Зміст і структура політичної культури

Розвиток будь-якого суспільства, людини відбувається під значним впливом культури, яка, у свою чергу, пов’язана із свідомістю. Поза культурним оформленням поведінка й діяльність людини, соціальних спільнот втрачають спрямованість розвитку, сенс існування. У культурі відображаються спосіб людського буття, ступінь оволодіння нагромадженим досвідом, традиції, цінності та механізм їх реалізації. Стан культури – це обличчя, найхарактерніша цінність, а рівень культури – вирішальна умова прогресу суспільства.

У соціологічних і політологічних дослідженнях існують різноманітні підходи до визначення поняття «політична культура»: суб'єктивний, що трактує політичну культуру як явище виключно ментальне, тобто як оцінку, цінності, знання суб'єктів політичного процесу; об'єктивний і біхевіористський, в яких політична культура розглядається на ментальному й поведінковому рівнях; культурологічний, що передбачає розуміння політичної культури як сукупності цінностей і символів.

	Політична культура – це система знань про суспільство; поглядів, переконань, духовних цінностей; принципів і засобів політичної діяльності із урахуванням історичного досвіду.

Елементами змісту поняття “політична культура” є думки, почуття, оцінки більшості громадян, які відображають їхнє ставлення до такого політичного об’єкта як держава, до гілок влади, до того, ким та як приймаються політичні рішення. М.Кубаєвський вважає, що таке ставлення охоплює три рівні:

Коли кожен громадянин засвоює

гносеологічний

знання про політичне життя своєї

держави, структуру політичних

органів

аксіологічний

Коли кожен громадянин позитивно

чи негативно оцінює політичне

життя своєї країни

практичний

Коли кожен громадянин активно чи пасивно бере участь у політичному житті.

Елементами змісту поняття “політична культура” є такі національні цінності, як:

· свобода

· державність

· гуманізм

· справедливість

· бажання захистити незалежність та економічні інтереси своєї держави.

Серед елементів змісту політичної культури важливе місце посідають ті, які сприяють формуванню і збереженню державних інституцій. Кожний державний народ має свої традиційні державні органи, які регулюють внутрішнє життя та міждержавні відносини. Існують і певні норми участі народу в таких органах. Важливим елементом змісту поняття “політична культура” є національна ідентичність.

Політична культура є своєрідним процесом, у якому можна виділити ряд операцій, дій, зокрема:

· формування елементів політичної культури (ідей, ідеалів, норм, стереотипів тощо);

· трансляцію вироблених елементів культури на всі регіони держави на кожну соціальну групу, на все суспільство;

· функціонування політичної культури;

· удосконалення системи політичної культури щодо нових умов життя.

Політична культура має свої ознаки.

* відображення класових, соціально-групових, національних суспільних інтересів на основі пріоритету політичних інтересів;

* інформаційний аспект (сукупність знань, поглядів);

* ціннісний аспект (перетворення політичних знань на переконання);

* поведінково-правовий аспект (участь громадян у суспільно-політичному житті);

* нормативний аспект (матеріалізаціяполітичних ідей у нормах, традиціях, інститутах).

Розрізняють політичну культуру:

· суспільства;

· громадської групи;

· особистості.

Якщо розглядати політичну культуру великої громадської групи, слід зазначити, що соціальні та психологічні регулятори її діяльності мають певну специфіку. Скажімо, члени громадсько-політичної організації, партії, утворюючи спільноту, добровільно регламентують її діяльність, створюють внутрішні правила гри.

Індивідуальна політична культура характеризується рівнем знання, емоційного сприйняття та практичного опанування нормами політичної соціалізації, загальнокультурним рівнем, компетентністю в політиці, адекватністю оцінок, рівнем свідомості, розумінням своєї соціальної ролі.

Термін «політична культура» вперше запровадив німецький філософ кінця ХУІІІ ст. Й.Г.Гердер, а в активний ужиток його ввів у 1956 р. американський політолог Г.Алмонд.