В)достойного людини життя; 2 страница

Критерії для порівняння	Даосизм	Конфуціанство	Маоїзм	Легізм
Джерела влади
Суспільство
Монарх
Право

24. Складіть порівняльну таблицю в поглядах на державу, право і суспільство Аристотеля, Платона і Цицерона.

Критерії для порівняння	Аристотель	Платон	Цицерон
Форма правління
Права людини
Право
Сословія
Власність
Держава
Роки життя

Тести – для перевірки знань студентів.

1. Історія вчень про державу і право в системі правознавства ( юридичної науки ) відноситься до:

а)історико – теоретичних наук;

Б)галузевих наук;

в)міжгалузевих наук;

Г)прикладних наук.

2. Сукупність теоретичних положень щодо будь – якої галузі знань, система поглядів мислителя:

А)вчення;

б)теорія;

в)ідея;

Г)уявлення.

3. У Стародавньої Індії та Єгипту джерелом влади був:

А)бог;

Б)жрець;

в)імператор;

Г)чиновник;

Д)народ.

4. На відмінну від своїх попередників, прихильники буддизму вважали, що всесвіт керується:

А)природним законом;

Б)богом;

В)добром;

Г)злом.

5. У яких із названих держав правитель розглядався живим богом, якому юридично належало все в країні?

а)Єгипет;

б)Індія;

В)Китай;

г)Греція.

6. Політичним ідеалом Конфуція була:

а)аристократична форма правління;

б)олігархія;

в)демократія;

г)жодне із вище перерахованого.

7. Ідеологом легізму був ( школи законників )

А)Шан Ян;

Б)Гуань Чжун;

В)Мо Ди ( Мо Цзи );

г)Лао – цзи.

8. Зародок договірної теорії держави і права знаходимо у :

а)моізмі;

б)даосизмі;

в)легізмі;

Г)усе разом узяте.

9. В полісному суспільстві переважали:

а)аристократія;

б)демократія;

в)плутократія;

г)олігархія.

10. Для стародавніх греків Критерієм Справедливості виступало:

А)право;

Б)закон;

В)мораль;

г)справедливість;

д)усе з переліченого.

11. Які із названих ідей належать Стародавній Греції, які й сьогодні не втратили актуальність?:

а)громадянського суспільства;

б)природна рівність;

В)потреба свободи;

г)республіки.

12. Римський юрист, прибічник ідеї природного права:

а)Ульпіан;

Б)Сенека;

В)Солон;

г)Августін.

13. Хто з софістів протиставив природу ( фюсіс ) і закон ( номос ):

а)Гіппій;

Б)Платон;

В)Сократ;

г)Гесіод.

Іменний показник.

Аристотель ( 384 – 322 до н.е. ) – філософ Стародавньої Греції. Його батьківщина – поліс Стагіра, розташований на узбережжі Егейського моря поряд з Македонією. Батько Аристотеля був придворним лікарем македонського царя Амінти ІІІ, а Аристотель – однолітком сина Амінти, майбутнього македонського царя Філіппа ІІ. У 367 р. до н.е. сімнадцятирічний Аристотель прибув до Афін і став слухачем Академії Платона де залишався до 347 р., до смерті засновника Академії. Платон високо цінував Аристотеля за високий інтелект, Аристотель глибоко шанував свого великого вчителя. Однак вже у школі він побачив вразливі місця платонівського ідеалізму. Пізніше Аристотель скаже :

«Платон мені товариш, але істина дорожче ». Досліджував сутність держави, права, форми держави та причини їхніх змін. Дав визначення держави, громадянина, справедливості та права. Автор патріархальної теорії походження держави.

Геракліт( VI – V ст. до н.е. ) – філософ Стародавньої Греції, засновник діалектики, автор ідеї про загальний логос ( керівний розум ), із якого випливають закони, що мають визначальне значення в житті людей і держави.

Гесіод (VІІІ – VІІ ст. до н.е. ) – поет Стародавньої Греції. Державно – правові погляди виклав у творах : « Труди і дні », « Теогонія ». Автор легенди про богів Зевса і Феміду, які мали дочок Діке ( справедливість ) та Евномію ( законність ).

Гомер – поет Стародавньої Греції, автор « Іліади та « Одіссеї », в яких викладено погляди про справедливість, правду, законність і необхідність карати кривду.

Демокріт ( 460 – 370 р.р. ) – Давньогрецький філософ – матеріаліст, один з перших представників атомізму. Народився у м. Абдер ( фракія ) близько 460 р. до н.е. Згідно з повідомленнями стародавніх греків, Демокріт навчався і спілкувався не тільки з грецькими мудрецями, а був ще учнем персидських вчених, халдеїв і магів. Він був дуже заможним. Проте не забажав мати ні землі, а ні худоби, а ні рабів. Витративши на свої подорожі все своє надбання, повернувся додому злиднем і жив за рахунок свого брата Дамаса. Закони Абдер наголошували : громадянин, який розтринькав батьківську спадщину, не може бути похований на батьківщині. Тому на суді до якого було притягнуто Демокріта, вирішили вигнати його як злочинця, який порушив закон полісу, як повелося у Стародавній Греції, у суді на свій захист виступив сам обвинувачений. Демокріт не заперечував фактів. Так, йому не потрібне зайве багатство, що відволікає його від наукових занять. Він мандрував щоб навчатися, пізнавати мудрість інших народів, побачити їхнє життя, звичаї, ознайомитися з їх наукою, помірятися силою своїх знань з мудрицами інших країн. Суд зняв з нього обвинувачення. Він помер близько 370 р. до н.е. він прожив понад 100 років. Поховано його у рідному місті на державний кошт. Він був прихильником природного права, а закон має відповідати природі. Згідно з естетичним вченням Демокріта, правитель який владарює над іншими, повинен спочатку владарювати над собою.

Епікур ( 341 – 270 до н.е. ) – філософ Стародавньої Греції періоду еллінізму. Вважав, що всесвіт розвивається за природними законами . Держава утворюється для убезпечення людей, їхньої загальної користі. Досліджував форми держави.

Конфуцій ( 551 – 479 до н.е. ) – видатний мислитель стародавнього Китаю. Народився на сході Китаю, в царстві Лу. Батько Конфуція Шулянхе був начальником найнижчої адміністративної одиниці. Про матір залишилося мало достовірної інформації, відомо тільки що прізвище її Янь за деякими джерелами, коли народився Конфуцій, його матері виповнилося 16 років, а батькові – 70. Батько помер коли Конфуцію було лише три роки. Мати померла коли Конфуцію було 17 років. Конфуцій захопився знаннями бо мав надію що вони допоможуть йому у службовій кар’єрі. У 19 років одружився, а у 27 поступив на службу до головної кумирні – помічником на жертовних церемоніях. У 30 років він відкрив у себе вдома приватну школу – викладав і в той же час сам більш глибоко вивчав звичаї та традицій чжоуської династії. Конфуцій став помітною політичною фігурою в царстві Лу і одним з наближених царя Чжаогуна. Він помер у віці 73 роки. Залишив значну теоретичну спадщину під назвою « Судження і бесіди » (Луньюй). Серед них значне місце відводиться питанням устрою суспільства і держави, між якими Конфуцій не проводив різкої межі бо держава ним мислилась, як одна велика сім’я.

Лао – цзи ( VI – V ст. до н.е. ) – автор Стародавнього Китайського трактату «Дао де цзін», засновник даосизму. Згідно з вчення даосів Держава, як і Всесвіт, виникла і розвивається згідно з законом Дао. Держава – це частка єдиного природного процесу розгортання закону Дао, а в суспільстві всі рівні, а значить повинні мати рівні можливості і права в розв’язанні суспільних проблем.

Мо – Цзи ( 479 – 381 до н.е. ) – мислитель Стародавнього Китаю, засновник моїзму – вчення спрямованого проти конфуціанства. Сповідував ідею про вміле управління, в основі якого – узгодження таких методів, як виховання та примус. У моїзмі знаходимо зародок договірної теорії держави та права. Моїсти захищали ідеал держави, в якій би діяли принципи взаєморозуміння, взаємоповаги, всеохоплюючої любові і взаємовигоди.

Павел Юлій( ІІ – ІІІ ст. ) – римський юрист. У 426р. деяким його концепціям було надано обов’язкової юридичної сили. Наприклад, природне право перш за все розумілось як право справедливості. Його приписи забороняли посягання на приватну власність, попереджали про незворушність відплати кожному за вчинене зло, тощо.

Платон ( 428 або 427 – 374 р. до н.е. ) – великий грецький філософ. Народився у Афінах, виходець із юнацького роду. Справжнє ім’я - Арістокл, а прізвисько Платон (широкий) він одержав за високе і широке розумне чоло. Греки пишалися Платоном і називали його

«наймудрішим з греків ». Батьки дали йому блискучу освіту, а згодом у віці двадцяти років, Платон познайомився з великим Мудрецем Сократом і був його учнем на протязі восьми років, аж до самої смерті Сократа. Смерть Сократа (самогубство за вироком суду), тяжко вплинуло на Платона. Державно – правові погляди викладено у працях «Держава», «Закони» та інше. Автор проекту « ідеальної держави ». Важливим вважав помірковану законність та судову систему. Взагалі все вчення Платона зводилося до справедливості. Одне з найактуальніших висловлювань Платона : « Я бачу загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою » .

Сенека Луцій Анней ( бл. 4 до н.е. – 65 н.е. ) – римський філософ. Ідея духовної свободи всіх людей як суб’єктів права була основною в його працях « Едіп », « Медея » та ін.

Сократ ( 469 – 399 до н.е. ) – один із найвидатніших мислителів античного світу. Він різко полемізував із софістами, стверджуючі, що чесноти і загальні норми людської поведінки існують, оскільки закладені в самому розумінні людини. При цьому Сократ не вбачав різниці між розумом раба і розумом патриція. « Пізнай самого себе» – такою є вихідна теза, сократівської філософії. Результатом пізнання будуть знання, що і є вищім зразком доброчинності. Розрізняв природне і позитивне право.

Солон ( 640 чи 635 – бл. 559 до н.е. ) – афінський реформатор і законодавець. Стояв біля витоків полісної демократії.

Ульпіан( 170 - 228 ) – римський юрист, прибічник ідеї природного права. У 426 р., його концепціям було надано обов’язкової юридичної сили. Окремі положення його вчень увійшли до Дигест.

Цицерон Марк Гуллій ( 106 – 43 до н.е. ) – римський політичний діяч, геніальний оратор і філософ – народився у 106 р. до н.е. у місті Арпінум, у сім’ї римського вершника. Його сім’я була споріднена з відомими діячами Риму, що стало в нагоді щоб батько дав йому гарну освіту. Марк вивчав правознавство у відомого юриста і державного діяча Квінта Муція Сцеволі. Молодий Цицерон опанував філософію під керівництвом глави Афінської академії Філона. Маючи відмінну освіту та блискуче володіючи грецькою і латинською мовами він швидко зробив політичну кар’єру. В 66.р. до н.е. він – претор, у 63р. – консул, а у 51 – 50 р.р. до н.е. – проконсул у Кілікії. Після вбивства Цезаря Цицерон – вождь сенату і республіканців. Він був не тільки активним діячем а й філософом. Свої державно – правові погляди викликав у працях « Про державу », « Про закони », « Про обов’язки ». Державу визнавав надбанням народу, досліджував форми держави, був прибічником ідей природного права, беззаперечного підкорення законові.

Тема 2. Особливості розвитку вчень про державу і право Середньовічного суспільства.

Питання для обговорення.

1.Винекнення християнських державно – правових ідей.

2.Вчення про державу, право й закон Фоми Аквінського.

3.Державно – правові концепції італійських мислителів і юристів.

4.Загальна характеристика державно – правових вчень доби Відродження та Реформації.

5.Державно – правові концепції обґрунтування абсолютизму в XV– XVI ст.( Н. Мікіавеллі, Ж. Боден. ).

6.Політичні та правові вчення в Голландії та Англії доби ранніх Буржуазних революцій(XVIІ ст.).

Рекомендована література: основна : 2,5,7,8,9,10.

додаткова: 13,19,42,43,46,49,59, 67,84,90,97.

Методичні вказівки до самостійної роботи студентів.

Для правильного висвітлення першого питання необхідно знати про те, що в середні віки спостерігаються поділ суспільства на два союзи : церква і громадянське суспільство. Церква у своїй діяльності керується морально – релігійними принципами. Громадянське суспільство правом і приватними інтересами індивіда. Такий стан вплинув на характер і особливості державно – правової думки самої епохи. З’ясуйте чому прагнення церкви затвердити своє панування над державою стало політичним догматом середньовіччя. Слід акцентувати увагу на тому, що середньовічне мислення в основі своїй теократичне, тому моральні та релігійні засади тотального панували в суспільній свідомості, а світські відносини розглядалися сферою нижчого порядку. При вивчені цього питання слід звернути увагу на державно – правові погляди Аврелія Августина, який стояв біля витоків теологічної теорії держави. Користуйтесь текстом підручників, знайдіть та занотуйте в зошиті вчення трьох великих мислителів – отців католицької церкви, що несли через два століття після офіційної легалізації церкви: св. Амвросій (друга половина ІVст.), св. Августин (початок Vст.), св. Григорій (друга половина VІст.). Зверніть увагу на те, що духовним джерелом таких понять як « справедливість », «право», « закон » була Біблія.

Працюючи над другим питанням семінарського заняття, потрібно приділити увагу природно – правовій традиції в історії вчень про державу і право, яка була започаткована ще в античному світі і знайшла своє продовження у теорії Фоми Аквінського про божественне право і право людини на моральний протест деспотичній владі. На його думку, монархія є найдосконалішою формою правління. Водночас він поділяв монархію на абсолютну і політичну. Останню теолог вважав прогресивнішою, оскільки влада в ній регламентується законом. Свою правову концепцію Фома Аквінський будував з опорою на категорію справедливості, а справедливість полягає в наданні кожному свого, що йому належить. Знайдіть в підручнику та занотуйте в зошиті погляди теолога на закон.

Відповідаючи на трете питання слід акцентувати увагу на традицію юридичного позитивізму, започатковану в теорії римського юриста Ульпіана, яку продовжив Марсилій Падуанський, який першим в державно – правовій думці феодального суспільства Західної Європи заперечив природне право і твердження, що це право історичне і логічне. Заслугою М. Падуанського є те, що він концептуально обґрунтував ідею народного суверенітету. З’ясуйте і законспектуйте внесок у державно – правові концепції юристами Інеріем, де Бректоном, Граціаном та Лулліем Раймундом.

Головну увагу в четвертому питанні слід звернути на те, що у XІV - XVІ ст. в країнах Західної Європи почався стрімкий занепад феодального устрою. У Франції, Англії, Німеччині сталися селянські повстання проти феодального гноблення. В той же час і посилилася боротьба проти політики церкви в суспільстві, що призвело до появи єретичних течій. За розділом підручника проаналізуйте характерні ознаки епохи Відродження (XІV – XVІ ст. ) і Реформації ( XVІ – XVІІ ст. ) та значення цих періодів у державно – правовій думці.

Готуючись до відповіді на п’яте питання, зверніть увагу на те, що у XV – XVІІ ст. формувались нові економічні відносини, а це у свою чергу ініціювало пошук нових форм державності з якісно іншими владними інститутами, а також розроблення нових правових норм, які б регулювали ці відносини і належним чином забезпечували би захист інтересів власників. Спробу вирішити ці проблеми зробили представники ранньо - буржуазних вчень про державу і право. Державно – правову думку ранньобуржуазного періоду можна розділити на два етапи. Для першого етапу ( ХV – ХVІ ст. ) була характерна критика феодального устрою та обґрунтування переваг сильної централізованої монархії; для другого ( ХVІІ ст. ) – перевага раціоналістичного надбання попередніх поколінь, подальше розроблення ідеї природного права, з’ясування проблем співвідношення свободи і права, права і закону, особи і держави. Одну з перших світських державно – правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив Н. Макіавеллі, котрий заперечував теологічний підхід до з’ясування сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Він створив глибоко емпіричну за змістом державно – правову концепцію, запровадивши до наукового обігу близькі до сучасного розуміння поняття « держава ». Користуючись текстом підручника з’ясуйте які методи, шляхи і засоби пропонував Н. Макіавеллі для визволення і об’єднання Італії в єдину національну державу республіканського типу. Відповідаючи на це питання слід зосередити увагу на державно – правову теорію Жана Бодена про суверенний характер державної влади та сильної централізованої монархії.

Розкриваючи шосте питаннясемінару, слід звернути увагу на те, що в останній третині ХVІ на початку ХVІІ ст. сталася буржуазна революція в Нідерландах та в Англії. В результаті цих подій велика торговельна і промислова буржуазія, що доступилася до влади, була зацікавлена в модернізації держави, а також системи законодавства, які гарантували би безпечне функціонування нових економічних відносин.

Тому вчені Г. Гроцій, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Д. Юм у своїх працях намагалися з’ясувати сутність і призначення права й держави на нових умовах, виникнення раціональної доктрини природного права і договірної теорії держави та ідеї поділу влад. Під час заняття студент повинен аналізувати всі ці теорії походження держави і права.

Словник термінів:

Абсолютна монархія – різновид одноосібної форми правління, за якої вся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади концентрувалася в руках спадкового глави держави.

Буржуазія – клас, який володіє засобами виробництва і використовує найману робочу силу.

Біблія – вважається священною книгою іудеїв і християн.

Васалітет – за Середньовіччя система взаємин особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів).

Відродження – епоха у ідейному розвитку держав Західної та Центральної Європи та гуманізації суспільства.

Гуманізм – принцип світогляду, у тому числі й моралі, в основі якого лежать переконаність у необхідності можливостей людини та її здатності до самовдосконалення, вимога свободи і захисту достоїнства особи, ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути кінцевою метою суспільства.

Громадянське суспільство – сукупність неполітичних відносин ( економічно – національних, духовно – моральних, релігійних та інш. ) сфера спонтанного вияву інтересів і волі вільних індивідів та їхніх асоціацій, захищена законами від регламентації діяльності їх з боку державної влади.

Догматизм політичний – тип політичного мислення, якому властиві схематизм, однобічність, оперування застиглими положеннями без урахування конкретної обстановки, місця, часу, відірваність від життя і практики.

Договір – форма, принцип і процес соціально – політичної взаємодії, - здійснюваної на засадах рівності її учасників, паритетності їхніх статусів, взаємного визнання прав з метою ухвалення спільних рішень.

Держава – суверенна, територіальна організація влади, яка володіє спеціальним апаратом примусу і здатна через право робити свої велення загальнообов’язковими для всього населення країни, здійснювати в соціально – неоднорідному суспільстві.

Єресь – слово, яке використовується церковниками, щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

Індивідуальність – особливості характеру психічного складу, що відрізняють одного індивідуума від іншого: окрема особа, індивідуум, особистість.

Левіафон – у Біблії – морське чудовисько: щось величезне, жахливе, що викривляє реальність і не відповідає здоровому глузду.

Макіавелізм – термін, що позначає політику, яка нехтує нормами моралі. Пов'язаний з іменем Н. Макіавеллі, який вважав ради зміцнення держави дозволеними будь – які засоби.

Міф – оповідь, переказ, що передбачає вірування стародавніх народів про богів і легендарних героїв.

Право – система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки або діяльності, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин.

Правові норми – загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені та санкціоновані державою, які гарантуються та охороняються нею.

Позитивне право – напрям юридичної науки, що сформувався у кінці ХІХ ст. спирається на філософські основи позитивного знання з його світоглядною орієнтацією на науковий досвід і прагматичну соціальну практику, із запереченням будь – яких метафізичних і спекулятивних конструкцій. Головна теза юридичного позитивізму зводиться до положення, згідно з яким не можна судити, пізнавати і оцінювати право, якщо воно не є реальним, формально висловленим явищем.

Революція буржуазна – спосіб переходу від феодальної до капіталістичної суспільно – економічної формації, здійснюваний шляхом жорстокої класової боротьби за політичну владу між правлячою аристократичною релігійно – світською становою верхівкою і народом, вільними городянами і кріпаками на чолі з буржуазно – підприємницькими верствами.

Республіка – форма правління, де верховна влада в державі здійснюється виборним представницьким органом.

Реформація – загально визнана назва широкого суспільно – політичного руху, що на початку ХVІ століття охопив майже всю Європу. Цей рук спрямований проти католицької церкви, спричинив створення кількох нових церков, так званих протестантських.

Суверенітет – незалежність держав у зовнішніх і внутрішніх справах.

Суспільний договір – перехід окремих індивідів, що перебувають у природному стані, до соціально – державного стану через взаємне обмеження і перенесення прав одного відносно іншого у договорі. Ідея суспільного договору найповніше вираження набула у природничо – правових вченнях нового часу ( Гоббс, Локк, Спіноза ), в яких наприклад обґрунтовуються ідеї конституювання народу, природного права, народного, не відчуженого суверенітету.

Самосвідомість – вирізнення людиною себе з навколишнього світу, усвідомлення себе як особистості, своєї здатності приймати самостійні рішення і вступати на цій основі у взаємини з людьми, з природою, нести відповідальність за прийняття рішення та дії.

Станово – представницька монархія – форма правління, яка представляла собою союз королівської влади і городян ( бюргерства ) для боротьби проти феодальної анархії та усобиці.

Свобода особистості – вільне, незалежне виявлення суб’єктом властивих йому індивідуальних рис і якостей – інтелектуальних, вольових - у процесі суспільно– політичної діяльності.

Суспільна свідомість – система духовних способів становлення до світу і до самих себе, що виникла в процесі життєдіяльності різних типів і видів соціальних спільностей і «обслуговує» цю життєдіяльність.

Схоластика – тип філософії, що характеризується поєднанням теолого – догматичних передумов з раціоналістичною методикою та інтересом до формально – логічних проблем: набула найбільшого розвитку у Західній Європі у середньовіччі.

Теократія – форма урядування, за якої духовенству належить безпосередня політична влада.

Теологія – сукупність релігійних доктрин про сутність і діяння Бога.

Феодальна держава – політична організація класу феодалів, за допомоги якої він здійснював свою владу щодо інших верств населення.

Філософія – наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення.

Церква – організація духовенства і віруючих будь – якої релігії, окремого напряму, або течії в ній.

Цинізм – відверто зневажливе ставлення до загальноприйнятих норм моралі, до того, що користується визнанням, повагою.

Питання та завдання для самостійної роботи:

1.Які нові правові цінності були привнесенні до античної культури християнством?

2.На вашу думку, чому Августин не поділяв поглядів Цицерона та інших мислителів дохристиянської доби на державу, як вищий зразок втілення справедливості.

3.Вкажіть на різні методологічні засади вчення Аристотеля і Ф. Аквінського. Вкажіть на характерні особливості їхніх поглядів на державу і право та чим зумовлені ці особливості.

4.Уявлення про договірне походження держави і про природне право розвивали Г. Гроцій, Г. Гоббс. Б. Спіноза. Дайте тлумачення їхнім окремим теоретичним міркуванням: «Суспільний договір є засобом досягнення і гарантією індивідуальної свободи», «Природне право - це матерія, зміст позитивної форми права».

5.Охарактерезуйте погляди Ф. Аквінського на державу і право.

6.Прибічником якої теорії походження держави був Августин блаженний?

7.Хто в епоху Середньовіччя обґрунтував ідею народного суверенітету?

8.Назвіть принципи феодального права.

9.Який зміст у середньовічному суспільстві втілювався в поняття природне право?

10.Яке визначення давав суспільству Тома Аквінський? Якою має бути його структура?

11.На ваш погляд, що стало причиною суперечки між світською і церковною владаю за вплив на суспільство. Як це вплинуло на формування державно – правових поглядів середньовіччя?

12.Як ви розумієте висловлювання «Держава - матерія», «право форма» (із державно – правової концепції М. Падуанського)?

13.На ваш погляд, чому в концепції М. Падуанського відсутнє поняття природного права?

14.Хто є засновником теологічної теорії держави і права? Розкрийте її зміст. Що таке теологія?

15.Розкрийте сутність теократичної теорії держави. Чи є такі держави у сучасному світі?

16.Дайте загальну характеристику епохи Відродження.

17.Знайдіть спільні ознаки в сучасному категоріальному визначені державного суверенітету і в понятті «суверенітет», яке зустрічаємо у державно – правовій концепції Ж. Бодена.