Розміщення бібліографічних описів у списках літератури

Існують різні варіанти розміщення бібліографічних описів, списків літератури до курсових, дипломних, наукових робіт:

Алфавітне розміщення – найбільш поширений спосіб групування бібліографічних описів у ряди за алфавітом.

За алфавітно-хронологічної побудови списку літератури записи групуються в алфавітно-хронологічні ряди, тобто розташовують за алфавітом авторів і назв, а якщо автор чи назва є тими самими, то їх розміщують за роками видання.

Побудова в порядку першого згадування праць є бажаною для списків літератури до статей. Але така побудова не рекомендується для великих за обсягом прикнижкових списків літератури.

Основні форми самостійної роботи студентів

Самостійна робота студентів з курсу «Історія української культури» має складатись з наступних видів роботи: підготовка рефератів з певних тем; реферування літератури з питань, що не ввійшли до основного курсу; підготовка та здача модульних завдань. Для того, щоб самостійно підготуватись до цих занять студенти повинні докладно ознайомитись з літературою, список якої додається.

Робота з підготовки та написання рефератів:

Реферат – (від латинської – доповідати, повідомляти) – короткий виклад змісту одного або кількох документів, наприклад, наукових статей з певної теми. Реферат є одним із перших видів науково-навчальних робіт, які виконують студенти у вузі. Це письмовий доробок студента з певної проблеми, що містить необхідний перелік літератури, елементи дослідження та конкретні висновки.

Існує багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають справу з інформативними й розширеними, або зведеними рефератами.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документу, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У такому рефераті має бути зазначено предмет дослідження й мету роботи; наведено основні результати; викладено дані про метод і умови дослідження; відбито пропозиції автора щодо застосування результатів тощо.

Розширений (зведений) реферат ( (багатоджерельний, оглядовий) містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих, наприклад архівних документів з певної теми, які викладено у вигляді зв’язаного тексту.

У структуру реферату входить: вступ, розділи, підрозділи, висновки та бібліографія. У вступі мають бути обґрунтовані актуальність обраної теми, її взаємозв’язок з реальними потребами, ступінь висвітлення проблеми, хронологічні або тематичні рамки.

В розділах та підрозділах дається викладення конкретного матеріалу з проміжними висновками, і нарешті, загальні висновки. Бібліографія має бути оформлена згідно стандартів, з якими можна ознайомитись у бібліотеці або на кафедрі. Особливу увагу слід приділити оформленню посилань (якщо вони є). Посилання мають містити інформацію щодо автора публікації, на яку посилаються, назви, місця та року видання, видавництва та кількості сторінок. Наприклад: Півтарак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К.: Наукова думка, 1993. – 200 с.

Процес написання реферату має декілька етапів:

Обрання теми реферату та складання плану:

Цей етап передбачає знайомство з рекомендованою літературою, що включає в себе підручники, монографії, навчальні посібники, статті, тези, інформацію, що міститься в ІНТЕРНЕТІ тощо. Аналізуючи літературу, студент може виділити проблемні питання та скласти план написання реферату. План може в подальшому корегуватися. В ньому мають бути відображені основні структурні одиниці реферату. Доцільним є, коли кількість основних розділів не перевищує 3-4-х. Одночасно слід скласти бібліографію реферату. Рекомендуємо студентам відразу групувати літературу за проблемами, що спростить обробку інформації.

Збирання й обробка матеріалу:

Студент проводить конспектування потрібної літератури, виписуючи головні тези. В подальшому їх доцільно згрупувати або по хронології публікацій, або за проблемами. На основі цього можна буде зробити висновки, як саме освітлена ця проблема та яку оцінку дають їй інші дослідники. Для власних висновків слід провести збір статистичної та документальної інформації. При порівнянні власних висновків з тими, що вже є, робляться загальні підсумки.

Написання реферату:

Текст реферату має відповідати структурі, яка викладена у вступі. Статистичні дані краще оформити у вигляді таблиць, до яких мають бути текстові пояснення. Якщо студент підготував матеріал, який передбачає прикладний аспект, є доцільним вмістити певний ілюстративний інструментарій, що наглядно б демонстрував зміст реферату. Кожний розділ реферату має бути завершений коротко сформульованими висновками. Загальні висновки мають підсумовувати зміст проміжних висновків.

Перелік літератури до реферату складають в такій послідовності: 1) підручники та навчальні посібники; 2) довідкові та статистичні матеріали; 3) збірки документів; 4) монографії; 5) періодичні публікації.

Захист реферату:

Студент має усно викласти основні положення реферату, зробити висновки. Обов’язковою є відповідь на запитання викладача. Вони демонструють рівень володіння інформацією.

Підготовка наукової статті. Наукова стаття – один з основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання, фокусує науковий пріоритет автора, робить матеріал надбанням фахівців. Оптимальний обсяг наукової статті – 0,5 авторського аркуша (до 12 сторінок машинописного тексту через два інтервали). Рукопис статті, крім основного тексту, має містити повну назву праці, прізвище та ініціали автора чи авторів, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури. Стаття повинна мати структурні елементи:

Вступ – постановка наукової проблеми, її актуальність, зв’язок з найважливішими завданнями науки й господарства України, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (перший абзац або 5-10 рядків).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми та на яку спирається автор; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, яким присвячена стаття (0,5 – 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали).

Формулювання мети статті (постановка завдання) передбачає назвати головну ідею даної публікації, яка суттєво відрізняється від існуючих, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей.

Виклад змісту власного дослідження – основна частина статті. У ній висвітлюються основні положення й результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності.

Висновок, у якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їхнє значення для теорії і практики, суспільна значущість, коротко накреслюються перспективи подальших досліджень з теми.

У статті у правому верхньому куті першої сторінки розміщують прізвище та ініціали автора; за необхідності вказують відомості, які доповнюють дані про автора. Ініціали ставлять перед прізвищем.

Рукопис статті повинен бути підписаний автором і направлений до редакції у двох примірниках. За необхідністю до нього додається дискета.

Підготовка тез наукової доповіді. Тези доповіді – це опубліковані до початку конференції матеріали, в яких викладено основні аспекти наукової доповіді. Рекомендований обсяг тез наукової доповіді становить 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали. Суть тез доцільно викладати в такій послідовності: актуальність проблеми; стан розробки теми; наявність проблемної ситуації; основна ідея, положення, висновки дослідження, методи її досягнення; основні результати дослідження, їхнє значення. Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді робляться рідко. Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях.

Наукова доповідь – це публічне повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми з висновками і пропозиціями. Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті й може складатися із вступу, основної й підсумкової частини.

Методика підготовки доповіді дещо інша, ніж статті. Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь, редагує її й готує до виступу чи статті. Другий, навпаки, передбачає спочатку повне написання доповіді, а потім у скороченому вигляді – для ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

При написанні доповіді слід мати на увазі те, що 10 хвилин людина може прочитати матеріал, надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хвилин).

Доповідь на 4-6 сторінок називається повідомленням.