Типи, види та функції політичної культури
У сучасній політичній науці існують різноманітні типи політичної культури. Американські політологи Г.Алмонд та С.Верба виділили три типи політичної культури.
відсутність у людей інтересу до
політичної влади;
|
організацій від релігійних норм;
орієнтація членів суспільства на
вождів племені, шаманів.
відзначається певним інтересом
|
суб'єкти не виявляють особливої політичної активності.
характеризується значним інтересом
громадян до політичної системи та
|
активною орієнтацією на особисту
участь у політичному процесі.
Г.Алмонд та С.Верба відзначають, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типи політичної культури, утворюючи нові змішані типи, а саме:
· патріархально-підданський
· піддансько-активістський
· патріархально-активістський.
Чимало дослідників виділяють закриті та відкриті типи політичної культури.
|
|
але виявляють інтерес до інших політич- них ідей, моделей політичного устрою.
У межах кожної національної політичної культури розрізняють:
|
громадян, інших активних учасників
політичного процесу;
|
держави.
Орієнтація суспільства на ті чи інші регулятивні механізми в рамках політичної системи породжує відповідні типи політичної культури:
зорієнтована на відносини купівлі-
|
розв'язує політичні проблеми за допомогою
|
Різноманітність інтересів різних спільнот породжує відмінні моделі політичних культур – субкультури, які існують в усіх країнах.
Окрім типів політичної культури, дослідники виділяють її види:
· культура депутатської діяльності;
· культура діяльності об'єднань громадян;
· електоральна (виборча) культура та ін.
Функції політичної культури обумовлюються її сутністю і розкривають дію і вплив в політичній системі суспільства.
Найважливішим з них є:
пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання,
міфи, чутки та політичну ідеологію;
інтегративна – досягнення на основі загально-
прийнятих політико-культурних цінностей злагоди
в межах існуючої політичної системи;
комунікативна – дозволяє встановити зв'язок між учасниками політичного процесу, а також переда-вати елементи політичної культури від покоління до покоління, накопичувати політичний досвід;
реалізація класових і національних інтересів;
регулятивна – забезпечення ефективності
функціонування політичної системи на основі
ритаманних їй ідеалів, норм, традицій;
виховна – формування «політичної людини» на грунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних класів і груп;
прогностична – передбачення можливих варіантів
розвитку класів, соціальних верств, націй у певних
соціально- політичних ситуаціях.
Формування політичних культур – справа не одного покоління і не одного століття. Навіть кардинальна перебудова політичних структур звичайно не може радикально змінити цінності попередньої культури.