Плем'я — це тип етнічної спільності й соціальної організації докласового суспільства
Політика як суспільне явище |
Соціальні засади політики |
Головна відмінна риса племені полягає в існуванні
кровнородинних зв'язків між його членами, поділі на роди.
Для племені характерні також наявність племінної території,
певна економічна спільність, єдина племінна мова чи діалект,
племінна самосвідомість і самоназва. Племінні спільності
характерні головним чином для докласового суспільства. В
результаті майнового розшарування племені, появи племінної
знаті відбувається перехід до класового суспільства.
У пережиткових формах племена можуть зберігатися на
периферії рабовласницького, феодального і навіть капіталіс-
тичного суспільства. В наш час родоплемінні відносини
збереглись, зокрема, в багатьох країнах Африки, де вони
справляють відчутний вплив на політику.
В поняття «нації» в науковій літературі та політичному
вжитку вкладається різний зміст. Спочатку латинське слово
паїіо мало в основному етнічне забарвлення і тлумачилось як
«рід», «плем'я», «народ». Етнічне розуміння цих спільностей
грунтувалось на спільності таких об'єднуючих людей ознак,
як мова, культура, традиції, побут, звичаї, особливості
свідомості тощо. Поступово слово «нація» почало набувати
також іншого — державно-політичного — сенсу. Ним стали
позначати сукупність громадян тієї чи іншої держави.
Особливо наочно це проявилось під час Великої французь-
кої революції XVIII ст., коли терміном «нація» позначали все
населення Франції. Державно-політичне значення слова
«нація» відтоді стає переважним у французькій, а згодом і
англійській мовах. У німецькій та російській мовах, як і в
більшості мов інших східноєвропейських народів, переваж-
ним залишилось первинне — етнічне значення цього
слова.
Отже, націю можна розуміти як етнічну і як державно-
політичну спільність. Як державно-політична спільність
нація — це сукупність усіх громадян держави, незалежно від
їхньої етнічної приналежності. Визначення нації як етнічної
спільності дав Й. В. Сталін: «Нація — це історично
сформована стійка спільність людей, яка виникла на основі
спільності мови, території, економічного життя та психіч-
ного складу, що виявляється в спільності культури»4.
Як бачимо, таке визначення поєднує низку об'єктивних
ознак нації (спільність території, економічного життя) з її
4 Сталий Й. В. Марксизм й национальньїй вопрос. М., 1936. С. 6.
204
етнічними ознаками (мова, психічний склад, культура). Це
визначення є домінуючим у марксизмі. Щоправда, дослід-
ники доповнюють його ще й іншими ознаками, як-то:
соціальна структура, самосвідомість та самоназва.
Нації сформувалися в період виникнення капіталізму на
базі народностей.
Народність — це історично сформована мовна, терито-
ріальна, економічна і культурна спільність людей, яка пере-
дує нації,
Вона характеризується тими самими ознаками, що й
нація, але відрізняється від неї рівнем економічного й
соціального розвитку. Соціальні структури націй і народ-
ностей істотно відрізняються. На відміну від нації у народ-
ності немає промисловості і відповідно — «свого» робітни-
чого класу. Для перетворення народності в націю важливо,
щоб вона з традиційно-аграрної стала аграрно-промисловою,
урбанізованою. Крім того, народність, як правило, менш
численна за націю. Нації формуються на базі як однієї, так і
декількох народностей.
Терміни «нація» і «народність» не охоплюють усіх людей
однієї національної (етнічної) належності. Поряд з ком-
пактно розселеною в межах певного територіально-політич-
ного утворення основною масою осіб однієї національної
належності звичайно наявні особи цієї ж національності, які
проживають за межами даного утворення. Ці представники
складають національні групи, наприклад росіяни, євреї, німці,
греки та інші в Україні, етнічні українці в інших державах.
Оскільки національні групи менш численні, ніж корінна
нація, їх називають іще національними меншинами.
Нація є головним соціальним суб'єктом державотворення.
Кожна нація прагне до самовизначення та утворення власної
державності. Держави можуть формуватися на базі однієї або
декількох націй, відповідно вони вважаються мононаці-
ональними або полінаціональними. Можливі й такі варіанти
взаємодії нації і держави, коли спочатку на базі різних
національних груп виникає держава, а вже потім формується
нація, як це сталось, наприклад, у СІЛА. Нація, від назви
якої походить назва держави, називається титульною.
До представництва своїх інтересів на державному рівні
прагнуть і народності. Це представництво може здійснюва-
тись по-різному, наприклад у формі надання в представ-
Соціальні засади політики |
Політика як суспільне явище |
ницьких органах влади певної кількості місць (квоти) для тієї чи іншої народності або створення їх власної держав- ності у формі автономних областей, районів тощо. |
Соціально- демографічні спільності |
Важливу роль у політичному житті віді-
грають соціально-демографічні спіль-
ності. Основою їх розрізнення є статеві
та вікові відмінності між людьми. За
статевою ознакою розрізняються чоловіки і жінки, а за
віковою — молодь, особи середнього, старшого й похилого
віку. При цьому маються на увазі не суто фізіологічні, а
соціальні відмінності між цими групами людей, тобто
відмінності за їх становищем у суспільстві. Так, і до сьогодні
залишається актуальною проблема забезпечення не лише
формально-юридичної, а й фактичної рівності жінок з
чоловіками, усунення дискримінації жінок в оплаті праці,
наймі на роботу, доступі на високі державні посади, в
політичному житті в цілому, хоча боротьба жінок за розв'я-
зання цієї проблеми триває вже декілька століть.
Молодь — це соціально-демографічна група, яка вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального становища та зумовлених ними соціально- психологічних властивостей.
Як певний етап життєвого циклу молодість є біологічно
універсальною, але її конкретні вікові межі, соціальний
статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-
історичну природу й залежать від властивих тому чи іншому
суспільству особливостей соціалізації.
Вікові межі молодості, а значить, і приналежність до
молоді як соціально-демографічної групи, визначаються в
інтервалі 14—16 (вік статевого дозрівання) і 25—30 років (вік
закінчення навчання й початку самостійного трудового
життя). В багатьох країнах діє законодавство, яке передбачає
встановлення вікових меж молодості, створення умов для
соціального становлення та розвитку молоді, забезпечення
правових і політичних гарантій здійснення цього процесу
тощо. Це законодавство складає правову основу особливого
виду політики — молодіжної. Так, в Україні прийнята
Декларація «Про загальні засади державної молодіжної
політики», діє Закон «Про сприяння соціальному становленню
та розвитку молоді». В цьому законі, зокрема, зазначається,
що молодь — це громадяни України віком від 15 до
28 років.
Особи похилого віку — це здебільшого пенсіонери за
віком, який неоднаковий в різних країнах і встановлюється
в межах 55—70 років. В Україні пенсійний вік становить
55 років для жінок і 60 — для чоловіків. Пенсіонери також
є об'єктом особливого різновиду політики — пенсійної.
Як й інші соціальні спільності, молодь і пенсіонери теж
прагнуть до представництва своїх інтересів на державному
рівні. Здійснюється воно як через політичні партії, так і
через численні молодіжні й ветеранські громадські орга-
нізації. Молодь і пенсіонери нерідко є найактивнішими
складовими електорату.
Соціально- професійні спільності |
До числа суб'єктів політичних відно-
син, соціальних суб'єктів політики
належать і соціально-професійні спіль-
ності. Це передусім великі професійні
групи людей, які посідають особливе місце в системі
суспільного поділу праці, — робітники, службовці, інтеліген-
ція, селяни, підприємці. Соціально-професійні спільності
відіграють значну роль в економічному, соціальному, полі-
тичному, духовному житті суспільства. В країнах Заходу ці
спільності є основними обліковими групами соціальної
статистики. Важливо визначити соціальний склад основних
професійних груп.