Закріплення вивченого матеріалу. 1. Вміти давати відповіді на питання:

1. Вміти давати відповіді на питання:

1. Причини революції в Німеччині.

2. Боротьба за встановлення радянської республіки в Німеччині.

3. Зміст та значення Веймарської конституції.

4. Причини встановлення радянської республіки в Угорщині.

5. Характер радянських перетворень в Угорщині.

6. Наслідки Першої світової війни для Італії.

7. В чому причина поширення реваншистських настроїв в Італії та Німеччині.

8. Яким шляхом було встановлено фашистську диктатуру в Італії.

2. Вміти аналізувати: Причини встановлення фашистської диктатури в Італії. Порівняти методи побудови «нового суспільства» в Угорщині та Радянській Росії.

3. Підготувати доповіді: «Політичний портретБ. Муссоліні».

Література

Основна:

Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 217-223, 229-237, 288-290

Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 152-168

Тема: Революція в Туреччині. М. Кемаль. Національні рухи в Китаї, Індії і Африці.

Основні поняття:національно – визвольний рух, «компанія громадянської непокори».

План:

1. Революція в Туреччині.

2. Національно – визвольний рух в Китаї.

3. Національно – визвольний рух в Індії.

1. На початку 1919р. турецька влада була обмежена військами Антанти, що окупували чимало територій імперії і ввели свій флот до проток. Турецька армія була демобілізована, постало питання про розчленування країни західними державами, що викликало широкий опір різних політичних сил. У 1919 р., в липні в Ерзерумі, а у вересні в Сівасі, відбулися два конгреси політичних това­риств, на яких було обрано Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашою, що закликав країну до боротьби за незалежність. В жовтні було скликано парламент, що прийняв «Національну обітницю» (Декларацію незалежності Туреччини). У відповідь на цю Декларацію держави Антанти в березні 1920 р. окупували Стамбул і розігнали парламент, султан змушений був підкоритися, а його новий уряд офіційно виступив проти Представницького комітету і Кемаля-паші.

В квітні 1920 р. у Анкарі було обрано новий меджліс — Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ. Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша. Турки почали успішну воєнну кампа­нію, що завершилася восени 1922 р. вигнанням інтервентів. На конференції у Лозанні було визнано незалежність Ту­реччини в її сучасних кордонах. Ще до того, 1 листопада 1922 р., ВНЗТ прийняли закон про ліквідацію султанату, після чого восени 1923 р. Туреччину було проголошено республікою.

Конституція 1924 року декларувала демократичні права і свободи. Держава відділена від релігії. Жінки були зрівняні у правах з чоловіками. Спеціальні закони передбачали перехід на європейський одяг, європейський календар і літочислення. Вводився грома­дянський шлюб, було ліквідовано багатоженство. Латинізована абетка замінила арабську. Встановлювалося світське судочинство за європейським зразком. У галузі економіки державне регулювання поєднувалося зі створенням умов для приватнопідприємницької діяльності.

2. Версальський мирний договір, що санкціонував право Японії на німецькі володіння у Шаньдуні, викликав бурю обурення у Китаї. 4 травня 1919 р. студенти вийшли демонстрацією протесту з вимогою анулювати поступки Японії. Виступ студентів був підтриманий широ­кими колами китайської молоді та інтелігенції й супроводжу­вався рухом за «нову культуру», наслідком якого стало створення нової письмової мови «байхуа», відповідної роз­мовній. Це була культурна й літературна револю­ція, що дала змогу залучити до писемності та освіти багатьох китайців. У Шанхаї та інших містах відбулися демонстрації, політичні страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був змуше­ний заявити про відмову підписати Версальський мирний договір і зняти з посад прояпонськи налаштованих сановників.

3. Перша світова війна загострила суперечності між Індією та Великою Британією й сприяла новому піднесенню визвольного руху. Причини: англійці обмежували підприємницьку діяльність індійських капіталістів; політичне безправ'я; расова дискримінація; у містах зростала вартість життя; селяни при­душені тягарем податків і боргами лихварів. Учасники: під­приємці, робітники, селяни, інтелігенція, дрібні власники. Приводом до визвольного руху 1919-1922 рр. були реформи Монтегю-Челмсфорда (розширення складу виборців до центральної та законодавчої асамблеї країни (до 3%), індійцям надавались місця у виконавчих радах для отримання постів міністрів охорони здоров'я, освіти й інших другорядних посад, англійці контролювали фінанси, армію, поліцію; виборча система за релігійними куріями), що закріплювали колоніальний стан країни, а також закон Роулетта (право заарештовувати, ув'язнювати і судити за закритими дверима всіх підозрюваних у революційній діяль­ності).

13 квітня1919 р. в Амрітсарі було розстріляно мирний мітинг. У грудні 1920 р. на сесії Індійського Національного Конгресу вирішено розпочати кампанію громадян­ської непокори (ненасильницькі дії): бойкотування англійських товарів, відмова від праці в англій­ських установах, мітинги, демонстрації. 1922 р. у містечку Чаурі-Чаура жителі вбили 22 поліцаїв. Керів­ництво Національного конгресу, збентежене виходом антианглійської боротьби за межі ненасильства, прийняло рішення про припинення кампанії громадянської непоко­ри.

Лідером визвольного руху стає Махатма Ганді, який сформулював основні принципи соціально-політичного й філософсько-релігійного вчення гандізму, що стало основою боротьби:

- досягнення незалежності Індії шляхом залучення до боротьби широких народних мас при дотриманні ними ненасильництва;

- засудження класової боротьби;

- визнання гармонії класових інтересів і вимога вирішення всіх конфліктів шляхом арбітражу, виходячи з кон­цепції опіки селян поміщиками, а робітників — капіталістами;

- прагнення об'єднати в боротьбі за незалежність всіх індійців, незалежно від релігій, національностей, каст і класів під керівництвом ІНК.