Розвиток фінансової науки в росії

У російській науковій літературі слово "фінанси" з'яви­лось лише наприкінці XVIII століття і було запозичено з французької наукової літератури. До того використовувався термін "казна". Проте наукова література, яку можна віднести до фінансової науки, з'явилась значно раніше.

Найвидатнішою науковою працею, у якій розглядаються проблеми фінансової науки, слід, на нашу думку, вважати "Книгу о скудности й богатстве" І.Т. Посошкова, яка була ви­дана на початку XVIII століття. Ця невеличка праця, лояльна щодо царського режиму, давала низку порад монархові Петру Олексійовичу про те, як поповнювати царську скарбницю.

Т. Посошков рекомендував не розоряти платників подат­ків надмірними поборами. Податки варто брати з землі, а за податкову одиницю приймати десятину замість значної кіль­кості зборів. Посошков радив перейти до єдиного десятивідсоткового податку, мито сплачувати один раз із кожної одини­ці товару. Є підстави стверджувати, що деякі поради Посошкова були на практиці використані царським урядом.

У 1802 році в Росії було створено міністерство фінансів. З цього часу слово "фінанси" остаточно ввійшло до наукового та практичного обігу. Науковою літературою фінанси виріз­нялися як складова політичної економії, а з точки зору прак­тики ними було все, що належало до доходів і витрат держави.

Наприкінці XVIII століття виходять праці прекрасного вченого й мислителя О.М. Радіщева. Одна з його робіт "За­писки о податях" повністю присвячена податковій політиці. Це перша наукова робота в Росії, де досліджується суть і природа податків, їхній вплив на економіку держави, на матері­альне становище різних верств населення. Цінність наукової спадщини О.М. Радіщева полягає в тому, що він розробив за­вершену концепцію податкової політики в Росії та запропону­вав низку заходів щодо удосконалення оподаткування залеж­но від економічного становища платника.

На початку XIX століття спостерігається деяке пожвавлен­ня в розвитку фінансової науки. Цього часу виходить робота М.І. Тургенєва "Досвід теорії податків" — перша російсько­мовна наукова праця, присвячена фінансовій науці. Дуже ці­кавою є й сама постать М. І. Тургенєва, Він, зокрема, органі­зовував таємні зібрання декабристів, але перед їхнім виступом на Сенатській площі емігрував за кордон, був заочно засудже­ний на смерть за свою приналежність до повстанців. Тургенєв найяскравіший представник фінансової науки в Росії.

Найбільшими заслугами М.І.Тургенєва є теоретичне обґрунтування об'єктивної необхідності податків, їхньої ролі в економічному житті держави і населення. Він рекоменду­вав урядові враховувати економічні можливості населення при введені податків, не припускати надмірних витрат, які б перевищували наявні доходи, У книзі нищівній критиці піддавався кріпосницький лад у Росії. Будучи великим патрі­отом своєї країни, М.І. Тургенєв заповів, аби всі кошти, що будуть виручені від продажу книги, використовувалися для полегшення життя селян, які відбували покарання в тюрмі за несплату податків.

М.І. Тургенєв стверджував, що фінансова наука має пра­во на існування, проте вчення про податки є частиною полі­тичної економії. Обґрунтовуючи принципи оподаткування, він розвинув положення А. Сміта, але дійшов досить прогре­сивних як для його часу — початку XIX століття — висновків. Так, він обґрунтував поділ податків на прямі й опосередкова­ні, дав нову класифікацію податків залежно від джерел дохо­дів. Дуже важливо й те, що М.І. Тургенєв вперше критикував фізіократів за їхні погляди на податки, ввів у науковий обіг термін "акциз" як мито на предмети внутрішнього споживан­ня, а знецінення грошей назвав додатковим податком, до то­го ж найнесправедливішим.

У своїх теоретичних висновках М.І. Тургенєв стверджу­вав, що неправильна податкова політика зумовила падіння Римської імперії, стала першопричиною революції у Франції.

У книзі наведено багато статистичних даних, цікавих історич­них фактів, пов'язаних із фінансами та їх практичним вико­ристанням. Робота М.І. Тургенєва майже півстоліття не мала собі рівних щодо теорії фінансів.

У другій половині XIX століття з'явилися праці з фінансо­вої науки І. Горлова, Д.П. Толстого, М.Ф. Орлова, Н.С. Мордвінова, І.І, Янжула, Л.Ф. Ходського, М.І. Капустіна й деяких інших вчених. Ці роботи мало що додають до тих наукових ідей у фінансовій науці, які відомі із зарубіжних джерел, але мають значення своєю фактичною наявністю.

Треба визнати особливі заслуги в розвитку фінансової на­уки І.Х. Озерова. Його підручник "Основи фінансової науки", що витримав багато видань, і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень фінансової науки. Свої погляди вчений формулює на основі глибокого вивчення європейської наукової літератури.

За визначенням І.Х. Озерова, "фінансова наука вивчає фі­нансове господарство, тобто сукупність відносин, які виника­ють на основі добування союзами публічного характеру мате­ріальних засобів". Озеров розширює межі предмета фінансової науки, зазначаючи, що вона повинна на тільки виявляти спо­соби мобілізації державою необхідних їй коштів, а й вивчати, як ці способи вплинуть на різні аспекти суспільного життя, досліджувати причини переходу від одних форм державного господарства до інших. Це означало зовсім новий підхід до призначення та ролі фінансової науки, який дав поштовх для подальшого її розвитку. Про відданість і любов до фінансової науки свідчить таке визначення вченого: "Финансовая наука й єсть наука о хлебе насущном, о том, почему население сыто или голодно, почему оно имеет хлеб или не имеет ето"'.

Після підручника І.Х. Озерова найвидатнішою роботою у галузі фінансової науки на початку XX століття можна вва­жати "Вступ до фінансової науки" А.І. Буковецького. Книга була видана в 1929 році й протягом першої половини XX сто­ліття була чи не найкращим навчальним посібником, у якому найціннішим є те, що автор аргументовано визначає власне зміст фінансової науки і замість численних спроб обмежити її тільки вченням про доходи публічно-правових союзів включає аж дев'ять розділів, у тому числі вчення про видатки, доходи, публічний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

Слід зауважити, що книга А.І. Буковецького була майже останньою науковою працею, де з наукових позицій розгляда­лися та розвивалися фундаментальні положення фінансової науки, У подальшому майже протягом 60 років фінансова на­ука була вилучена з повсякдення, ставши науково спрощеним коментарем робіт Маркса та Леніна, використовувалася для надання партійним рішенням наукових ознак,

У цей несприятливий час, що тривав до 70-х років XX сто­ліття, переважна більшість старої когорти вчених-фінансистів була репресована, дехто виїхав за кордон, а ті, хто залишився, зайнялись абстрактними теоретичними дослідженнями, мало­доступними для розуміння з боку комуністичних ідеологів.

Уперше в науковій літературі комуністичної доби мова про фінансову науку була розпочата в праці А.М. Александрова "Фінанси соціалізму". Ця робота може бути взірцем наукової апологетики правлячої партії. Автор із першого ж абзацу ствер­джує, що в працях Маркса, Енгельса та Леніна, в рішеннях КПРС викладені найважливіші положення науки про фінанси і тому нічого розглядати й досліджувати вже не потрібно.

Правда, автор бере на себе відповідальність і наголошує, що не фінансова наука, а наука про фінанси належить до сус­пільних наук і є органічною складовою політичної економії. Правда й те, що автор, використовуючи метод абстракції та заплутуючи "вартових" комуністичної ідеології, вкотре ствер­джує, що фінанси є специфічними виробничими відносинами, не утруднюючи себе пояснити, що це за відносини і в чому їх специфічність.

Такі теоретичні підходи А.М.Александрова мали небагато чого спільного з фінансовою наукою загалом. Навіть сторіччя тому погляди вчених були прогресивнішими та глибшими. Але автор відчуває себе творцем науки про фінанси соціалізму та натякає, що до нього фінансової науки не існувало.

Стверджуючи, що фінанси виникли зі створенням держави, він усвідомлює, що це слово пов'язане з тим положенням, що фінанси — це специфічні виробничі відносини. Тому А.М. Александров, критикуючи Г.М. Точильникова, робить спробу довести, що саме фінанси соціалізму є елементом економічного базису. Звичайно, ніяких аргументів для підтверд­ження своєї точки зору він не наводить, та їх і не могло бути.

Нині зрозуміло, що того часу А.М. Александров не міг інакше писати, адже його просто не стали б публікувати. Але не можна не зауважити, що безплідні, схоластичні, наукоподіб­ні потуги вчених Радянського Союзу другої половини XX сто­ліття щодо визначення економічної суті фінансів, їхньої ролі, функцій і призначення ніяк не стосувалися розвитку фінансо­вої науки. Їхні "дослідження" завдали великої шкоди всьому процесові пізнання такої важливої категорії, якою є фінанси.

Суть проблеми полягає в тому, що багато радянських уче­них, і насамперед тих, які займалися теорією фінансів, а до Їх числа належать В.П. Дяченко, Е.О. Вознесенський, А.М. Бірман, Б.Г. Болдирєв і багато інших, насправді не зробили на­лежного внеску в фінансову науку, оскільки дотримувалися помилкових марксистських позицій. Фактично в умовах соці­алізму фінансової науки не існувало.

Для справедливості необхідно зазначити, що вчені-марксисти в своїх роботах значно розширили сферу фінансів, включивши до неї фінанси підприємницьких структур, кредит у різних його формах, страхування, резервні фонди, фінансо­вий контроль тощо.