Тема № 15. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

Методичні вказівки

Студенти повинні дати поняття матеріальної відпові­дальності сторін трудового договору, показати її відмін­ність від цивільно-правової відповідальності, показати зна­чення її в справі зміцнення законності, дисципліни праці.

Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві у всіх випадках є працівник, з одного боку, і підпри­ємство (установа, організація), з яким він перебуває в тру­дових правовідносинах, з іншого. Матеріальна відповідаль­ність сторін трудового договору виникає тільки при зав­данні шкоди у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, як правило, в обмеженому розмірі — не біль­ше середнього місячного заробітку працівника, який запо­діяв шкоду. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Неодержані прибутки або упущена вигода на відміну від цивільного права стягненню не підлягають. У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відпові­дальності працівників диференціюються в залежності від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характе­ру трудової функції, що виконується працівником, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормально­го виробничо-господарського риску. Тягар доказування наявності підстави та умов матеріальної відповідальності працівника покладається на власника або уповноважений ним орган (ст. 138 КЗпП), тобто діє презумпція невинува­тості працівника, в той час як в цивільному праві встанов­лена презумпція вини особи, яка заподіяла шкоду. В цьому — основні відмінності матеріальної відповідальності у трудовому праві від цивільно-правової майнової відпові­дальності.

Матеріальна відповідальність сторін трудового догово­ру являє собою обов'язок однієї з його сторін відшкодувати відповідно до законодавства майнову шкоду, заподіяну ін­шій стороні трудового договору внаслідок порушення своїх обов'язків у трудовому правовідношенні. Потрібно охарак­теризувати взаємний двосторонній характер матеріальної відповідальності в трудовому праві, складовими частинами якої є матеріальна відповідальність працівників і матері­альна відповідальність підприємства, організації, установи. Студенти повинні розглянути різні точки зору, висловлені в літературі, обгрунтувати свою позицію. Так, деякі вчені визнають матеріальну відповідальність у трудовому праві самостійним видом юридичної відповідальності.

Потрібно з'ясувати, що підставою матеріальної відпові­дальності в трудових правовідносинах є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однієї з сторін трудового договору своїх трудових обов'язків, що спричи­нило майнову шкоду іншій стороні. Студентам необхідно розкрити і дати правову характеристику умовам матеріаль­ної відповідальності працівників, а також її видам.

Елементи трудового майнового правопорушення є од­ночасно умовами матеріальної відповідальності сторін тру­дового договору:

1) наявність дійсної майнової шкоди. У трудових пра­вовідносинах працівник несе відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду, під якою, зокрема, слід розу­міти втрату, погіршення або зниження цінності май­на, необхідність для підприємства, установи, органі­зації провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудо­вих обов'язків, грошові виплати;

2) протиправні дії або бездіяльність однієї з сторін (йдеться про невиконання або неналежне виконан­ня трудових обов'язків);

3) причинний зв'язок між протиправними діями (безді­яльністю) і майновою шкодою;

4) вина працівника, власника або уповноваженого ним органу.

Для притягнення до матеріальної відповідальності по­винні бути в наявності всі вказані умови.

Трудове законодавство встановлює два основних види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і пов­ну. При обмеженій матеріальній відповідальності (ст. 132. 133 КЗпП) за шкоду, заподіяну підприємству, установі, ор­ганізації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відпові­дальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Таким чином, обме­жена відповідальність складається з обов'язку працівника відшкодувати шкоду в передбачених законодавством ме­жах. За повної матеріальної відповідальності працівник зо­бов'язаний відшкодовувати шкоду в повному обсязі. Ця відповідальність наступає лише у випадках, вказаних у за­конодавстві (ст. 134 КЗпП).

Необхідно з'ясувати, як визначається розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, і як її стягнути з винної осо­би. За загальним правилом розмір заподіяної підприєм­ству, установі, організації шкоди визначається за фактич­ними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. Студенти повинні уважно вивчити ст. 135³ КЗпП України, Закон України від 6 червня 1995 p. "Про визна­чення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недос­тачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей", Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псу­вання) матеріальних цінностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 p. № 116 (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів Ук­раїни від 27 серпня 1996 p. № 1009 та від 20 січня 1997 p. № 34).

Студенти повинні вивчити чинний порядок покриття шкоди, заподіяної працівником. Працівник може добро­вільно покрити заподіяну ним шкоду повністю або частко­во. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене. У разі від­мови від добровільного покриття шкоди, ця шкода стягу­ється відповідно до правил ст. 136 КЗпП України. Відшко­дування шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпоря­дженням власника або уповноваженого ним органу, керів­никами підприємств, установ, організацій та їх заступни­ками — за розпорядженням вищестоящого в порядку під­леглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним ор­гану або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення за­подіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівникові. Як­що працівник не згоден з відрахуванням або його розмі­ром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом по­зову до районного (міського) суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організа­цій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому поряд­ку провадиться за позовом вищестоящого в порядку під­леглості органу або за заявою прокурора.

Підприємство відшкодовує працівникові шкоду, запо­діяну у зв'язку з: 1) порушенням його права на працю (у ра­зі незаконної відмови в прийнятті на роботу; при незакон­ному відстороненні від роботи; при незаконному переве­денні на іншу роботу; при незаконному звільненні з роботи; у разі неправильного або не відповідного чинному законодавству формулювання причини звільнення в тру­довій книжці, що перешкоджає працевлаштуванню праців­ника; у зв'язку із затримкою проведення розрахунку та видачі трудової книжки при звільненні; у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівни­ка);

2) завданням шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я;

3) незабезпеченням збереження особистих речей працівника під час роботи;

4) невчасним або неправиль­ним оформленням документів працівника про працю і заробітну плату.

Проблемі матеріальної відповідальності сторін трудо­вого договору присвячені праці відомого українського вче­ного проф. П. Р. Стависького, в яких він обґрунтовує дво­сторонній взаємний характер матеріальної відповідальнос­ті у трудовому праві, виділяє випадки матеріальної відповідальності підприємства за шкоду, заподіяну праців­никові, доводить трудо-правову природу цих випадків.

Нині не всі випадки матеріальної відповідальності під­приємства за шкоду, заподіяну працівникові, врегульовано нормами трудового права. У деяких випадках на практиці застосовуються норми цивільного законодавства, що пояс­нюється відсутністю відповідних норм в трудовому праві. З таким положенням не можна погодитися. Матеріальна відповідальність підприємства, так само як і матеріальна відповідальність працівників, має трудо-правову природу і, отже, повинна бути врегульована трудовим законодав­ством. Студенти повинні ознайомитися з роботами П. Р. Стависького, Л. А. Сироватської, Є. С. Бєлінського та інших відомих вчених, що досліджують проблеми мате­ріальної відповідальності в трудовому праві. Разом з тим вони повинні вміти обгрунтувати і власну позицію.

Плани практичних занять

1. Поняття, значення, функції матеріальної відпові­дальності сторін трудового договору.

2. Підстава та умови матеріальної відповідальності пра­цівників, Її відмінності від цивільно-правової відповідальності.

3. Види матеріальної відповідальності працівників.

4. Визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником. Можливість зменшення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

5. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівником.

6. Підстава, умови і види матеріальної відповідальності підприємства, установи, організації за шкоду, заподіяну працівникові.

Література: [1.1. – 1.8., 1.10., 1.12., 1.17. – 1.22.; 2.1 – 2.7.; 3.11., 3.13.]