Конституційні традиції в Україні. Прийняття Конституції України 1996 р. та її історичне значення.

Україна має давні конституційні традиції. Ще за часів Київської Русі й Галицько-Волинського князівства діяла «Руська Правда». Під час перебування українських земель у складі Литви і Польщі діяли «Литовські Статути» (1529, 1566, 1588 рр.). У роки Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького основними правовими актами були універсали гетьмана, а з 1654 р. — Березневі статті, що визначали автономний статус України в складі Московської держави. Наступними актами, що визначали правовий статус України в складі Московської держави, були Переяславські статті, Московські статті, Глухівські статті, Коломацькі статті, «Рішительні пункти».

Пам'яткою політичної та юридичної думки XVIII ст. стала Конституція Пилипа Орлика «Пакти і Конституція законів і вільностей Війська Запорозького», датована 5 квітня 1710 р. Наприкінці XIX — на початку XX ст. з конституційними проектами виступили М. Драгоманов, М. Грушевський.

У роки Національно-демократичної революції 1917—1921 рр. була прийнята, але не набрала чинності Конституція УНР. Конституційне право поповнилося чотирма Універсалами Української Центральної Ради.

У радянській Україні діяли чотири Конституції — 1919, 1929, 1937 1978 рр.

Наприкінці 1980-х рр. під час здійснення політики перебудови стало зрозумілим, що Конституція УРСР 1978 р. не відповідає принципам демократичного розвитку суспільства. Перший етап конституційного процесу розпочався 16 липня 1990 р. із прийняттям Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України, яка передбачала верховенство, самостійність, повноту і незалежність влади в межах території України.

У жовтні 1990 р. Верховна Рада створила Конституційну комісію з підготовки проекту Конституції.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, який був підтриманий на Всенародному референдумі 1 грудня 1991 року.

Із проголошенням незалежності в Україні розгортається конституційний процес — розробка й обговорення різних варіантів нової Конституції, її розділів і статей. Конституційний процес умовно можна поділити на кілька періодів.

Упровдож першого періоду (1990 — жовтень 1994 р.) була сформована Конституційна комісія на чолі з Президентом Л. Кравчуком і Головою Верховної Ради І. Плющем; до комісії також увійшли учені-правознавці, судді, працівники правоохоронних органів, народні депутати. Результатом роботи комісії стало створення двох варіантів проекту Конституції, які були винесені на всенародне обговорення. Однак жоден із них прийнятий не був.

Другий період розпочався у листопаді 1994 р., після позачергових виборів Президента України і формування нового складу .Верховної Ради.

Конституційну комісію очолили Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. Нові проекти створювалися представниками різних політичних партій. Найгострішими проблемами були механізм прийняття Конституції, форма правління в Україні, питання власності, виборчої системи, державної мови і символіки.

У грудні 1994 р. Президент запропонував на обговорення Верховної Ради законопроект про державну владу та органи місцевого самоврядування, але цей документ не було прийнято. Протистояння між Президентом, котрий прагнув створити сильну законодавчу владу в країні, та Верховною Радою, що намагалася зберегти свої повноваження, закінчилося підписанням 8 червня 1995 р. Конституційного договору, який збільшив повноваження Президента. За умовами договору Президент визнавався головою держави та головою виконавчої влади, він особисто визначав склад Кабінету Міністрів. Положення, що були закладені в основу Констутиційного договору, створили правову базу для діяльності органів виконавчої влади та президентської адміністрації. Унаслідок суперечностей між Президентом і Верховною Радою Л. Кучма 26 червня 1996 р. видав Указ про проведення у вересні 1996 р. Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції України. У пошуках компромісу було створено Узгоджувальну комісію на чолі з М. Сиротою. Суперечку викликали питання, що стосувалися співвідношення повноважень законодавчої та виконавчої влад, статусу російської мови, державної символіки та ін. На думку багатьох політиків, Конституційний процес зайшов у глухий кут.

У ніч на 28 червня 1996 р. більшістю голосів депутати Верховної Ради прийняли Конституцію України. її текст підписали Президент України і Голова Верховної Ради.

Конституція включає 161 статтю і 14 розділів (15-й розділ містить «Перехідні положення»).

Конституція України має найвищу юридичну силу. Вона визначає форму правління, державний устрій, політичний режим України як незалежної, суверенної, правової держави.

Найвищою соціальною цінністю за Конституцією є людина; Конституція визначає права, свободи й обов'язки громадян України. На сучасному етапі депутатами Верховної Ради обговорюється питання про внесення змін до Конституції України. Висновок. Прийняття нової Конституції стало важливим етапом у формуванні української державності. Конституція закріпила демократичні права і свободи громадян України, принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову та їх незалежність одна від одної. Основу зовнішньої політики забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами. День 28 червня був оголошений національним святом України — Днем Конституції.

Дата: 28 червня 1996 р.

■ Поняття, терміни, назви: Конституція, конституційний процес, права людини.

■ Особистість в історії: Л. Кравчук, Л. Кучма.

Білет 11