Характеристика ідеологічної ситуації в сучасній Україні.

Досягнення Україною реальної незалежності та її залучення до міжнародної системи поділу праці створюють якісно нову ситуацію для розвитку української нації — народу з давньою та самобутньою культурою, багатою історією, народу, який має значний потенціал ін­телекту і духовності. Нове становище України у світі вимагає відпо­відного осмислення її нових національних інтересів, відмінних від тих, що притаманні напівколоніальній країні.

Таке осмислення має починатись із радикальної переоцінки усталеної за радянських часів системи цінностей. Історично українська національна свідомість роз­вивалась переважно в умовах відсутності повнокровної державності, але стійкість духу нації, його здатність до самовідтворення у вкрай несприятливих умовах життя багатьох поколінь зробили можливим проект сучасної України як суверенної демократичної держави.

Єдність української політичної нації, консо­лідація суспільства залежить насамперед від чіткої визначеності ви­хідних засад, на які спирається нація, що вирішила створити власну державу.

Суверенітет є такою якістю існування нації, коли вона має змогу розпоряджатись як собою, так і тим майном, територією, що їй нале­жать в силу історичних обставин. Розвиток нації передбачає зміцнен­ня її державного суверенітету, забезпечення її національних інтере­сів. Зведення нанівець суверенітету, нехтування національними інте­ресами призводить до розмивання ідентичності нації, вона починає усвідомлювати себе приналежною до чужої держави, і саме так сприймається світовою громадськістю.

Суверенітет держави завжди має, з одного боку, зовнішній ас­пект — визнання її іншими державами, з іншого — внутрішній ас­пект — визнання її власним народом. Якщо, наприклад, розмивання ідентичності нації сягає рівня, коли в суспільстві створюються кілька самостійних центрів, що втратили відчуття національної єдності, спільну історичну пам'ять і вважають себе окремими народами, то зрозуміло, що тоді має сформуватись й інше поняття внутрішнього суверенітету держави.

Національно-культурний або духовно-інтелектуальний аспект су­веренітету нації є найбільш важливим з огляду на історичну перспек­тиву. Знецінення національної самобутності, розмивання ідентичності нації, відсутність умов для повнокровного духовного її розвитку при­зводять до виродження нації та зникнення самої держави. Протягом багатьох років складалась система духовно-культурної та інформацій­ної залежності України від центральних інституцій імперії, поглибле­на в період панування тоталітарної системи. Разом з тим вихід країни в міжнародний інтелектуальний і культурний простір є необхідною умо­вою виживання нації, реалізації її суверенітету.

Консолідація нації не може бути досягнута на ідеологічному гру­нті космополітизму або комунізму. Для України неприйнятна й ідея великодержавності, побудова української держави можлива лише на засадах національно-демократичного спрямування європейського взірця. Мова йде про форми колективної свідомості, що консоліду­ють націю та не притискують творчий розвиток людини.

Суспільство вважається більш-менш консолідованим, якщо окремі його елементами (соціальні групи, класи, окремі особи) орієн­товані більше на зв'язки між собою, ніж на зв'язки з зовнішніми — щодо всього суспільства — структурами. Тому ідея, що сприяє поси­ленню внутрішніх суспільних зв'язків, є важливим державотворчим чинником. Стосовно держави можна говорити про три типи ідеології консолідації:

· імперська ідеологія, яка грунтується на можливості вирішувати проблеми одного народу за рахунок інших, хоча і полегшує кому­нікаційні взаємодії в межах держави;

· національно-визвольна ідеологія, яка є відповіддю на імперську ідею: йдеться про боротьбу за право нації продуктивно і самостійно вирішувати свої проблеми, але яка мала орієнтувати на певну само­ізоляцію;

· національно-прогресивна ідеологія, яка орієнтує націю на вирі­шення своїх проблем, при узгодженні власних інтересів з інтересами інших націй.

Останній тип є більш прогресивним, бо стимулює розвиток як внутрішнього потенціалу нації, так і потенціалу міжнародних комун­ікацій, сприяючи таким чином поліпшенню добробуту як нації в ціло­му, так і кожної окремої людини.

Саме національно-прогресивна іде­ологія, яка синтезує переваги перших двох ідеологічних моделей дер­жавності, тобто ідеологія цивілізованого й динамічного розвитку є сьогодні найбільш відповідною для консолідації українського суспі­льства, в умовах, коли для України нині практично відсутня воєнна загроза з боку інших держав, а її проблеми національного становлен­ня перейшли здебільшого в площину культурного відродження.

Державна незалежність України є наслідком з одного боку, за­цікавлень оптимізувати вирішення регіональних соціально-еконо­мічних проблем, тобто результатом вияву місцевих інтересів, а з іншого — пробудження до життя національної ідеї та традиції украї­нського державотворення. Самоідентифікація населення південних та східних регіонів України є досить розмитою, і багато хто тут ус­відомлює себе скоріше громадянином колишнього СРСР, аніж неза­лежної України. Населення ще значною мірою тримається за старі стереотипи, а вони стримують його поступ. Водночас ко­жна законослухняна людина бажає жити у міцній, багатій та розвинули незалежній державі, де панує правопорядок і де неможливі ве­ликі соціальні катаклізми. Ніхто не поставить під сумнів існування держави, якщо кожен її громадянин буде мати можливість реально вирішити проблеми власного життя та добробуту, маючи в цьому підтримку та захист з боку влади.

Ідея консолідації українського суспільства формується сьогодні як політична ідея такої української державності, в якій можуть бути зацікавлені усі головні ідеологічні течії, що ведуть діалог між собою та діють в інтере­сах усього українського народу. Саме це забезпечує нині повільне, але послідовне просування по шляху цивілізаційного розвитку.

Сьогодні в Україні фактично немає ані офіційної державної, ані взагалі жодної соціальної ідеології, такої собі "філософії життя", яка цілком добровільно визнається й поділяється абсолютною більшістю громадян.
Деідеологізація (тобто звільнення нашого суспільства від засилля і диктату попередньої тоталітарної ідеології) в цілому є дуже позитивне явище. Взагалі наявність в країні якоїсь єдиної офіційної ідеології, що охороняється й підтримується всіма існуючими у влади засобами, мабуть, якраз і є однією з основних ознак тоталітаризму. Але, в той же час, у будь-якому стабільному суспільстві завжди існує якась загально визнана система світогляду, що базується на спільності соціальних, політичних та інших інтересів, на цільових та цінностних настановах, на потребі в конструктивних і позитивних орієнтирах, які визначають шляхи та засоби практичної реалізації накреслених соціальних цілей і завдань.

В цілому нинішній стан ідеологічної сфери України можна визначити як "ідеологічний вакуум". Таке становище в історії відоме. Воно звичайно буває тоді, коли певні ідеали, що раніше з'єднували й надихали суспільство, вже втратили свою принадну силу, а інших, які б змогли їх замінити, ще немає.
Сучасний стан "ідеологічного вакууму" таїть у собі дуже реальну небезпеку для суспільства. Так, насамперед, він призводить до стрімкої дегуманізації українського соціуму, що постійно поглиблюється. Це є вельми негативний процес, при якому на ділі кояться знецінення життя простої людини, зневага до її прав, честі й гідності, можливостей та інтересів, звуження умов і факторів, які забезпечують її нормальну життєдіяльність і розвиток.
Поряд із дегуманізацією йде деморалізація суспільства, що особливо виявляється в безпрецедентній соціально-політичній апатії громадян, з одного боку, а також у швидкому розпаді традиційних духовно-моральних основ народного буття - з іншого. Останнє, наприклад, проявляється у повальній "матеріалізації" усіх суспільних відносин, коли інтереси вульгарного прагматизму, власної користі і хижої наживи раптом починають ставати головним мотивом життя та поведінки людей. Небезпечних, як відомо, розмірів сягає у нас криміналізація економіки, суспільства в цілому і (що є особливо загрозливим) його управлінських структур і правоохоронних органів.
Усе це відбувається на фоні постійного погіршення соціально-психологічного стану в суспільстві. У теперішній час у багатьох людей (із-за втрати бачення будь-якої соціальної перспективи, життєвих і моральних орієнтирів, соціально-економічної нестабільності та матеріальної незабезпеченості) спостерігаються різні страхи, невпевненість в майбутньому, розгубленість, дезорієнтація, нерозуміння поточної ситуації, почуття своєї незатребуваності й непотрібності соціуму, відчай і зневіра у власні сили та здатність змінити до кращого будь-що в цьому світі.
З часу надбання Україною незалежності різні соціальні й політичв країні, але й за її межами) постійно намагаються заповнити "ідеологічний вакуум", пропонуючи українському суспільству свої ідеї та погляди. У головному всі вони збігаються з традиційними західними соціально-політичними доктринами: комуно-соціалістичними, демократичними, ліберальними, консервативними, націоналістичними, релігійно-клерикальними, альтернативними. Комуно-соціалістична ідеологія, яка раніше була в країні панівною (навіть незважаючи на збереження в умах багатьох людей пострадянських пережитків), в цілому є здискредитованою в очах суспільства, головним чином, завдяки повній невідповідності своєї теорії до історичної практики, тотальній неправді та чисельним злодіянням попереднього політичного режиму. Тому, мабуть, оця ідеологія вже ніколи не зможе користуватися колишніми довірою, визнанням і моральною підтримкою більшості українського народу.

З іншого боку, для суспільної та індивідуальної свідомості громадян України зберігають свою привабливість саме ті елементи комуно-соціалістичної ідеології, які були основані на експлуатації нею споконвічних загальнолюдських цінностей та інтересів: поривання людей до свободи, соціальної справедливості, рівності, нормальних людських стосунків, стабільності, миру, чесної й вільної творчої праці та ін.
Окрім того, в суспільстві явно помітна зацікавленість у деяких ліберальних і демократичних ідеях, що також мають гуманістичну спрямованість. Людям зрозумілі і близькі такі положення сучасних західних ліберальних та демократичних доктрин, як визнання природних прав і свобод людини (особливо прав на особисту і економічну свободу, на трудову приватну власність), гарантії їх захисту незалежно від соціального та майнового статусу, статі, віку, національності, принципи цивілізованої і гуманної ринкової економіки, ліквідація чи значне пом'якшення різних форм втручання держави в справи особи й суспільства, рівність можливостей, виборність і розподіл влади при її безумовній відповідальності перед народом, широке самоврядування і т.д.

Актуальність націоналістичної ідеології на данному всторичному відрізку часу обумовлюється об’єктивними обставинами. А саме: сьогодні в Україні швидко та безповоротно іде об'єктивний процес формування української політичної нації. Усіх українців - сьогодні природно об'єднує, в першу чергу, єдина Батьківщина-Україна, а також спільні історична доля, умови життя, соціально-політичні, економічні, культурні та інші інтереси.
Разом із тим, цілком справедливими й законними є деякі вимоги національно-патріотичних сил. Наприклад, про єдину державну мову - українську, єдине громадянство, створення в самій Україні відповідних умов для вільного й всебічного розвитку, разом з іншими, корінного українського етносу.
Нова українська ідеологія повинна відповідати таким принциповим умовам:
1) бути побудованій на знанні та урахуванні об'єктивних закокотрих є прагнення всіх до щастя, свободи, безпеки, стабільного існування та всебічного прогресивного розвитку);

2) враховувати загальносвітовий, а також власний історичний досвід, менталітет, багаті духовно-моральні, культурні, інші прогресивні традиції багатонаціонального українського народу;

3)наголошувати на спільності та неподільності українського народу (нації, українців), який складають всі громадяни України, незалежно від їх етнічного походження чи інших соціально - демографічних чинників;

4) виходити із факту існування України як незалежної і суверенної держави, яка є невід'ємною складовою частиною та рівноправним членом світового співтовариства, але має свої особисті національні інтересі і стратегічні цілі;
5)підкреслювати необхідність першочергової опори на власні сили, творчій потенціал та здібності самого Українського народу;
6)виховувати громадян України в дусі патріотизму, гуманізму, соборності, солідарності, співпраці та взаємодопомоги;

7)знімати діалектичне протиріччя між новим і старим не шляхом боротьби і взаємного виключення, а їхнього синтезу та примирення;
8) бути миролюбною, конструктивною, орієнтованою не на конфронтацію, а на цивілізовану, гармонійну згоду всіх особистих і суспільних інтересів, ненасильницьке вирішення всіх конфліктів на основі взаємних компромісів, поступок і консенсусу;

9) стверджувати, що чесна, добросовісна і творча праця є основою розквіту України й добробуту кожного конкретного її громадянина, а також однією з головних соціальних цінностей;

10) мати позитивний соціально-психологічний настрій;

11) виступати моральним регулятором життя суспільства, створюючи в ньому атмосферу рішучого неприйняття і морального осуду всіляких негуманних і антисоціальних проявів.

Отже, вивчення сучасного ідеологічного і соціального стану в Україні, думок її громадян дозволяє зробити принаймні три висновки:
1. В теперішній час Україна дуже потребує рішучої гуманізації усіх сторін суспільного життя і всіх соціальних відносин.

2. Україні потрібен свій особливий, новий і оригінальний шлях розвитку, який зміг би на основі інтеграції та синтезу поєднати в собі найбільш прогресивні риси сучасних соціальних систем, забезпечити спадковість й безперервність українського історичного процесу, і, в той же час, повністю відповідати загальному напрямку розвитку всього людства.

3. Cьогодні українське суспільство відчуває потребу в цілковито новій світській "філософії життя", яка б змогла вказати йому цей новий прогресивний шлях розвитку, запропонувати нові соціально-важливі цілі і орієнтири, прийнятні для громадян і суспільства засоби й методи вирішення нових історичних завдань.

Стає очевидним, що ця нова українська "філософія життя", як і попередня комуністична ідеологія, також має бути масштабною, цілісною, науковою, орієнтованою в майбутнє України системою ідей та поглядів на світ і суспільство. Але, на відміну від останньої, - більш сучасною й прогресивною за неї, насправді гуманістичною за своєю суттю і народно-патріотичною за своєю спрямованістю.

Теми рефератів

- Культ особистості політичного лідера: умови його виникнення.

- Лібералізм в Україні: історія і сучасність.

- Сучасний соціал-демократичний рух.

- Ідеологічні традиції в українському суспільстві.

- Ідеї лібералізму в Україні.

- Ідеї консерватизму в Україні.

- Ідеї соціал-демократизму в Україні.

- Ідеологічна криза сучасних українських партій.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте сутність політичної ідеології?

2. Назвіть основні наукові підходи щодо розуміння політичної ідеології?

3. Назвіть структуру політичної ідеології?

4. Яку роль відіграють ідеологічні концепції в політичному житті суспільства?