Теорія і методологія вимирів демократії

6 ЕМПІРИЧНА ТЕОРІЯ І МОДЕЛІ ДЕМОКРАТІЇ

Вимірювання демократії передбачає кваліфікацію її властивостей. Це досить важко зробити, оскільки дослідник-компаративист відразу стикається з низкою методологічних і методичних проблем. Тому серед компаративістів постійно ведуться суперечки щодо обгрунтованості вибору тих чи інших показників демократії. Хоча 80-90-ті роки принесли деяке розчарування емпіричної спрямованістю порівнянь, тим не менш адепти цього напрямку не схильні відмовлятися від спроб шляхом емпіричного аналізу демократії з використанням статистичної техніки знайти загальні залежності у розвитку політичного світу, виявити динаміку демократичного процесу і його чинники. На цьому шляху, звичайно, відбувається усвідомлення того факту, що емпіричне вимір демократії хоча і важливий, а в деяких випадках і необхідний, процес, але до нього не зводиться зміст порівняльного дослідження. Так само, однак, слід підкреслити, що накопичений в цих дослідженнях досвід дозволяє уникнути сьогодні багатьох помилок і недоліків, властивих дослідженням 50 - 70 - х років.

У цілому кваліфіковане порівняльне дослідження розглядається сьогодні важливим інструментом не тільки «добування» теорії, але і конструювання політичної практики. Деяка делегітимація емпіричного політичного порівняння в 70-ті роки була подолана інтересом до «третьої хвилі» демократизації на основі нових методологічних орієнтирів.

Сьогодні в порівняльній політології є близько десятка працюючих емпіричних моделей демократії. Вони розрізняються за кількістю ознак, характеру їх взаємозв'язку, що визначається особливістю постановки дослідницьких завдань і методологічним світоглядом вченого. Звернімося до історії формування емпіричної теорії демократії, яка дозволить нам простежити, як змінювалися акценти і зміст цієї частини порівняльної політології.

6.1. Емпіричний підхід до демократії

Інтерес до емпіричного аналізу в 50-60-і роки був пов'язаний з переконанням, що є реальна можливість побудувати емпіричну теорію демократії, яка базувалася б виключно на спостережуваних даних і була б позбавлена будь-якого нормативного (належного) змісту, тобто, як писалося в одній з відомих книг, була б «систематично емпіричної і теоретичної у науковому сенсі слова» (Cnudde and Neubauer, 1969, p. 2). У цьому сенсі теорія повинна задовольняти п'яти основних характеристик: (1) Вона повинна бути перевіряється, тобто підтверджуватися емпіричним матеріалом, ставитися до політичного миру систематично, а не бути просто набором абстракцій. (2) Вона повинна бути логічно пов'язаної, тобто внутрішньо узгодженої і недвозначною. (3) Вона повинна бути комунікабельною, тобто зрозумілою і зрозумілою іншими, які або використовують її для практичних цілей, або. перевіряють засновані на ній гіпотези. (4) Вона повинна бути спільною, тобто пояснювати події в різний час і в різних місцях, мати прогностичний характер. (5) Вона повинна бути економною, тобто достатньо розробленою для розуміння і використання, а не ускладненою, наповненою різноманітними правилами і винятками (Manheim and Rich, 1991, p. 22). Стосовно до демократичної теорії це означало наступне. По-перше, емпірична демократична теорія є за природою каузальною через її претензій на пояснення емпіричних залежностей. Питання, які ставляться в емпіричному дослідженні і які згодом повинні отримати теоретичне пояснення, мають форму - «Які фактори є причиною можна побачити варіацій?»

Звідси, як вважалося, виникають дві групи проблем: пошук відмінностей між демократичними і не демократичними системами і пошук відмінностей та подібностей всередині комплексу демократичних систем. У зв'язку з цим емпірична теорія демократії намагається (а) визначити емпіричну достовірність простих каузальних тверджень про умови різних політ і (б) специфікувати ті фактори, які є необхідними і достатніми для детермінації демократичних систем. Для цієї мети в дослідженні було потрібно здійснити щодо повне перерахування тих факторів, які пов'язані зі становленням та утвердженням демократичних систем; визначити загальні поняття, які відображали б взаємопов'язані чинники; операционализировать поняття на такому рівні, який був би достатній для перевірки гіпотез при вивченні емпіричних варіацій національних демократій; продемонструвати у такому дослідженні факт, що немає такої політичної системи, яка б не задовольняла подібного умові демократії (Cnudde and Neubauer, 1969, p. 3 - 5). По-друге, важливою умовою формування емпіричної теорії демократії було визначення меж емпіричного спостереження. Під останнім розумілася принципова можливість спостереження всіх розглянутих варіацій в досліджуваному феномені, тобто вчений, встановлюючи, наприклад, об'єкт дослідження - сучасні політичні системи, міг би визначити, чому одні є демократичними, а інші ні, на основі аналізу всіх достатніх для цього факторів. Звичайно, ця принципова можливість на практиці народжувала свої проблеми, і тому ставилося завдання визначення виникають вимірювальних помилок (див.: Achen, 1983, р. 69 - 94). По-третє, емпірична теорія демократії повинна була враховувати ряд труднощів, пов'язаних з концептуалізація, операціоналізація понять і отриманням емпіричних даних. Концептуальні труднощі були пов'язані зі складністю і неоднозначністю визначення самого феномену демократії, його представлення в комплексі характеристик поведінки, структур, функцій, процесів і т.д. Багато питань виникало з приводу рівня абстракції, на якому повинен був працювати дослідник, точності і конкретності понять, що дозволяло б реалізувати завдання операціоналізації змінних. Багато проблем виникало з приводу збору емпіричних даних, які стосувалися не тільки вимірювальної техніки, але і сумірності національних статистик, достатності часу і ресурсів. Хоча спроба створення емпіричної теорії демократії була реалізована, але створена теорія була, звичайно ж, обмеженою. Сьогодні ми можемо бачити зростання нормативних та дедуктивних концепцій демократії. Тим не менш, зусилля не були витрачені дарма. По-перше, стали зрозумілі межі емпіричної теорії демократії. Вона давала обгрунтовані судження, що не виходять за рамки оглядається реальності. По-друге, вона займалася не цінністю демократії, а скоріше її механізмом і пристроєм. По-третє, на її основі розвинувся апарат емпіричного політичного аналізу та політична праксеологія. Емпірична теорія демократії відповідала на ряд запитань: Як демократія виникає, і які її умови? Як демократія діє, і які її основні механізми? Як демократія впливає на суспільство, і яка її ефективність?

У змістовному плані навряд чи можливо тут описати емпіричну теорію демократії як щось цілісне і завершене. Єдиної емпіричної теорії демократії так і не судилося з'явитися. Концептуалізація демократії породила величезну безліч варіантів: Ларрі Дайамонд з посиланням на неопубліковану статтю Д. Коллієра і С. Левитський говорить про існування 550 «підтипів» демократії (Diamond, 1996, р. 21). Фактично емпірична теорія демократії розпадається на безліч внутрішньо пов'язаних між собою концепцій, узагальнень, класифікацій, моделей демократичних процесів, інститутів, поведінки і відносин. Підсумовуючи різні підходи, можна, однак, виділити ряд моделей, які найчастіше потрапляють у поле зору дослідників-компаративістів. Але перш звернемо увагу на дві вихідні теоретичні парадигми демократії, які становлять основу сучасного демократичного світогляду.

6.2. Філософія демократії

Найпростіше визначення демократії - це влада народу (демос - народ, кратос - влада). Розширюючи це визначення і слідуючи традиції американських просвітників, демократія - це влада народу, здійснювана самим народом і для народу. В історії політики ми знайдемо чимало демократичних форм організації суспільного життя (Афінська демократія в Стародавній Греції, республіканський Рим, міські демократії Середніх століть - у тому числі Новгородська республіка, парламентські форми демократії в Англії, демократія Північноамериканських штатів і т.д.). Сучасні демократії наслідують багато традицій історичних демократій, але мають і значущі від них відзнаки істотного і процедурного характеру. Так само різняться і концепції демократії, вже знайомі з історії політичних ідей. Сучасні теоретичні моделі демократії базуються переважно на політичних ідеях Нового часу, Просвітництва (Локк, Монтеск'є, Руссо, Кант, Токвіль). Правда, сьогодні з'являються концепції демократії, що критично відносяться до світоглядних витоків сучасності, - дискурсивна демократія, теледемократія, кібердемократії, але поки в теоретичному та практичному планах вони знаходяться на периферії, займають маргінальне положення в сучасній демократичній теорії та практиці.

У змістовному плані навряд чи можливо тут описати всі сучасні теоретичні моделі демократії. Підсумовуючи різні підходи, можна, однак, виділити ряд моделей, які найчастіше потрапляють у поле зору дослідників. Нижче вони будуть описані. Тут же відзначимо, що все різноманіття теоретичних моделей сучасної демократії, якщо говорити про їх світоглядних засадах, так чи інакше тяжіють до двох основних теоретичних парадигм, сформованим класиками політичної думки XVII - XIX ст. Мова йде про ліберально-демократичної та радикально демократичної теоріях.

У кілька схематизованому вигляді опишемо їх основний зміст (див. схему 1). Обидві теорії виникають як спроба вирішити так звану «проблему Гоббса", суть якої коротко можна визначити наступним чином: людина, переходячи від стану «війни всіх проти всіх» (природний стан) до договору про державно-громадського життя (суспільний стан), довіряє самого себе владі держави, бо тільки воно може гарантувати існування договору. Як зберегти свободу людини в суспільному стані? У цьому питанні - вузол "проблеми Гоббса». Отже, теоретична завдання полягало в обгрунтуванні меж діяльності держави, що забезпечують збереження свободи людини. Представники ліберально-демократичного та радикально-демократичного напрямків вважали людину розумною істотою, але по-різному тлумачили цю антропологічну передумову демократичної теорії. Вони так само були єдині в трактуванні походження держави з прийнятого розумними індивідами договору, але розрізняли джерело цього договору. Вони відстоювали свободу людини, але розуміли її по-різному і по-різному трактували її заснування.

Схема 1