Поняття цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини визначають роль і значення механізму застосування права на врегульовані ними суспільні відносини, розкривають соціальну спрямованість норм цивільного процесуального права, є процесуальним засобом судового захисту цивільних, трудових, сімейних та інших прав, державних та громадських інтересів. Вони обу­мовлюються дією норм цивільного процесуального права, що впливають на поведінку осіб шляхом закріплення сукупності кореспондуючих між собою суб'єктивних цивільних процесуальних прав і обов'язків суду та учасників процесу, реалізація яких спричиняє виникнення, розвиток і припинення цього виду правовідносин. Отже, цивільні процесуальні правовідносини— це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між судами як між собою, і з учасниками процесу — громадянами і організаціями в цивільному судочинстві.

Цивільні процесуальні правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивній основі внаслідок вольових дій осіб, які звертаються до суду із заявою за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу. Або виникають на публічній основі, коли на захист прав та інтересів таких осіб порушена цивільна справа у суді за заявою прокурора, органів державної влади, профспілок та ін. (п. 2 ст.3, ст. 45 ЦПК України). Процесуальні дії прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших осіб після подання заяви до суду будуть юридичними фактами, які спричиняють виникнення цивільних процесуальних правовідносин не лише між такими особами і судом, а й між су­дом і особами, на захист прав яких була порушена цивільна справа у суді. Незалежно від того, за ініціативою яких осіб ви­никли цивільні процесуальні правовідносини, їх об'єктивною основою є матеріальні правовідносини — необхідність захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, які ви­никають з порушених, невизнаних і спірних цивільних, тру­дових, сімейних, житлових, земельних правовідносин.

Вольовий характер цивільних процесуальних правовідно­син полягає також у тому, що вони забезпечують правовий зв'язок двох осіб між собою - одна має право вимагати від іншої вчинення певних процесуальних дій, а інша зобов'язана діяти відповідним чином або утриматися від дій. Але права і обов'язки суду у відносинах з іншими суб'єктами характери­зуються особливістю, яка полягає в тому, що вони відобража­ють їх владні повноваження як державних органів судової вла­ди, які здійснюють правосуддя. Суд керує процесом розгляду справи, спрямовує діяльність осіб, які беруть участь у справі, — роз'яснює їм права і обов'язки, попереджає про на­слідки їх вчинення і сприяє у здійсненні ними прав, постанов­ляє обов'язкові для виконання рішення, якими розв'язано цивільний спір і здійснено захист їх прав та інтересів. Отже, суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин є органом судової влади держави, на який покладено функцію вирішення цивільної справи по суті, а також розв'язання окремих правових питань, що виникають у судочинстві по її розгляду.

У судочинстві по конкретній цивільній справі виникає по одне складне комплексне правовідношення, а система чісленних процесуальних правовідносин між його суб'єктами :за схемою: суд - позивач, суд - відповідач, суд — прокурор, суд — свідок тощо.

Цивільний процес не можна звести лише до комплексних цивільних процесуальних правовідносин. Залежно від зав­дань суб'єкта і виконуваних ним цивільних процесуальних функцій визначаються його процесуальні права і обов'язки. Сторона взаємодіє з судом з приводу захисту свого права: про­курор - державного інтересу, профспілки — громадського інтересу, свідок — з приводу відомих фактів, які необхідні су­дові для правильного вирішення справи тощо. Процесуально­му праву сторони відповідає обов'язок суду і навпаки. Ана­логічно кореспондують права і обов'язки суду і прокурора, профспілки і суду, суду і свідка. Між судом і кожним з цих суб'єктів виникають окремі самостійні цивільні процесуальні правовідносини. При цьому, виникнувши спочатку між судом і особою, яка звернулася з вимогою до суду про захист пору­шеного права, вони стають юридичною основою для виник­нення процесуальних правовідносин між судом і відповідачем, судом і третьою особою, судом і свідком тощо. Виникнув­ши в суді першої інстанції, вони розвиваються в процесі провадження по розгляду і вирішенню справи й припиняються з постановленням і проголошенням судом рішення. У випадку апеляційного оскарження рішення суду в наступній стадії цільного судочинства виникають нові процесуальні правовідносини між особою, яка оскаржила рішення, і судом апеляційної інстанції. Тут не відбувається зміна судових органів, дії по оскарженню не викликають переходу від одного суду до другого процесуальних прав і обов'язків. Кожний з них виконує покладені на нього функції. Коли вважати, що в наступних стадіях не виникають нові цивільні процесуальні правовідносини, а триває розвиток правовідносин попередніх стадій, то незрозуміле, як особа, яка не брала участі в провадженні суду першої інстанції, стане суб'єктом процесуальних правовідносин у суді апеляційної інстанції, без визнання того, що внаслідок її процесуальних дій по оскарженню судового рішення між нею і судом апеляційної інстанції виникнуть цивільні процесуальні правовідносини.

Концепція одного комплексного правовідношення не спроможна пояснити характер правових зв'язків численних цивільних процесуальних прав і обов'язків багатьох суб'єктів процесуальних правовідносин. Вона підривається її авторами поділом правовідносин на основні, додаткові та службово-до­поміжні, який свідчить про їх диференціацію.

Основні — такі правовідносини, без яких не може виникну­ти і розвиватися цивільне судочинство в конкретній справі (між судом і сторонами). Додаткові виникають між судом і особами, які не беруть участь у кожній справі (треті особи, прокурор). Службово-допоміжні виникають між судом і особа­ми, які виконують у процесі службово-допоміжні функції (свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти та ін.).

Система численних правовідносин була сприйнята окреми­ми авторами з модернізацією, що правовідносини при кла­сифікації за суб'єктом є не одиничними, а комплексними - учасники процесу як громадяни, так і організації вступають у правовідносини із судом декілька раз: у стадії порушення справи, підготовки її до розгляду, у стадії розгляду і вирішен­ня справи тощо. Така концепція структури цивільних проце­суальних правовідносин ігнорує їх стадійність: виникнення, розвиток, припинення, її недоліком є те, що особа, не перебу­ваючи в правовому становищі конкретного суб'єкта процесу­альних правовідносин, може виконувати процесуальні дії, визначені законом для такого суб'єкта в наступній стадії роз­витку судочинства.

Спірним питанням структури цивільних процесуальних правовідносин єположення про існування процесуально-правових зв'язків поза судом між сторонами в судочинстві справі. Це правовідносини: між стороною і представником приводу надання, обсягу і оформлення процесуальних повноважень (статті 38-44 ЦПК України); між сторонами по відшкодуванню збитків, заподіяних забезпеченням позову (ст. 155 ЦПК України); забороною провадити операції по вкладах або цінних паперах на пред'явника (ст. 268 ЦПК України); між сторонами по відшкодуванню судових витрат і компенсації за втрачений заробіток (статті 85, 88 ЦПК Ук­раїни); між позивачем і особою, яка завдала збитків невико­нанням ухвали про забезпечення позову (ст. 155 ЦПК Ук­раїни). Якщо в перших правовідносинах кореспондують між собою процесуальні права і обов'язки особистого характеру сторони і процесуального представника, то в інших — проце­суальні права і обов'язки сторін майнового характеру, які ви­значають процесуально-правову відповідальність за цивільні процесуальні правопорушення.

Отже, цивільні процесуальні правовідносини характеризу­ються такими ознаками: виникають на підставі норм ци­вільного процесуального права в результаті їх реалізації; створюються між учасниками суспільних відносин — судом і кожним з учасників цивільного процесу під час судочинства у цивільній справі; юридичне закріплюють взаємну поведінку назначених суб'єктів через їх суб'єктивні цивільні проце­суальні права і обов'язки; реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечуються за­ходами правового впливу — санкціями цивільного процесуа­льного, кримінального, адміністративного і трудового права.

Залежно від прийнятого в юридичній науці поділу норм права на регулятивні та охоронні в науці цивільного процесу було проведено аналогічну класифікацію цивільних проце­суальних відносин, яка одержала певну модифікацію, але виявила неспроможність пояснити численні спірні положення теорії цивільних процесуальних правовідносин і не сприяла її розвитку.