - є "другим ризиком", який покладається на страхувальника2. Чинне законодавство (ст. 9 Закону) як загальне правило передбачає пропорційну систему. Так, згідно з ч. 17 ст. 9 Закону, якщо інше не передбачено умовами страхування, у разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків.

Другим фактором, який впливає на зменшення страхового відшкодування, є франшиза (від фр.- пільга, привілей) - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Франшиза встановлюється в абсолютному розмірі або пропорційно до страхової суми (чи розміру збитків) і, як правило, є незначною величиною. Франшиза може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Застосування франшизи, з одного боку, звільняє страховика від здійснення невеликих за розміром виплат і здійснення пов'язаних з цим різноманітних заходів (наприклад, проведення оцінки збитків, що може вимагати значних порівняно із самими збитками витрат). З другого боку, франшиза спонукає страхувальника до дбайливого ставлення до предмета договору страхування. Якщо збитки, заподіяні страхувальникові (вигодонабувачеві), не перевищують розміру франшизи, вони не відшкодовуються. При цьому ризик несення ймовірності заподіяння збитків лягає на самого страхувальника. Якщо розмір збитків перевищує франшизу, то розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті, визначається залежно від виду франшизи: умовної чи безумовної. При умовній франшизі відшкодовуються заподіяні збитки у повному обсязі; при безумовній - збитки за вирахуванням встановленого розміру франшизи. На практиці у переважній більшості випадків встановлюється безумовна франшиза1.

Якщо в результаті настання страхового випадку фактично заподіяні збитки перевищують розмір страхового відшкодування, страхувальник може компенсувати різницю між заподіяними збитками та одержаним страховим відшкодуванням шляхом її стягнення з безпосереднього заподіювача (або осіб, які відповідають за дії заподіювача) на загальних засадах. Так, наприклад, відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Зазначена норма має на меті забезпечення принципу повного відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, якщо сума виплаченого страхового відшкодування є недостатньою, а не звільнення від відповідальності винної особи.

4. Права та обов'язки сторін за договором страхування

Правовий статус сторін договору страхування визначається сукупністю прав та обов'язків сторін договору.

Загальні права та обов'язки сторін договору страхування передбачені ЦК (статті 988, 989) та Законом "Про страхування" (статті 20, 21).

Залежно від етапу розвитку страхових правовідносин, моменту виникнення та тривалості існування обов'язки сторін за договором страхування умовно можна поділити на три групи: 1) обов'язки, які сторони повинні виконати в процесі укладення договору; 2) обов'язки, які сторони виконують протягом дії договору; 3) обов'язки, які виникають після настання страхового випадку.

За цим критерієм на відповідну сторону договору страхування покладаються певні обов'язки при укладенні, виконанні договору, настанні страхового випадку.

Обов'язки страховика

Первісний обов'язок страховика при укладенні договору страхування - ознайомлення страхувальника з умовами та правилами страхування. Правила страхування можуть визначатися відповідними актами цивільного законодавства. Особливо це характерно для обов'язкових видів договірного страхування.

Якщо між страховиком і страхувальником укладено договір страхування, подальше посилання останнього на те, що він не був ознайомлений з цими правилами, зазвичай, не повинне братися до уваги1.

Протягом двох робочих днів з моменту отримання повідомлення про настання страхового випадку страховик зобов'язаний вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові.

У разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата здійснюється на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої визначеної в договорі особи і страхового акта, який складається безпосередньо страховиком або уповноваженою ним особою. Строк виплати за конкретним страховим випадком передбачається укладеним сторонами договором. При обов'язковому страхуванні цей строк безпосередньо зазначається і у відповідних правилах обов'язкового страхування.

Розмір страхових виплат залежить від того, загинув застрахований об'єкт повністю чи частково. В будь-якому випадку розмір страхової виплати за договором майнового страхування не може перевищувати розміру реальних збитків. При особистому страхуванні страхова виплата не може перевищувати страхової суми.

Виплата страхового відшкодування вважається обов'язком страховика, а не формою цивільно-правової відповідальності.

Майнову відповідальність страховик може нести за несвоєчасне здійснення страхової виплати у вигляді сплати неустойки, розмір якої визначається умовами договору.

Страховик зобов'язаний відшкодувати витрати, яких зазнав страхувальник при настанні страхового випадку, з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору.

У вчиненні дій, які запобігають настанню страхового випадку, заінтересований насамперед страховик, оскільки за умовами договору він зобов'язаний відшкодовувати шкоду, яка буде заподіяна. Тому він повинен сприяти тому, щоб страхувальник вчиняв розумні і доступні дії, спрямовані на зменшення можливих збитків. Витрати мають бути відшкодовані навіть тоді, коли страхувальник, який їх зазнав, не досяг позитивного результату.

Страхувальник вправі переукласти договір страхування у разі, якщо вартість майна збільшується або вжито заходів, які зменшують страховий ризик. Тому страховик зобов'язаний за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшують страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування (ч. 5 ст. 988 ЦК, ст. 20 Закону "Про страхування").

Страховик зобов'язаний не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом. В даному випадку йдеться про відомості, які становлять таємницю страхування, тобто такі, що можуть бути віднесені до особистої, сімейної, службової, комерційної чи іншої таємниці, яка виступає предметом правової охорони.

Конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового становища страхувальника може бути надана лише на письмову вимогу суду, а також правоохоронних та податкових органів стосовно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування у разі порушення кримінальної справи щодо цієї фізичної або юридичної особи.

Страховик може прийняти на себе додаткові зобов'язання, крім тих, що передбачені актами цивільного законодавства. Про це повідомляється страхувальнику у письмовій формі.

Обов'язки страхувальника

Основним обов'язком страхувальника є внесення плати за послугу із страхування (страхового платежу) у розмірі, встановленому договором (ч. 1 ст. 989 ЦК).

Страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику.

Істотними необхідно визнати такі обставини, знання яких призвело б до відмови в укладенні договору або суттєво внесло зміни в умови оплати за страхові послуги за відповідним договором.

Про зміну страхового ризику може свідчити будь-яка зміна обставин, які впливають на імовірність настання страхового випадку.

Неналежне виконання цього обов'язку може стати підставою для відмови у виплаті страховою компанією страхової суми (відшкодування) при настанні страхового випадку.

Покладення такого обов'язку на страхувальника дало підставу окремим авторам розглядати договір страхування як різновид фідуціарного договору, тобто договору, укладеного на особливій довірі (фідуціарній довірі).

Однак пояснення сутності фідуціарних договорів зазначенням на те, що в класичних фідуціарних договорах саме укладення договору базується на особливій довірі до особи контрагента, не є достатньо переконливим.

Фідуціарність передбачає здійснення володіння чи права власності фідуціарієм у чужому інтересі (фідуціанта). В класичному варіанті договору страхування відсутня ознака фідуціарності, яку не слід змішувати з алеаторністю договору страхування. Алеаторність полягає в тому, що здійснення страхової виплати поставлено в залежність від настання випадкової обставини (страхового випадку). Класичний договір страхування не є фідуціарним правочином, оскільки страховик діє в своєму інтересі, не є володільцем чи власником майна страхувальника, що здійснюється в інтересах останнього.

Страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (ч. 3 ст. 989 Закону "Про страхування"). Страхування не може мати за мету збагачення страхувальника. Тому якщо майно застраховане у кількох страховиків, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт страхування уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ч. 3 ст. 989 ЦК).

Страхувальник зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню (ч. 4 ст. 989 ЦК).

Такими заходами можуть бути як дії (наприклад рятування застрахованого майна при пожежі тощо), так і бездіяльність (зокрема припинення експлуатації застрахованого транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП тощо).

Зазначені заходи страхувальника повинні відповідати вимогам розумності (ст. З ЦК). Розумністю у даному випадку слід вважати дії з урахуванням тих витрат, які необхідні для їх проведення, порівняно із розміром зменшених збитків. Тому нерозумними вважатимуться дії страхувальника щодо недопущення настання збитків, вартість яких істотно перевищує економію, досягнуту такими діями.

Страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором (ч. 5 ст. 989 ЦК). Вимога страхувальника про виплату має бути заявлена своєчасно. Зазвичай за договором добровільного страхування страхувальник протягом визначеного договором строку зобов'язаний письмово повідомити страховика про настання страхового випадку. Наприклад, строк в одну добу встановлений правилами страхування домашнього майна, тварин, автомобілів. За відсутності страхувальника, з такою заявою повинен звернутися будь-який повнолітній член його сім'ї.

Обов'язок повідомити про настання страхового випадку може лежати і на вигодонабувачеві. Він повинен повідомити про це, якщо має намір скористатися своїм правом на страхову виплату. Якщо страхувальник не повідомив про настання страхового випадку, то страховик має право відмовити у здійсненні страхової виплати.

Дотримання зазначених строків обумовлено необхідністю проведення належного страхового розслідування причин настання страхового випадку, а також пов'язано із правом страховика отримати відшкодування від особи, з вини якої настав страховий випадок.

При особистому страхуванні, якщо страховим випадком є смерть застрахованого або заподіяння шкоди його здоров'ю, обов'язок повідомити страховика покладається на вигодонабувача.

При страхуванні на дожиття до певного віку або інших видах особистого страхування обов'язок повідомити про настання страхового випадку не має істотного значення. Тому страховик не може відмовити у здійсненні страхової виплати.

Чинне законодавство не встановлює вичерпного переліку обов'язків страхувальника. Він може бути розширений іншими актами цивільного законодавства, а також укладеним договором страхування, якщо це необхідно для належного здійснення страхових правовідносин.

5. Здійснення страхової виплати

Наши рекомендации