Українська держава гетьмана Скоропадського

Незважаючи на те що Центральній Раді вдалося знову повернутися до влади, вона не мала підтримки серед широких верств населення з різних причин:
• великих промисловців та землевласників, а також кайзера Німеччини відлякували соціалістична орієнтація і соціалістичний склад ЦР (націоналізація землі, 8-годинний робочий день);
• зрусифіковану частину населення не влаштовував національний характер влади;
• національно-демократичні кола і пробільшовицькі елементи (тут їх позиції співпадали) — підтримка ЦР німецької окупації і пограбування України;
• значна частина населення була незадоволена тим, що ЦР не могла «навести порядок»;
• німецька окупаційна влада була незадоволена політикою «прихованого саботажу» з боку ЦР, що не давало їй можливості швидко і регулярно вивозити награбовані в Україні продукти і сировину.
Протягом останніх двох місяців свого існування Центральна Рада з державного органу перетворилася фактично в дискусій ний клуб, у засіданнях якого брали участь не більше 40 чол.
У результаті дії всіх цих сил Центральна Рада не змогла утри матись при владі. Опозиційні їй сили вирішили створити міцну авторитарну владу, надавши їй, за історичною аналогією, форму гетьманату. На це була згода і німецького командування.
29 квітня 1918 р. на з'їзді хліборобів (6500 делегатів) було об рано гетьмана України, яким став Павло Скоропадський, нащадок гетьмана України часів Петра І Івана Скоропадського. Йому в цей час виповнилося 45 років, у минулому він був ад'ютантом царя Миколи II. Гетьман оголосив про встановлення «Української Держави» (на відміну від «Української Народної Республіки» Центральною Радою).
Скасовувались заходи ЦР щодо націоналізації великих маєтків і культурної автономії. Проголошувалась недоторканність приватної власності. Великі прерогативи надавались самому гетьману: верховна виконавча влада, затвердження законодавчих актів, призначення отамана (голови) Ради міністрів, управління зовнішньою політикою і військовими справами (гетьман був Верховним воєводою). Владу гетьмана можна розглядати як надзвичайне поєднання монархічних і диктаторських засад, з урахуванням історичних традицій і національного характеру української держави.
Однак усе це не могло приховати того, що фактичними господарями України були не гетьман і його уряд, а німецьке військове командування. За квітень-листопад 1918 р. з України в Німеччину й Австрію було вивезено 95976 коней, 105542 туші яловичини, 66809869 кг цукру, 3329403 кг олії, 1213961 кг риби тощо. Гетьман увів окрему соціальну категорію громадян-козаків (фактично заможних селян), сподіваючись, що вони стануть опорою режиму. Із-за того, що гетьман був причетний до повалення ЦР, до його уряду й адміністрацію відмовилися ввійти представники українських політичних сил. Проте це не завадило швидко налагодити дійовий адміністративний апарат (у провінціях — старости, земські урядники). Проводилися досить жорстокі репресії проти учасників робітничого і селянського рухів, каральні експедиції. Гетьман передбачав ліквідацію значної земельної власності і передачу землі хліборобам у кількості не більше 25 га в одні руки, а купівля землі однією особою в різних місцях не дозволялася. Поміщики повинні були продавати свою землю Держбанку для утворення державного земельного фонду.
Страйки на заводах заборонялися, у металургійній промисловості був установлений 12-годинний робочий день, для боротьби з незадоволеними широко використовувалися локаути.

Разом з тим гетьманський уряд досяг значних успіхів у справі визнання України як окремої держави на міжнародній арені. Дипломатичні відносини були встановлені з 12 країнами, у тому числі (крім Німеччини, Австро-Угорщини і Туреччини, чого досягла ще Центральна Рада) з Нідерландами, Данією, Іспанією, Італією, Норвегією та іншими, а також з політичними новоутвореннями на території колишньої Російської імперії (Грузією, Литвою, Кримом, Кубанню). Тривалий час у Києві велися пере говори з Радянською Росією про укладення мирної угоди та визначення кордонів. 12 червня 1918 р. сторони підписали договір про перемир'я, мирна ж угода так і не була підписана, оскільки делегація Раднаркому відмовилася від подальших переговорів.

Гетьманський уряд зайняв активну позицію стосовно Кримської проблеми. У заявах Німеччині МЗС Української держави заявляв, що Крим економічно, політично та етнографічно пов'язаний з Україною, тому нормальний розвиток України неможливий без Криму. Указувалося також, що створення татарської держави в Криму є невиправданим, тому що татари складають тільки 14% населення.

Гетьман застосував до Криму економічну блокаду. Через місяць уряд Сулькевича, який зрозумів залежність Криму від економіки України, повідомив, що згоден розпочати переговори про форми державного об'єднання з Україною. Дипломатичними зусиллями до української держави було приєднано Гомельський повіт Могилівської губернії, Суджанський, Білгородський, Корочанський, Гайворонський повіти Курщини, Валуйський повіт Воронезької губернії, уперше Холмщина та 12 повітів Берестейщини. Велися переговори з Румунією щодо українських земель Бессарабії, про входження етнічно української Кубані до складу України.

За 230 днів гетьманського режиму в Українській державі було прийнято більше 300 законопроектів. Був створений Генеральний штаб, штабні структури у 8 територіальних корпусах. До армії залучили 202 генералів, були введені погони і військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність гетьману, заборонена політична діяльність у військах, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус — загальна козача військова школа — Академія Генерального штабу. Була сформована 60-тисячна регулярна армія.

Значних успіхів досяг гетьманський уряд у сфері культури. На рівні початкової школи було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, а в більшості шкіл для навчання введено українську мову. У цей період відкрило ся 150 українських гімназій, Українські університети в Києві та Кам'янець-Подільському; були засновані Українська Академія наук, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека з фондом в 1 млн. томів.

Повернення землі поміщикам, насильницька реквізиція хліба, масові репресії викликали гостре незадоволення серед різних верств населення. Виник і швидко зростав повстансько-партизанський рух проти німецьких окупантів і гетьманського режиму. Відновлення багатьох дореволюційних порядків означало накопичення того вибухового матеріалу в суспільстві, який уже привів до потрясінь 1917 р. і неминуче повинен був реанімувати їх знову. Гетьмана компрометувала залежність від німців, які нещадно грабували Україну, російське оточення, яке прагнуло до відновлення «единой и неделимой» Росії.

№44Директорія УНР, її внутрішня та зовнішня політика Директорія УНР існувала з 13 листопада 1918 року по 15 листопада 1919 року. 13 листопада в ночі у Києві та інших містах з’являються відозви до українського народу від УНС з закликом до боротьби з гетьманщиною. А 15 листопада Директорія стає ініціатором боротьби. Директорія УНР урядовий орган 5-х. До її складу входили Винниченко – голова, Петлюра – військовий отаман, Швець, Андрієвський, Макаренко. 16 листопада почалось збройне повстання УСС в районі Білої Церкви. Вночі був захоплений Фастів. Проти 300 заколотників гетьман посилає біля 3000 бійців, артбатальйон та бронепоїзд. 18 листопада біля станції Мотивилівка відбулись бої між гетьманськими військами та заколотниками. Але заколотників нанесли поразку гетьманським військам. Після цього українські війська починають об’єднуватися і створюється осадний корпус на чолі з Є. Коновальцем. ІІ Запорозький полк також переходить під командування Директорії і захоплює Харків. Дивізія сірожупанників визнає владу Директорії на Чернігівщині. А 12 грудня війська Директорії захоплюють Одесу. На початку грудня Директорія мала 100 тис. армію. Під впливом останніх подій гетьман Скоропадський зрікається влади і передає її до рук Директорії. 17 грудня 1918 року Директорія приймає повноваження і 19 від’їжджає до Києва. Так було поновлено УНР.
Внутрішня політика:
- відновлення УНР, без ЦР;
- проведення аграрної реформи, роздача землі селянам, контроль над розподілом землі;
- ліквідація приватної власності на землю;
- введення державного контролю над виробництвом та розподілом товарів для населення;
- відновлення 8-ми годинного робочого дня;
- право на діяльність профспілок та страйків.
- 23-28 січня 1919 року провела засідання трудового конгресу(528 осіб), де розглядались питання про злуку з ЗУНР, та передав владу Директорії.
- Заборона церкві;
- У ІІ половині 1919 року авторитарність влади Директорії.
Зовнішня політика:
- орієнтація на країни Антанти, які не визнавали Директорії.
Причини поразки Директорії:
- низка конфліктів у правлячих колах за подальші політичні принципи та методи;
- відсутність боєздатної армії;
- погане проведення аграрної реформи, селянські повстання;
- бажання більшовиків захопити владу над УНР.

Білет № 51

Західноукраїнські землі

У березні 1921 року було підписано Ризький мирний договір між Радянською Росією та Польщею, за яким Східна Галичина,Західне Полісся відійшли до Польщі.14 березня 1923 року Рада послів країн Антанти визнала Галичину частиною Польщі. У 1919 р. Країни Антанти надали Польщі тільки дозвіл на тимчасову її окупацію. У складі Польщі українців було 6 мільйонів, а українські землі становили одну третину всієї території. За рішенням Ради послів країн Антанти українські землі в Польщі повинні були отримати автономію. По відношенню до українського населення в Польщі проводилася дискримінаційна політика.Польський уряд прагнув до ассиміляції українців, до їх ополячення. При цьому особлива увага поділялася витісненню української мови з державних установ і системи освіти. 31 липня 1924 р. польським урядом було затверджено “кресовий” закон,за яким запроваджувалася двомовна утраквістична школа, як основний тип.Внаслідок цього,якщо у 1921-1922 рр. В Галичині було 2420 українських початкових шкіл,то у 1930 р. залишилося 350. Утиски українського населення в Польщі в національній сфері доповнювалися соціально-економічним гнобленням.Уряд Польщі свідомо проводив економічну політику,за якою українські землі були перетворені на аграрно-сировинний придаток,ринок збуту і джерело дешевої робочої сили для індустріально розвинених польських земель. Українське селянство страждало від безземелья і малоземелля. В Галичині у 1924 р. 44% загальної площі становило поміщицьке землеволодіння.Була проведена аграрна реформа,за якою частина поміщицьких земель викуплялася,а потім продавалася селянам ,але вона носила яскраво виражений шовіністичний характер.У результаті просто неминучим ставало посилення національно визвольного руху на західноукраїнських землях,особливо в Галичині.Зростала політична активність і національна свідомість українців,чому в значній мірі сприяла діяльності українських політичних партій та організацій. У 1925 р. на базі УНДП було утворене міжпартійне Українське національно- демократичне обєднання на чолі з Д. Левицьким,яке у 20-ті роки було однією з найвпливовіших політичних сил в Галичині.УНДО виступало за здобуття Україною самостійності,але без терористичних методів,за демократичний розвиток української держави.У 1919-1938 рр. Діяла Комуністична партія Західної України,як складова частина комуністичної партії Польщі.

Інша частина західноукраїнських земель- Північна Буковина і Південна Бессарабія з 1918 р. опинилися під владою Румунії. Становище на цих землях було найбільш важким.Політика Румунського уряду щодо українців була класично колоніальною.Активною була асиміляція краю,румунська мова була державною,використання і вживання української мови заборонялася.Українські міста і села прейменувалися на румунські.Закриті були всі гімназії та профшколи з українською мовою навчання.Також були закриті культурно-освітні товариства,заборонено ввозити українські книжки.Жертвою стала і православна церква,бо румуни теж були православні. Економічне становище також було важким.В промисловості переважало дрібне кустарне виробництво,найбільш розвиненою була харчова і лісова промисловості.Високим було безробіття.З 1928 почалися деякі послаблення. У 1927 р. в Північній Буковині діяла Українська національна партія,ліберальна організація,яка захищала національні інтереси українців,але виключно легальними методами діяльності.

Білет № 52

Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації

З усіх східних територій, захоплених третім рейхом, найважливішою була Україна з її багатими корисними копалинами, родючими землями,робочою силою. Спочатку в нацистського керівництва було два варіанти стосовно того, як розпорядитися ними. Перший – здобути підтримку українців проти Кремля, надавши їм власну державу, і другий – знехтувати інтересами українців, а українську територію повністю використати для німецької нації. Впровадження в життя одного з цих варіантів залежало від розвитку подій на Східному фронті. На початку війни події розгорталися успішно для верх мату. Тому за основу було взято другий варіант. Концентровано політика «освоєння» східного простору була викладена у плані «Ост». Окупувавши Україну, гітлерівці встановили на її території режим кривавого терору. Згідно зі своїми цілями вони поділили Україну на окремі адміністративні одиниці. У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області,захоплені румунськими військами, з дозволу Гітлера були включені до складу Румунії. Їй також були віддані землі під Бугом і Дністром, вся Одеська, південні райони Вінницької,західні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдавської РСР. В перспективі на території України й півдня Росії передбачалося створити нову арійську імперію під назвою « Остготія ». За Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існування,а її територію розглядали як «німецький простір». Магазини,ресторани,перукарні обслуговували лише окупантів та їхніх посіпак. Населенню міст заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом,поштою, аптеками. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних людей розстрілювали на місці. Населення позбавлялося елементарних юридичних прав, власної історії та культури. Окупанти закривали навчальні заклади й наукові установи, клуби,всіляко принижуючи гідність українського народу. У Києві до окупації було 150 середніх та початкових шкіл. Захопивши місто, фашисти зайняли 77 шкіл під казарми, 9 пристосували під склади, а у 8 школах влаштували конюшні, закрили всі дитячі садки. Крім Києва, найбільшими «фабриками знищення» були табори смерті у Дніпропетровську, Львові, Умані та інших містах України. Таких таборів на окупованій території нараховувалось 250. Уже на початку війни фашистські окупанти знищили сотні населених пунктів, стратили десятки тисяч їхніх жителів. Людей було загнано у клуню і спалено. За роки окупації було знищено 97 сіл. За останніми даними, змордували та стратили 5246 тис. осіб. Всього протягом 1942-1944 рр. з України було вивезено 2400 тис. осіб. Отже,політика нацистів в Україні була надзвичайно жорстокою. Вона ставила за мету підкорення та колонізацію України, винищення її населення. Запроваджуючи на окупованих українських землях свій порядок.

Білет № 54

Після провалу німецького наступу на Західному фронті зимою 1944-45 рр. обстановка в Німеччині ще більше погіршилась. Реальністю стала політична ізоляція (залишився лише один союзник – Угорщина). На боці антигітлерівської коаліції уже воювали польські, югославські, чехословацькі дивізії. А вчорашні союзники Німеччини Румунія і Болгарія оголосили їй війну.

На час закінчення війни Німеччина втратила основні сировинні потоки. Чисельність збройних сил скоротилась на 25%. Різко скоротилась переробка нафти, видобуток вугілля, виробництво зброї скоротилось у грудні 1944 р. на 45%. Чисельність збройних сил на початок 1945 р. скоротилась на 2,693 тис. чол. Претендентами на посаду фюрера в разі смерті Гітлера були рейхсмаршал Герінг, рейхсфюрер Гіммлер, начальник канцелярії нацистської партії Борман і міністр озброєнь Шпеєр.

Гітлер і його оточення розуміли, що на січень 1945 р. війна уже була програна. Вони шукали шляхів для укладення мирного договору з Англією. Основні умови майбутнього мирного договору були викладені в “меморандумі Ріббентропа”. Теза про радянську загрозу для країн Заходу в меморандумі виступала політичним підґрунтям. Послаблення Німеччини є політичним самогубством для Англії і США. Німеччина і вся Західна Європа повинні об’єднатися проти СРСР. Першим кроком до створення такого союзу мало стати припинення бойових дій на Західному фронті.

25 березня 1945 р. англійські й американські війська почали форсувати Рейн, а десантники висадились 24 березня. Опір німецьких військ був незначним, за винятком Франкфурта-на-Майні. Після цього союзні армії повернули на північ і за два дні пройшли 100-150 км. Французька армія діяла в напрямку Швейцарського кордону

Німецькі війська були в стані деморалізації. Промисловість і підприємства Рурського району залишалися неушкодженими. 17-18 квітня німецькі війська в масовому порядку почали здаватися в полон американським і англійським військам.

Що робити далі? Радянські війська кількістю в 1 млн. чол. були на відстані 60 км. від Берліна. Війська союзників – на відстані 300 км. Американські війська наступали на Дрезден, хоч У. Черчілль вимагав наступу на Берлін.

Повітряні бомбардування Німеччини вдень і вночі у квітні 1945 р. досягли свого апогею. Загальна кількість бомбового вантажу складала 2,700 тис. т. Населення Німеччини гостро відчуло на собі усі жахи війни, яку розв’язали фашисти. Найбільше бомбардували Гамбург, Дрезден, Берлін. Економіка Німеччини в результаті цих бомбардувань різко знизила випуск воєнної продукції.

Основним завданням антигітлерівської коаліції було розгром німецьких збройних сил і окупація її території. 16 березня 1945р. почалась Віденська наступальна операція радянських військ 3-го Українського фронту (ком. І. Толбухін). 6 квітня бої велись уже у Відні. Німецькі війська чинили шалений опір. Радянські війська втратили в боях за Відень 130 тис. чол., 1300 танків і 2200 гармат. Уже 27 квітня було створено новий уряд Австрії, місцеві органи влади, відновили діяльність політичні партії. У той же день була опублікована декларація про відновлення демократичної республіки Австрії.

Кінець бойових дій у Північній Італії наступив 26 квітня 1945 р. Американські й англійські офіцери прийняли капітуляцію Італії. Муссоліні спробував втекти у Швейцарію. Але був впізнаний антифашистами і 28 квітня страчений.

Гітлер чекав розвалу антигітлерівської коаліції і намагався до того часу продовжувати оборонні бої. Одночасно він великі надії покладав на нового президента США Г. Трумена. Ф. Рузвельт помер 12 квітня 1945 р.

Останнім акордом в оборонній тактиці Гітлера був наказ про запровадження на території Німеччини “тактики спаленої землі”. Як бачимо, тактика знищення економічного потенціалу на території СРСР і Західної Європи бумерангом повернулась і в Німеччину.

Ще одна рятувальна порада полягала у тому, щоб вести війну у дусі “Вервольфа”, тобто партизанську. Разом з тим, досить серйозно готувалися до оборони Берліна. Було залучено 1 млн. чол., 10,400 гармат, 1500 танків, близько 3300літаків, більше 3 млн. фауст-патронів.

Для штурму Берліна радянське керівництво виділило війська 1-го і 2-го Білоруського і 1-го Українського фронтів. У районі Ельби вони повинні були з’єднатися з військами союзників. 2-му, 3-му і 4-му Українським фронтам було поставлене завдання звільнити Чехословаччину. На Берлінському напрямку було 2,5 млн. чол., 41,600 гармат, 6,250 танків, 7,500 літаків. Як бачимо, була абсолютна перевага радянських військ.

16 квітня 1945 р. о 5 год. ранку (за московським часом) 1-й Білоруський і 1-й Український фронти (ком. Г. Жуков й І. Конєв) перейшли в наступ на Берлін. Німецька піхота була осліплена потужними прожекторами. Авіація нанесла удари по опорним пунктах і артпозиціях противника.

17 квітня після важких боїв були взяті Зеєловські висоти, і почалось форсування річки Нейсе. 21 квітня перші радянські військові частини вийшли на окраїни Берліна. 25 квітня основні сили німців були розгромлені і оточені радянськими військами. у той же день відбулась зустріч на Ельбі в районі Торгау американських і радянських армій.

Ще 28 березня 1945 р. американо-англійські війська, отримавши наказ Монтгомері, почали наступ у напрямку Гамбурга, який після звільнення мав стати їх крупною воєнною базою. На півдні Німеччини ними були захоплені Ерфурт, Веймар і Нюрнберг.

На 25 квітня Гітлер визначив берлінську битву як таку, від наслідків якої залежала доля Німеччини. 26 квітня радянські війська вели бої в центрі міста, і ніщо уже не могло зупинити його падіння.

В 11 год. дня 30 квітня почався штурм Рейхстагу, і в той же день був піднятий над ним червоний прапор, хоч бої продовжувалися до 2 травня. Німці втратили в боях за Рейхстаг 2500 солдатів і офіцерів. Геринг, Гіммлер та інші керівники Німеччини покинули Берлін. Гітлер 30 квітня скінчив життя самогубством.

Управління Німеччиною взяли Геббельс, Деніц, Борман та ін. 1 травня радянське воєнне командування отримало від генерала Кребса пропозиції про припинення війни і початок мирних переговорів.

Вимога СРСР про безумовну і повну капітуляцію Німеччини була відхилена. Війна затягнулась ще на одну добу. 2 травня в полон у районі Берліна було взято 135 тис. німецьких солдатів і офіцерів.

Одночасно з боями за Берлін йшли бої за Чехословаччину. 4 квітня Р. Маліновський оволодів Братиславою. Особливо складною була обстановка в Празі. 5 травня Національна рада відмовилась визнавати німецький протекторат і заявила про перехід влади в її руки. Так почалось Празьке повстання. Однак німці почали репресії проти повсталих.

Радянські війська почали наступ на Прагу 6 травня, на добу раніше запланованого терміну. 9 травня 1945 р. Прага була звільнена військами 1-го Українського фронту від німецьких окупантів.

30 квітня через декілька годин після самогубства Гітлера Деніц був призначений “намісником фюрера”. Головне своє завдання він вбачав у досягненні антирадянського союзу з західними державами і продовження на основі цього факту збройної боротьби проти СРСР. 5 травня він дав згоду на капітуляцію німецьких військ у Голландії, Північно-Західній Німеччині і Данії.

7 травня у ставці Ейзенхауера в Реймсі був підписаний попередній протокол про безумовну капітуляцію збройних сил Німеччини. Третій рейх пережив свого творця лише на один тиждень. 8 травня в передмісті Берліна Карлсхорсті у присутності представників збройних сил СРСР маршала Г. Жукова, Англії – маршала авіації А. Теддера, США – генерала К. Спаатса, Франції – генерала Д. де Тасіньї уповноважені німецького верховного командування Кейтель, адмірал флоту Фріденбург і генерал-полковник авіації Штуумпф підписали акт про безумовну капітуляцію Німеччини.

Після підписання акту про капітуляцію радянським військам з 9 до 17 травня здались в полон 1390 тис. чол. Війна в Європі закінчилась. (9 травня було оголошено в СРСР Днем Перемоги у Великій Вітчизняній війні).

Якими були підсумки Другої світової війни?

На фронтах війни, в німецьких концтаборах загинуло понад 50 млн. чол., 90 млн. чол. отримали поранення, у т. ч. в СРСР більше 26 млн. чол., Німеччині – 13 млн. чол., Польщі – 6 млн. чол., Франції – 600тис. чол., Англії – 370 тис. чол., США – 400 тис. чол., Італії – 500 тис. чол. Було зруйновано 21 млн. будинків, сотні міст, десятки тисяч сіл.

Воєнну і політичну поразку потерпів блок фашистських держав і їх сателітів. Перемогу здобули держави антигітлерівської коаліції. Плани Гітлера про знищення СРСР і завоювання світового панування провалилися.

У результаті війни були встановлені нові кордони в Європі, ліквідовано фашистські режими в усіх європейських країнах. Значна роль у цьому належала збройним силам СРСР, які втратили вбитими за звільнення Європи 3 млн.чол., у т. ч. в Польщі – 600 тис. чол., Чехословаччині – 140 тис. чол., Румунії – 69 тис. чол.

Головними уроками, що випливають із історії та наслідків Другої світової війни, є спільні дії держав з різним політичним устроєм проти агресора цілком можливі і корисні.

Білет № 59

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні».

Всеукраїнський референдум 1991 року — загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України. З них 28 804 071 особа (90,32%) проголосувала «За».

Перші Вибори Президента України відбулись 1 грудня 1991 року. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому б змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. Але 2-й тур не знадобився. Леонід Кравчук посів 1-ше місце у всіх регіонах, за вийнятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл.

Референдум про незалежність відбувся в той же день, більше 90% проголосували відокремитися від СРСР. Всі шість кандидатів у президенти підтримували незалежність і агітували за пункт «так» на референдумі.

Білет№61