Тема № 15. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору
Методичні вказівки
Студенти повинні дати поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору, показати її відмінність від цивільно-правової відповідальності, показати значення її в справі зміцнення законності, дисципліни праці.
Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві у всіх випадках є працівник, з одного боку, і підприємство (установа, організація), з яким він перебуває в трудових правовідносинах, з іншого. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає тільки при завданні шкоди у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, як правило, в обмеженому розмірі — не більше середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Неодержані прибутки або упущена вигода на відміну від цивільного права стягненню не підлягають. У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються в залежності від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, що виконується працівником, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського риску. Тягар доказування наявності підстави та умов матеріальної відповідальності працівника покладається на власника або уповноважений ним орган (ст. 138 КЗпП), тобто діє презумпція невинуватості працівника, в той час як в цивільному праві встановлена презумпція вини особи, яка заподіяла шкоду. В цьому — основні відмінності матеріальної відповідальності у трудовому праві від цивільно-правової майнової відповідальності.
Матеріальна відповідальність сторін трудового договору являє собою обов'язок однієї з його сторін відшкодувати відповідно до законодавства майнову шкоду, заподіяну іншій стороні трудового договору внаслідок порушення своїх обов'язків у трудовому правовідношенні. Потрібно охарактеризувати взаємний двосторонній характер матеріальної відповідальності в трудовому праві, складовими частинами якої є матеріальна відповідальність працівників і матеріальна відповідальність підприємства, організації, установи. Студенти повинні розглянути різні точки зору, висловлені в літературі, обгрунтувати свою позицію. Так, деякі вчені визнають матеріальну відповідальність у трудовому праві самостійним видом юридичної відповідальності.
Потрібно з'ясувати, що підставою матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однієї з сторін трудового договору своїх трудових обов'язків, що спричинило майнову шкоду іншій стороні. Студентам необхідно розкрити і дати правову характеристику умовам матеріальної відповідальності працівників, а також її видам.
Елементи трудового майнового правопорушення є одночасно умовами матеріальної відповідальності сторін трудового договору:
1) наявність дійсної майнової шкоди. У трудових правовідносинах працівник несе відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду, під якою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати;
2) протиправні дії або бездіяльність однієї з сторін (йдеться про невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків);
3) причинний зв'язок між протиправними діями (бездіяльністю) і майновою шкодою;
4) вина працівника, власника або уповноваженого ним органу.
Для притягнення до матеріальної відповідальності повинні бути в наявності всі вказані умови.
Трудове законодавство встановлює два основних види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну. При обмеженій матеріальній відповідальності (ст. 132. 133 КЗпП) за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Таким чином, обмежена відповідальність складається з обов'язку працівника відшкодувати шкоду в передбачених законодавством межах. За повної матеріальної відповідальності працівник зобов'язаний відшкодовувати шкоду в повному обсязі. Ця відповідальність наступає лише у випадках, вказаних у законодавстві (ст. 134 КЗпП).
Необхідно з'ясувати, як визначається розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, і як її стягнути з винної особи. За загальним правилом розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. Студенти повинні уважно вивчити ст. 1353 КЗпП України, Закон України від 6 червня 1995 p. "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей", Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 p. № 116 (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1996 p. № 1009 та від 20 січня 1997 p. № 34).
Студенти повинні вивчити чинний порядок покриття шкоди, заподіяної працівником. Працівник може добровільно покрити заподіяну ним шкоду повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене. У разі відмови від добровільного покриття шкоди, ця шкода стягується відповідно до правил ст. 136 КЗпП України. Відшкодування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками — за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.
Підприємство відшкодовує працівникові шкоду, заподіяну у зв'язку з: 1) порушенням його права на працю (у разі незаконної відмови в прийнятті на роботу; при незаконному відстороненні від роботи; при незаконному переведенні на іншу роботу; при незаконному звільненні з роботи; у разі неправильного або не відповідного чинному законодавству формулювання причини звільнення в трудовій книжці, що перешкоджає працевлаштуванню працівника; у зв'язку із затримкою проведення розрахунку та видачі трудової книжки при звільненні; у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника);
2) завданням шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я;
3) незабезпеченням збереження особистих речей працівника під час роботи;
4) невчасним або неправильним оформленням документів працівника про працю і заробітну плату.
Проблемі матеріальної відповідальності сторін трудового договору присвячені праці відомого українського вченого проф. П. Р. Стависького, в яких він обґрунтовує двосторонній взаємний характер матеріальної відповідальності у трудовому праві, виділяє випадки матеріальної відповідальності підприємства за шкоду, заподіяну працівникові, доводить трудо-правову природу цих випадків.
Нині не всі випадки матеріальної відповідальності підприємства за шкоду, заподіяну працівникові, врегульовано нормами трудового права. У деяких випадках на практиці застосовуються норми цивільного законодавства, що пояснюється відсутністю відповідних норм в трудовому праві. З таким положенням не можна погодитися. Матеріальна відповідальність підприємства, так само як і матеріальна відповідальність працівників, має трудо-правову природу і, отже, повинна бути врегульована трудовим законодавством. Студенти повинні ознайомитися з роботами П. Р. Стависького, Л. А. Сироватської, Є. С. Бєлінського та інших відомих вчених, що досліджують проблеми матеріальної відповідальності в трудовому праві. Разом з тим вони повинні вміти обгрунтувати і власну позицію.
Плани практичних занять
1. Поняття, значення, функції матеріальної відповідальності сторін трудового договору.
2. Підстава та умови матеріальної відповідальності працівників, Її відмінності від цивільно-правової відповідальності.
3. Види матеріальної відповідальності працівників.
4. Визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником. Можливість зменшення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
5. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівником.
6. Підстава, умови і види матеріальної відповідальності підприємства, установи, організації за шкоду, заподіяну працівникові.
Література: [1.1. – 1.8., 1.10., 1.12., 1.17. – 1.22.; 2.1 – 2.7.; 3.11., 3.13.]