І.Дзюба. Тарас Шевченко… - С.271

Три ворони:

Протиставлення душам (чорні на зміну білим).

Уособлення ворожих, шкідливих сил, які чинять зло власному народові.

Вихідна настанова життя і діяльності – чинити і поціновувати зло.

Українська Ворона – вважає себе найбільшим майстром у вигадуванні всенародних лих. Звинувачує Богдана Хмельницького.

Польська Ворона– ментальність шляхти – хвалиться, що була в Парижі, прожила там три злотих з графами.

Російська Ворона – накаркує біду.

П’ють жовч, яку вкрала українська ворона в одного декабриста-засланця.

Троїсте представництво цих сил є своєрідною геополітичною моделлю української історії.

І.Дзюба. Тарас Шевченко… С.272

Три лірники:

Знижено-реальний план (традиції вертепу: містерійна символіка змінюється бурлеском)..

Сліпий, кривий, горбатий – своєрідна авто пародія кобзаря-Перебенді.

Мистецтво заради наживи.

Пісня плаксива, гугнява.

Мотив братів-антиподів

Бере свій початок ще з Біблії (Каїн-Авель, Яків-Ісав, Йосиф і брати).

Центр ідейної напруги містерії, вершина її історіософської метафорики.

Це візія Шевченка про смертельну розбратаність України.

Два Івани – це дві різноспрямовані енергії в одному народі, які протягом трьох з половиною століть української історії, руйнуючи Україну, діставали максимальне вираження в конкретних постатях. Героїзмові боротьби за Україну завжди протистояло завзяття зради.

Тема жінки

Самопосвятна любов – це, в Шевченка, сила, що рятує людину від пропащості. І найбільше ця сила живе в материнській любові.

І. Дзюба. Тарас Шевченко. – С.267

Материнство як прояв вищої цінності людського життя, найпрекрасніших людських почуттів – любові, ніжності, самопожертви, він розглядає материнство як найбільше благо й щастя для людини. Саме по ставленню суспільства до жінки і матері Ш. розглядає рівень розвитку такого суспільства.

Його матері тепер – це жінки, які усвідомили своє материнство, які невіддільні від своїх дітей, тому вони погоджуються стати своїм дітям навіть за наймичок, аби почувати себе щасливою поряд із своєю дитиною, як це сталося з Ганою в поемі “Наймичка”. А коли розлучена мати з сином, якого забрили в солдати, то вона виє совою, стає грізною відьмою, що рве своє серце за своїми дітьми, життя яких понівечило розпусне, жорстоке панство. І здається більшого гріха немає, все меркне перед горем матері.

Тепер у творах, присвячених трагедії жінки, відсутні нотки сентименталізму, які наявні у поемі “Катерина”. Це вже реалістичні картини життя його страждальця-народу.

Франко підкреслював, що образ матері, змальований поетом “ з такою чарівною простотою і натуральністю, без ходульності фальшивого пафосу, без мелодраматичних сцен, належить до найбільших тріумфів правдивості штуки і мусить уважатися за найкращий доказ великої геніальності Шевченка”.

«Катерина»	«Наймичка»
Не знесла наруги і розпрощалася з життям.	Мати-покритка, яку суспільство виштовхнуло на узбіччя, прирекло на поневіряння, але вона знаходить в собі велику духовну силу, щоб жити задля дитини. Змінює фатум свого життя. Історія дівочої кривди залишається «за кадром».
«Слепая»
Психологічно не може вийти за те життєве коло, яке її погубило.

«Наймичка»

Вперше надрукована П.Кулішем у ІІ-ому т. «Записок о Южной Руси» (1857) без імені автора.

Вдруге – 1860 р.

Відсутні властиві для Ш. авторські ліричні відступи, втручання «нетерплячого» оповідача. Натомість – «об’єктивна» сповідь, рівний емоційний тон.

Есть что-то вечернее в этой бессмертной фигуре. В ней нет ни мрака, ни света, ни радости, ни горя. Неисцелимое страдание погасило свет, а глубоко вложенная нежность рассеяла мрак своими лучами. Радость ее умерла, породив не преходящее горе, а вечную тяготу, неизносимое бремя жизни. Жизнь – вот ее имя, жизнь, полная труда, болезней, зла и горя, жизнь, сулящая отдых в могиле и награду на небе… Когда этот поэтический гений в светлую минуту творчества отрешился от условий пространства и времени и перенесся в область чистой красоты, он возвратился к нам оттуда с идеей неизбежной скорби существования.